ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2018 року

Київ

справа №826/12880/17

адміністративне провадження №К/9901/38099/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В.М,

Шарапи В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу народного депутата України ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року (головуючий суддя - Пащенко К.С., судді - Шейко Т.І., Чудак О.М.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року (головуючий суддя - Пилипенко О.Є., судді - Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.) у справі

за позовом народного депутата України ОСОБА_3, народного депутата України ОСОБА_4, народного депутата України ОСОБА_5

до Прем'єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2017 року народний депутат України ОСОБА_3, народний депутат України ОСОБА_4, народний депутат України ОСОБА_5 звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Прем'єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича, в якому просили суд:

1.1. - визнати протиправною бездіяльність Прем'єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича щодо невнесення ним на розгляд Верховної Ради України подання про призначення Міністра охорони здоров'я України як члена Кабінету Міністрів України;

1.2. - зобов'язати Прем'єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича негайно внести на розгляд Верховної Ради України подання про призначення Міністра охорони здоров'я України як члена Кабінету Міністрів України.

2. В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що неподання протягом тривалого часу Прем'єр-міністром України Гройсманом Володимиром Борисовичем кандидатури про призначення на посаду Міністра охорони здоров'я України є протиправною бездіяльністю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

4. Відмовляючи в задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції зазначив, що внесення пропозиції коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України передує внесенню подання Прем'єр-міністром України про призначення Верховною Радою України членів Кабінету Міністрів України, крім Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України. Приймаючи до уваги пояснення представника відповідача про те, що з моменту призначення відповідача пропозиція від коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України в порядку ч. 7 ст. 83 Конституції України щодо кандидатури Міністра охорони здоров'я України не надходила, суд вважає, що у відповідача були відсутні належні правові підстави для внесення на розгляд Верховної Ради України подання про призначення Міністра охорони здоров'я України. Разом з тим, суд не прийняв до уваги посилання позивачів, як на підставу, на те, що ОСОБА_7 нелегітимно призначено на посаду заступника Міністра охорони здоров'я України та, відповідно, медична реформа ініційована нелегітимно призначеним керівництвом Міністерства охорони здоров'я України, а сама реформа має ряд недоліків, оскільки вказані обставини не відносяться до предмету доказування в межах даної адміністративної справи. Між тим, суд вважав помилковим твердження представника відповідача про те, що невнесення відповідачем на розгляд Верховної Ради України подання про призначення Міністра охорони здоров'я України безпосередньо чи опосередковано не стосуються позивачів та, відповідно, права позивачів не порушено, оскільки з пояснень позивачів та їх представників судом встановлено, що не призначення Міністра охорони здоров'я України впливає на їх права не тільки як громадян, які мають конституційні права на належну охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, які повинні забезпечуватись, у тому числі керівництвом Міністерства охорони здоров'я України, а і як народних депутатів України в частині розгляду подання Прем'єр-міністра України щодо призначення Міністра охорони здоров'я України, що також є обов'язком позивачів як представників Українського народу у Верховній Раді України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, народний депутат України ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

6. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року апеляційна скарга залишена без задоволення. Змінено мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року.

7. Апеляційний суд, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, зазначив, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, з урахуванням того, що таких підстав для звернення із даним позовом не встановлено, підстави для його задоволення - відсутні. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано оцінку дослідженим доказам, проте із помилковим застосуванням норм матеріального права. У зв'язку з цим, суд вважав необхідним апеляційну скаргу народного депутата України ОСОБА_3 - залишити без задоволення, змінити мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року. У задоволенні позову Народного депутата України ОСОБА_3, Народного депутата України ОСОБА_4, Народного депутата України ОСОБА_5 до Прем'єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

8. Народний депутат України ОСОБА_3 (далі - скаржник) у березні 2018 року звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року.

9. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року і ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

10. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що враховуючи існування в Україні масштабної кількості проблем у медичній галузі та в сфері охорони здоров'я громадян України, неподання протягом тривалого часу відповідачем до Верховної Ради України кандидатури на посаду Міністра охорони здоров'я України є його протиправною бездіяльністю. Вважає, що Конституцією та законами України не надано повноважень Кабінету Міністрів України призначати особу тимчасово виконуючою обов'язки міністра без згоди на це Верховної Ради України. Відсутність у Верховній раді України відповідного подання відповідача усуває народних депутатів України, як представників Українського народу, в тому числі і скаржника, від прийняття участі у формуванні Кабінету Міністрів України та в призначенні керівника Міністерства охорони здоров'я України. Посилаючись на приписи ч.1 ст.3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» вважає, що відповідач повинен не зловживати своїм правом на внесення подання до Верховної Ради України з кандидатурою Міністра охорони здоров'я України, а, використовуючи свої повноваження, внести таке подання до Верховної Ради України якнайшвидше, в розумний строк, який, на думку скаржника, має обраховуватися тижнями.

11. Крім того, посилаючись на п.12.ч.1 ст.85 та ч.8 ст.83 Конституції України, вважає, що коаліція депутатських фракцій у Верховні Раді України може вносити пропозиції щодо кандидатур складу Кабінету Міністрів України, але саме відповідач має прийняти власне рішення щодо того, яку саме кандидатуру він буде пропонувати парламенту у своєму поданні. Не існує жодних правових норм, які б заважали відповідачу реалізувати свої повноваження щодо внесення до Верховної Ради України подання кандидатури Міністра охорони здоров'я України.

12. Скаржник вважає, що протиправною бездіяльністю відповідача порушуються права та інтереси скаржника як громадянина України щодо здійснення відповідними органами та посадовими особами функцій з охорони здоров'я, і як народного депутата України, оскільки створюються перешкоди в його професійній діяльності.

13. Також у касаційній скарзі наведені аргументи скаржника щодо незгоди з медичною реформою в Україні та щодо нелегітимного призначення виконуючого обов'язки Міністра охорони здоров'я України.

14. Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2018 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

15. Постановою Верховної Ради України «Про формування складу Кабінету Міністрів України» від 14.04.2016 року № 1097-VIII, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 85, ч. 4 ст. 114 Конституції України сформовано Кабінет Міністрів України - призначено міністрів, у той же час вказаною постановою не призначено Міністра охорони здоров'я України.

16. 27 квітня 2016 року розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про тимчасове покладення виконання обов'язків Міністра охорони здоров'я України на ОСОБА_8» № 314-р, за підписом відповідача, покладено тимчасово, до призначення в установленому порядку Міністра охорони здоров'я України, виконання обов'язків Міністра на заступника Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_8.

17. 27 липня 2016 року розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про визнання таким, що втратило чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2016 р. № 314» № 548-р, за підписом відповідача, визнано таким, що втратило чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.04.2016 року № 314 «Про тимчасове покладення виконання обов'язків Міністра охорони здоров'я України на ОСОБА_8».

18. Водночас, розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про тимчасове покладення виконання обов'язків Міністра охорони здоров'я України на ОСОБА_7» від 27.07.2016 року № 550-р, за підписом відповідача, покладено тимчасово з 01 серпня 2016 року виконання обов'язків Міністра охорони здоров'я України на першого заступника Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_7.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

19. Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Частина 2 статті 55 Конституції України: кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

21. Частина 8 статті 83 Конституції України: коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України.

22. Пункт 12 частини 1 статті 85 Конституції України: до повноважень Верховної Ради України належить: призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України.

23. Частини 1 та 4 статті 114 Конституції України: до складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри.

Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.

24. Частина 1 статті 3 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України»: діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

25. Частина 3 статті 6 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»: посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу.

26. Частини 1 - 3, 8, 11 статті 9 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»: члени Кабінету Міністрів України, крім Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України, призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.

При формуванні нового складу Кабінету Міністрів України новопризначений Прем'єр-міністр України вносить до Верховної Ради України подання про призначення членів Кабінету Міністрів України відповідно до вимог Конституції України та цього Закону. У цьому поданні пропонується повний посадовий склад Кабінету Міністрів України.

Подання Прем'єр-міністра України, зазначене у частині другій цієї статті, стосовно персонального складу Кабінету Міністрів України може вноситися єдиним списком. Подання щодо окремих кандидатур на посади, зазначені у поданні щодо посадового складу, може вноситися окремо.

Верховна Рада України розглядає подання та призначає на посаду членів Кабінету Міністрів України. Верховна Рада України приймає рішення з цього приводу у формі постанови. Рішення щодо призначення членів Кабінету Міністрів України може прийматися як списком, так і щодо окремих посад. Рішення Верховної Ради України щодо призначення члена Кабінету Міністрів України приймається за його присутності.

Призначення на вакантну посаду члена Кабінету Міністрів України (крім Прем'єр-міністра України) здійснюється в порядку та з урахуванням вимог, передбачених частинами першою, третьою - десятою цієї статті.

27. Пункт 3 частини 1 статті 42 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»: Прем'єр-міністр України: вносить на розгляд Верховної Ради України подання про призначення членів Кабінету Міністрів України (крім Міністра закордонних справ України та Міністра оборони України), а також Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України.

28. Пункт 1 статті 1 Закону України від 17 листопада 1992 року № 2790-XII «Про статус народного депутата України»:народний депутат України (далі - народний депутат) є обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.

29. Пункт 7 статті 6 Закону України «Про статус народного депутата України»: народний депутат у порядку, встановленому законом: звертається із депутатським запитом або депутатським зверненням до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності у порядку, передбаченому цим Законом і законом про регламент Верховної Ради України.

30. Частини 2 та 3 статті 7 Закону України «Про статус народного депутата України»: народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації.

Народний депутат відповідальний за свою депутатську діяльність перед Українським народом як уповноважений ним представник у Верховній Раді України.

31. Частини 1 та 5 статті 17 Закону України «Про статус народного депутата України»: народний депутат, який не має спеціальних повноважень на представництво Верховної Ради України, має право вступати у відносини з посадовими особами і державними органами іноземних держав лише від свого імені.

Народний депутат як представник державної влади у разі порушення прав, свобод і інтересів людини та громадянина, що охороняються законом, та інших порушень законності має право на місці вимагати негайного припинення порушення або звертатися з вимогою до відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ та організацій припинити такі порушення. У разі порушення законності народний депутат може звернутися з депутатським зверненням до відповідних посадових осіб правоохоронних органів чи органів виконавчої влади, що здійснюють державний контроль у відповідній галузі.

Посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ та організацій, а також працівники правоохоронних органів, до яких звернуто вимогу народного депутата про припинення порушення законності, зобов'язані негайно вжити заходів щодо усунення порушення, а за необхідності - притягнути винних до відповідальності з наступним інформуванням про це народного депутата. У разі невжиття заходів щодо усунення порушення посадові особи несуть дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність у встановленому законом порядку.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

32. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

33. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

34. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

35. Конституційний Суд України у Рішенні від 28 квітня 2009 року № 8-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положення частини восьмої статті 83 Конституції України у системному зв'язку з положеннями частин шостої, сьомої статті 83, пункту 9 частини першої статті 106, частин третьої, четвертої статті 114 Конституції України) зазначив, що &?б;…&?с; Конституція України визначила коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України як окремого суб'єкта, який бере участь у формуванні Кабінету Міністрів України, із самостійними конституційно визначеними повноваженнями. Основний Закон України уповноважує коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформовану відповідно до частин шостої, сьомої статті 83 Конституції України, вносити Президенту України пропозиції щодо кандидатури Прем'єр-міністра України та пропозиції Прем'єр-міністру України щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України (п.3.1). &? ;…&?я; Саме участь коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України у формуванні Кабінету Міністрів України, передбачена частиною восьмою статті 83 Конституції України, належить виключно до її конституційних повноважень. (п.3.2).

36. У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного подання положення частини восьмої статті 83 Конституції України у системному зв'язку з положеннями частин шостої, сьомої статті 83, пункту 9 частини першої статті 106, частин третьої, четвертої статті 114 Конституції України слід розуміти так, що внесення пропозицій відповідно до Конституції України Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України та щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України належить виключно до повноважень коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої згідно з частинами шостою, сьомою статті 83 Конституції України.

37. З огляду на викладене, Суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що внесення пропозиції коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України передує внесенню подання Прем'єр-міністром України про призначення Верховною Радою України членів Кабінету Міністрів України, крім Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України.

38. Також Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

39. У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

40. Також вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в п.4.1 рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

41. На підставі викладеного, з урахуванням приписів ст.ст. 2, 5 КАС України, слід дійти висновку, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

42. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

43. Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

44. Разом із тим жодних доказів або аргументів, які б свідчили про реальне порушення прав або законних інтересів скаржника з боку відповідача, народним депутатом України ОСОБА_3 не наведено.

45. При цьому, з огляду на те, що призначення за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України належить до повноважень безпосередньо Верховної Ради України, саме цей орган наділений правом на звернення до суду в спірних правовідносинах, а не окремі народні депутати України.

46. Отже, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність порушеного права скаржника, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

47. Аргументація скаржника щодо незгоди з медичною реформою в Україні та щодо нелегітимного призначення виконуючого обов'язки Міністра охорони здоров'я України безпосередньо не має відношення до предмету спору щодо бездіяльності відповідача з невнесення ним на розгляд Верховної Ради України подання про призначення Міністра охорони здоров'я України.

48. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

49. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

50. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

51. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

52. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

53. Касаційну скаргу народного депутата України ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

54. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року - залишити без змін.

55. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа