ПОСТАНОВА

Іменем України

31 жовтня 2018 року

Київ

справа №522/24958/16-а

адміністративне провадження №К/9901/18908/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І. та судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси (правонаступник - Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі судді Коваль М.П. від 22 червня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2, позивач) звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси (далі також - відповідач), у якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку їй пенсії як державному службовцю з 01 грудня 2015 року у зв'язку з підвищенням заробітної плати державних службовців згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів»; скасувати рішення відповідача від 16 грудня 2016 року № 487 вих. № 6275/03; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_2 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення заробітку для обчислення пенсії» у редакції, яка була чинною на час призначення пенсії, в розмірі 81% від заробітної плати державного службовця починаючи з 01 грудня 2015 року у зв'язку з підвищенням заробітної плати державних службовців згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» з урахуванням проведених виплат.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Одеського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року та прийняти нову постанову про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2017 року апеляційну скаргу відповідача на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року залишено без руху та надано тридцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

Залишаючи апеляційну скаргу відповідача без руху суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказана скарга подана після закінчення строку на апеляційне оскарження без порушення питання про його поновлення.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження Одеський апеляційний адміністративний суд виходив з того, апелянтом у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не наведено жодних поважних причин пропуску такого строку, не вказано будь-яких обставин, що унеможливили подання ним апеляційної скарги у строк, встановлений КАС України, а також не надано доказів на підтвердження таких обставин.

Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (далі - скаржник, Управління), не погоджуючись з ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року, звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій, посилаючись порушення норм чинного законодавства, просить її скасувати.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2017 року його апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк протягом тридцяти днів з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків. Управлінням у зазначений строк, а саме 10 травня 2017 року, направлено клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги. Однак, судом апеляційної інстанції не було повно і всебічно розглянуто обставини справи. Вказує, що відповідно до частини першої статті 102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Зазначає, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі "Ілхан проти Туреччини" (22277/93, 27 червня 2000 року § 59) визначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/24958/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

З моменту відкриття касаційного провадження Вищим адміністративним судом України не було вжито жодних реальних процесуальних дій, спрямованих на розгляд даної касаційної скарги.

Пунктом 6 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положеннями пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О. від 08 червня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 186 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У відповідності до частини четвертої статті 189 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Відповідно до частини другої статті 49 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

У відповідності до частини першої статті 102 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, постанова Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року була прийнята у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи, та отримана відповідачем 28 лютого 2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Апеляційну скаргу на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року відповідачем було подано до вказаного суду 15 березня 2017 року без клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

З матеріалів справи також вбачається, що на виконання вимог ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2017 року Управлінням 17 травня 2017 року до суду було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року, яке обґрунтовано тим, що копію постанови відповідачем було отримано 28 лютого 2017 року, проте у зв'язку з великим навантаженням та обсягом роботи, а також майбутньою реорганізацією управління представник відповідача не встиг подати апеляційну скаргу до суду у встановлений строк.

Як свідчать матеріали справи, будь-яких доказів на підтвердження обставин, зазначених у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, скаржником до вказаного клопотання додано не було.

За результатами розгляду клопотання Управління про поновлення строку на апеляційне оскарження Одеський апеляційний адміністративний суд 22 червня 2017 року постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Управління на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року, в якій вказав, що заявник не надав жодних доказів на підтвердження обставин збільшення обсягу роботи, що унеможливило подання скарги у встановлений строк, не вказав, яким чином майбутня реорганізація вплинула на роботу Управління, що і стало підставою для подання апеляційної скарги із пропуском строку. Зазначив, що вказані апелянтом у заявленому клопотанні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження жодним чином не обґрунтовують поважність причин пропуску ним строку на апеляційне оскарження постанови Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року, є неповажними.

Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для поновлення строку на оскарження судових рішень в кожній конкретній справі залежить від вказаних у відповідній заяві причин, підтверджених належними доказами.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 05 жовтня 2017 року у справі № 820/2497/16 та постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 281/1326/14-а та від 20 березня 2018 року у справі № 804/95/17.

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Частиною другою статті 6 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини "Устименко проти України" (№ 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності".

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85).

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Осман проти Сполученого Королівства" зазначено, що обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, якщо воно не має правомірної мети і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою ("CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO" № 23452/94).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин. При цьому суд може встановити наявність таких перешкод за умови подання відповідних доказів особою, яка пропустила процесуальний строк та подала клопотання про його поновлення.

Так, у даній справі скаржник обґрунтовував причини пропуску строку на апеляційне оскарження обставинами, які, на переконання суду касаційної інстанції, свідчать про пропуск такого строку через суб'єктивні обставини - неналежну організацію роботи Управління.

Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке подавалось скаржником до суду апеляційної інстанції, не містить інформації про вжиті скаржником заходи для своєчасної подачі апеляційної скарги або про спроби її подачі, та не підтверджує наявності в період з 16 лютого по 15 березня 2017 року будь-яких об'єктивних перешкод або непереборних обставин для такої подачі.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, прийняв рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цього не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі судове рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко