ПОСТАНОВА

Іменем України

22 листопада 2018 року

м. Київ

справа №802/596/15-а

адміністративне провадження №К/9901/5099/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства освіти і науки України на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року (головуючий суддя Заброцька Л.О., судді: Мультян М.Б., Сало П.І.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року (головуючий суддя Смілянець Е.С., судді: Біла Л.М., Матохнюк Д.Б.) у справі №802/596/15-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України про визнання протиправними і скасування рішення і наказу, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2015 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міністерства освіти і науки України (надалі також - МОН України), Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України (надалі також - Атестаційна колегія МОН України), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України (протокол №8 від 22 грудня 2014 року) в частинах скасування:

· рішення атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 18 лютого 2003 року (протокол №1/58-Д), яким ОСОБА_1 присвоєно вчене звання доцента кафедри психологічних і педагогічних дисциплін;

· рішення атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 28 квітня 2004 року (протокол № 2/18-п) та наказу Міністерства освіти і науки України № 371 від 5 травня 2004 року у частині присвоєння ОСОБА_1 вченого звання професора.

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства освіти і науки України №6 від 12 січня 2015 року, яким затверджено рішення атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України (протокол №8 від 22 грудня 2014 року) про скасування рішення атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 18 лютого 2003 року (протокол №1/58-Д) в частині присвоєння ОСОБА_1 вченого звання доцента кафедри психологічних і педагогічних дисциплін та в частині скасування рішення атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 28 квітня 2004 року (протокол №2/18-п) та наказу Міністерства освіти і науки України № 371 від 5 травня 2004 року у частині присвоєння ОСОБА_1 вченого звання професора.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що згідно рішення Атестаційної колегії МОН України (протокол №8 від 22 грудня 2014 року), затвердженого наказом МОН України від 12 січня 2015 року №6, його фактично позбавлено вчених звань доцента кафедри психологічних і педагогічних дисциплін та професора. З такими рішеннями відповідачів позивач не погоджується та вважає їх протиправними, оскільки, на його думку, приймаючи оскаржувані рішення щодо скасування власних попередніх рішень, відповідачі діяли з перевищенням наданих їм повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, вказані рішення прийняті після спливу 10 річного строку з часу присвоєння вчених звань.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року, позов задоволено у повному обсязі.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 18 лютого 2003 року рішенням Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України (том 1 а.с.159) (протокол №1/58-Д) ОСОБА_1 було присвоєно вчене звання доцента кафедри психологічних і педагогічних дисциплін, про що видано атестат доцента НОМЕР_1 від 18.03.2003 року (том 1 а.с.15, 159 ).

У подальшому рішенням Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 28 квітня 2004 року (протокол №2/18-п) та наказом Міністерства освіти і науки України №371 від 5 травня 2004 року (том 1 а.с.160-161 ) позивачу було присвоєно вчене звання професора, про що видано атестат професора НОМЕР_2 від 28 квітня 2004 року (том 1 а.с.16 ).

12 січня 2015 року виконуючою обов'язки Міністра освіти і науки України Совсун І.Р. прийнято наказ №6 від 12 січня 2015 року (том 1 а.с.154 ), яким затверджено рішення атестаційної колегії МОН (протокол №8 від 22 грудня 2014 року) (том 1 а.с.151-153). Зокрема, пунктом 1 наказу скасовано рішення атестаційної колегії МОН України від 18 лютого 2003 року (протокол № 1/58-Д) в частині присвоєння ОСОБА_1 вченого звання доцента кафедри психологічних і педагогічних дисциплін, а пунктом 2 наказу скасовано рішення атестаційної колегії МОН України від 28 лютого 2004 року (протокол №2/18-п) та наказ МОН України №371 від 5 травня 2004 року в частині присвоєння ОСОБА_1 вченого звання професора.

Суди визнали рішення атестаційної колегії МОН (протокол №8 від 22 грудня 2014 року) та наказ МОН України №6 від 12 січня 2015 року протиправними, у зв'язку з чим їх скасували. Судові рішення вмотивовані тим, що оскаржувані рішення прийняті відповідачами після спливу десятирічного строку, встановленого законодавцем для перегляду рішення про присвоєння вченого звання. При цьому, навіть у випадку порушення процедури присвоєння ОСОБА_1 вченого звання доцента кафедри психологічних і педагогічних дисциплін та, відповідно, в подальшому професора, позбавлення особи такого звання повинно відбуватись відповідно до встановленої процедури, зокрема пункту 20 Порядку присвоєння вченого звання професора і доцента. Також суди дійшли висновку, що рішення про присвоєння ОСОБА_1 вченого звання доцента і професора, є актами індивідуальної дії одноразового застосування, які безпосередньо стосуються і пов'язані з реалізацією прав та охоронюваних законом інтересів позивача, відповідно такі акти індивідуальної дії можуть бути скасовані лише у спосіб, передбачений відповідними нормативно-правовими актами (п. 20 Порядку) або в судовому порядку, чого в даному випадку відповідачами не було зроблено. Тобто, ані МОН України ані Атестаційна колегія не наділена повноваженнями скасовувати власні рішення, що свідчить про перевищення відповідачами наданих їм повноважень.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Міністерство освіти і науки України подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що у позивача відсутнє право звернення до суду, оскільки ні вчена рада ні Атестаційна колегія МОН України не присвоювала позивачу вченого звання доцента, а його атестаційна справа є сфальсифікованою, що підтверджується постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 березня 2007 року у кримінальній справі №1 «П» - 4/2007. Суд першої інстанції, отримавши усі належні докази, не прийняв їх до уваги та не надав належної правової оцінки правомірності присвоєння позивачу вчених звань. Вказані обставини залишились і поза увагою апеляційного суду. Також зазначає, що вчена рада законно відмовилась надавати відповідне клопотання про позбавлення позивача вчених звань, оскільки питання про присвоєння йому вченого звання Вченою радою не розглядалося і рішення про присвоєння вченого звання доцента не приймалося, а тому не можна позбавити особу того, що їй не належало. На думку касатора, суди безпідставно застосовували п.20 Порядку присвоєння вченого звання професора і доцента, оскільки вказаним положенням визначено процедуру позбавлення особи вчено звання. Проте, вказаними рішеннями не вирішувалось питання позбавлення позивача вченого звання, оскільки такі звання йому не присвоювались. Тобто, в даному випадку розглядалось питання не обґрунтованості рішення про присвоєння вченого звання, а про констатацію факту відсутності такого рішення Вченої ради, без якого і Атестаційна колегія МОН України не мала жодних підстав ухвалювати відповідне рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створення умов для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях визначав Закон України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року N2984-III (далі - Закон №2984-ІІІ), який був спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України, і який був чинним на момент присвоєння позивачу вчених звань.

Відповідно до частин другої та третьої ст.59 Закону №2984-ІІІ вченими званнями є: старший науковий співробітник; доцент; професор.

Вчене звання старшого наукового співробітника на основі рішення Вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради, яка діє в системі міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади або установи, присвоює Вища атестаційна комісія України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вчене звання доцента або професора на основі рішення Вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради, яка діє в системі міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади або установи, присвоює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зразки документів про присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Присудження наукового ступеня або присвоєння вченого звання особі є визнанням рівня її наукової кваліфікації.

На час присвоєння позивачу вчених звань діяв Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. N 644 (далі - Порядок №644), відповідно до п.3 якого питання присвоєння вчених звань професора і доцента належать до компетенції МОН. Пунктом 37 Порядку №644 визначено, що вчене звання професора присвоюється МОН на основі рішень вчених рад вищих навчальних закладів, наукових установ і організацій. Вчене звання доцента присвоюється МОН на основі рішень вчених рад вищих навчальних закладів.

Отже, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки є Міністерство освіти і науки України, яке, відповідно, і присвоювало Вчене звання доцента або професора.

Спору щодо повноважності МОН України на присвоєння вчених звань шляхом затвердження рішення Атестаційної колегії, а так само і позбавлення таких, між сторонами немає.

Відповідно до п.4 Порядку №644, документами, що засвідчують присудження наукового ступеня чи присвоєння вченого звання, є відповідно диплом і атестат державного зразка. Дипломи доктора, кандидата наук і атестат старшого наукового співробітника видає ВАК, а атестати професора і доцента - МОН.

Отже, посилання касатора на те, що ОСОБА_1 вчене звання не присвоювалось спростовується, по-перше, наявними в матеріалах справи атестатами доцента і професора, а по-друге, безпосередньо предметом спору - рішеннями МОН, якими скасовано присвоєння позивачу таких звань.

Щодо повноважень відповідача на прийняття спірних рішень слід зазначити, що відповідно до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 року №3166-VI (далі - Закон №3166-VI) Міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.

Частинами 8 та 9 ст. 15 Закон України №3166-VI визначено, що накази міністерства або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Накази міністерства можуть бути скасовані Кабінетом Міністрів України повністю чи в окремій частині.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність у Міністерства освіти і науки України повноважень скасовувати свої попередні рішення (накази), в тому числі з мотивів їх невідповідності нормам чинного законодавства або порушенням процедури їх видачі.

З огляду на доводи касаційної скарги, вона не містить посилань на необґрунтованість вказаного висновку судів попередніх інстанцій або порушення судами норм матеріального права в цій частині.

Фактично, доводи касаційної скарги зводяться до неправомірності прийняття рішень щодо присвоєння вчених звань позивачу, які не є предметом спору у даній справі, оскільки предметом розгляду були рішення відповідача про скасування рішень щодо присвоєння вчених звань, а не їх присвоєння.

Відповідно до пунктів 15, 19 частини першої ст.13 Закону України «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 року №1556-VII, який був чинним на час прийняття спірних рішень МОН, центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки: утворює атестаційну колегію, яка на принципах прозорості та відкритості затверджує рішення вчених рад закладів вищої освіти (наукових установ) про присвоєння науковим і науково-педагогічним працівникам вчених звань старшого дослідника, доцента та професора, організовує її роботу, розглядає питання про позбавлення зазначених звань, оформлює та видає відповідні атестати, а також розглядає апеляції на рішення атестаційної колегії (п.15); встановлює порядок присвоєння закладами вищої освіти та науковими установами вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, а також порядок позбавлення вчених звань (п.19).

Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. №630, Міністерство освіти і науки України (МОН України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОН України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення формування та реалізації державної політики у сферах освіти і науки, інтелектуальної власності, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форми власності (далі - Положення).

Відповідно до пп.47-50 п.4 Положення №630, МОН України формує та забезпечує функціонування системи атестації педагогічних, зокрема керівних, наукових і науково-педагогічних кадрів, організовує їх атестацію щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань і підвищення їх кваліфікації; утворює атестаційну колегію, яка на принципах прозорості та відкритості затверджує рішення вчених рад вищих навчальних закладів (наукових установ) про присвоєння науковим і педагогічним працівникам вчених звань старшого дослідника, доцента та професора, організовує її роботу, розглядає питання про позбавлення зазначених звань, оформляє та видає відповідні атестати, а також розглядає апеляції на рішення атестаційної колегії; за поданням Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти схвалює порядок присудження наукових ступенів спеціалізованими вченими радами вищих навчальних закладів (наукових установ) та подає його на розгляд Кабінету Міністрів України.

Положенням про атестаційну колегію Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, яке затверджено Наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України 14.09.2011 N1059 (далі - Положення №1059), визначено, що Атестаційна колегія Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (далі - атестаційна колегія) є дорадчим органом МОНмолодьспорту, що утворюється з метою виконання повноважень щодо підготовки та атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, покладених на МОНмолодьспорт.

Пунктом 3 Положення №1059 визначено, що основним завданням атестаційної колегії є участь, зокрема, у присвоєнні вчених звань старшого наукового співробітника, доцента і професора науковим і науково-педагогічним працівникам вищих навчальних закладів III-IV рівня акредитації, закладів післядипломної освіти III-IV рівня акредитації та наукових установ.

Пунктом 4 Положення №1059 закріплено, що атестаційна колегія відповідно до покладених на неї завдань бере участь у прийнятті рішень щодо позбавлення наукових ступенів і вчених звань в установленому МОНмолодьспортом порядку.

Пунктами 9 і 10 Положення №1059 встановлено, що рішення атестаційної колегії приймається відкритим голосуванням або таємно - на вимогу третини членів атестаційної колегії і вважається прийнятим, якщо за нього проголосували дві третини присутніх на засіданні членів атестаційної колегії. Рішення атестаційної колегії оформляється протоколом, що підписується головуючим на засіданні та ученими секретарями. У випадку рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні. Рішення атестаційної колегії затверджується наказом МОНмолодьспорту України.

Таким чином, доводи касатора, що Атестаційна колегія МОН України не є суб'єктом владних повноважень і не виконує владні управлінські функції, а тому не може бути відповідачем у справі, є безпідставними, оскільки саме на засіданні Атестаційної колегії приймається рішення про присвоєння/позбавлення вченого звання, таке рішення оформлюється протоколом і затверджується наказом МОН.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що Атестаційна колегія МОН України і МОН України повинні були діяти у відповідності до норм Законів України «Про вищу освіту», Порядку №1149 і Положення№1059 шляхом розгляду питання саме про позбавлення позивача вчених звань, а не про скасування своїх попередніх рішень, що не передбачено чинним законодавством.

Порядок присвоєння вченого звання професора і доцента затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2008 р. N1149, яким і визначено порядок позбавлення такого звання.

Так, пунктом 20 Порядку визначено, що МОНмолодьспорт може позбавити особу вченого звання професора і доцента на підставі клопотань вчених рад. Рішення про порушення клопотання про позбавлення вченого звання професора і доцента приймає вчена рада на своєму засіданні таємним голосуванням. Засідання ради вважається правоможним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини її членів. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як три четверті членів ради, присутніх на засіданні. Питання щодо обґрунтованості рішення про присвоєння вченого звання професора і доцента, яке було прийняте більш як 10 років тому, МОНмолодьспорт не розглядає.

Пунктом 22 Порядку передбачено, що порядок розгляду питань про позбавлення (поновлення) вченого звання професора і доцента, а також перелік необхідних для цього документів визначає МОНмолодьспорт.

Таким чином, діючи не у відповідності до норм чинного законодавства, відповідачі вийшли за межі своїх повноважень, що має наслідком скасування прийнятих рішень.

Доводи касатора про підтвердження факту фальсифікації атестаційної справи і відсутність рішення Вченої ради про присвоєння позивачу вчених звань, і як наслідок необґрунтованість рішення про присвоєння таких звань позивачу, не дають підстав суб'єкту владних повноважень діяти не на підставі, не в межах повноважень і не у спосіб, що визначені Конституцією і законами України і не можуть бути підставою визнання спірних рішень законними.

Не заперечуючи проти повноважень відповідачів на позбавлення вчених звань, колегія суддів наголошує, що такі повноваження мають бути здійснені уповноваженим на це органом виключно на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, слід зазначити, що з набранням чинності постановою Кабінета Міністрів України від 19 серпня 2015 року №656 "Деякі питання реалізації статті 54 Закону України "Про вищу освіту" (1 січня 2016 року) та прийнятого на підставі нього Наказу МОН №13 від 14 січня 2016 року, передбачено повноваження МОН на позбавлення вчених звань у разі виявлення порушення вимог законодавства з питань присвоєння вчених звань, незалежно від наявності клопотання Вченої ради.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 343, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства освіти і науки України залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року у справі №802/596/15-а залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду