Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанційвстановлено, що 20 червня 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено договір №SAMDN25000736018834 (вклад «Стандарт на 12 місяців»)(далі - Договір), відповідно до умов якого вклад «Стандарт» оформлений 20 червня 2013 року, сума вкладу складає 25374,84 грн, вклад оформлений на 366 днів по 20 червня 2014 року включно, на суму вкладу нараховуються 18 % річних.

Пунктом 2 Договору нарахування процентів за вкладом починаються з першого робочого дня після надходження грошей до банку і нараховуються за кожний календарний день.

Згідно з пунктом 4 Договору дія договору припиняється з виплатою клієнтові всієї суми вкладу разом з процентами, які передбачені умовами договору.

У разі, якщо у строк не пізніше дня закінчення дії вкладу клієнт не заявив банку про повернення вкладу, даний договір продовжується ще на один строк. Договір може бути продовжений неодноразово без явки клієнта. У цьому разі проценти за наступний строк вкладу нараховуються на суму вкладу з врахуванням довнесених коштів (пункт 6 Договору).

ОСОБА_3 20 червня 2013 року внесла на рахунок відповідача грошові коштив розмірі 25 374,84 грн, а 09 липня 2013 року - 34 052,16 грн та 573 грн.

Оригінали договору № SAMDN25000736018834 від 20 червня 2013 року та квитанцій про внесення коштів на депозитний рахунок відповідача від 20 червня 2013 року та від 09 липня 2013 року, які, згідно з висновком апеляційного суду, оформлені відповідно до вимог Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, оглянуті в суді апеляційної інстанції, що спростовує доводи касаційної скарги про їх відсутність.

12 вересня 2014 року позивач звернулася до банку із заявою про повернення їй вкладу разом з процентами, однак 22 вересня 2014 року банк відмовив у задоволенні цієї вимоги. ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомив позивача, що в своїй діяльності банк керується вимогами чинного законодавства України та вживає заходи для врегулювання ситуації і вирішення юридичних питань з виплати вкладів та з карток, у тому числі у міжнародних судах.

Зважаючи на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, є обгрунтованими їхні висновки, що надані позивачем оригінали договору та квитанцій, які оформлені відповідно до Положення Національного банку України №516 та Інструкції про ведення касових операцій банками України, є належним підтвердженням укладення з відповідачем договорів банківського вкладу. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі №6-118цс14.

Відповідно до пункту 1 статті626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (частина першастатті 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Статтею 1060 цього ж Кодексу передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Пунктом 3.3 глави 3 Положення №516 передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. У разі невиконання (неналежного виконання) банком вимоги фізичної особи про повернення вкладу (депозиту) або його частини (документ на переказ/заява про повернення коштів тощо) (далі - вимога) банк зобов'язаний: прийняти вимогу шляхом проставлення на ній: дати отримання, підпису уповноваженої особи, відбитка штампа банку та видачі фізичній особі письмового повідомлення про невиконання (неналежне виконання) цієї вимоги із зазначенням причини, дати взяття вимоги на облік, дати видачі повідомлення, прізвища, ім'я та по батькові уповноважених осіб і відбитка печатки банку; взяти вимогу на облік за відповідним позабалансовим рахунком. Банк зобов'язаний виконати вимогу відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту). Після виконання вимоги банк списує вимогу з відповідного позабалансового рахунку.

Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Зважаючи на встановлення факту укладення сторонами договору строкового вкладу, звернення позивача про повернення належних їй коштів, а також відсутність доказів виконання відповідачем цього зобов'язання, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що про те, що за договором банківського вкладу, укладеногоміж сторонами, виникло зобов'язання щодо повернення коштів.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Банк має право відкривати відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) на території України (частина перша статті33 зазначеного Закону).

Відповідно до частини третьої статті95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Доводи касаційної скаргипро те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя не мав правових підстав та можливості для здійснення банківської діяльності, у зв'язку з чим банк фактично не мав доступу до свого майна на окупованій території та договорів на цій території, що унеможливило виконання договору, не може бути взято до уваги, оскільки договір банківського вкладу був укладений не з філією Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк», а з ПАТ КБ «ПриватБанк», яка є юридичною особою і повинна відповідати за своїми зобов'язаннями відповідно до чинного законодавства України.

Оскільки стороною укладеного договору банківського вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», то згідно зі статтями 526,631,651,653,1058,1075 ЦК України зобов'язання за договором має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов'язків за укладеними і дійсними договорами.