ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 924/1283/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Жукова С.В., Катеринчук Л.Й.,

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

учасники справи:

позивач - Заступник прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі - Міністерства екології та природних ресурсів України,

прокурор - Томчук М. О. (прокурор за посвідченням),

представник позивача - не з'явився,

відповідач-1 - Національний природний парк "Подільські Товтри",

представник відповідача-1 - не з'явився,

відповідач-2 - Приватне підприємство "Аргішт",

представник відповідача-2 - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Заступника прокурора Рівненської області

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду

від 19.07.2018

у складі колегії суддів: Юрчук М.І. (головуючий), Крейбух О.Г., Миханюк М.В.,

у справі за позовом

Заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі - Міністерства екології та природних ресурсів України

до Національного природного парку "Подільські Товтри"

Приватного підприємства "Аргішт"

про визнання недійсною угоди на рекреаційну діяльність № КП-007 від 05.10.2016

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Міністерства екології та природних ресурсів України звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовною заявою до Національного природного парку "Подільські Товтри" та Приватного підприємства "Аргішт" про визнання недійсною угоди на рекреаційну діяльність № КП-007 від 05.10.2016, укладену Національним природним парком "Подільські Товтри" та Приватним підприємством "Аргішт".

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 10.04.2018 у справі № 924/1283/17 задоволені позовні вимоги. Визнано недійсною угоду № КП-007 на рекреаційну діяльність, укладену 05.10.2016 між Національним природним парком "Подільські Товтри" та Приватним підприємством "Аргішт". Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час укладення оскаржуваної угоди не було дотримано порядку укладення договорів про спільну діяльність із державною установою, як це передбачено Постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 у справі № 924/1283/17 скасовано вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована недоведеністю прокурором як порушення прав держави, так і обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними, оскільки предмет угоди не містить домовленості сторін про передачу в користування земельних ділянок лісогосподарського призначення.

Не погоджуючись з постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 у справі № 924/1283/17, Заступник прокурора Рівненської області звернувся з касаційною скаргою з вимогою її скасувати та залишити в силі судове рішення місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги скаржник посилається на те, що умови спірної угоди суперечать вимогам законодавства, зокрема, ст.ст. 16, 17, 18 Лісового кодексу України, ст.ст. 7, 20, 21 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги у справі № 924/1283/17 було визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 30.08.2018.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г. від 10.09.2018 прийнято справу № 924/1283/17 господарського суду Хмельницької області до провадження. Відкрито касаційне провадження у справі № 924/1283/17 господарського суду Хмельницької області за касаційною скаргою Заступника прокурора Рівненської області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 у справі № 924/1283/17. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 23.10.2018. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 09.10.2018. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

У зв'язку з відпусткою судді Пєскова В.Г. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 924/1283/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Жуков С.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 22.10.2018 прийнято справу № 924/1283/17 до провадження у новому складі судової колегії та вирішено здійснити розгляд касаційної скарги у встановлену раніше ухвалою від 10.09.2018 дату - 23.10.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 23.10.2018 відкладено розгляд касаційної скарги, датою проведення судового засідання визначено 13.11.2018.

В судове засідання 13.11.2018 з'явились прокурор та надав пояснення у справі. Інші учасники справи уповноважених представників не направили, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Оскільки, явка представників сторін (учасників судового процесу) не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників інших учасників провадження.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, що наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 26.01.2005 № 46 затверджено Положення про Національний природний парк "Подільські Товтри" (далі - Положення), до якого внесені зміни та доповнення наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 15.08.2013 № 353 (викладеного в новій редакції) та наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 28.07.2015 № 280.

Згідно з п. 1.1 Положення Національний природний парк "Подільські Товтри" створений відповідно до Указу Президента України від 27.06.1996 № 474/96 "Про створення національного природного парку "Подільські Товтри", є об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Відповідно до п.п. 1.6, 2.1 Положення загальна площа парку становить 261316 га землі, у т. ч. 4453,06 га земель, що надаються у постійне користування Парку та 256862,994 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів. Парк створений з метою збереження, відтворення та раціонального використання природних ландшафтів Поділля з унікальними історико-культурними комплексами, що мають важливе природоохоронне, наукове, освітнє, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

На території парку відповідно до природоохоронного законодавства виділяють такі зони: заповідна, регульованої рекреації, стаціонарної рекреації, господарська (п. 4.3 Положення). Зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих та пам'ятних місць. Зона стаціонарної рекреації призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку (п.п. 4.3.2, 4.3.3 Положення).

