ПОСТАНОВА

Іменем України

09 листопада 2018 року

Київ

справа №236/3193/16-а

адміністративне провадження №К/9901/44192/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 236/3193/16-а

за позовом ОСОБА_2

до Управління Пенсійного фонду України м. Красний лиман Донецької області

про зобов'язання переведення на пенсію по втраті годувальника

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України м. Красний лиман Донецької області

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року (у складі колегії суддів Гайдара А.В., Василенко Л.А., Ханової Р.Ф.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач або ОСОБА_2.) звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України м. Красний лиман Донецької області (далі - відповідач або Управління), в якому просив:

визнати рішення управління № 67 від 14 листопада 2016 року щодо відмови йому в переході на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі пункту 10 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ) з подальшими змінами, протиправним та скасувати його;

зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області перевести його на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, померлої ОСОБА_3 на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ з наступними змінами та нарахувати і виплачувати її згідно довідки про заробітну плату від 11 листопада 2016 року № 35-12/144/2016 у розмірі 70% від заробітної плати у сумі 25520 грн.

В подальшому позивач подав до суду уточнений адміністративний позов, в якому просив перевести його на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ та нарахувати і виплачувати її згідно довідки про заробітну плату від 11 листопада 2016 року № 35-12/144/2016 у розмірі 70% від заробітної плати у сумі 25520 грн. без обмеження максимальної суми пенсійної виплати, а також виплатити різницю в пенсії з 01 листопада 2016 року з урахуванням фактично виплаченої пенсії.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Краснолиманського міського суду Донецької області від 02 лютого 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановляючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивачем не доведено в судовому засіданні його перебування на утримані доньки, то в позовних вимогах слід відмовити у зв'язку з відсутністю підстав для їх задоволення.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року апеляційну скаргу позивача на постанову Краснолиманського міського суду Донецької області від 02 лютого 2017 року задоволено частково. Постанову Краснолиманського міського суду Донецької області від 02 лютого 2017 року скасовано. Прийнято нову постанову. Позовні вимоги до Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Скасовано рішення Управління пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області № 67 від 14 листопада 2016 року про відмову позивачу в переході на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області перевести позивача на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ з урахуванням довідки про заробітну плату від 11 листопада 2016 року № 35-12/144/2016, та з урахуванням фактично виплаченої пенсії. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, апеляційний суд зазначив, що вважає необхідним задовольнити позовні вимоги частково, та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області № 67 від 14 листопада 2016 року про відмову ОСОБА_2 в переході на пенсію у зв'язку з втратою годувальника і зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області перевести ОСОБА_2 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723-12 з урахуванням довідки про заробітну плату від 11 листопада 2016 року № 35-12/144/2016, та з урахуванням фактично виплаченої пенсії.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року, як таку, що винесена на основі порушень норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 24 квітня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 236/3193/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 22 жовтня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 236/3193/16-а та призначив її до розгляду ухвалою від 08 листопада 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 09 листопада 2018 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач є пенсіонером, про що свідчить пенсійне посвідчення від 17 січня 2006 року. Позивач перебуває на обліку в Управління пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області та отримує пенсію за віком.

Позивач перебував на утриманні своєї доньки ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

При житті донька позивача, мала статус судді у відставці та з 31 грудня 2010 року отримувала щомісячне довічне грошове утримання, призначене відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VІ).

09 листопада 2016 року позивач звернувся із заявою до Управління про переведення його на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Рішенням № 67 від 14 листопада 2016 року Управління пенсійного фонду України в м. Красний Лиман відмовило позивачу в переведенні на пенсію померлого судді у відставці. Свою відмову управління мотивувало тим, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ не визначено право та умови призначення членам сім'ї померлого судді у відставці пенсії за померлого суддю на умовах призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Позивач має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закону № 1058-IV).

Позивач не погоджуючись з відмовою відповідача, звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, частково задоволені позовні вимоги, а також наголошує, що 01 червня 2016 року набув чинності Закон № 889-VIII, яким передбачені особливості пенсійного забезпечення державних службовців, зокрема відповідно до цього Закону, втратив чинність закон № 3723-ХІІ, окрім статті 37, яка передбачає право державних службовців за певних умов на призначення пенсії за віком. Крім того, зазначає, що пенсії по інвалідності та втраті годувальника, особам, які не мають права на призначення відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, призначаються за нормами Закону № 1058-ІV.

Від позивача відзиву або заперечення на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року відповідає, а вимоги касаційної скарги відповідача є незаконними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо відмови в переведенні позивача на пенсію у зв'язку з втратою годувальника за померлого судді у відставці відповідно до статті 37 Закону №3723-XII від 16 грудня 1993 року.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 138 Закону № 2453-VI судді який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку, виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу» або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Відповідно до частини другої статті 138 вищевказаного закону суддя який не досяг пенсійного віку, отримує щомісячне довічне утримання. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на отримання щомісячного грошового утримання чи за його вибором призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону № 3723-XII.

Пунктом 10 статті 37 Закону № 3723-XII передбачено що в разі смерті особи в період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 70% суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на 2-х і більше членів сім'ї - 90% відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.

У лютому 2015 року вступив в законну силу Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIII від 12 лютого 2015 року, розділ 10 якого визначав cтатус судді у відставці.

Згідно статей 141-142 цього Закону суддя у відставці мав право на призначення йому пенсії на умовах передбачених статтею 37 Закону № 3723-XII, або за його вибором право на отримання щомісячного довічного утримання.

Аналогічним чином визначав право судді у відставці на пенсійне забезпечення, а також права утриманців померлого судді у відставці на отримання пенсії на випадок втрати годувальника та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02 березня 2015 року, яким було змінено назву статті 37 Закону України «Про державну службу» на нову назву «Пенсійне забезпечення державних службовців».

Відповідно до змісту частини десятої статті 37 № 3723-XII право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, які отримували або мали право на пенсію за цим законом.

Закон № 3723-XII втратив чинність на підставі Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі - Закон № 889-VIII) за винятком статті 37 Закону України № 3723-XII, яка повинна застосовуватися до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу 11 Закону № 889 -VIII.

Згідно із пунктами 10 і 12 розділу 11 Закону № 889 -VIII та Закону № 2453-VI державні службовці які на момент набрання законної сили цим законом мають стаж роботи на державній службі 10 або 20 років на посадах віднесених до відповідних категорій державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.

Колегія суддів зазначає, що пункт 13 розділу 11 Закону № 889-VIII передбачає, що за особами, які на день набрання чинності цим Законом, перебувають у відставці, відповідно до вимог статті 31 Закону № 3723-XII зберігаються гарантії, передбачені цією статтею.

Про реалізацію права судді на відставку за нормами Закону № 2453-VI передбачено і в пункті 25 частини другої розділу 12 «Остаточних і перехідних положень Закону №1402- VIII.

З 08 червня 2016 року у зв'язку з ухваленням Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», визнано неконституційними окремі норми статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Зокрема частиною четвертою резолютивної частини Конституційний Суд України вказав наступний порядок виконання рішення: частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Отже, Управління пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області, як орган, якому делеговані повноваження щодо призначення і виплати пенсій до них, при зверненні ОСОБА_2 з заявою про перехід на пенсію по випадку втрати годувальника повинен був діяти відповідно до вимог Закону № 2453-VI та статті 37 Закону № 3723-XII.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Як встановлено судом апеляційної інстанції і підтверджується з матеріалів справи та не є спірним між сторонами те, що донька позивача - ОСОБА_3 - як на момент призначення довічного грошового утримання (31 грудня 2010 року) так і на момент смерті (ІНФОРМАЦІЯ_1) мала право на одержання пенсії державного службовця відповідно до частини першої статті 37 Закону № 3723-XII.

Відповідно до частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 37 Закону № 3723-XII у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.

Таким чином, як встановлено колегією суддів апеляційної інстанції, позивач на момент звернення з заявою до пенсійного органу був непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника та відповідав вимогам вищезазначених статтею 37 Закону № 3723-XII.

Колегія суддів вважає неприйнятними доводи касаційної скарги, що норми статті 37 Закону № 3723-XII розповсюджуються тільки на осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону N 889-VIII та не розповсюджуються на позивача, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що однією зі складових права на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Європейської Конвенції з прав людини) є принцип правової визначеності, за яким права особи мають бути чітко та повною мірою визначені законом, положення якого є зрозумілими та доступними до розуміння будь-якою особою.

З огляду на спірні правовідносини, а також період, в яких виник цей спір та розглядався в судах першої та апеляційної інстанції, дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно Закону N 889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника.

За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім`ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів погоджується із рішенням апеляційної інстанції про необхідність задоволення позовних вимог частково, та скасування рішення Управління пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області № 67 від 14 листопада 2016 року про відмову ОСОБА_2 в переході на пенсію у зв'язку з втратою годувальника і зобов'язання Управління пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області перевести ОСОБА_2 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723-XI з урахуванням довідки про заробітну плату від 11 листопада 2016 року № 35-12/144/2016, та з урахуванням фактично виплаченої пенсії.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У справах «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine), заява № 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Необхідність застосування зазначеного підходу при вирішення соціальних справ, з урахуванням обставин справи та законодавства, що регулює саме ці відносини та у конкретний період часу, підтверджується, зокрема, позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 234/8701/1.

На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати особі адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі «C. Дж. та інші проти Болгарії» [«C. G. and Others v. Bulgaria»], заява № 1365/07, § 39, від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, § 170).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» [«Cantoni v. France»], заява № 17862/91, § 31-32, від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65).

У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції , має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарг їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України м. Красний лиман Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко