РІШЕННЯ

Іменем України

01 листопада 2018 року

Київ

справа №800/623/16 (800/98/16)

адміністративне провадження №П/9901/323/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Хохуляка В.В., суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С., Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,

при секретарі судового засідання Лисенко О.М.,

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Ліходій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання дій протиправними та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

03.02.2016 ОСОБА_5 (паспорт серія НОМЕР_3; адреса: АДРЕСА_1) звернулась до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради юстиції (м. Київ. вул. Студентська, 12-а), далі - ВРЮ, у якому (з урахуванням доповнень) просила суд:

визнати протиправними дії ВРЮ щодо здійснення відносно ОСОБА_1 дисциплінарного провадження;

визнати незаконним/протиправним та скасувати рішення ВРЮ від 14.01.2016 № 1/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва Сіромашенко Н.В. з посади судді за порушення присяги судді.

05.02.2016 ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито провадження у адміністративній справі № 800/98/16 за позовом ОСОБА_1 до ВРЮ про визнання дій протиправними та скасування рішення.

24.02.2016 судом отримано заперечення проти адміністративного позову з додатками, в якому відповідач просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю.

Сторонами надані додаткові пояснення до позову та додаткові заперечення на позов.

07.04.2016 постановою Вищого адміністративного суду України адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення ВРЮ від 14.01.2016 № 1/0/15-16 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м.Києва у зв'язку з порушенням присяги судді, в частині визнання протиправними дії ВРЮ щодо здійснення відносно ОСОБА_1 дисциплінарного провадження - відмовлено.

18.04.2016 ВРЮ звернулась до Верховного суду України з заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 07.04.2016 з підстав, встановлених пунктом 4 частини першої статті 237 КАС України - порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 цього Кодексу, в якій просила постанову Вищого адміністративного суду України від 07.04.2016 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

24.05.2016 Верховний суд України ухвалою призначив справу за позовом ОСОБА_1 до ВРЮ про визнання протиправним та скасування рішення до розгляду.

25.10.2016 постановою Верховного суду України заяву ВРЮ задоволено частково, постанову Вищого адміністративного суду України від 07.04.2016 скасовано, справу передано на новий розгляд.

22.11.2016 Вищим адміністративних судом України отримано матеріали справи № 800/98/16.

01.12.2016 ухвалою суду призначено розгляд даної справи у судовому засіданні на 24.01.2017.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, відповідно до пункту 7 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 02.06.2017 № 1402-VIІІ Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність.

09.01.2018 на підставі підпункту 5 пункту 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України, згідно якого позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, матеріали справи № 800/98/16 передано до Верховного Суду та визначені Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою судді-доповідачу Хохуляку В.В.

26.01.2018 ухвалою Верховного Суду призначено справу до розгляду у судовому засіданні 14.02.2018.

12.02.2018, 13.02.2018 сторонами у справі подані клопотання про перенесення судового засідання. 14.02.2018 у судовому засіданні відкладено розгляд справи на 15.03.2018.

15.03.2018 у судовому засіданні оголошено перерву до 12.04.2018. В свою чергу, 12.04.2018 судове засідання не відбулося у зв'язку з відсутністю одного з членів колегії, визначеної протоколом. Судове засідання з розгляду справи призначено на 17.05.2018.

17.05.2018 у судовому засіданні судом задоволено клопотання представника позивача про заміну відповідача правонаступником у справі: Вищу раду юстиції замінено на Вищу раду правосуддя (далі - ВРП) та оголошено перерву до 21.06.2018.

У судовому засіданні 21.06.2018 судом задоволено клопотання позивача про перерву у розгляді справи до вересня місяця 2018 року та клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Судом оголошено перерву до 06.09.2018.

06.09.2018 позивачем подано клопотання про доручення до матеріалів справи додаткових документів. Судом оголошено перерву до 01.11.2018 для їх вивчення.

01.11.2018 у судовому засіданні позивач та представник підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях (доповненнях) та просили суд адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

В свою чергу, представник відповідача заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених у запереченнях та відзиві на адміністративний позов. ВРП просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання дій протиправними та скасування рішення, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення про відмову у задоволенні позову.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА

В обґрунтування адміністративного позову ОСОБА_1 вказує, що ВРП всупереч положенням статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вчинила дії та прийняла спірне рішення не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, що суперечить Конституції України, законам України та практиці Європейського суду з прав людини як джерела права; необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій); недобросовісно та нерозсудливо; упереджено; непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Позивач зазначає, що рішення, яке є об'єктом оскарження, ухвалене за результатом розгляду дисциплінарної справи, порушеної на підставі висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК), з якого вбачається, що перевірку розпочато за заявою Заступника Генерального прокурора України, який звернувся до Комісії відповідно до статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Однак, Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру», який є спеціальним законом, не передбачено повноважень прокуратури щодо перевірки суддів, під час розгляду дисциплінарної справи ВРЮ не було надано правової оцінки суб'єкту звернення.

Крім того, заява Заступника Генерального прокурора України не могла розглядатись ТСК, а у подальшому ВРЮ, оскільки відсутні докази про те, що громадяни ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були учасниками масових акцій протесту, відповідно відсутні підстави для перевірки судді, передбачені статтею 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

Позивач вважає, що ВРЮ були допущені порушення процедури розгляду справи, враховуючи відсутність у відповідача будь-якої іншої пропозиції про прийняття подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги, тобто у відповідності до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України, внесеної одним із суб'єктів, визначених частиною першою статті 30, частиною першою статті 32 Закону України «Про вищу раду юстиції», статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади», а отже оскаржуване рішення прийняте відповідачем не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, позивач вказує, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення. Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» не надав ТСК повноважень перевіряти правовий зміст судових рішень.

На думку позивача, направлення ТСК на розгляд ВРЮ питання про порушення ОСОБА_1 присяги судді вступає у пряме протиріччя з вимогами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка має вищу юридичну силу порівняно з законами України щодо передбачуваності закону та принципу верховенства права. Однією зі складових передбачуваності закону та його відповідності принципу верховенства права є відсутність подвійного регулювання одного і того ж питання.

Водночас, позивач переконаний, що ВРЮ при ухваленні рішення прийшла до неправильного висновку відносно того, що строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не закінчився. Окрім того, враховуючи процедуру таємного голосування та підрахунку його результатів, не оголошення головою ВРЮ кількості голосів членів Ради «за» і «проти», у позивача наявні сумніви щодо того, чи відповідає оголошений головою ВРЮ результат таємного голосування щодо звільнення ОСОБА_1 дійсному волевиявленню членів ВРЮ. Крім того, позивач посилається на порушення ВРЮ процедури при притягненні її до дисциплінарної відповідальності.

Відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та заперечує проти їх задоволення в повному обсязі, з наступних підстав.

Позиція ВРЮ у питанні щодо звільнення суддів за порушення присяги полягала у тому, що законодавче закріплення звільнення судді за порушення присяги як виду дисциплінарного стягнення та встановлення трирічного строку давності притягнення до дисциплінарної відповідальності відбулось одночасно і набрало чинності 28.03.2015. При прийнятті рішення про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги, ВРЮ правильно застосувала трирічний строк давності притягнення судді до відповідальності, визначений у частині четвертій статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».

Відповідач не заперечує, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза звичайною процедурою оскарження. Зауважує, що ВРЮ не здійснюється перегляд судових рішень та їх оцінка на предмет правомірності. Натомість, ВРЮ надає оцінку діям судді при розгляді справи, зокрема, дотримання вимог законодавства щодо об'єктивності та неупередженості при розгляді справи.

ВРЮ вважає безпідставними посилання позивача на те, що у матеріалах справ стосовно ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13 були відсутні підтвердження їх участі у масових зборах, мітингах, демонстраціях, оскільки Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» визначає серед підстав для перевірки ухвалення суддями судових рішень стосовно учасників масових акцій протесту, які були виключними подіями у суспільно-політичному житті України, відбувалися у період з 21.11.2013 і були загальновідомими.

Щодо не оголошення результатів таємного голосування членами ВРЮ, відповідач посилається на регламент ВРЮ, який визначив лише процедуру голосування під час обрання голови та заступника голови ВРЮ, процедура проведення таємного голосування не визначається ні Законом України «Про Вищу раду юстиції», ні Регламентом ВРЮ. Регламент ВРЮ визначав, що якщо інше не встановлено законом, прийняття Радою рішень відбувається шляхом відкритого голосування у нарадчій кімнаті, бути присутнім у якому іншим особам забороняється.

Окрім того, відповідач вказує, що при прийнятті рішення ВРЮ були вжиті заходи на забезпечення реалізації позивачем передбачених законом прав на участь у розгляді ВРЮ дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_1 та висловлення доводів і надання документів на свій захист, а отже твердження позивача щодо неналежного повідомлення її про час та місце розгляду дисциплінарної справи та порушення прав щодо участі в засіданні, самостійного заявлення клопотань, надання пояснень є необґрунтованими.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 Указом Президента України від 04.06.1999 № 626/99 призначена на посаду судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області строком на п'ять років. Постановою Верховної Ради України від 19.05.2005 № 2582-IV обрана на посаду судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська безстроково. Постановою Верховної Ради України від 22.05.2008 № 301-VI обрана на посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області. Постановою Верховної Ради України від 07.07.2011 № 3615-VI обрана на посаду судді Шевченківського районного суду м. Києва.

08.12.2014 до ТСК надійшла заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 05.12.2014 про проведення спеціальної перевірки судді Шевченківського районного суду м.Києва Сіромашенко Н.В. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» у зв'язку з прийняттям рішень про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21.11.2013 до дня набрання чинності Законом України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Змістом перевірки заявник визначив ухвалу від 21.01.2014 у справі 761/2134/14-к, якою слідчий суддя Сіромашенко Н.В. обрала запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо особи учасника масових акцій протесту в період з 21.11.2013; постанови від 03.02.2014 у справі № 761/2109/14-п та від 06.02.2014 № 761/2434/14-п про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21.11.2013.

10.06.2015 ТСК ухвалила висновок, яким визнала в діях судді Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Н.В. порушення присяги судді під час ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_13, прийняття постанов про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_10, ОСОБА_11, та направила висновок з матеріалами перевірки до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами ВРЮ від 23.10.2015 висновок ТСК з доданими до нього матеріалами стосовно судді Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Н.В. передано члену ВРЮ Мамонтовій І.Ю. для доповіді.

26.10.2015 членом ВРЮ складено висновок щодо наявності підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Н.В. з пропозицією відкрити дисциплінарну справу.

17.11.2015 ухвалою ВРЮ відкрито дисциплінарну справу щодо судді Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Н.В.

Згідно висновку від 01.12.2015 дисциплінарна секція рекомендувала ВРЮ прийняти рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Сіромашенко Н.В.

На засіданні ВРЮ від 14.01.2016 суддя Сіромашенко Н.В. не з'явилась, надала письмові пояснення. Як вбачається з протоколу засідання ВРЮ № 1 від 14.01.2015 на засіданні був присутній представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2

14.01.2016 ВРЮ вирішила внести подання до Верховної Ради України про звільнення судді Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Н.В. з посади за порушення присяги судді, виходячи з наступного.

До Шевченківського районного суду міста Києва 21.01.2014 надійшло клопотання слідчого СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві про застосування відносно ОСОБА_13 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_13 19.01.2014 на вулиці Грушевського в місті Києві брав активну участь у масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувалися як зброя, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зазначена справа була передана на розгляд слідчому судді Шевченківського районного суду м. Києва Сіромашенко Н.В.

Слідчий суддя Сіромашенко Н.В. постановила ухвалу від 21.01.2014, якою задовольнила клопотання слідчого та застосувала до підозрюваного ОСОБА_13 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 20.03.2014

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 04.02.2014 ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21.01.2014 залишено без змін, а скаргу захисника - без задоволення.

Постановою старшого прокурора прокуратури Шевченківського району м. Києва від 24.02.2014 кримінальне провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України закрито, оскільки дії осіб, які організували та брали участь у масових заворушеннях, вчинені у стані крайньої необхідності та не утворюють складу злочину.

При проведенні перевірки в рамках дисциплінарної справи, відкритої за висновком ТСК, встановлено, що слідчим суддею Сіромашенко Н.В. не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, а саме: не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного; не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не піддавалася необґрунтованому процесуальному примусу.

Слідчий суддя Сіромашенко Н.В., застосовуючи запобіжній захід у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_13 дійшла висновку про наявність вагомих доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, при цьому не зазначивши таких доказів. Крім того, суддею Сіромашенко Н.В. не вказано доказів того, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК; не зазначено обставин на обґрунтування того, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним у клопотанні ризикам; не розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Також, слідчим суддею Сіромашенко Н.В. не взято до уваги те, що у протоколі про затримання підозрюваного не було зафіксовано фактичного часу його затримання, як того вимагають приписи частини п'ятої статті 208 КПК України; повідомлення про підозру та допит підозрюваного, всупереч вимогам частини першої статті 52 КПК України, відбулися за відсутності захисника, участь якого є обов'язковою, а відмова від захисника була прийнята слідчим у порушення вимог частини третьої статті 54 КПК України. Суддею Сіромашенко Н.В. не були виконані вимоги національного законодавства, Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практика Європейського суду з прав людини, незабезпечення останньою належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного.

21.01.2014 до Шевченківського районного суду міста Києва надійшли адміністративні матеріали, згідно яких, старшим інспектором ДПС 1 взводу полку ДАІ було подано рапорт від 29.12.2013 про те, що ним під час несення служби по вулиці Богатирській, 32-Е у місті Києві за допомогою свистка і жезла було подано вимогу про зупинку водію автомобіля «КІА» д.н.з. НОМЕР_4, який його вимогу не виконав та продовжив рух, чим порушив пункт 2.4. Правил дорожнього руху. Після цього, було складено рапорт та передано для притягнення громадянина ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності. На підставі вказаного рапорту було складено протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_10 за статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За результатами розгляду адміністративних матеріалів постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 03.02.2014 ОСОБА_10 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення і піддано адміністративному стягненню у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 місяців.

Незважаючи на допущення працівниками ДАІ невиконання вимог законодавства при складанні протоколу, суддею Сіромашенко Н.В., в порушення пунктів 2, 4 частини першої статті 278 Кодексу України про адміністративні правопорушення, при підготовці справи до розгляду питання щодо правильності складення працівниками ДАІ протоколу та інших матеріалів справи про адміністративне правопорушення, а також щодо витребування необхідних додаткових матеріалів не вирішено. Під час розгляду справи суддею, обставини щодо встановлення особи порушника, додержання вимог законодавства у цій процедурі не з'ясовано. У порушення статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оцінка доказів, а саме протоколу про адміністративне правопорушення, не ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні обставин справи в їх сукупності. Як наслідок, суддею безпідставно визнано указаний протокол належним письмовим доказом вини ОСОБА_10 Так, у рапорті, на підставі якого було складено протокол про адміністративне правопорушення, особу порушника Правил дорожнього руху не вказано. В подальшому у протоколі про адміністративне правопорушення, суб'єктом правопорушення зазначено саме ОСОБА_10 При цьому, доказу (документу), який би підтверджував дані про те ким, коли, в якому порядку і за яких обставин було встановлено, що саме ОСОБА_10 перебував за кермом автомобіля в місці і в час, вказаному у протоколі, тобто, яким чином працівниками ДАІ було ідентифіковано водія, у справі немає.

Суддя Сіромашенко Н.В. під час оцінки доказів визнала належними доказами рапорт та складений на підставі такого рапорту протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_10, незважаючи на те, що згідно рапорту невідома особа порушила пункт 32.1 Правил дорожнього руху України. Проте, згідно протоколу, складеному за відсутності свідків, було відображено, що особа вже встановлена - ОСОБА_10, саме та особа притягується до відповідальності на підставі рапорту за порушення не пункту 32.1. (з уповноваженими підрозділами Національної поліції узгоджуються) Правил дорожнього руху України, а пунктів 9.5. (подавати звукові сигнали у населених пунктах забороняється), 2.4 (на вимогу працівника міліції водій повинен зупинитися) Правил дорожнього руху України.

За наявності грубих порушень закону з боку працівників ДАІ при складенні протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи і суттєвих розбіжностей (протиріч) між ними, суддею Сіромашенко Н.В. всупереч передбаченим статтею 245 цього Кодексу завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення відповідних заходів для всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності із законом, не вжито, суддею проігноровано принцип презумпції невинуватості.

У подальшому, на підставі Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань та визнання такими, що втратили чинність, деяких Законів України» від 21.02.2014 за № 743-VІІ прийнято постанову про звільнення ОСОБА_10 від адміністративної відповідальності, як учасника інших мирних зібрань, які проходили на території міста Києва в період з 21.11.2014.

23.01.2014 до Шевченківського районного суду міста Києва надійшли адміністративні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_11 Так, старшим інспектором ДПС 1 взводу полку ДАІ подано рапорт від 29.01.2013 про те, що ним під час несення служби по вулиці Богатирській, 3, місто Київ за допомогою свистка і жезла було подано вимогу про зупинку водію автомобіля «Тойота» д.н.з. НОМЕР_2 у зв'язку начебто порушенням водієм пункту 9.5 Правил дорожнього руху України, водій вимогу не виконав та продовжив рух, чим порушив пункт 2.4. Правил дорожнього руху України.

На підставі вказаного рапорту інспектором АП ВДАІ Шевченківського РУ було складено протокол про адміністративне правопорушення від 18.01.2014 стосовно ОСОБА_11 за порушення пункту 2.4. Правил дорожнього руху України.

За результатами розгляду адміністративних матеріалів постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 06.02.2014 ОСОБА_11 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення і піддано адміністративному стягненню у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 місяці.

В обґрунтування вказаної постанови суддя Сіромашенко Н.В. вказала, що винуватість у скоєнні правопорушення ОСОБА_11 підтверджується зібраними у справі доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення та додатком до такого протоколу, а саме рапортом старшого ІДПС 1 взводу полку ДАІ.

За наслідками розгляду апеляційної скарги, Апеляційним судом м.Києва від 11.03.2014 було винесено постанову про задоволення апеляційної скарги, скасовано постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 06.02.2014 та закрито провадження по справі.

Скасовуючи постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 06.02.2014 суд апеляційної інстанції вказав, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було виконано вимоги статтей 245, 252, 280, 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.

Суддя Сіромашенко Н.В., позбавляючи ОСОБА_11 права керування транспортними засобами строком на 3 місяці на підставі адміністративних матеріалів, які не містили доказів її вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, грубо порушила норми чинного законодавства.

Зокрема, протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_11 складено інспектором АП ВДАІ Шевченківського РУ через 20 днів після складення рапорту про подію правопорушення. Незважаючи на те, що протокол складено на підставі рапорту, між зазначеними в цих документах даними мають місце суттєві розбіжності.

Незважаючи на допущення працівниками ДАІ вищевказаних порушень, суддею Сіромашенко Н.В., в порушення пунктів 2, 4 частини першої статті 278 Кодексу України про адміністративні правопорушення, при підготовці справи до розгляду питання щодо правильності складення працівниками ДАІ протоколу та інших матеріалів справи про адміністративне правопорушення, а також щодо витребування необхідних додаткових матеріалів не вирішено.

Під час розгляду справи суддею, всупереч вимогам статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, вищенаведені обставини, пов'язані з діями працівників ДАІ щодо оформлення правопорушення, встановлення особи порушника, додержання вимог законодавства у цій процедурі (за наявності з їх боку явних порушень закону) не з'ясовано, хоча вони мають суттєве значення для правильного вирішення справи. Оцінка доказів не ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні обставин справи в їх сукупності.

За наявності порушень закону при складенні протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи і суттєвих розбіжностей (протиріч) між ними, суддею Сіромашенко Н.В. не вжито заходів для всебічного і повного з'ясування обставин справи, перевірки даних ДАІ, не допитано свідка, проігноровано принцип презумпції невинуватості.

ВРЮ під час розгляду матеріалів дисциплінарного провадження дійшла висновків про те, що суддею Сіромашенко Н.В. допущені грубі порушення законодавства, які свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги і, як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади. Слідчим суддею застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою всупереч нормам Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини. Суддя Сіромашенко Н.В. порушила норми кримінального процесуального законодавства України та не врахувала практику Європейського суду з прав людини. Слідчим суддею обрано підозрюваному запобіжний захід з порушенням прав особи в кримінальному провадженні. Суддею Сіромашенко Н.В. не забезпечено повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановлено необґрунтовані судові рішення, що не відповідають нормам Кримінального процесуального кодексу України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини та свідчать про порушення присяги судді.

У спірному рішенні ВРЮ встановила невиконання суддею частини четвертої статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент ухвалення суддею рішень, частини четверта, п'ята статті 55 чинної редакції цього Закону), згідно якої суддя повинен додержуватися присяги, зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Присяга судді вимагає від нього об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції на момент постановлення зазначених вище ухвал) порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

ВРЮ констатувала, що допущенні суддею Сіромашенко Н.В. грубі порушення законодавства свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги і, як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.

V. НОРМИ ПРАВА

З урахуванням доводів і заперечення сторін, для вирішення спору слід з'ясувати правомірність дій ВРП в частині процедури винесення спірного рішення, а також обґрунтованості прийнятого рішення. Суд застосовує норми права у редакції, чинній на час розгляду питання про звільнення судді Сіромашенко Н.В.

Конституція України визначає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Судову владу шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур реалізовують професійні судді.

Відповідно до вимог частини другої статті 6, частини другої статті 19 Основного Закону України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 131 розділу VIII Правосуддя Конституції України (у редакції, чинній до 30.09.2016) в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.1998 № 22/98-ВР Вища рада юстиції є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

За частиною першою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» № 22/98-ВР питання про звільнення судді, зокрема, з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.

З 11.04.2014 набрав чинності Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 08.04.2014 № 1188-VII, який, згідно з його преамбулою, визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.

Відповідно до статті 1 цього Закону метою перевірки суддів є: 1) утвердження верховенства права в суспільстві та законності у діяльності судів; 2) відновлення довіри до судової влади в Україні; 3) з'ясування фактів, що свідчать про порушення суддями присяги, наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності; 4) утвердження в діяльності суддів принципів незалежності та неупередженості.

За змістом частин другої і третьої статті 4 зазначеного закону з метою реалізації цього Закону утворюється Тимчасова спеціальна комісія у складі 15 членів. Тимчасова спеціальна комісія здійснює свою діяльність на підставі цього Закону, відповідно до Регламенту Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, що затверджується на першому засіданні Тимчасової спеціальної комісії.

Згідно з частиною другою статті 2 цього Закону заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до Тимчасової спеціальної комісії протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення та повинні містити відомості, визначені у цій нормі.

Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 3 цього Закону суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів таких рішень:

про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків, рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій про перегляд обвинувальних вироків, наслідком якого не було їх скасування, щодо осіб, які визнані політичними в'язнями, за дії, пов'язані з їх політичною та громадською діяльністю;

про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв'язку з їх участю у таких акціях.

Згідно з частинами першою і другою статті 7 цього Закону за результатами перевірки суддів Тимчасова спеціальна комісія ухвалює висновок, який повинен бути обґрунтованим і який оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої ради юстиції. Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється Вищій раді юстиції для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом. Порушення даного строку Вищою радою юстиції не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення Вищої ради юстиції в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги є обов'язковим для розгляду Вищою радою юстиції.

Згідно з частиною другою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частин першої і другої статті 116 цього Закону у зазначеній редакції відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв'язку з порушенням ним присяги судді. Факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції».

У пункті 4 статті 54 цього Закону визначено, що суддя зобов'язаний додержуватися присяги судді.

Визначення суті порушення присяги судді наведене в частинах другій і третій статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» і полягає у: вчиненні ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотриманні суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Правове регулювання відповідальності судді за недодержання присяги судді у виді звільнення з посади відповідає Європейській хартії про закон про статус суддів 1998 року ( 994_236 ), згідно з якою до суддів можуть застосовуватися санкції за невиконання (неналежне виконання) одного з обов'язків, прямо визначених законом (пункт 5.1) (абзац 12 пункту 3.4 рішення).

Відповідно до пункту 18 Основних принципів ООН стосовно незалежності судових органів, ухвалених VII Конгресом ООН із запобігання злочинності та поводження з правопорушниками, схвалених Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН №40/32 від 29.11.1985 та № 40/146 від 13.12.1985, судді можуть бути звільнені з посади тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки, чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають.

Для звільнення мають існувати серйозні підстави неналежної поведінки чи некомпетентності (п. 20 Зауважень загального порядку № 32 Комітету ООН з прав людини до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права: Право на рівність перед судами і трибуналами та право на справедливий суд, U.N. Doc. CCPR/C/GC/32, 23.08.2007) чи значне порушення визначених законом дисциплінарних правил або кримінально-правових норм (п.50 Рекомендації CM/Rec(2010)12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність і обов'язки, ухваленої 17 листопада 2010 року).

Процедура звільнення суддів за порушення присяги, на час виникнення спірних правовідносин, була врегульована Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Законом України «Про Вищу раду юстиції» і проводилась за правилами, передбаченими для здійснення дисциплінарного провадження.

Рішення щодо внесення ВРЮ подання про звільнення судді відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України повинно було бути прийняте більшістю голосів членів від конституційного складу ВРЮ.

Згідно зі статтею 105 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя звільняється з посади у зв'язку з порушенням ним присяги судді.

Статтею 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції» визначено, що Вища рада юстиції приймає подання про звільнення суддів з посади. Акти Вищої ради юстиції можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено перелік критеріїв, на відповідність яким суд повинен перевірити рішення (дії, бездіяльність) суб'єкта владних повноважень у справах про їх оскарження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду, як суду першої інстанції, підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя.

VI. ОЦІНКА СУДУ

Спірне рішення вже було предметом судового розгляду. Вищий адміністративний суд України постановою від 07.04.2016 позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення ВРЮ від 14.01.2016 № 1/0/15-16 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м.Києва у зв'язку з порушенням присяги судді. У решті позовних вимог, а саме: про визнання протиправними дій щодо здійснення відносно судді Сіромашенко Н.В. дисциплінарного провадження - відмовлено.

Визнаючи протиправним та скасовуючи спірне рішення, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що Генеральна прокуратура України не є суб'єктом звернення до ТСК в контексті Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», оскільки прокурор представляв сторону обвинувачення у справі, судове рішення в якій є предметом перевірки, однак своїм правом на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді не скористався. Суд зазначив, що заступник Генерального прокурора України не мав права звертатися до ТСК із заявою про проведення перевірки щодо судді Шевченківського районного суду міста Києва Сіромашенко Н.В.

Крім того, у постанові суду йдеться про відсутність доказів того, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11, відносно яких суддею Сіромашенко Н.В. прийнято рішення про позбавлення прав керування транспортними засобами на шість та три місяці відповідно, були учасниками масових акцій протесту. Тому, на думку суду, передбачених законом підстав для проведення перевірки судді Сіромашенко Н.В. щодо накладення адміністративних стягнень на зазначених осіб не було.

Суд також зазначив, що суддя Сіромашенко Н.В., задовольняючи клопотання слідчого про застосування до підозрюваного ОСОБА_13 такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, не допустила порушень кримінально-процесуального законодавства. Законність та обґрунтованість цього судового рішення була підтверджена апеляційним судом.

З висновками ВРЮ щодо допущених суддею Сіромашенко Н.В. порушень чинного законодавства при розгляді справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_10 та ОСОБА_11 суд погодився, проте дійшов висновку, що ці порушення судді не є достатніми для звільнення її з посади за порушення присяги.

Не погодившись із судовим рішенням, ВРЮ звернулась із заявою про його перегляд Верховним судом України у якій просила скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 07.04.2016 та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Верховний суд України постановою від 25.10.2016 задовольнив заяву ВРЮ частково, постанову Вищого адміністративного суду України скасував та відправив справу на новий розгляд до цього ж суду. Зокрема зазначив, що позиція суду першої інстанції щодо протиправності спірного рішення є передчасною. Вищий адміністративний суд України, дійшовши висновку про протиправність спірного рішення, у своїй постанові не вказав, яким саме вимогам, передбаченим у частині третій статті 2 КАС України, не відповідає цей акт ВРЮ.

Не зазначив суд і положень Конституції України, Закону України «Про вищу раду юстиції» чи інших актів законодавства, які, на його думку, порушила ВРЮ, приймаючи спірне рішення. Водночас, відповідно до вимог статті 171-1 КАС України Вищий адміністративний суд України має перевіряти акти ВРЮ саме на предмет їх законності.

Крім того, Верховний суд України не погодився з висновком Вищого адміністративного суду України про те, що Генеральна прокуратура України не є суб'єктом звернення до ТСК, а заступник Генерального прокурора не мав повноважень на таке звернення.

Таким чином, Верховний суд України встановив, що як вбачається зі змісту судового рішення, Вищий адміністративний суд України, не виконавши вимог частини третьої статті 2 та статті 171-1 КАС України, обмежився лише власною оцінкою встановлених ВРЮ обставин щодо дій судді Сіромашенко Н.В.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, вирішуючи справу про оскарження рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги, зокрема, надаючи оцінку такому рішенню, перевіряє, чи прийнято воно відповідно до вимог, визначених у частині другій статті 2 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017), норми якої кореспондуються з положеннями частини третьої статті 2 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017).

Посилання позивача на те, що законодавством України не передбачено повноважень прокуратури щодо перевірки суддів та під час розгляду ТСК і ВРЮ не надано правової оцінки суб'єкту звернення, повноважень такої особи, не з'ясовано чи зверталися в прокуратуру за захистом своїх прав фізичні особи - вже були предметом розгляду Верховним судом України та щодо даних обставин Верховний суд України висловився в постанові від 25.10.2016, яка є остаточною та оскарженню не підлягає.

Верховний суд України не погодився з висновком Вищого адміністративного суду України, що Генеральна прокуратура України не є суб'єктом звернення до ТСК, а заступник Генерального прокурора не мав повноважень на таке звернення. На думку колегії суддів, виходячи зі змісту повноважень прокуратури, визначених Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, прокурор наділений правом звернення до ТСК із заявою щодо перевірки суддів. Суд констатував, що не є обов'язковою передумовою для звернення прокурора до ТСК із заявою наявність скарг або заяв особи, стосовно якої суддею було винесено відповідне судове рішення. Так само не є обов'язковим для проведення ТСК перевірки судді звернення із заявою до цієї комісії особи, щодо якої було прийнято судове рішення.

Оцінивши доводи позивача стосовно того, що Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» не надано ТСК повноважень перевіряти зміст судових рішень, Верховний Суд відхиляє їх, зважаючи на таке.

Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятою 14.10.2015 Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

При цьому, орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов'язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Розглянувши доводи сторін та аргументи на їх обґрунтування, Верховний Суд вважає, що ТСК не втручалась у суть постановлених судових рішень, а лише констатувала факт недотримання ОСОБА_1 присяги судді.

В свою чергу, ВРЮ оцінювала не судові рішення, ухвалені суддею Сіромашенко Н.В., а саме дії судді під час судового розгляду. Твердження позивача про те, що оскаржуване рішення містить не тільки оцінку її дій, а також рішень судді під час розгляду справ, не можна вважати обґрунтованим.

Аргументи позивача стосовно того, що прийняті нею судові рішення, які стали підставою для перевірки ТСК та ВРЮ не підпадають під визначений виключний перелік справ та судових рішень, оскільки відсутні докази про те, що громадяни ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були учасниками масових акцій протесту, відповідно відсутні підстави для перевірки судді, передбачені статтею 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» - не можуть бути визнані судом обґрунтованими, зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідно до Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань та визнання такими, що втратили чинність, деяких Законів України", на підставі клопотання в.о. прокурора Шевченківського району м.Києва, 04.03.2014 прийнято постанову про звільнення ОСОБА_10 від адміністративної відповідальності, як учасника інших мирних зібрань, які проходили на території міста Києва в період з 21.11.2014.

Крім того, постановою старшого прокурора прокуратури Шевченківського району м.Києва від 24.02.2014 кримінальне провадження відносно ОСОБА_13 закрито, оскільки дії осіб, які організували та брали участь у масових заворушеннях, вчинені у стані крайньої необхідності та не утворюють складу злочину.

Безпідставними є посилання позивача на те, що у матеріалах справ стосовно ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13 були відсутні підтвердження їх участі у масових зборах, мітингах, демонстраціях, оскільки Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» визначає серед підстав для перевірки ухвалення суддями судових рішень стосовно учасників масових акцій протесту, які були виключними подіями у суспільно-політичному житті України, відбувалися у період з 21.11.2013 та були загальновідомими.

Доводи позивача, що висновок про наявність у її діях ознак порушення присяги судді прийнято некомпетентним органом - ТСК не знаходять свого законодавчого підтвердження. При цьому, Верховний Суд зважає на таке.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про вищу раду юстиції» встановлено, що питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п'ятої статті 126 Конституції України ВРЮ розглядає після надання ВККС, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.

Крім того, аналіз норм Закону України «Про Вищу раду юстиції», «Про судоустрій і статус суддів», Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 30.07.2015 № 355/0/15-15 (із змінами та доповненнями), якими визначено процедуру звільнення суддів, а також Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» свідчить, що повноваження щодо перевірки заяв на відповідність вимогам, установленим Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» має ТСК.

Оцінюючи аргументи позивача про те, що ВРЮ мала застосувати строки застосування до судді дисциплінарного стягнення, визначені у частині четвертій статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд зважає на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

У частині першій статті 88 цього Закону у зазначеній редакції було передбачено єдине дисциплінарне стягнення - у виді догани.

Передбачена статтею 105 цього Закону відповідальність за порушення присяги у виді звільнення судді з посади не була визначена у Законі як дисциплінарне стягнення.

Таким чином, строк, визначений у частині четвертій статті 87 цього Закону, поширювався тільки на дисциплінарне стягнення у виді догани. До набрання чинності змінами до Закону України «Про Вищу раду юстиції», Закону України «Про судоустрій і статус суддів», внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», законодавство України не передбачало строку для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді і тільки з 27.02.2015 - дня набрання чинності зазначеними змінами у частині другій статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Правила і строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження, визначені у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII).

Стаття 96 цього Закону визначає порядок прийняття рішення у дисциплінарній справі стосовно судді, зокрема у частині четвертій статті 96 визначено строк застосування дисциплінарного стягнення - не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Враховуючи наведене, строком для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді є три роки з дня порушення присяги без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Також, розглянувши аргументи позивача щодо порушення процедури розгляду дисциплінарної справи та сумніву чи відповідає оголошений Головою ВРЮ результат таємного голосування щодо звільнення ОСОБА_1, дійсному волевиявленню членів ВРЮ, у зв'язку з неоголошенням кількості голосів членів Ради «за» і «проти», Верховний Суд відхиляє їх, не вбачаючи вмотивованого обґрунтування, зважаючи на наступне.

Згідно частини шостої статті 32 Закону України «Про вищу раду правосуддя» рішення щодо внесення Вищою радою правосуддя подання про звільнення судді відповідно до пунктів 4,5 та 6 частини п'ятої статті126 Конституції України приймається шляхом таємного голосування більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції.

Пунктом 42 Регламенту ВРЮ визначалося, що якщо інше не встановлено законом, прийняття Радою рішень відбувається шляхом відкритого голосування у приміщенні (нарадчій кімнаті).

Відповідно до пункту 45 Регламенту заступник Голови або інший член Ради за дорученням головуючого письмово фіксує результати голосування при прийнятті рішень та надає їх за своїм підписом технічному секретарю для занесення до протоколу засідання.

Під час розгляду справи судом серед інших доказів досліджено витяг з протоколу засідання ВРЮ № 1 від 14.01.2016. Як вбачається з вказаного документа, на виконання вищевикладених норм закону головуючий запропонував, у зв'язку з відсутністю на засіданні ВРЮ заступника Голови доручити письмово фіксувати голосування при прийнятті ВРЮ рішень члену ВРЮ, секретарю секції ВРЮ з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад. Члени ВРЮ одноголосно ухвалили рішення, підтримавши пропозицію головуючого.

У засіданні ВРЮ брало участь 14 членів Ради з 18 призначених, а член ВРЮ, призначений доповідачем з даного питання порядку денного, не приймав участі у голосуванні. Для прийняття рішення з даного питання було виготовлено 18 бюлетенів, 5 з яких погашено. Після отримання бюлетенів членами ВРЮ відбулося таємне голосування.

Головуючий проголосив прийняте за результатами таємного голосування рішення ВРЮ про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м.Києва у зв'язку з порушенням присяги судді: «за» - 12, «проти» - 0, «не брали участі в голосуванні» - 1.

У частині четвертій статті 24 Закону України «Про Вищу раду юстиції» визначено, що рішення Вищої ради юстиції оголошується публічно, безпосередньо після його винесення та оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої ради юстиції не пізніше ніж на наступний день із дня його прийняття.

Суд вбачає необґрунтованими доводи позивача, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення ВРЮ не було враховано принципу пропорційності та даних, які характеризують особу.

ВРЮ у спірному рішенні врахувала зміст позитивної характеристики судді за місцем роботи, надала оцінку правовому статусу судді, визначила норми процесуального закону, який регламентує питання обрання запобіжного заходу, пов'язаного з ізоляцією від суспільства, дослідила, притягнення до адміністративної відповідальності і оцінила дії судді Сіромашенко Н.В. під час ухвалення рішень, навела мотиви визначення міри відповідальності судді, у чому полягає особлива тяжкість дій судді, визначила негативні наслідки від таких дій.

Перевіряючи дії судді щодо наявності порушень, ВРЮ встановила, що суддя Сіромашенко Н.В. не забезпечила повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановила необґрунтовані судові рішення, що не відповідають нормам Кримінального процесуального кодексу України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини. Суддя Сіромашенко Н.В., невиконанням покладених на неї професійних обов'язків під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21.11.2013 по 22.02.2014 завдала істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави, що свідчить про порушення останньою присяги судді, яка зобов'язує суддю об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Тому позитивна характеристика судді, відсутність дисциплінарних стягнень і великий стаж роботи в цьому випадку не можуть бути підставою для застосування більш м'якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про звільнення судді з посади, який буде пропорційним характеру вчиненого проступку, з огляду на його тяжкість та наслідки.

У Бангалорських принципах поведінки суддів, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року №2006/23, наведено визначення принципу об'єктивності судді: "Об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття".

Порушення обов'язків судді має наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності чи звільнення за порушення присяги. Так, у пункті 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України закріплена підстава звільнення судді з посади за порушення присяги.

У пункті 3.4 рішення від 11.03.2011 у справі № 2-рп/2011 за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» Конституційний Суд України зазначив, що правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов'язків (абзац 7 пункту 3.4 рішення).

Додержання присяги є обов'язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону про судоустрій та кореспондується з пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок (абзац 9 пункту 3.4 рішення).

Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального та конституційного зобов'язання судді.

Дотримання суддею своїх обов'язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства (абзац 10 пункту 3.4 рішення).

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком ВРЮ про те, що стягнення у виді внесення подання ВРЮ про звільнення її з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з огляду на негативні наслідки, зумовлені невиконанням суддею вимог процесуального закону.

У Висновку № 1 (2001) від 23.11.2001 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів, незалежність суддів є прерогативою чи привілеєм, що надається не на користь власних інтересів судді, а для забезпечення верховенства права та в інтересах тих осіб, які прагнуть та очікують правосуддя.

Повноваження щодо ухвалення рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді з посади за порушення присяги на час ухвалення спірного рішення було дискреційним повноваженням та законодавчо встановленою виключною компетенцією Вищої ради юстиції - колегіального, незалежного органу, відповідального за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі. Вища рада юстиції у своїй діяльності була незалежною від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

Оцінивши в сукупності докази, аргументи сторін, Верховний Суд установив, що ВРЮ діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, що визначають порядок звільнення суддів з посад та повноваження ВРЮ, з дотриманням принципу пропорційності та обґрунтовано ухвалила мотивоване рішення в частині внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Сіромашенко Н.В. з посади за порушення присяги, виходячи з оцінки тих обставин, що були зазначені у висновку ТСК та які були установлені ВРЮ, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Суд не виявив невідповідності рішення ВРЮ та дій щодо його прийняття вимогам, визначеним у частині другій статті 2 КАС України.

Таким чином, правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання протиправними дій ВРЮ щодо здійснення відносно ОСОБА_1 дисциплінарного провадження, визнання незаконним/протиправним та скасування рішення ВРЮ від 14.01.2016 № 1/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва Сіромашенко Н.В. з посади судді за порушення присяги судді - відсутні.

Отже, дослідивши матеріали справи, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, ґрунтуючись на засадах верховенства права, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю.

Керуючись статтями 245, 246, 262, 266 КАС України, підпунктом 5 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 06.11.2018.

-------------------------

-------------------------

-------------------------

-------------------------

-------------------------

В.В. Хохуляк

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник

Р.Ф. Ханова

В.П. Юрченко Судді Верховного Суду