29.11.18
22-ц/812/294/18
Провадження №22-ц/812/294/18
№22-ц/812/359/18
№22-ц/812/411/18
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2018 року м. Миколаїв
Справа № 477/2330/18
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Шаманської Н.О.,
суддів: Данилової О.О., Кушнірової Т.Б.,
із секретарем - Лептугою С.С.
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом
заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, поданого в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області
до
ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3
про
примусове припинення права власності на земельні ділянки
за апеляційними скаргами
заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області,
ОСОБА_1 та ОСОБА_2,
ОСОБА_3, подану її представником ОСОБА_4 з урахуванням доповнень до апеляційної скарги
на ухвалу Жовтневого районного суду Миколаївської області, постановлену суддею Семеновою Л.М. 26 вересня 2018 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту ухвали не зазначена,
у с т а н о в и в:
25 вересня 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 Миколаївської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про примусове припинення права власності на земельні ділянки та зобов'язання їх повернути у власність держави.
В обґрунтування позову зазначав, що відповідачі є власниками земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_4, НОМЕР_5 та НОМЕР_6, які були надані їм для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району, площею 2 гектари кожна.
Однак, відповідачі обов'язків землевласників не виконують та використовують земельні ділянки не за цільовим призначенням. На місці їх розташування виритий кар'єр глибиною до 10 м, з якого відкритим способом ведеться видобуток піску. Відповідно, на земельній ділянці, зайнятій кар'єром знято та перенесено родючий шар ґрунту.
Посилаючись на викладені обставини, прокурор просив про задоволення позовних вимог.
Одночасно прокурор подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказані земельні ділянки з забороною органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно здійснювати будь- які реєстраційні дії щодо цих земельних ділянок ( у тому числі у разі їх поділу чи об'єднанню з іншими ділянками), заборони відповідачам вчиняти дії, спрямовані на зміну цільового призначення земельних ділянок, їх поділу або об'єднання з іншими земельними ділянками, укладення договорів, вчинення інших правочинів щодо неї, а також просив заборонити відповідачам та будь-яким іншим особам вчиняти дії, пов'язані із нецільовим використанням вказаних земельних ділянок, у тому числі, знімати та переносити родючий шар ґрунту, видобувати та переміщувати піщані суміші та інші природні копалини, розташовані на цих ділянках.
В обґрунтування заяви прокурор посилався на те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до подальшого незаконного використання відповідачами зазначених земельних ділянок не за цільовим призначенням та завдасть охоронюваним законом інтересам держави суттєвої шкоди у сфері охорони та збереження земельних та природних ресурсів, оскільки унеможливить упродовж тривалого часу відтворення природного стану спірних земель, що ускладнить поновлення порушених інтересів держави або взагалі зробить його неможливим.
Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2018 року заяву про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на земельні ділянки. Заборонено відповідачам вчиняти із земельними ділянками дії, спрямовані на нецільове їх використання та зміни цього використання даного майна. У задоволенні таких видів забезпечення позову як заборона органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цих земельних ділянок, заборона відповідачів вчиняти дії з поділу чи об'єднання вище вказаних земельних ділянок, укладання договорів щодо цього майна та заборони іншим будь-яким особам вчиняти дії, пов'язані із нецільовим використанням цього майна відмовлено.
В апеляційній скарзі заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 Миколаївської області, посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову у задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено є необхідними для досягнення цілей цивільного судочинства та суд першої інстанції неправомірно відмовив у їх задоволенні, просив ухвалу суду в цій частині скасувати та постановити нову, яким задовольнити заяву у повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаючись на те, що судом першої інстанції невірно було застосовано захід забезпечення позову у виді арешту земельних ділянок, оскільки такий захід обмежує їх право власності, а також заперечуючи по суті позовних вимог, просили змінити ухвалу суду та відмовити у задоволенні заяви про застосування заходу забезпечення позову у вигляді арешту земельних ділянок.
В апеляційній скарзі та доповненнях до неї ОСОБА_3, посилаючись на незаконність ухвали суду першої інстанції, неповне встановлення обставин, які мають значення для задоволення заяви про забезпечення позову, а саме: чи мало місце з її боку порушення використання земельної ділянки, просила скасувати ухвалу в частині накладення арешту та заборон вчиняти дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_6.
Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 Миколаївської області у відзивах на апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилався на необґрунтованість доводів апеляційних скарг, просив апеляційні скарги залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області підлягає частковому задоволенню , а апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, відповідно до частини 2 статті 149 ЦПК підставою забезпечення позову є можливість ускладнення чи неможливість у майбутньому виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Способи забезпечення позову, які передбачені частиною 1 статті 150 ЦПК, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частини 3 статті 152 ЦПК).
Необхідність вирішення цього питання випливає також з положень статті 10 ЦПК України, за змістом якої цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та рівноправності сторін, а суд зобов'язаний створити умови, за яких дотримувався б необхідний баланс їхніх процесуальних прав та обов'язків та була б гарантована реальна можливість захисту майнових та особистих (немайнових) прав сторін.
Отже, забезпечення позову є сукупністю процесуальних дій, які гарантують позивачу виконання рішення суду в разі задоволення його позову та обмежують, насамперед, права відповідача на розпорядження спірним майном на час розгляду та виконання такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (пункт 4 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 2 грудня 2006 року).
При встановленні зазначеної відповідності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність, та брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
До видів забезпечення позову законом віднесено накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини 1 статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2,4 частини 1 статті 150 ЦПК України).
Під арештом майна слід розуміти заборону розпорядження цим майном, а в певних випадках - і користування ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов'язана з необхідністю збереження об'єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення до суду з вимогами про припинення права власності стало використання відповідачами належних їм земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_4, НОМЕР_5 та НОМЕР_6, які були надані їм для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району не за цільовим призначенням
Отже предметом позову прокурора є правовідносини щодо права власності відповідачів на земельні ділянки.
Складовими права власності на землю є право розпорядження, володіння та користування цією нерухомістю.
В порядку забезпечення позову прокурор вважав необхідним тимчасово обмежити відповідачів у праві розпорядження спірним майном з передачею прав на цю землю у будь-який спосіб та реєстрацією речових прав, а також змінювати об'єкт спору (змінювати цільове призначення, проводити поділ, об'єднання, здійснювати будівельні роботи), що є складовою оспорюваного права власності.
Отже, обраний позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним заявленим вимогам.
Спір щодо земельних ділянок є реальним, носить матеріальний характер, титульними володільцями спірного майна (власниками) є відповідачі.
Відсутність обтяжень спірної нерухомості не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на землю, що може стати дійсною перешкодою у ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.
Необхідність збереження правового статусу та стану спірних ділянок, який існує, принаймні на час виникнення спору, відповідає умовам вжиття заходів забезпечення позову та застосуванню правил частини 2 статті 149 ЦК.
Такі умови можуть бути забезпечені тимчасовою забороною розпорядження цим майном з передачею прав на цю землю та реєстрацією речових прав, та забороною змінювати об'єкт спору (цільове призначення, поділ, об'єднання тощо).
Такий спосіб забезпечення позову відповідає і підставам, зазначеним прокурором у заяві.
Разом з тим, частково задовольняючи заяву, суд першої інстанції не врахував конкретні обставини справи та можливі наслідки не застосування заходів забезпечення позову на яких наголошував прокурор, які є необхідними для досягнення цілей цивільного судочинства.
За такого, колегія суддів вважає, що ухвалу суду першої інстанції слід змінити, виклавши її в іншій редакції та застосувавши такі заходи забезпечення позову як заборону відчуження спірних земельних ділянок, в тому числі шляхом укладення будь-яких правочинів щодо передачі прав на ці ділянки, зміни розмірів та цільового призначення землі, здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо цих земельних ділянок (у тому числі у разі їх поділу чи об'єднанню з іншими ділянками), а також заборонити відповідачам та будь-яким іншим особам вчиняти дії, пов'язані із нецільовим використанням земельних ділянок.
Колегія суддів не може погодитись з посиланням відповідачів на те, що забезпечення позову в порушення положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) позбавить відповідачів права володіти та користуватись власністю.
Забезпечення позову у вказаний спосіб не обмежує права користування земельними ділянками їх теперішніми власниками в існуючих розмірах за їх цільовим призначенням.
Тимчасове обмеження у розпорядженні спірними ділянками на час розгляду справи не порушує статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки таке обмеження встановлюється в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Що стосується інших доводів апеляційних скарг, на які посилаються відповідачі, то вони фактично є запереченнями по суті заявлених прокурором позовних вимог, які не були предметом розгляду під час постановлення ухвали про забезпечення позову та оцінка цим обставинам, на даній стадії, судом першої інстанції не надавалась, а тому зазначені обставини не можуть бути підставою для скасування вжитих судом заходів забезпечення позову.
В той же час, додатковий механізм захисту прав відповідачів при вжитті заходів забезпечення позову передбачено статтею 154 ЦПК.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів
п о с т а н о в и в:
Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, подану її представником ОСОБА_4, залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської місцевої
прокуратури № 2 Миколаївської області задовольнити частково.
Ухвалу Жовтневого районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2018 року змінити, виклавши її в наступній редакції.
Заборонити відчуження земельних ділянок:
- площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_4,
- площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_5,
- площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_6, які розташовані в межах Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, в тому числі шляхом укладення будь-яких правочинів щодо передачі прав на ці ділянки, зміни розмірів та цільового призначення землі, здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо цих земельних ділянок (у тому числі у разі їх поділу чи об'єднанню з іншими ділянками)
Заборонити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам вчиняти дії, пов'язані із нецільовим використанням земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_4, НОМЕР_5 та НОМЕР_6.
Стягувач : Миколаївська місцева прокуратура № 2 Миколаївської області- проспект Богоявленський , 314, м. Миколаїв, 54050 ЄДРПОУ 2910048
Боржники : ОСОБА_1, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1;
ОСОБА _2, АДРЕСА_2
РНОКПП НОМЕР_2;
ОСОБА_3, АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти
днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий: Н.О. Шаманська
Судді: О.О. Данилова
Т.Б. Кушнірова
Повний текст постанови складено 30 листопада 2018 року.
