ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2018 року

Київ

справа №800/92/17

адміністративне провадження №А/9901/65/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження

заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 4 липня 2017 року у справі

за позовом ОСОБА_4

до Верховної Ради України

про визнання дій протиправними та зобов»язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, з наступними вимогами:

1.1. визнати протизаконними дії Верховної Ради України щодо внесення змін до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" про делегування Кабінету Міністрів України встановлювати порядок і розміри компенсацій і допомоги за шкоду заподіяну здоров'ю громадянам постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи;

1.2. визнати протиправними дії відповідача в частині делегування Кабінету Міністрів України встановлювати розміри компенсацій за шкоду заподіяну здоров'ю громадянам постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи в розмірі меншому, ніж передбаченим абзацом четвертим частини четвертої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - чотирьох мінімальних заробітних плат;

1.3. визнати протиправними дії Верховної Ради України щодо не виконання приписів рішень Конституційного суду України в частині визнання неконституційними делегування Кабінету Міністрів України встановлювати розміри компенсацій за шкоду заподіяну здоров'ю громадянам постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи;

1.4. визнати протиправними дії відповідача в частині зарахування постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 в якості фінансово-економічного обґрунтування Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

1.5. визнати дискримінаційними дії Верховної Ради України в частині обґрунтування розміру щорічної допомоги на оздоровлення інваліду ІІІ групи 90 грн. у порівнянні із розмірами щорічної грошової допомоги на оздоровлення державним службовцям, військовослужбовцям;

1.6. визнати дії відповідача дискримінаційними та такими що порушують право на достатній життєвий рівень в частині обґрунтування розміру щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам ІІІ групи - інвалідам 90 грн. у порівнянні із розмірами щорічної допомоги державним службовцям та іншим соціальним групам громадян;

1.7. визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України в частині відсутності контролю за виконанням приписів прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї" від 21.04.2016 р. № 1339-VІІІ в частині Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

1.8. визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині відсутності контролю за виконання приписів прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 року № 76-VІІІ в частині Кабінету Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;

1.9. зобов'язати Верховну Раду України прийняти зміни до статті 48 Закону України Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в наступній редакції: «Компенсація та допомога, передбачені статтею 48, нараховуються і виплачуються згідно редакції Закону від 28.02.1991 р. № 796-ХII інвалідам І і ІІ групи - п'ять мінімальних заробітних плат; інвалідам ІІІ групи - чотири мінімальні заробітні плати; розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати».

2. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Верховної Ради України у частині позовних вимог стосовно:

2.1. визнання протиправними дій Верховної Ради України в частині делегування Кабінету Міністрів України встановлювати розміри компенсацій за шкоду заподіяну здоров'ю громадянам постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи в розмірі меншому, ніж передбаченим абзацом четвертим частини четвертої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - чотирьох мінімальних заробітних плат;

2.2. визнання протиправними дій Верховної Ради України щодо не виконання приписів рішень Конституційного суду України в частині визнання неконституційними делегування Кабінету Міністрів України встановлювати розміри компенсацій за шкоду заподіяну здоров'ю громадянам постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи;

2.3. визнання протиправними дій Верховної Ради України в частині зарахування постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 в якості фінансово-економічного обґрунтування Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

2.4. визнання дискримінаційними дій Верховної Ради України в частині обґрунтування розміру щорічної допомоги на оздоровлення інваліду ІІІ групи 90 грн. у порівнянні із розмірами щорічної грошової допомоги на оздоровлення державним службовцям, військовослужбовцям;

2.5. визнання дій Верховної Ради України дискримінаційними такими що порушують право на достатній життєвий рівень в частині обґрунтування розміру щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам ІІІ групи - інвалідам 90 грн. у порівнянні із розмірами щорічної допомоги державним службовцям та іншим соціальним групам громадян;

2.6. зобов'язання Верховну Раду України прийняти зміни до статті 48 Закону України Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в наступній редакції: Компенсація та допомога, передбачені статтею 48, нараховуються і виплачуються згідно редакції Закону від 28.02.1991 р. № 796-ХII інвалідам І і ІІ групи - п'ять мінімальних заробітних плат; інвалідам ІІІ групи - чотири мінімальні заробітні плати; розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

3. Цією ж ухвалою відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до Верховної Ради України в частині позовних вимог стосовно наступного:

3.1. визнання протиправної бездіяльності Верховної Ради України в частині відсутності контролю за виконанням приписів прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї" від 21.04.2016 р. № 1339-VІІІ, а саме приведення Кабінетом Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;

3.2. визнання протиправної бездіяльності Верховної Ради України в частині відсутності контролю за виконання приписів прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 року № 76-VІІІ, а саме приведення Кабінетом Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом та забезпечення прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.

4. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_4 посилався на те, що саме Кабінетом Міністрів України встановлюються розміри компенсацій за шкоду заподіяну здоров'ю громадянам постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи в розмірі меншому, ніж передбаченим абзацом четвертим частини четвертої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". У зазначеній статті Закону встановлено розміри компенсацій за шкоду заподіяну здоров'ю громадянам постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи в розмірі - чотирьох мінімальних заробітних плат. Вказав, що розміри доплат, пенсій і компенсацій мають підвищуватися Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Позивач також звернув увагу на рішення Конституційного Суду України від 27.11.2008р. № 26-рп/2008, що положення частини третьої статті 95 Конституції України "держава прагне до збалансованості бюджету України" у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами, територіальними громадами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Також позивач посилався на статтю 58 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Конституційний Суд України рішенням від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 конкретизував зазначений принцип вказавши, що положення частини першої статті 58 Конституції України щодо «незворотності» дії законів та інших нормативно-правових актів необхідно розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). На думку позивача, незважаючи на рішення Конституційного Суду України, Верховна Рада України знову прийняла норму якою обмежує положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ і надає право Кабінету Міністрів України змінювати норми Закону №796-ХІІ. У 2015-2016 роках Верховною Радою України розглядався законопроект №1339 Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї. Проте, на думку позивача, окремі положення законопроекту №1339 суперечать нормам Конституції і Законів України, і тому потребують скасування і прийняття нових законних рішень. Також позивач зазначив, що Верховною Радою України неодноразово приймались зміни до Закону №796-ХІІ в яких було визначено, що розміри компенсацій виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Проте виключно через протиправну бездіяльність Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України постанови не приймались. У своєму позові позивач зазначив, що Постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на його думку, не відповідає фінансовим ресурсам держбюджету на 2016 рік. Тому позивач вважає, що вказана постанова застосована відповідачем неправомірно, оскільки встановлений в 2005 році розмір щорічної допомоги на оздоровлення не відповідає розміру встановленому законом і не змінювався з 2005 року, незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати. На думку позивача, даний спір виник у зв'язку з протизаконними, протиправними та дискримінаційними діями Верховної Ради України при підготовці до розгляду і прийнятті змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. №796-ХІІ. Позивач зазначив, що Верховною Радою України вчинено свідоме порушення конституційних норм, закріплених у статтях 8, 9, 22, 58, 152 Основного Закону України в частині дотримання верховенства права, не допущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Вважає, що Верховна Рада України в даному випадку не здійснила контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України, чим порушила вимоги пункту 13 частини першої статті 85 Конституції України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Постановою Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Верховної Ради України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.

6. Таке рішення вмотивовано тим, що судом не встановлено порушення Верховною Радою України порядку здійснення парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України, зокрема, стосовно виконання приписів прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї" та прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" у визначені терміни.

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судового рішення та заперечень

7. 08.08.2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_4 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2017 року, в якій скаржник просить скасувати зазначене судове рішення та прийняти нове про задоволення адміністративного позову.

8. Як на підставу звернення до Верховного Суду України позивач послався на п. 1 ч. 1 статті 237 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року). На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права позивач послався на постанови Вищого адміністративного суду України від 11 листопада 2015 року у справі №800/362/15, від 24 квітня 2017 року у справі №800/607/16. Позивач вважає, що судом порушено право на розгляд справи справедливим і неупередженим судом, гарантованим у пункті 1 статті 6 Конвенції, ст.ст. 3, 8, 9, 22, 55, 129 Конституції України, ст.ст. 8, 9, 14, 69-72, 159 КАС України. Позивач вказує на те, що суд не врахував і не вказав у постанові обставини і докази про врахування судової практики Європейського суду з прав людини. Також позивач зазначає, що в оскаржуваній постанові суд зробив абсолютно різні висновки за своїми правовими наслідками, перебрав на себе повноваження Конституційного Суду України і коментував норми Конституції України таким чином, що вони можуть застосовуватись разом із Законом України «Про Регламент Верховної Ради України». Позивач зауважив на те, що судом не розглянуто всі зазначені ним докази та аргументи щодо заявлених позовних вимог.

9. Ухвалою Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року заяву ОСОБА_4 залишено без руху з приводу необхідності уточнення підстав для звернення до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 4 липня 2017 року та зазначення норм права, які позивач вважає порушеними Вищим адміністративним судом України. Крім того, заявнику вказано на пропуск встановленого КАС України строку звернення до Верховного Суду України з даною заявою.

10. На виконання вказаної ухвали Суду позивачем надано клопотання про поновлення строку для подання заяви про перегляд судового рішення.

11. Ухвалою Верховного Суду України від 17 жовтня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Верховної Ради України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

12. Відповідачем до суду надано заперечення на заяву ОСОБА_4, в яких вказано на те, що здійснення парламентського контролю - це право Верховної Ради України, що реалізується нею безпосередньо чи опосередковано через визначені Конституцією України державні органи. Розгляд питань, пов'язаних з парламентським контролем за діяльністю Кабінету Міністрів України, врегульований Законом України «Про Регламент Верховної Ради України». Таким чином, відповідач зазначає, що Верховна Рада України здійснює парламентський контроль виключно в межах, встановлених Конституцією та Законами України. Разом з тим, норми чинного законодавства України не наділяють Верховну Раду України контрольними функціями за діяльністю Кабінету Міністрів України в частині приведення нормативних актів у відповідність до положень закону. Окремо відповідач зазначив, що на виконання положень статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Кабінет Міністрів України 26.10.2016 року прийняв постанову №760, якою затвердив порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи , інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян. Щодо посилань заявника на обставини наявності неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, відповідач зазначив, що такі посилання не відповідають дійсності, оскільки в наведених позивачем постановах Вищого адміністративного суду України предметом оскарження були правові акти індивідуального характеру, тоді як питання здійснення Верховною Радою України контрольних функцій за діяльністю Кабінету Міністрів України у цих справах не досліджувалось. Також відповідач вважає необґрунтованим твердження ОСОБА_4 щодо незастосування Вищим адміністративним судом України судової практики Європейського суду з прав людини, оскільки наведені у заяві рішення цього суду не стосуються предмету розгляду даної справи - парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України.

13. Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2018 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

ІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

14. Пункт 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї» від 21.04.2016р. №1339-VІІІ: Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

15. Пункт 16 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року №76-VІІІ: Кабінету Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

16. Стаття 6 Конституції України: державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України

17. Стаття 75 Конституції України: єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

18. Пункт 13 частини 1 статті 85 Конституції України: до повноважень Верховної Ради України належить здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону.

19. Главою 38 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010р. №1861-VI встановлено виключні обставини здійснення парламентського контролю, а саме: розгляд питання про схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України (стаття 227 Регламенту); розгляд Верховною Радою України звітів і доповідей Кабінету Міністрів України (стаття 228); організація проведення «години запитань до Уряду» (стаття 229); проведення «години запитань до Уряду» (стаття 230), підготовка до розгляду Верховною Радою питання про відповідальність Кабінету Міністрів України (стаття 231), розгляд Верховною Радою питання про відповідальність Кабінету Міністрів України (стаття 232).

20. Стаття 231 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010р. №1861-VI: питання про відповідальність Кабінету Міністрів України може бути внесене на розгляд Верховної Ради за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, підтриманою їх підписами. Це питання включається до порядку денного сесії Верховної Ради без голосування.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Перевіривши заяву ОСОБА_4 та матеріали справи, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення і скасування оскаржуваного судового рішення виходячи з наступного.

22. Суд зазначає, що підставою для звернення ОСОБА_4 до Верховного Суду України із заявою про перегляд судового рішення Вищого адміністративного суду України позивачем визначено п. 1 ч. 1 статті 237 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року), та на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права послався на постанови Вищого адміністративного суду України від 11 листопада 2015 року у справі №800/362/15, від 24 квітня 2017 року у справі №800/607/16.

23. Однак, колегія суддів зауважує, що постанова Вищого адміністративного суду України, про перегляд якої подано заяву, ухвалена з питань, передбачених статтею 171-1 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року), а отже, таке судове рішення може бути переглянуто Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року).

24. Водночас, колегія суддів звертає увагу на обґрунтування поданої ОСОБА_4 заяви про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2017 року, та вважає, що таке обґрунтування за змістом відповідає передбаченим пунктом 4 частини першої статті 237 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) підставам для перегляду судового рішення.

25. З аналізу вищенаведених норм вбачається, що характерною особливістю частини першої статті 85 Конституції України є те, що більшість повноважень Верховної Ради України, закріплених у ній, отримують свій розвиток в інших положеннях Основного Закону, законах України, інших правових актах, а також у правових позиціях Конституційного Суду України. До того ж окремі конституційні повноваження Верховної Ради України реалізуються через прийняття нею законів України, тобто поєднуються із законодавчою функцією парламенту, котра виступає не лише основною, але й універсальною щодо інших його функцій.

26. Отже, нормами чинного законодавства України не передбачено впливу Верховної Ради України - законодавчого органу влади, на Кабінет Міністрів України - виконавчий орган влади, щодо прийняття ним того чи іншого нормативного акту.

27. Ані Конституція України, ані Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» не передбачають повноважень Верховної Ради України здійснювати контроль за виконанням приписів щодо приведення нормативних актів у відповідність положеннями закону.

28. Колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції щодо того, що діяння (дія або бездіяльність) можуть бути визнані протиправними за умови, якщо вони формально порушують конкретну юридичну норму або декілька норм.

29. Оскільки з огляду на положення діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства Верховною Радою України не було допущено порушень порядку здійснення парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України, зокрема, стосовно виконання приписів прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї» та Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» у визначені терміни, Вищий адміністративний суд України дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відсутності контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України.

30. Суд критично оцінює твердження позивача щодо порушення Вищим адміністративним судом України його права на розгляд справи справедливим і неупередженим судом, гарантованим у пункті 1 статті 6 Конвенції, ст.ст. 3, 8, 9, 22, 55, 129 Конституції України, ст.ст. 8, 9, 14, 69-72, 159 КАС України. Так, матеріали справи не містять жодних клопотань або заяв від позивача стосовно наявності у нього сумнівів в упередженості суду, яким здійснювався розгляд його справи.

31. Позивач в поданій ним заяві вказує на те, що суд перебрав на себе повноваження Конституційного Суду України і коментував норми Конституції України таким чином, що вони можуть застосовуватись разом із Законом України «Про Регламент Верховної Ради України».

32. Суд вважає такі посилання заявника безпідставними, оскільки Вищим адміністративним судом України в рамках розгляду даної справи здійснено безпосередньо аналіз положень Конституції України у взаємозв'язку з положеннями Законом України «Про Регламент Верховної Ради України», що надало можливість визначити виключний перелік підстав для здійснення Верховною Радою України парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України та перевірити, чи була допущена Верховною Радою України протиправна бездіяльність, яка є предметом розгляду даної адміністративної справи.

33. Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_4 про неврахування і незазначення судом у постанові обставин і доказів про врахування судової практики Європейського суду з прав людини.

34. Так, позивач в обґрунтування позовних вимог щодо бездіяльності відповідача послався на практику Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Бурдов проти Росії», «Кечко проти України», «Хонякіна проти Грузії», «Суханов та Ільченко проти України», «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України») стосовно захисту права особи на мирне володіння майном. ОСОБА_4 вказував на те, що щорічна грошова допомога на оздоровлення є майном у значенні статті 1 Першого протоколу Конвенції з прав людини, а отже втручання у право особи на мирне володіння майном повинно бути пропорційним визначеним цілям.

35. Проте, колегія суддів зауважує, що предметом оскарження в даній адміністративній справі є бездіяльність Верховної Ради України щодо відсутності контролю за виконанням Кабінетом Міністрів України приписів прикінцевих положень Законів №1339-VІІІ та №76-VІІІ, тобто сфера дії цих законів, відносини, які ними врегульовані, а також їх вплив на права і обов'язки позивача при розгляді даної адміністративної справи не досліджуються.

36. Таким чином, ненадання оцінки судом першої інстанції вказаним доводам позивача не вплинуло на правильність ухваленого рішення у справі.

37. З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 4 липня 2017 року.

38. Керуючись пп. 1 п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), ст.ст. 235, 236, 237, 244 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), Суд, -

п о с т а н о в и в:

39. В задоволенні заяви ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 4 липня 2017 року - відмовити.

40. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.А. Данилевич

Судді: В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа