ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2018 року справа №812/668/18

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів Шишова О.О., Блохіна А.А., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року (повне судове рішення складено 21 травня 2018 року) у справі № 812/668/18 (суддя в І інстанції Шембелян В.С.) за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2018 року адвокат ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Рубіжанського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, Управління) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову зазначила, що ОСОБА_1 не є внутрішньо переміщеною особою, оскільки зареєстрований у м. Рубіжне Луганської області, яка є підконтрольною українській владі територією, що підтверджується відміткою у паспорті, а тому, вимагання відповідачем у нього довідки внутрішньо переміщеної особи для поновлення та виплати пенсії є прямим порушенням пенсійного законодавства, отже просила суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті пенсії позивачу, починаючи з 20 липня 2017 року та зобов'язати відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії за віком з 20 липня 2017 року.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року адміністративний позов задоволено (а.с.45-47).

Не погодившись з таким судовим рішенням, Управління подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи виданої ОСОБА_1, реєстрація місця проживання у місті Рубіжне Луганської області, місце роботи у місті Алчевську в ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» не спростовує того факту, що він виїхав за межі тимчасово окупованої території та є внутрішньо переміщеною особою. Щодо задоволених позовних вимог про зобов'язання здійснити виплату призначеної пенсії з нарахуванням компенсації втрати частин доходів, апелянтом зазначено, що визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, в період з 20.07.2017 Управлінням пенсія ОСОБА_1 не нараховувалась та не сплачувалась. (а.с. 56-57).

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 306 кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1, перебуває на обліку в Рубіжанському об'єднаному Управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області як пенсіонер з 20.07.2017 (а.с. 8-9).

19.07.2017 позивач став на облік як внутрішньо переміщена особа в Управлінні соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, йому була видана довідка №0000270346 (а.с.117).

19.07.2017 позивача було зареєстровано в Центрі надання адміністративних послуг загального відділу Рубіжанської міської ради за адресою проживання: АДРЕСА_1, про що є відмітка у паспорті позивача (а.с.118-119).

20.07.2017 позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області з заявою про зняття його з обліку внутрішньо переміщених осіб згідно з п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Рішення № 9/4061 про скасування довідки №0000270346 від 19.07.2017 було прийняте 20.07.2017 (а.с.29, 30).

Отже, позивач з 19.07.2017 має зареєстроване місце проживання на підконтрольній Україні території і з 20.07.2017 не має статусу внутрішньо переміщеної особи.

20.07.2017 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою щодо призначення виплати пенсії, надавши всі необхідні документи, а саме: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; документ про місце проживання (реєстрації) особи 201757124 (довідка про склад сім'ї або зареєстрованих в житловому приміщенні осіб а.с.116); заяву про призначення/перерахунок пенсії, паспорт/посвідка НОМЕР_3 трудову книжку або документи про стаж НОМЕР_1; військовий квиток НОМЕР_2; диплом (свідоцтво, атестат) про навчання НОМЕР_4; довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників 016/998, 016/2481, 016/2482, 364; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою КМУ від 12.08.93 № 637; інший документ без номера (а.с.44).

Таким чином, позивач, звернувшись до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком, довідку внутрішньо переміщеної особи №0000270346 не надавав, а надав копію паспорта, зазначивши місце реєстрації та місце проживання: АДРЕСА_1.

Протоколом №1107 від 22.08.2017 відповідачем була призначена позивачу пенсія за віком в розмірі 4497,46 грн. з 20.07.2017 довічно (а.с.39-40).

В матеріалах пенсійної справи позивача також наявна заява позивача від 20.07.2017 про виплату пенсії на поточний рахунок, який відкрито у ТВБВ №10012/021 філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» (а.с.122).

27.10.2017 позивач звернувся до відповідача з заявою про повідомлення причини не виплати йому пенсії з дня звернення, для досудового врегулювання спору (а.с.11).

Відповідач листом № 170/211/Ф-14 від 08.11.2017 повідомив, що відповідно до особистої заяви пенсію призначено з 20.07.2017 за віком згідно з п. «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» при загальному стажі роботи 34 р. 03 міс. 11 дн., в тому числі робота за списком № 1 - 15 р. 01 міс. 22 дн. Загальний стаж враховано по 30.06.2017. Заробітна плата обчислена за період з 01.07.2000 по 30.06.2017 за даними персоніфікованого обліку. Зокрема, зазначив, що згідно з п. 15 Порядку відновлення виплати пенсії проводиться лише на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення, відмови) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Станом на 02.11.2017 рішення комісії з питань призначення (відновлення, відмови) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, щодо призначення (відмови) пенсії ОСОБА_1 до управління не надходило. Після його отримання управлінням невідкладно буде прийнято відповідне рішення щодо виплати/невиплати призначеної пенсії (а.с.12).

Також відповідач надав відповідь № 3641/03.1 від 21.02.2018 на адвокатський запит, в якому, зокрема, зазначив, що відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 24.02.2017 № 47/0/106-17/222, у разі зміни внутрішньо переміщеною особою реєстрації місця проживання у паспорті, ця особа не втрачає право на статус внутрішньо переміщеної особи, оскільки була зареєстрована на території контрольованій українською владою після початку антитерористичної операції (в м. Рубіжному зареєстрований з 19.07.2017). Оформлення пенсійного посвідчення внутрішньо переміщеним особі регулюється порядком оформлення, виготовлення та видачі документів, що підтверджують призначення особі пенсії, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 03.11.2017 № 26-1 (далі - Порядок). Абзацом 4 пункту 2 Порядку встановлено, що внутрішньо переміщеним особам, яким призначено пенсію, видаються платіжні картки, які одночасно є пенсійним посвідченням, відповідно до абзацу 3 пункту 1 постанови КМУ від 05.11.2014 № 637 та Порядку емісії платіжних карток, які є одночасно пенсійним посвідченням, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.04.2016 № 7-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.04.2016 під № 633/28763. При призначенні пенсії документи для виготовлення електронного пенсійного посвідчення ОСОБА_1 до Управління не надавались.

Зі змісту відповіді вбачається, що управлінням було запропоновано позивачу для вирішення питання поновлення виплати пенсії та оформлення електронного пенсійного посвідчення звернутися з особистою заявою та оригіналами і копіями паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, фотокартки розміром 3 х 2,5 см., а також довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи,

Крім того, зазначено, що Управлінням буде направлено інформацію до управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради для перевірки факту проживання за адресою, вказаною в довідці про взяття на облік особи переміщеної з тимчасово окупованої території України. Згідно з п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, відновлення виплати пенсії проводиться лише на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення, відмови) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (а.с.13-14).

Отже, спірним питанням у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу, який змінив місце проживання в межах території України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), зокрема, у статтях 1 і 8 відповідно.

Названими правовими нормами Законів визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених Законом № 1788-XII. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами. Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого Законом № 1058-IV пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону №1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений у частині першій статті 49 Закону № 1058-IV перелік підстав для припинення виплати пенсії є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Судом встановлено, що позивач після реєстрації свого місця проживання у м. Рубіжному звернувся до відповідача із заявою про взяття його на облік. На підтвердження реєстрації місця свого проживання у м. Рубіжному позивачем до заяви додано копію паспорта громадянина України.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем взято позивача на облік та призначено з 20.07.2017 пенсію за віком. Разом з тим, починаючи з 20 липня 2017 року, відповідачем без прийняття будь-якого рішення та за відсутності підстав, визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, не здійснено виплату позивачу пенсії, що є порушенням вимог частини першої статті 49 Закону № 1058-IV.

Зазначена в листах відповідача причина невиплати пенсії - збереження за позивачем права на статус внутрішньо переміщеної особи відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 24.02.2017 № 47/0/106-17/222, а отже необхідність оформлення пенсії в передбаченому чинним законодавством порядку - є незмістовною.

На момент прийняття рішення про призначення пенсії позивачу у відповідача були відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин будь-яких вимог нормативно-правових актів, дія яких поширюється на внутрішньо-переміщених осіб, оскільки позивач відмовився від свого права на статус внутрішньо-переміщеної особи в добровільному порядку, подавши відповідну заяву до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області від 19.07.2017, та подав заяву про призначення пенсії на загальних умовах, вказавши зареєстроване на підконтрольній Україні території місце проживання, що встановлено судом.

Судом також встановлено, що в матеріалах пенсійної справи позивача наявна заява позивача від 20.07.2017 про виплату пенсії на поточний рахунок, який відкрито у ТВБВ №10012/021 філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк».

Зазначене свідчить, що відповідач має можливість здійснити виплату пенсії позивача на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк», відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 «Про затвердження Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках».

Зміна особою фактичного місця проживання в межах території України не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016 №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року по справі № 525/283/17 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 76884526).

Колегія суддів вважає правомірним застосування судом до спірних правовідносин практики Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Оскільки за результатами вивченням фактичних обставин та матеріалів справи встановлено, що припинення відповідачем виплати позивачу пенсії відбулось за відсутності передбачених законом для цього підстав, рішення про припинення виплати пенсії, з підстав передбачених законом, не приймалось, тому місцевий суд обґрунтовано прийняв рішення про задоволення позовних вимог.

Правильно місцевий суд задовольнив і позовні вимоги щодо компенсації цього виду грошових доходів, навівши відповідне правове обґрунтування, що не суперечить і практиці Верховного Суду, наприклад, в постанові від 06.02.2018 в справі № 681-423-15 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 72088956).

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року у справі № 812/688/18 - залишити без змін.

Повне судове рішення - 06 листопада 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді І.В. Сіваченко

О.О. Шишов

А.А. Блохін