Національному природному парку "Подільські Товтри" видано Державний акт І-ХМ №000653 від 26.12.2002 на право постійного користування земельною ділянкою площею 321,74 га в межах згідно з планом користування земель природоохоронного та рекреаційного призначення.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.10.2016 між Національним природним парком "Подільські Товтри" (сторона-1) та Приватним підприємством "Аргішт" (сторона-2) укладено угоду на рекреаційну діяльність № КП-007, відповідно до умов якої в порядку та на умовах, визначених цією угодою сторона-1 дозволяє сторона-2 проводити рекреаційну діяльність, яка пов'язана із наданням усіх видів рекреаційних послуг в Кам'янець-Подільському природоохоронному науково-дослідному відділенні (квартал № 28 виділи 21, 2) на площі 2,6 га.

Відповідно до п. 1.2 угоди сторона-1 після позитивного рішення науково-технічної ради з метою організації відпочинку, ночівлі, споживання їжі, прокату спорядження, дозволяє провести рекреаційну інфраструктуру шляхом встановлення альтанок, розбірних каркасних павільйонів, навіси, лави, столи, інформаційні стенди, дошки, вивіски, розмістити тимчасові, некапітальні споруди та інші.

На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1913 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду" (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.06.2003 № 827) на території НПП "Подільські Товтри" згідно наказу НПП "Подільські Товри" № 18 від 22.01.2016 (які щорічно переглядаються) за послуги, які можуть надаватися в облаштованих рекреаційних зонах введено плату - станом на час укладення цієї угоди вартість становить: одноденний відпочинок однієї людини - 10,00 грн.; стоянка на виділеній та облаштованій земельній ділянці рекреаційної зони транспортними засобами: автобус один в'їзд - 17,00 грн.; мікроавтобус один в'їзд - 17,00 грн.; легковий автомобіль один в'їзд - 10,00 грн.; мотоцикли один в'їзд - 5,00 грн.; причеп до мікроавтобуса, автомобіля один в'їзд - 8,00 грн.

Від оплати за відвідування облаштованого місця відпочинку рекреаційної зони звільняються: ветерани ВВВ, учасники бойових дій, учасники АТО, солдати і матроси строкової служби, інваліди І-ІІ групи, ліквідатори ЧАЕС, діти віком до 14 років, працівники НПП "Подільські Товтри".

Згідно п. 2.7 угоди сторона-2 розміщує ємкості для роздільного збирання (тимчасового утримання) ТПВ, забезпечує роздільний збір та вивіз або передачу ТПВ спеціалізованим підприємствам на переробку або утилізацію відходів; облаштовує гідроізоляційний вигріб для збору та видаленню господарсько-фекальних стоків, за позитивним рішенням науково-технічної ради НПП "Подільські Товтри".

Строк дії угоди сторонами визначено з дати її підписання по 2036 рік.

Згідно з приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до частин першої та другої ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином, відповідно до приписів чинного законодавства недійсність правочину пов'язується з недодержанням сторонами при вчиненні правочину вимог закону.

За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор, зокрема, посилався на те, що надана для рекреації земельна ділянка, яка віднесена до земель лісового фонду, за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади та погодження, що є порушенням ст. 18 Лісового кодексу України.

За приписами ст. 18 Лісового кодексу України об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року. Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства. Суб'єктами правовідносин тимчасового користування лісами є: власники лісів або уповноважені ними особи; підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи. Тимчасовий лісокористувач не має права передавати лісові ділянки в тимчасове користування іншим особам.

Судом апеляційної інстанцій встановлено, а скаржником не спростовано той факт, що предмет спірної угоди не містить домовленості сторін про передачу в користування лісових ділянок, не було такої передачі і фактично під час виконання спірної угоди, між сторонами не підписувались будь-які акти щодо передачі в користування лісових чи земельних ділянок.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною 2 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час затвердження Міністерством охорони навколишнього природного середовища України Положення про НПП "Подільські Товтри") зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до статей 43, 44, 45 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Згідно з ч.ч. 2, 3, 4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Статтею 9 цього Закону передбачено, що території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 20 названого Закону ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

Згідно з абзацами 1, 4 ч. 1 та ч. 2 ст. 21 цього ж Закону на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням, зокрема, зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку, тут забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов'язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони або може шкідливо вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони і зони регульованої рекреації. На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.

Апеляційною інстанцією встановлено, що предметом оскаржуваного правочину є виключно надання стороною-1 дозволу стороні-2 надавати населенню усі види рекреаційних послуг на певній території земель природно-заповідного фонду, що відносяться до зони стаціонарної рекреації, але аж ніяк не передача у користування земельної ділянки іншого цільового (лісогосподарського) призначення з метою ведення підприємницької діяльності, що виключає порушення вимог лісового чи природоохоронного законодавства при вчиненні спірного правочину.

При цьому, апеляційна інстанція обґрунтовано відхилила посилання прокурора на те, що п. 2.7 спірної угоди тягне недійсність угоди на рекреаційну діяльність в цілому, через те, що відповідно до пункту 1 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України 17.03.2011 № 145, вигрібна яма (вигріб) - це інженерна споруда у вигляді поглиблення в землі, виконана з водотривкого матеріалу, призначена для збирання та зберігання рідких відходів, наземна частина якої обладнана щільно прилягаючою кришкою та решіткою для відокремлення твердих відходів.

Згідно п. 2.7 угоди сторона-2 розміщує ємності для роздільного збирання (тимчасового утримання) ТПВ, забезпечує роздільний збір та вивіз або передачу ТПВ спеціалізованим підприємствам на переробку або утилізацію відходів; облаштовує гідроізоляційний вигріб для збору та видаленню господарсько-фекальних стоків, за позитивним рішенням науково-технічної ради НПП "Подільські Товтри".

За змістом абзацу 4 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та пункту 1.2 угоди зона стаціонарної рекреації призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку, в зв'язку з чим дозволено стороні-2 після позитивного рішення науково-технічної ради з метою організації відпочинку, ночівлі, споживання їжі, прокату спорядження, дозволяє провести рекреаційну інфраструктуру шляхом встановлення альтанок, розбірних каркасних павільйонів, навіси, лави, столи, інформаційні стенди, дошки, вивіски, розмістити тимчасові, некапітальні споруди та інші, а прокурором не доведено розміщення стороною-2 зазначених об'єктів у інших функціональних зонах, де відповідна діяльність заборонена.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується, що прокурором не обґрунтовано яким чином п. 2.7 спірної угоди тягне недійсність угоди на рекреаційну діяльність в цілому.

Отже, з врахуванням вищевикладеного, та того, що земельна ділянка (квартал № 28 виділи 21, 2) на площі 2,6 га відноситься до зони стаціонарної рекреації, висновок суду апеляційної інстанції про те, що укладення спірної угоди на рекреаційну діяльність узгоджується, як з чинним законодавством України, так із Положенням про Національний природний парк "Подільські Товтри", визнається колегією суддів обґрунтованим.

Наведене узгоджується з правовими висновками Касаційного господарського суду, викладеними у постановах від 02.10.2018 у справі №924/1275/17, від 02.10.2018 у справі № 924/1277/17, від 10.10.2018 у справі № 924/1257/17, від 10.10.2018 у справі № 924/1279/17 і колегія суддів не вбачає підстав відступати від них.

Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Обставин, які свідчили б про невідповідність укладеної угоди інтересам держави чи суспільства судами не встановлено, а прокурором не аргументовано протилежного.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 22 Закону України "Про природно-заповідний фонд України рекреаційна діяльність на території національних природних парків організовується спеціальними підрозділами адміністрації парків, а також іншими підприємствами, установами та організаціями на підставі угод з адміністрацією парку, що в свою чергу спростовує твердження скаржника про порушення порядку укладання оскаржуваної угоди.

Беручи до уваги вищевикладене, господарський суд апеляційної інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Заступника прокурора Рівненської області та залишення постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 у справі № 924/1283/17 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 у справі № 924/1283/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді С.В. Жуков

Л.Й. Катеринчук