ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 910/18436/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Овчарик В. М.,

за участю представників:

позивача - Сєрова Є. І. (адвокат),

відповідача-1 - не з'явилися,

відповідача-2 - не з'явилися,

третьої особи - не з'явилися,

розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 (суддя Ващенко Т. М.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2018 (головуючий - Жук Г. А., судді: Дикунська С. Я., Мальченко А. О.) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничсервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислово-Інноваційний Союз"

про визнання недійсним договору поруки

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта", постачальник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів" (далі - ТОВ "Індустрія Феросплавів", покупець) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничсервіс" (далі - ТОВ "Залізничсервіс", поручитель) про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору поруки № 02-08-2014/2 від 02.08.2014 (далі - договір поруки №02-08-2014/2), з посиланням на статті 203, 215, 234, 237, 246 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Позовна заява обґрунтовується невідповідністю оспорюваного правочину вимогам закону у зв'язку з його вчиненням з боку ТОВ "Залізничсервіс" особою без необхідного обсягу цивільної дієздатності, а також його фіктивністю як такого, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2018, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення та постанова мотивовані положеннями статей 92, 203, 207, 215, 234, 237, 241, 553, 554 ЦК України, статей 34, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15.12.2017, та статті 269 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, враховуючи які суди дійшли висновку про недоведеність передбачених законом обставин, з якими пов'язується наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину як фіктивного, з огляду на встановлення судовими рішенням у справі №910/8318/16 факту укладення договору поруки №02-08-2014/2, за умовами якого поручитель солідарно відповідає за зобов'язанням боржника (ПАТ "Укрнафта") та не оспорює такого зобов'язання і відповідальності, навпаки, застосування відповідальності до поручителя свідчить про реальне настання правових наслідків за цим договором. При цьому апеляційний суд додатково зазначив, що ненадання відповідачами копії довіреності ТОВ "Залізничсервіс" на ім'я Давиденка П.К. у зв'язку з їх неявкою в судові засідання не може бути доказом відсутності у такої особи необхідного обсягу цивільної дієздатності, позаяк сторонами оспорюваного правочину дієздатність та правоздатність осіб, які його вчинили, не оспорено, а сумніви позивача, який не є стороною правочину, щодо правоздатності особи підписанта договору поруки від імені ТОВ "Залізничсервіс", не можуть бути підставою визнання недійсним цього договору, який не тягне встановлення для позивача будь-яких прав та обов'язків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись з рішенням місцевого суду, постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2018 та ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018, ПАТ "Укрнафта" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить рішення та постанову скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, а також скасувати зазначену ухвалу в частині зобов'язання позивача здійснити переклад ухвали та доручення про вручення документів на російську мову, нотаріально посвідчити вірність перекладу та надати їх у трьох примірниках до суду (пункт 4 резолютивної частини ухвали).

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій статей 92, 203, 215, 234, 237, 241, 244, 533 ЦК України, статті 5 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, від 20.03.1992 (далі - Київська угода), статей 33, 35, 43 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, та статей 11, 30, 74, 86, 234, 368 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, наголошуючи на тому, що: 1) з огляду на те, що жодна із сторін договору поруки №02-08-2014/2 не надала до суду копію довіреності, на підставі якої Давиденко П.К. підписав оспорюваний правочин від імені ТОВ "Залізничсервіс", та в матеріалах справи відсутні будь-які докази схвалення зазначеного договору поручителем шляхом вчинення дій з прийняття його до виконання або часткового виконання, помилковим є висновок судів про доведеність вчинення відповідачами дій на виконання цього правочину; 2) саме по собі пред'явлення до поручителя позову в справі №910/8318/16 не свідчить про вчинення дій на виконання договору поруки №02-08-2014/2, якщо Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислово-Інноваційний Союз" (далі - ТОВ "Промислово-Інноваційний Союз") як стягувач не вживало навіть заходів, спрямованих на стягнення присуджених коштів з поручителя; 3)встановлення судами під час розгляду справи №910/8318/16 факту укладення договору поруки №02-08-2014/2 не означає неможливості визнання цього договору недійсним; 4) підтвердженням фіктивності оспорюваного правочину є обставини неподання ТОВ "Залізничсервіс" жодних пояснень, неявки у жодне судове засідання у справі №910/8318/16 та відсутності ініціювання ТОВ "Промислово-Інноваційний Союз" проти поручителя виконавчого провадження у вказаній справі; 5) єдиною метою укладення договору поруки №02-08-2014/2 було створення штучних підстав для обходу арбітражного застереження, вміщеного в Контракті №309/2013 від 11.12.2013, укладеному між ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Індустрія Феросплавів", так як у постанові від 18.10.2017 по справі №910/8318/16 Верховний Суд України мотивував порушення права ПАТ "Укрнафта" на розгляд спорів за Контрактом №309/2013 від 11.12.2013 у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України відсутністю взаємної згоди саме сторін спору, тобто згоди поручителя; 6) у порушення приписів частини 2 статті 533 ЦК України в оспорюваному договорі суму поруки зазначено у гривнях без визначення грошового еквівалента в іноземній валюті; 7) ухвала Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 в частині зобов'язання позивача здійснити переклад ухвали і доручення про вручення документів на російську мову, нотаріально посвідчити вірність перекладу та надати їх у трьох примірниках до суду, є незаконною та суперечить частині 5 статті 5 Київської угоди, в силу положень якої процесуальні документи могли бути надіслані до іноземного суду (Арбітражного суду Московського округу) українською мовою, але апеляційний суд на свій розсуд обрав інший спосіб, необґрунтовано віддавши перевагу російській мові.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Відповідачами та третьою особою відзиви на касаційну скаргу не подавалися.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

8. 11.12.2013 між ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Індустрія Феросплавів" було укладено Контракт №309/2013, за умовами пунктів 1.1, 2.3, 3.1, 4.1 якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар (феросплави), на умовах визначених контрактом, а покупець прийняти товар та оплатити його вартість. Загальна вартість контракту становить 6200000 дол. США, поставка здійснюється на умовах "DAF" у відповідності до Правил Інкотермс в редакції 2000р., на умовах попередньої оплати вартості узгодженої партії товару.

9. В ході виконання Контракту №309/2013 від 11.12.2013 покупець звернувся до постачальника з претензією від 22.04.2014 про повернення попередньої оплати в сумі 187950 дол. США. по узгодженому згідно з Додатком №2 від 11.12.2013 товару у зв'язку з невиконанням постачальником зобов'язання з поставки товару за Контрактом №309/2013.

10. 01.08.2014 в забезпечення виконання зобов'язання за Контрактом №309/2013 від 11.12.2013 між ТОВ "Індустрія Феросплавів" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортні автоматизовані системи" (далі - ТОВ "Транспортні автоматизовані системи") було укладено договір поруки № 01-08-2014/2, за умовами пункту 1.1 якого ТОВ "Транспортні автоматизовані системи", як поручитель за договором, зобов'язався відповідати перед ТОВ "Індустрія Феросплавів", як кредитором за договором, за виконання всіх зобов'язань ПАТ "Укрнафта" (боржник), які виникли згідно Контракту №309/2013 від 11.12.13, укладеного між кредитором та боржником, в тому числі по відшкодуванню основного боргу, по простроченню зобов'язань, по невиконанню зобов'язань, по сплаті 3% річних від простроченої суми, суми боргу з врахуванням індексу інфляції, по сплаті неустойки, по відшкодуванню понесених кредитором збитків чи упущеної вигоди в сумі 10000 дол. США.

11. 02.08.2014 в забезпечення виконання зобов'язання за Контрактом №309/2013 від 11.12.2013 між ТОВ "Індустрія Феросплавів" та ТОВ "Залізничсервіс" було укладено договір поруки №02-08-2014/2, за умовами пунктів 1.1, 2.1 якого поручитель зобов'язався відповідати перед ТОВ "Індустрія Феросплавів", як кредитором за договором, за виконання всіх зобов'язань ПАТ "Укрнафта" (боржник), які виникли згідно з Контрактом №309/2013 від 11.12.2013, укладеним між кредитором та боржником, в тому числі по відшкодуванню основного боргу, по простроченню зобов'язань, по невиконанню зобов'язань, по сплаті 3% річних від простроченої суми, суми боргу з врахуванням індексу інфляції, по сплаті неустойки, по відшкодуванню понесених кредитором збитків чи упущеної вигоди. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань боржником по Контракту №309/2013 в розмірі 100000 грн.

12. Пунктом 4.4.1 договору поруки №02-08-2014/2 передбачено право кредитора у разі невиконання боржником зобов'язань за Контрактом з постачання феросплавів звернутися до поручителя з вимогою виконання такого зобов'язання в розмірі 100000 грн.

13. Договір поруки №02-08-2014/2 з боку ТОВ "Залізничсервіс" підписано Давиденком П.К., який діяв на підставі довіреності, з боку ТОВ "Індустрія Феросплавів" генеральним директором Єрдяковим І.Л., який діяв відповідно до Статуту товариства. Договір підписано повноважними особами сторін без будь-яких зауважень чи заперечень, підписи підписантів засвідчено печатками юридичних осіб - сторін за договором.

14. Також судами встановлено, що 20.10.2014 ТОВ "Індустрія Феросплавів" відступило належне йому право вимоги в повному обсязі за Контрактом №309/2013 від 11.12.2013 та договором поруки №02-08-2014/2 Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" (далі - ТОВ "Інтербізнесконсалт"), уклавши з останнім договір відступлення права вимоги №20/10/2014-2.

15. 20.04.2016 ТОВ "Інтербізнесконсалт" Угодою №2 про заміну кредитора у зобов'язанні відступив в порядку статей 512-519 ЦК України ТОВ "Промислово-Інноваційний Союз" (новий кредитор) право вимоги виконання зобов'язань ПАТ "Укрнафта" за Контрактом №309/2013 від 11.12.2013 та право вимоги виконання зобов'язання ТОВ "Залізничсервіс" як поручителя за договором поруки №02-08-2014/2.

16. Згідно з пунктом 1.2 зазначеної Угоди новий кредитор одержав право замість первісного кредитора вимагати виконання боржником та/або поручителем зобов'язань по сплаті 3% річних від простроченої суми, а також індексу інфляції за період з 04.11.2015 по 13.01.2016, що становить 78401,71 грн., але не обмежуючись даною сумою.

17. Постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2016 у справі №910/15376/15 задоволено позов ТОВ "Інтербізнесконсалт" до ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Транспортні автоматизовані системи" шляхом стягнення з ПАТ "Укрнафта" на користь позивача 2448369,31 грн. (що еквівалентно 6323183,06 рос.руб) заборгованості за Контрактом №309/2013 від 11.12.2013, відповідно до договорів про відступлення права вимоги від 20.10.2014 №20/10/2014-2 та договору поруки №01-08-2014/2 від 01.08.2014.

18. ПАТ "Укрнафта" виконало зазначену постанову, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії платіжних доручень та копія постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 28.01.2016 ВП №49384823.

19. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 у справі №910/8318/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2016, позов ТОВ "Промислово-Інноваційний Союз" задоволено частково. Присуджено до стягнення солідарно з ПАТ "Укpнaфта", як постачальника за контрактом, та ТОВ "Залізничсервіс", як поручителя за договором поруки №02-08-2014/2, на користь ТОВ "Промислово-Інноваційний Союз" 3% річних у розмірі 12 094,49 грн. та 60846,85 грн. інфляційних втрат.

20. Постановою Верховного Суду України від 18.10.2017 зазначені вище судові рішення у справі №910/8318/16 скасовано з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ "Промислово-Інноваційний Союз".

Позиція Верховного Суду

21. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

22. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

23. За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

24. У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

25. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

26. У цій справі ПАТ "Укpнaфта оспорює договір поруки №02-08-2014/2 як заінтересована особа в розумінні частини 3 статті 215 ЦК України, не будучи стороною цього договору, з тих мотивів, що у особи, якою вчинено правочин з боку поручителя, не було необхідного обсягу цивільної дієздатності (частина 2 статті 203 ЦК України), а також цей правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків (частина 5 статті 203 та стаття 234 ЦК України), обумовлених ним.

27. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

28. Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

29. Отже, для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 по справі №909/330/16).

30. Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним договору поруки №02-08-2014/2 як фіктивного правочину, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що сторони договору поруки №02-08-2014/2 не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення або ж діяли з обопільним умислом не створювати такі наслідки, тоді як у справі №910/8318/16 ТОВ "Залізничсервіс" (поручитель) відповідало як солідарний боржник аж до прийняття остаточного рішення Верховним Судом України (постанова від 18.10.2017).

31. Згідно з частинами 1, 3 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

32. Відповідно до частини 2 статі 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

33. Згідно з частиною 2 статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

34. В обґрунтування підстав для визнання недійсним договору поруки №02-08-2014/2 позивач посилається на те, що цей договір від імені ТОВ "Залізничсервіс" підписано Давиденком П.К., який діяв на підставі довіреності, однак жодних реквізитів довіреності (дати або номера) в оспорюваному договорі не зазначено.

35. Судами також встановлено, що сторонами договору поруки №02-08-2014/2 та іншими учасникам справи не було надано копії довіреності на ім'я Давиденка П.К. ані до місцевого, ані до апеляційного суду. Проте підпис особи, яка підписала договір поруки №02-08-2014/2 від імені ТОВ "Залізничсервіс" засвідчено печаткою юридичної особи, що також підтверджує повноваження особи, яка вчиняє дії від її імені.

36. За загальним правилом правочини від імені юридичної особи вчиняються її органом або учасниками, які в силу вимог закону (статті 237-246 ЦК України) мають право передавати свої повноваження іншій особі за довіреністю.

37. За правовою природою довіреність юридичної особи є правочином, який укладається за вільним волевиявленням особи, яка видала довіреність. Право Давиденка П.К. на підписання оспорюваного правочину не ставилося під сумнів учасниками правочину під час його вчинення.

38. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

39. Верховний Суд зазначає, що з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено визнання недійсною довіреності на ім'я Давиденка П.К., на підставі якої поручителем вчинено оспорюваний правочин.

40. За таких обставин, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що ненадання відповідачами копії довіреності на ім'я Давиденка П.К. у зв'язку з їх неявкою в судові засідання не може бути доказом відсутності у такої особи необхідного обсягу цивільної дієздатності. Тим більше, що учасниками спірного правочину дієздатність та правоздатність осіб, які вчинили правочин, не оспорювалася, а сумніви позивача, який не є стороною правочину, щодо правоздатності особи-підписанта договору поруки №02-08-2014/2 від імені ТОВ "Залізничсервіс", не може бути підставою визнання угоди недійсною в розумінні приписів частини 2 статті 203 ЦК України, оскільки такий не тягне встановлення для такої особи будь-яких прав та обов'язків.

41. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність передбачених частиною 2 статті 203 та статтею 234 ЦК України підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину.

42. Касаційна інстанція не може погодитися з висновком суду першої інстанції про вчинення сторонами дій, які свідчать про прийняття договору поруки №02-08-2014/2 до виконання, оскільки відповідні дії щодо схвалення оспорюваного правочину мають вчинятися саме юридичною особою, від імені якої діяв представник з перевищенням повноважень чи без повноважень, чого місцевим господарським судом встановлено не було.

43. Проте Верховний Суд вважає, що сам по собі зазначений помилковий висновок суду першої інстанції не призвів до прийняття неправильного по суті судового рішення, а тому не може бути достатньою підставою для їх скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Тим більше, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові правомірно не посилався в обґрунтування відмови у позові на обставини схвалення оспорюваного правочину.

44. Касаційна інстанція не приймає до уваги доводи скаржника щодо незаконності ухвали Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 в частині зобов'язання позивача здійснити переклад ухвали і доручення про вручення документів на російську мову, нотаріально посвідчити вірність перекладу та надати їх у трьох примірниках до суду, та суперечливості її (ухвали) вимогам частини 5 статті 5 Київської угоди, в силу якої процесуальні документи могли бути надіслані до іноземного суду (Арбітражного суду м. Москви) українською мовою, але апеляційний суд на свій розсуд обрав інший спосіб, необґрунтовано віддавши перевагу російській мові, оскільки постановою Верховного Суду від 05.05.2018 у цій справі, яка є остаточною і оскарженню не підлягає, надано вичерпну правову оцінку зазначеним доводам позивача з їх повним спростуванням. При цьому колегія суддів зауважує, що зміст вказаних заперечень ПАТ "Укрнафта" зводиться передусім до оскарження процесуальних дій суддів апеляційного суду при підготовці справи до розгляду, однак право на звернення з дисциплінарною скаргою щодо судді учасник справи не позбавлений можливості реалізувати у порядку, передбаченому статтями 107, 108 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

45. Верховний Суд відхиляє бездоказові посилання позивача на те, що підтвердженням фіктивності оспорюваного правочину є обставини неподання ТОВ "Залізничсервіс" жодних пояснень, неявки у жодне судове засідання у справі №910/8318/16 та відсутності ініціювання ТОВ "Промислово-Інноваційний Союз" проти поручителя виконавчого провадження у вказаній справі, а єдиною метою укладення договору поруки №02-08-2014/2 було створення штучних підстав для обходу арбітражного застереження, вміщеного в Контракті №309/2013 від 11.12.2013, укладеному між ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Індустрія Феросплавів", так як у постанові від 18.10.2017 по справі №910/8318/16 Верховний Суд України мотивував порушення права ПАТ "Укрнафта" на розгляд спорів за Контрактом №309/2013 від 11.12.2013 у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України відсутністю взаємної згоди саме сторін спору, тобто згоди поручителя, оскільки, по-перше, наявності умислу обох сторін договору поруки №02-08-2014/2 на вчинення фіктивного правочину позивачем не доведено та судами не встановлено. По-друге, не заслуговують на увагу безпідставні припущення скаржника про те, що більш як за 3 роки до прийняття Верховним Судом України постанови від 18.10.2017 у справі №910/8318/16, якою було прийнято остаточне рішення на користь ПАТ "Укрнафта" (скаржника), але фактично не було застосовано відповідне арбітражне застереження, сторони договору поруки №02-08-2014/2 від 02.08.2014 змогли передбачити зміну правозастосовної практики.

46. Водночас не заслуговують на увагу недоречні аргументи скаржника про те, що в порушення приписів частини 2 статті 533 ЦК України в оспорюваному договорі суму поруки зазначено у гривнях без визначення грошового еквівалента в іноземній валюті, оскільки чинне цивільне законодавство не забороняє визначення обсягу солідарної відповідальності поручителя, який є резидентом України, в національній валюті, а не в іноземній валюті (у валюті нерезидента - ТОВ "Індустрія Феросплавів").

47. З мотивів, викладених у пунктах 38-40 цієї постанови, колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про те, що з огляду на ненадання жодною із сторін договору поруки №02-08-2014/2 до суду копії довіреності, на підставі якої Давиденко П.К. підписав оспорюваний правочин від імені ТОВ "Залізничсервіс", та відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів схвалення зазначеного договору поручителем шляхом вчинення дій з прийняття його до виконання або часткового виконання, помилковим є висновок судів про доведеність вчинення відповідачами дій на виконання цього правочину, а саме по собі пред'явлення до поручителя позову в справі №910/8318/16 не свідчить про вчинення дій на виконання договору поруки №02-08-2014/2, оскільки ТОВ "Промислово-Інноваційний Союз" (стягувач) навіть не вживало заходів, спрямованих на стягнення присуджених коштів з поручителя.

48. Разом з тим касаційна інстанція вважає обґрунтованим твердження позивача про те, що встановлення судами під час розгляду справи №910/8318/16 факту укладення договору поруки №02-08-2014/2 не означає неможливості визнання цього договору недійсним з визначених законом підстав. Однак вказане загальне твердження скаржника не має істотного значення для правильного вирішення цього спору, оскільки не спростовує вірний висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність недійсності оспорюваного правочину з підстав, передбачених частиною 2 статті 203 і статтею 234 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

49. Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину з огляду на недоведеність його вчинення з порушенням вимог цивільного законодавства, як наслідок, оскаржувані рішення та постанова ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

50. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість позовних вимог.

51. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних рішення та постанови відсутні.

Щодо судових витрат

52. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2018 у справі №910/18436/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков