Постанова

Іменем України

25 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 201/475/17

провадження № 61-16312св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_5,

треті особи: Національний банк України, Міністерство фінансів України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2018 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., красвітної Т. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (зараз - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», далі - АТ КБ «ПриватБанк»), треті особи: Національний банк України, Міністерство фінансів України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про відшкодування збитків та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_4 та АТ КБ «ПриватБанк» були укладені договори депозитних вкладів, строк виконання за якими не настав: 1) 26 січня 2015 року № SAMDNWFD0070871403301 вклад «Стандарт» строковий на 3 місяці, на суму 250 000,00 доларів США, строком до 26 січня 2016 року включно, зі сплатою 10,5 % річних; договір неодноразово продовжувався; 2) 20 січня 2016 року № SAMDNWFD0071000687501 вклад «Стандарт» строковий на 3 місяці, на суму 150 000,00 доларів США, строком до 20 квітня 2016 року включно, зі сплатою 9,5 % річних, договір неодноразово продовжувався; 3) 20 січня 2016 року № SAMDNWFD0071000660801 вклад «Стандарт» строковий на 3 місяці, на суму 150 000,00 доларів США, строком до 20 квітня 2016 року включно, зі сплатою 9,5 % річних; договір неодноразово продовжувався.

Зобов'язання відповідачем виконувались належно. 22 грудня 2016 року при перегляді рахунків у Приват24 ОСОБА_4 стало відомо про списання відповідачем коштів за вказаними договорами. Як підставу списання зазначено наказ № 44 від 21 грудня 2016 року. Будь-які повідомлення відповідача про списання коштів позивач не отримував. Були списані кошти: 1) 250 043,99 доларів США за договором № SAMDNWFD0070871403301 від

26 жовтня 2015 року; 2) 150 019,80 доларів США за договором

№ SAMDNWFD0071000687501 від 20 січня 2016 року; 3) 150 019,80 доларів США за договором № SAMDNWFD0071000660801 від 20 січня 2016 року, 23 грудня 2016 року було зараховано та заблоковано 450,07 доларів США, якими позивач не може розпорядитись, загальна сума становить 150 469,87 доларів США;

4) 10 000,00 грн за картковим рахунком НОМЕР_1; 5) 995,88 грн за картковим рахунком НОМЕР_2; 85,62 доларів США за картковим рахунком

НОМЕР_3.

30 грудня 2016 року ОСОБА_4 звертався до банку з вимогами як про повернення коштів на рахунки, так і про надання документів щодо списання. Відповідь не отримав, кошти повернуто не було, у зв'язку з чим звернувся до суду.

Списання відбулось у зв'язку з прийняттям 18 грудня 2016 року Кабінетом Міністрів України постанови № 961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи» щодо участі держави в особі Міністерства фінансів України у виведенні з ринку АТ КБ «ПриватБанк» та застосуванням статті

41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якою передбачено право Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпоряджатися необтяженими грошовими зобов'язаннями банку перед пов'язаними особами, а також необтяженими грошовими зобов'язаннями перед юридичними та фізичними особами, що не пов'язані з банком, крім коштів за поточними та депозитними рахунками таких осіб шляхом обміну зазначених зобов'язань на акції банку.

ОСОБА_4 не є пов'язаною з відповідачем особою. 20 грудня 2016 року банк був повідомлений про наявність обтяжень за його депозитними договорами. Мало місце помилковий переказ з вини банку, тому відповідачем безпідставно не повернуто йому кошти на рахунки згідно статті 32.3.2. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Наказ № 44 від 21 грудня 2016 року не міг бути підставою для списання коштів. Є порушеними його конституційні гарантії права власності - стаття 41 Конституції України, стаття 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 321, 1071, 1073 ЦК України, оскільки фактично відбулась конфіскація належного йому майна, за відсутності судового рішення. Відповідач порушені з його вини зобов'язання не виконає.

Просив за положеннями статті 1058 ЦК України, частини 2 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» стягнути з відповідача на його користь 551 069,35 доларів США, 10 995,88 грн та відшкодування моральної шкоди в сумі 1 448 469,10 грн, що спричинена йому внаслідок порушення відповідачем зобов'язань та безпідставного списання коштів.

Моральна шкода полягала у моральних стражданнях, погіршенні здоров'я, у зв'язку з чим він був вимушений звертатись за медичною допомогою. Таким чином були не тільки порушені його права, але і завдані значні збитки та моральна шкода.

ОСОБА_4 просив суд, з урахуванням уточнених і змінених позовних вимог: розірвати договори депозитних вкладів, укладені між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_4; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь збитки в сумі 550 083,59 доларів США, 10 995,88 грн та 1 448 469,10 грн. моральної шкоди.

У червні 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просило визнати недійсним договір застави, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дрябловим О. В., реєстровий номер 1580 від 20 грудня 2016 року.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що договір застави є незаконним, оскільки укладений з порушенням вимог законодавства. 18 грудня 2016 року РНБО було прийнято рішення «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері та захисту інтересів вкладників», в той же день АТ КБ «ПриватБанк» віднесено до категорії неплатоспроможних Постановою Правління Національного банку України

№ 498-рш/БТ, на виконання якої Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прийняв рішення № 2859 про запровадження тимчасової адміністрації у

АТ КБ «ПриватБанк».

Оскільки з 18 грудня 2016 року у АТ КБ «ПриватБанк» почала діяти тимчасова адміністрація, ОСОБА_4 не мав права після 18 грудня 2016 року підписувати оскаржений договір застави щодо договорів депозитних вкладів від

26 жовтня 2015 року № SAMDNWFD0070871403301 вклад «Стандарт», від

20 січня 2016 року № SAMDNWFD0071000687501 вклад «Стандарт», від 20 січня 2016 року № SAMDNWFD0071000660801 вклад «Стандарт». У позивача станом на 18 грудня 2016 року було лише право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за його депозитними договорами, тобто право розпорядження ними було обмежено положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» - статтею 26 Закону.

Статтею 41-1 Закону також визначено, що якщо вкладник розпорядився своїм вкладом після того, як було прийнято рішення про участь Держави у виведенні банку з ринку, то такі договори є нікчемними. Відповідно до абзацу 9 частини 6 статті 41 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у разі виявлення зобов'язань банку перед іншими особами, що не обліковуються за балансовими та/або позабалансовими рахунками банку на момент набуття права власності на акції банку державою, правочини, за якими виникають такі зобов'язання, вважаються нікчемними, а зобов'язання не підлягають виконанню банком.

ОСОБА_4 у порушення Стратегії національної безпеки України, явно усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи отримати безпідставну перевагу та «фактично» позбавити АТ КБ «ПриватБанк» та Державу Україна певних прав та штучно створити для них обов'язки, уклав договір застави, що явно суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам і може призвести до вкрай тяжких наслідків, зокрема, але не виключно - для вкладників АТ КБ «ПриватБанк». Неправомірними їх дії не визнавалися. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали.

Рішенням Жовтневого районного суд міста Дніпропетровська від 27 жовтня 2017 року, ухваленого в закритому судовому засіданні, позовні вимоги

ОСОБА_4 задоволено частково.

Розірвано договори, укладені між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4: від

26 жовтня 2015 року, від 20 січня 2016 року, 20 січня 2016 року та картковими рахунками.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 збитки всього

551 069,35 доларів США та 10 995,88 грн.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до АТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір (стосовно вимог про розірвання договорів та стягнення сум - вимоги майнового характеру) в сумі 8 000,00 грн та 2 560,00 грн. (вимоги немайнового характеру).

Судові витрати стосовно вимог про стягнення моральної шкоди віднесено за рахунок держави.

В задоволенні зустрічних позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання договору недійсним відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості, а саме те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не мав права розпоряджатися зобов'язаннями банку. Крім того, суд послався на відсутність факту пов'язаності позивача з

АТ КБ «ПриватБанк».

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що в силу приписів статей 26, 29 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ОСОБА_4 не втратив права розпоряджатися вкладами, а Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не набув за ними права кредитора.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня

2018 року, з урахуванням ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2018 року про виправлення описки, яка прийнята в закритому судовому засіданні апеляційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» та Національного банку України задоволено.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 жовтня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договорів та відшкодування збитків скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до АТ КБ «ПриватБанк», треті особи: Національний банк України, Міністерство фінансів України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про розірвання договорів та відшкодування збитків - відмовлено.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_4 є пов?язаною з банком особою, а тому у день отримання рішення Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку у фонду гарантування з'являються, а у пов'язаних осіб (Позивачів) втрачаються права на розпорядження грошовими коштами, розміщеними у Банку. При цьому суд дійшов висновку про те, що обтяження коштів

ОСОБА_4, які були зареєстровані вже після запровадження тимчасової адміністрації у Банку, за відсутності у нього права на розпорядження коштами на рахунку, а також за відсутності їх відображення за балансовими та/або позабалансовими рахунками банку є нікчемними за прямою нормою частини шостої статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

28 лютого 2018 року представником ОСОБА_4 - ОСОБА_6 через засоби поштового зв?язку подано до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2018 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 жовтня 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що Кабінетом Міністрів України фактично було прийняте рішення щодо продажу всього пакету акцій банку, у тому числі додаткової емісії, безоплатно, на користь держави. Внаслідок чого було укладено спірний договір, у тому числі про відчуження належних позивачу акцій. Що по суті є конфіскацією майна.

Безоплатна конфіскація майна суперечить статті 41 Конституції України та не могла бути застосована. З цих підстав не могла бути застосована стаття 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а договір про придбання акцій Фондом гарантування вкладів фізичних осіб від імені позивача за його кошти є нікчемним за статтею 228 ЦК України.

Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсягах та порядку, встановлених законом.

Для конфіскації майна позивача, тобто відчуження на користь Держави безоплатно, - повинно було бути рішення суду, що набрало чинності. Рішення суду щодо коштів позивача - відсутнє.

Судом апеляційної інстанції не застосовано статтю 41 Конституцію України як норму прямої дії.

Судом апеляційної інстанції не встановлено наявності у АТ КБ «ПриватБанк» були підстав для списання коштів за законом або договором.

Рішення Національного банку України від 13 грудня 2016 року № 105, яким були визначені пов'язані з банком особи, при оформлені меморіальних ордерів та здійсненні списання не могло бути застосовано до позивача, оскільки станом на 19-22 грудня 2016 року не сплив 15-денний строк його оскарження за статтею 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

У квітні 2018 року матеріали цивільної справи № 201/475/17 надійшли до Верховного Суду.

08 травня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2018 року залишити без змін.

10 травня 2018 року Національний банк України через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2018 року залишити без змін.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2018 року оскражується в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до АТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування збитків. В іншій частині рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2018 року не оскаржується, а тому відповідно до приписів статті 400 ЦПК України не перевіряється.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У частині третій статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов'язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1-9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв'язків із банком. Про таке рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов'язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи, пов'язаною з банком, не доведе протилежного.

13 грудня 2016 року Комісією з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків Національного банку України, у відповідності до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» і Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 315 від 12 травня 2015 року, прийнято рішення № 105 «Про визначення осіб пов'язаними з ПАТ КБ «ПриватБанк», яким позивача визнано пов'язаною з ПАТ КБ «ПриватБанк» особою.

Відповідно до положень частини шостої статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у день отримання рішення Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку відповідно до пункту 5 частини другої статті 39 цього Закону Фонд у строки, встановлені цією частиною, вживає заходів до додаткового розміщення акцій нової емісії.

До здійснення внеску до статутного капіталу Фонд має право розпорядитися необтяженими грошовими зобов'язаннями банку перед пов'язаними особами, а також необтяженими грошовими зобов'язаннями перед юридичними та фізичними особами, що не пов'язані з банком, крім коштів за поточними та депозитними рахунками таких осіб шляхом обміну зазначених зобов'язань на акції додаткової емісії банку.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи наділений правом на розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на депозитних рахунках вкладників.

Згідно з частиною другою статті 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що ОСОБА_4 є пов?язаною з Банком особою. На момент набуття права власності на акції Банку державою за балансовими та/або позабалансовими рахунками Банку не обліковувалось жодних правочинів (зобов?язань) обтяжень щодо коштів ОСОБА_4 Обтяження коштів

ОСОБА_4, які були зареєстровані вже після запровадження тимчасової адміністрації у Банку, за відсутності у позивача права на розпорядження коштами на рахунку, а також за відсутності їх відображення за балансовими та/або позабалансовими рахунками банку є нікчемними за прямою нормою частини 6 статті 4 1-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до АТ КБ «ПрвиатБанк» про відшкодування збитків.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від

30 січня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до

АТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування збитків - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення в цій частині відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: Національний банк України, Міністерство фінансів України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про відшкодування збитків залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська