ПОСТАНОВА

Іменем України

14 листопада 2018 року

Київ

справа №819/799/16

адміністративне провадження №К/9901/21338/18, К/9901/21340/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Білоуса О.В.,

суддів Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

за участю секретаря судового засідання Носенко Л.О.,

представника Міністерства оборони України Цицюри В.І.

представника військової частини НОМЕР_1 Тульпарова О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Міністерства оборони України та ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року (головуючий суддя Мартиць О.І., судді Данилевич Н.А., Білоус І.О.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року (головуючий суддя Гулид Р.М., судді Довга О.І., Запотічний І.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, військової частини польова пошта НОМЕР_2 Збройних Сил України про припинення (розірвання) контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, військової частини польова пошта НОМЕР_2 Збройних Сил України про припинення (розірвання) контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідачів щодо систематичного порушення умов проходження військової служби позивачем, які передбачені контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного 05 січня 2016 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі т.в.о. командира військової частини-польова пошта НОМЕР_2 Військово Морських Сил Збройних Сил України капітана 2 рангу ОСОБА_2 , а саме: належного матеріального забезпечення під час проходження військової служби, виплати підйомної допомоги, виплати грошового забезпечення з врахуванням надбавок за вислугу років, знання та використання іноземної мови, відповідну кваліфікацію, спортивні і почесні звання та інших надбавок, доплат, винагород, премій, надання жилого приміщення або виплати грошової компенсації за винайм житлового приміщення;

- визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови у розірванні вказаного контракту;

- зобов`язати Міністерство оборони України припинити вказаний контракт, шляхом його розірвання та звільнити ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця), на підставі пункту "з" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 05 січня 2016 року між відповідачем та позивачем укладено зазначений контракт. Згідно з пунктом 2 контракту, Міністерство оборони України зобов`язувалося, відповідно до законодавства забезпечити належні умови для проходження військової служби громадянином ОСОБА_1 . Однак, умови контракту щодо належного матеріального забезпечення позивача не були виконані, у зв`язку з чим 24 травня 2016 року позивачем подано рапорт про розірвання контракту. Проте, листом від 02 червня 2016 року № 1346/1 позивача повідомлено про відмову у розірванні зазначеного контракту.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії військової частини - польова пошта НОМЕР_2 в частині порушення умов проходження військової служби ОСОБА_1 , які передбачені контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного 05 січня 2016 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі тво. командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 Військово Морських Сил Збройних Сил України капітана 2 рангу ОСОБА_2 ;

- в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року скасовано постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними лише дій військової частини - польова пошта НОМЕР_2 .

В цій частині прийнято нову постанову, якою:

- визнано протиправними дії Міністерства оборони України та військової частини - польова пошта НОМЕР_2 в частині порушення умов проходження військової служби ОСОБА_1 стосовно неналежного матеріального та грошового забезпечення під час проходження військової служби, які передбачені контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного 05 січня 2016 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі т.в.о. командира Військової частини - польова пошта НОМЕР_2 Військово-Морських Сил Збройних Сил України капітана 2 рангу ОСОБА_2 ;

- в решті постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року залишено без змін.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Міністерство оборони України та ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначив, що відмова у розірванні контракту на проходження військової служби з посиланням на дію особливого періоду в Україні є протиправною. На думку позивача дія особливого періоду починається з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В умовах відсутності рішення про оголошення стану війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє. Таким чином, на думку позивача, особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 02 травня 2014 року; з 07 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 07 вересня 2014 року; з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року. У цьому випадку, відмова у розірванні контракту та припиненні проходження військової служби в умовах відсутності мобілізації чи воєнного стану, а відтак, і особливого періоду, враховуючи порушення відповідачами умов контракту є безпідставною. Позивач вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що особливий період закінчується тільки після прийняття Президентом України рішення про його закінчення.

Міністерство оборони України обґрунтовуючи свою касаційну скаргу зазначило, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, далі КАС України). Скаржник зазначає, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з адміністративним позовом у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, оскільки він дізнався про порушення своїх прав, ще 02 червня 2016 року. Додатково скаржником зазначено, що судом першої інстанції не розглянуто, подане відповідачем клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду та не постановлено з цього приводу відповідну ухвалу, чим порушено вимоги статті 155 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду). Оцінка підставам пропуску позивачем строку звернення до суду із адміністративним позовом не надана в оскаржуваних постановах судів попередніх інстанцій також. Окрім того, скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності в діях Міністерства оборони України та військової частини польова пошта НОМЕР_2 Збройних Сил України порушень умов контракту, оскільки в матеріалах справи відсутні докази у підтвердження таких обставин.

У касаційній скарзі Міністерство оборони України просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Військова частина польова пошта НОМЕР_2 Збройних Сил України скористалася своїм правом та надіслала до суду заперечення на касаційну скаргу в якому, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права просила рішення судів попередніх інстанцій скасувати ухвалити нове, яким адміністративний позов залишити без розгляду або ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також, військова частина польова пошта НОМЕР_2 Збройних Сил України, зазначила про безпідставність касаційної скарги позивача, а тому просила у її задоволенні відмовити.

В свою чергу, Міністерство оборони надіслало до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, просило касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційних скарг Міністерства оборони України та ОСОБА_1 .

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 05 січня 2016 року між Міністерством оборони України в особі т.в.о. командира військової частини-польова пошта НОМЕР_2 Військово Морських Сил Збройних Сил України капітана 2 рангу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу.

Пунктами 1, 3, 4 цього контракту передбачено, що ОСОБА_1 добровільно взяв на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку контракту, а в разі настання особливого періоду - понад встановлений строк контракту, відповідно до вимог обумовлених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби та цим контрактом. Цей контракт є строковим та укладався відповідно до вимог діючого законодавства на термін дії, - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Сторони зобов`язалися, не пізніше як за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, визначених нормативно-правовими актами.

24 травня 2016 року позивач подав командиру військової частини-польова пошта НОМЕР_2 рапорт про розірвання вказаного контракту через невиконання його умов, передбачених пунктом 2, а саме умов щодо належного матеріального забезпечення під час проходження військової служби, виплати підйомної допомоги, виплати грошового забезпечення з урахуванням надбавок за вислугу років, звання, знання та використання іноземної мови, відповідну кваліфікацію, спортивні і почесні звання та інших надбавок, доплат, винагород, премій, надання жилого приміщення або виплати грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення, а також виплат, пов`язаних з виконанням бойових завдань в зоні проведення антитериростичної операції у Донецькій та Луганській областях.

02 червня 2016 року військовою частиною-польова пошта НОМЕР_2 надано відповідь про відмову у розірванні контракту від 05 січня 2016 року з огляду на відсутність правових підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що протиправність дій військової частини-польова пошта НОМЕР_2 в частині порушення умов проходження військової служби ОСОБА_1 , а саме, щодо неналежного матеріального і грошового забезпечення позивача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача припинити контракт, оскільки звільнення військовослужбовців на підставі пункту «з» частини шостої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII) під час дії особливого періоду не передбачено. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач правомірно відмовив у розірванні контракту з позивачем на підставі його рапорту від 24 травня 2016 року.

Львівський апеляційний адміністративний суд скасовуючи в частині постанову суду першої інстанції зазначив, що Тернопільський окружний адміністративний суд безпідставно визнав протиправними дії щодо порушення умов контракту лише військовою частиною-польова пошта НОМЕР_2 . Суд апеляційної інстанції зазначив, що вказаний контракт укладений між позивачем та Міністерством оборони України. Згідно з пунктами 2 та 7 контракту Міністерство оборони України зобов`язане забезпечити позивачу належні умови для проходження військової служби та, як сторона контракту у разі порушення його умов несе, передбачену законом відповідальність. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність визнати протиправними дії щодо порушення умов проходження військової служби ОСОБА_1 стосовно неналежного матеріального та грошового забезпечення під час проходження військової служби, як військової частини-польова пошта НОМЕР_2 так і Міністерства оборони України.

Верховний Суд погоджується із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи таке.

Згідно з статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частина шостою статті 2 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Пунктом «з» частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII, визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця).

Пунктом б частини другої статті 26 Закону № 2232-XII встановлено, що звільнення зі служби проводиться військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - на підставах, передбачених частиною шостою, з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

Статтею 26 Закону № 2232-XII визначено перелік підстав для звільнення військовослужбовців з військової служби.

Згідно з частиною восьмою вказаної статті, під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці: 1) з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини: а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; в) у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку; г) у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини: виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері); утримання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи; необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років; наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; д) у зв`язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань; е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов`язків; є) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України; ж) які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону; з) які досягли граничного віку перебування військовозобов`язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;

Військовослужбовці також можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених пунктами "в", "г", "е", "є", "и" частини шостої та пунктами "в", "г", "е", "є" частини сьомої цієї статті;

Також, з військової служби звільняються військовослужбовці, які є студентами, аспірантами чи докторантами денної форми навчання та були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Такі особи можуть продовжувати військову службу, якщо вони виявили таке бажання;

2) під час воєнного стану: а) які досягли граничного віку перебування військовозобов`язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду; б) визнані за станом здоров`я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; в) у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі; г) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України;

3) після прийняття рішення про демобілізацію: а) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, у строки, визначені рішенням Президента України; б) у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час особливого періоду, та небажанням проходити військову службу за новим контрактом.

Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (далі Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Згідно з абзацами четвертим - шостим статті 1 Закону №3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

За змістом частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Види військової служби визначені частиною шостою цієї ж статті, серед яких військова служба за контрактом осіб рядового складу. Саме такого виду військову службу, починаючи з 05 січня 2016 року проходив позивач.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що правова позиція з приводу дії особливого періоду в Україні вже була викладена Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 813/1919/16.

Висловлюючи свою позицію у справі № 813/1919/16 Верховний Суд дійшов висновків про наступне.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 було оголошено проведення часткової мобілізації. Саме з цим моментом відповідно до норм Закону № 3543-XII законодавець пов`язує настання особливого періоду.

Згідно з абзацом четвертим статті 1 вищезазначеного Закону завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Отже, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану, а тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що на даний час в Україні діє особливий період.

В даному випадку однією з умов завершення особливого періоду слід вважати припинення воєнного конфлікту, який зумовив його настання.

В умовах триваючого воєнного конфлікту законодавець встановив певні обмеження щодо звільнення військовослужбовців, які проходять службу за контрактом. Зокрема, таким обмеженням є вичерпний перелік підстав для припинення (розірвання) контракту на період до оголошення демобілізації.

Як вбачається з матеріалів справи, контракт ОСОБА_1 укладений 05 січня 2016 року, тобто під час дії особливого періоду, у зв`язку з чим припинення контракту до завершення особливого періоду можливе лише з підстав, визначених частиною восьмою статті 26 Закону № 2232-XII.

Станом на 24 травня 2016 року (день подачі позивачем рапорту про звільнення у зв`язку із систематичним порушенням умов контракту командуванням та під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) рішення про оголошення демобілізації військовослужбовців, які проходять службу за контрактом, Президентом України не приймалось.

Разом з тим, укази Президента України, які позивач вважає указами щодо демобілізації, мали іншу мету звільнення у запас військовослужбовців за призовом під час попередніх хвиль мобілізації. Тобто, вказані укази не можуть розглядатися як такі, що завершують дію особливого періоду.

Таким чином, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності відмови відповідача у припиненні контракту та звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту "з" частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII.

При цьому, згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами справи, позивач не належить до жодної із категорій осіб, визначених частиною восьмою статті 26 Закону № 2232-XII, які мають право на звільнення з військової служби під час дії особливого періоду.

Що стосується висновків судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідачів щодо порушень умов контракту, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, згідно з пунктом 2 контракту, укладеного 05 січня 2016 року між позивачем та Міністерством оборони України в особі т.в.о. командира військової частини-польова пошта НОМЕР_2 , Міністерство оборони України зобов`язувалося відповідно до законодавства забезпечити належні умови для проходження військової служби ОСОБА_1 , включаючи, належне матеріальне та грошове забезпечення.

Відповідно до пункту 228-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 № 1153/2008, систематичним невиконанням умов контракту командуванням є невиконання одного із зобов`язань та інших умов, визначених контрактом, які допускались два чи більше разів протягом останніх 12 місяців служби військовослужбовця. Невиконання зобов`язань та інших умов, визначених контрактом, не враховуються для встановлення систематичного невиконання умов контракту командуванням, якщо їх виконання стало неможливим у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій, а також залучення до здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану, боротьби з тероризмом і піратством, посилення охорони державного кордону, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам.

При розгляді цього спору судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 червня 2016 року у відповідь на звернення позивача військовою частиною-польова пошта НОМЕР_2 щодо грошового забезпечення повідомлено, що воно виплачувалося у встановленому порядку, відповідно до вимог наказу Міністра оборони України від 27 січня 2016 року № 44 "Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році", в порядку черговості написання рапортів (звернень), надходження коштів на рахунки військової частини, за наявності відповідних підстав для видання наказів на виплату.

За результатами проведеної перевірки військовою прокуратурою Південного регіону України, на підставі колективного звернення щодо неналежного матеріального та інших видів забезпечення військовослужбовців комендантської роти військової частини-польова пошта НОМЕР_2 , встановлено факт проживання військовослужбовців упродовж тривалого часу у непристосованих приміщеннях військової частини - польова пошта НОМЕР_2 у місті Очакові, незабезпечення в них відповідного санітарно-епідеміологічного стану, а також неналежного речового забезпечення військовослужбовців у зв`язку з чим складено три протоколи за статтею 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) відносно заступника командира військової частини-польова пошта НОМЕР_2 з матеріального забезпечення, начальника медичної частини та командира комендантської роти.

Постановою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 вересня 2016 року у справі № 483/1238/16-п, командира комендантської роти ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, що передбачене статтею 172-15 КУпАП, а провадження по справі закрито у зв`язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Постановами Апеляційного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2016 року та 11 жовтня 2016 року скасовано постанови Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області в справах № 483/930/16-п, № 483/929/16-п відповідно, якими визнано винними заступника командира військової частини-польова пошта НОМЕР_2 з матеріального забезпечення ОСОБА_4 і начальника медичної служби ОСОБА_5 у вчиненні правопорушення, що передбачене статтею 172-15 КУпАП, звільнено від адміністративної відповідальності за малозначністю, обмежившись усним зауваженням.

Порушення зафіксовані також в акті санітарно-епідеміологічного обстеження об`єкта міста Очаків, Миколаївська область від 26 травня 2016 року та в акті проведення перевірки військової частини-польова пошта НОМЕР_2 (місто Очаків) від 27 травня 2016 року № 2190.

З довідки про розмір грошового забезпечення старшого сержанта ОСОБА_1 за період проходження військової служби у військовій частині-польова пошта НОМЕР_2 з 05 січня 2016 року по 02 липня 2016 року суди попередніх інстанцій встановили, що в червні місяці премія за травень виплачена в зменшеному розмірі згідно наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 № 165 від 03 червня 2016 року, в липні місяці - не встановлювалась премія за червень місяць 2016 року та не виплачувалась щомісячна додаткова грошова допомога згідно наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 № 195 від 02 липня 2016 року, в жовтні 2016 року проведена виплата винагороди за безпосередню участь в АТО з 19 січня 2016 року по 23 березня 2016 року на загальну суму 2 593,55 грн., згідно з наказом командира військової частини-польова пошта НОМЕР_2 № 806 від 18 жовтня 2016 року.

Також, згідно з довідкою військової частини-польова пошта НОМЕР_2 від 25 листопада2016 року № 206 військовослужбовець ОСОБА_1 за період проходження військової служби за контрактом у військовій частині-польова пошта НОМЕР_2 був забезпечений наступним речовим майном: костюм камуфльований у кількості - 1 комплекту.; тільник у кількості - 1 штуки.; носки х/б у кількості - 3 пари; кашкет камуфльований - 1 штука.; черевики з високим берцем - 1 пара.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про порушення виконання військовою частиною-польова пошта НОМЕР_2 та Міністерством оборони України умов контракту, зокрема, в частині неналежного матеріального та грошового забезпечення позивача.

При цьому, вірними є висновки суду апеляційної інстанції стосовно визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо порушення умов контракту, оскільки контракт було укладено між ОСОБА_1 . Міністерством оборони України від імені якого діяв т.в.о. командира Військової частини - польова пошта НОМЕР_2 Військово-Морських Сил Збройних Сил України капітана 2 рангу ОСОБА_2 .

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у вищезазначеній частині.

Відповідно до частини першої-другої статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, на які звертає увагу Міністерство оборони України у своїй касаційній скарзі не призвели до неправильного вирішення справи та ухвалення незаконних судових рішень, а тому колегія суддів вважає, що необхідності скасування рішень судів попередніх інстанцій з цих підстав немає.

Решта доводів касаційної скарги Міністерства оборони України зводяться до переоцінки доказів та встановлених у справі обставин, що, в силу вимог статті 341 КАС України, не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

За приписами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, інакше, аніж на підставі встановлених ними фактичних обставин справи. При цьому будь-яких обставин, які б свідчили про допущення судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, що дозволяли б суду вийти за межі доводів касаційної скарги та слугували обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, Верховним Судом не встановлено.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції щодо скасування постанови суду першої інстанції в частині визнання протиправними лише дій військової частини польова пошта НОМЕР_2 Збройних Сил України та залишення вказаної постанови без змін в частині відмови у задоволення позовних вимог щодо припинення (розірвання) контракту є правильними.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року у не скасованій частині та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року без змін.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Міністерства оборони України та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 19 листопада 2018 року.

Суддя-доповідачО.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець