open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 923/540/18
Моніторити
emblem
Справа № 923/540/18
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Ухвала суду /08.04.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /21.02.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /29.01.2019/ Південно-західний апеляційний господарський суд Ухвала суду /17.12.2018/ Південно-західний апеляційний господарський суд Рішення /23.10.2018/ Господарський суд Херсонської області Ухвала суду /10.10.2018/ Господарський суд Херсонської області Ухвала суду /26.09.2018/ Господарський суд Херсонської області Ухвала суду /18.09.2018/ Господарський суд Херсонської області Ухвала суду /30.07.2018/ Господарський суд Херсонської області Ухвала суду /19.07.2018/ Господарський суд Херсонської області Ухвала суду /18.07.2018/ Господарський суд Херсонської області Ухвала суду /25.06.2018/ Господарський суд Херсонської області Ухвала суду /15.06.2018/ Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2018 року Справа № 923/540/18

Господарський суд Херсонської області у складі судді Остапенко Т.А., при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медхолдінг», місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 24-В, ідентифікаційний код: 38406011

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, місцезнаходження: 73000, м. Херсон, смт. Антонівка, вул. Прикордонна, 43-А, ідентифікаційний код: НОМЕР_1

про стягнення 1017601,45 грн.

за участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_2 представник за довіреністю від 04.06.2018 року

від відповідача – не прибув

Товариство з обмеженою відповідальністю «Медхолдінг» (далі – Позивач) звернулося із позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі – Відповідач), з урахуванням збільшення позовних вимог, заборгованості у розмірі 1017601,45 грн., з яких: 801900,00 грн. – основна заборгованість, 72628,56 грн. – пеня, 134763,76 грн. – 20 % штрафу, 8309,13 грн. – 3 % річних.

Позовні вимоги, на підставі, ст. ст. 193, 230, 232 ГК України, ст. ст. 525, 526, 530, 625, 655, 664, 693 ЦК України обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов’язань з оплати товару (обладнання), поставленого Позивачем на виконання договору № М-100717 від 10.07.2017 року .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2018 року справа розподілена судді Остапенко Т.А.

Ухвалою від 15.06.2018 року судом відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати у порядку загального позовного провадження, сторонам встановлено строк для подання заяв по суті справи.

Справу розглянуто у судових засіданнях 18.07.2018 року, 30.07.2018 року, 26.09.2018 року, 10.10.2018 року та 23.10.2018 року.

Підготовче засідання, призначене на 18.07.2018 року за клопотанням представника позивача, та у зв’язку із неявкою відповідача, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату та час розгляду справи відкладалося до 30.07.2018 року.

Ухвалою від 30.07.2018 року, підготовче засідання призначене на зазначену дату, у зв’язку із відсутністю відомостей щодо вручення відповідачу повідомлення про дату та час розгляду справи було відкладено на 26.09.2018 року.

У підготовчому засіданні, призначеному на 26.09.2018 року судом розглянуто та задоволено клопотання представника Позивача про збільшення розміру позовних вимог, встановлено нову ціну позову. З урахуванням збільшення розміру позовних вимог та встановлення нової ціни позову, сторонам встановлено додатковий строк для подання заяв по суті справи, а підготовче засідання відкладено до 10.10.2018 року.

Ухвалою від 10.10.2018 року справу призначено до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 23.10.2018 року.

Підготовче провадження проведено поза межами строків, визначених ст. 177 ГПК України, що обумовлено відсутністю відомостей про повідомлення Відповідача про дату та час розгляду справи, необхідністю забезпечення сторонам реалізації їх прав на подання заяв по суті справи та відпусткою судді з 06.08.2018 року по 17.09.2018 року.

Так, у п. п. 2, 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, закріплено, що суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. п. 4, 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України, до принципів господарського судочинства віднесено змагальність сторін та розумність строків розгляду справи.

Під змагальністю, виходячи із змісту ч. ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України, розуміється, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. На суд покладений обов'язок сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини, право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

У п. 63 Рішення ЄСПЛ у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії», від 23 червня 1993 року, заява № 12952/87 зазначено, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них.

Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

В свою чергу, розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі.

В рішенні Європейського суду з прав людини Броуган та інші проти Сполученого Королівства від 29.11.1988 року роз'яснено, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

За змістом ст. 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій, строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розгляд справи за участю представника Позивача, за його клопотанням, здійснювався у режимі відеоконференції зі Святошинським районним судом м. Києва. У судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги, з урахуванням збільшення їх розміру, підтримала, просила позов задовольнити та стягнути з Відповідача на їх користь заборгованість за договором № М-100717 від 10.07.2017 року у розмірі 1017601,45 грн., з яких: 801900,00 грн. – основна заборгованість, 72628,56 грн. – пеня, 134763,76 грн. – 20 % штрафу, 8309,13 грн. – 3 % річних та понесені витрати на оплату судового збору у розмірі 15264,30 грн. Крім цього, просила задовольнити клопотання про забезпечення виконання рішення суду, шляхом накладення арешту на нерухоме майно та грошові кошти Відповідача, товар, що є предметом договору, вимога про стягнення заборгованості за яким є предметом даної справи.

Відповідач свою явку в жодне судове засідання не забезпечив, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення відповідних ухвал, за адресою місцезнаходження, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які повернулися на адресу суду не врученими (а.с. 122-128). Про обізнаність Відповідача про дату та час судового розгляду свідчать його клопотання про відкладення судових засідань від 25.09.2018 року (а.с. 139), від 05.10.2018 року (а.с. 147), від 22.10.2018 року (а.с. 153), які, з огляду на зміст п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, залишені судом без задоволення. Своїм правом подати відзив на позовну заяву Відповідач, протягом встановленого судом строку, не скористався.

Таким чином, справа, відповідно до ч.9 ст. 81, ч. 2 ст. 178, п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, була розглянута за відсутності Відповідача за наявними в ній доказами.

В судовому засіданні, 23.10.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повідомлено про дату підготовки повного судового рішення, роз’яснено процедуру оскарження рішення.

З'ясувавши обставини справи, оцінивши в сукупності надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

в с т а н о в и в:

10.07.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Медхолдінг» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір № М-100717 (далі – Договір) (а.с. 18-22).

За умовами, визначеними у п. 1.1. Договору продавець продає, а покупець купує обладнання (товар), в номенклатурі та кількості вказаних у додатках (специфікаціях), які є невід’ємною частиною цього Договору.

Згідно специфікації (а.с. 23) сторони узгодили поставку однієї одиниці цифрової ультразвукової діагностичної системи QBit 9 у складі: V4C0L, об’ємного конвексного датчику D6C12L транс-вагінального датчику D3P64L, фазованого датчика D3C60L, конвексного датчика D7L40L, лінійного датчика, педалі керування Ч/Б, відеопринтеру SONY UP-X898MD.

Відповідно до п. 2.2. Договору загальна ціна договору склала 801900,00 грн., у т.ч. ПДВ 7 % - 52460,75 грн.

Враховуючи, що загальна вартість товару включає імпортну складову, сторони домовилися визначити грошовий еквівалент зобов’язання з оплати загальної вартості товару в іноземній валюті, розрахованого на підставі курсу гривні долара США встановленого УМБВР станом на 07.07.2017 року. Сторони погодили, що відповідно до УМБВР станом на 07.07.2017 року обмінний курс складає 26,05 грн. за 1 долар (USD). Сторони погодили, що валютний еквівалент вартості товару за цим Договором складає 30783,11 дол. США (п. 2.3. Договору).

У розділі 3 сторонами узгоджено умови та порядок розрахунків. Так, сторони домовилися, що розрахунки за товар здійснюються в національній валюті України, шляхом перерахування 100 % суми вартості товару ПДВ у гривнях, відповідно до п. 2.3. на поточний рахунок продавця, наступним чином: перша частина оплати за товар у розмірі 33412,50 грн. до 31.07.2017 року (п. 3.1.1 Договору); оплата решти загальної вартості товару у розмірі 768487,50 грн. проводиться протягом 12 місяців до 31.07.2018 рок включно, шляхом щомісячно перерахування на рахунок Позивача по 64040,63 грн. (п. 3.1.2 Договору).

Відповідно до п. п. 4.1, 5.1 Договору продавець постачає товар згідно специфікації протягом 10 робочих днів з дати підписання договору за місцем знаходження покупця. Транспортування та навантажувальні роботи здійснюються за рахунок продавця, розвантажувальні роботи здійснюються за рахунок покупця.

Датою поставки вважається дата видачі видаткової накладної продавцем, виписаної на ім’я покупця (п. 5.2. Договору).

Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до виконання сторонами всіх зобов’язань. Закінчення дії або розірвання даного Договору не звільняють сторони від виконання зобов’язань чи/або від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору. (п. п. 13.1, 13.2 Договору)

На виконання умов Договору, 19.07.2017 року, Позивачем здійснено поставку обумовленого товару, що підтверджується видатковою накладною № 139 від 19.07.2017 року (а.с. 25). Видаткова накладна без жодних зауважень підписана обома сторонами договору.

19.07.2017 року сторонами також підписано акт вводу поставленого товару в експлуатацію (а.с. 24). Підписавши зазначений акт, Відповідач, в тому числі, підтвердила, що обладнання повністю відповідає вимогам технічної документації. Зауважень в процесі проведення робіт по вводу в експлуатацію від Відповідача не поступило.

Проте, Відповідач за поставлений товар, у встановлені строки не розрахувався.

З метою досудового врегулювання спору, Позивачем, 01.03.2018 року, на адресу Відповідача направлено претензію за вих. № 2202/18 від 22.02.2018 року, із вимогою сплатити заборгованість у розмірі 481696,91 грн., що виникла за договором поставки на дату звернення із претензією, та сплатити штрафні санкції у розмірі 120166,39 грн. Однак зазначена претензія залишилася без відповіді.

Порушення Відповідачем зобов’язань з оплати вартості товару, поставленого Позивачем за Договором № М-100717 від 10.07.2017 року у визначені строки та розмірах, стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст.55 ГК України суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно з ч.1 ст. 128 ГК України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Статус фізичної особи – підприємця, виходячи із змісту ст. 42 ГК України, це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, видом діяльності якої є «спеціалізована медична практика» (а.с. 43-44). Відповідно до інформації на сайті Міністерства охорони здоров'я України ОСОБА_1 має діючу ліцензію № АЕ571046 від 27.08.2014 року на здійснення спеціалізованої медичної практики (а.с.35).

За визначенням, наведеним у п. 4 «Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 285 від 02.03.2016 року, медична практика - вид господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, який провадиться закладами охорони здоров’я та фізичними особами - підприємцями з метою надання медичної допомоги та медичного обслуговування на підставі ліцензії. Вказана діяльність є видом господарської діяльності, яка згідно п. 15 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» підлягає ліцензуванню.

Враховуючи вищенаведені норми права, зміст договору, зокрема його предмет, статус сторін, суд зазначає, що між сторонами договору склались господарські відносини, які виникли у процесі здійснення ними господарської діяльності.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою, укладений між Позивачем та Відповідачем договір є договором поставки, а правовідносини сторін, відповідно, врегульовано нормами статей 264-271 ГК України, ст. 712 ЦК України.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 265 ГК України).

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

За змістом положень статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення містяться й у статтях 525, 526 ЦК.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК).

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд зазначає, що позивачем підтверджено належне виконання ним зобов’язань з поставки товару, обумовленого Договором № М-100717 від 10.07.2017 року. Натомість, Відповідач взяті на себе зобов’язання належним чином не виконав та за поставлений Позивачем товар у строки та розмірах, визначених у п. п. 2.2., 3.1.2. Договору не розрахувався. Зазначені обставини, Відповідачем у встановленому законом порядку не спростовані.

З урахуванням наведеного вимоги ТОВ «Медхолдінг» про стягнення з ФОП ОСОБА_1 боргу у розмірі 801900,00 грн. за поставлений товар є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, Позивачем заявлені вимоги про стягнення з Відповідача 72628,56 грн. – пені, 134763,76 грн. – 20 % штрафу, 8309,13 грн. – 3 % річних. Розрахунок штрафних санкцій та 3% річних наведений у позовній заяві (а.с. 3-14) та у заяві про збільшення позовних вимог (а.с. 92-95).

Так, у п. 9.3. Договору сторони узгодили, що у випадку перевищення термінів оплати, оговорених у п. 3.1. Договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки, а у випадку прострочення оплати більше, ніж на 30 днів (календарний місяць), покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від суми простроченої оплати. Підставою для виплати пені та штрафу є претензія.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання, як пеня, та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Враховуючи наведені норми права та встановлений факт прострочення виконання Відповідачем договірних зобов’язань з оплати поставленого товару, суд, перевіривши розрахунок Позивача щодо заявленої до стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу у розмірі 72628,56 грн. за період з 01.08.2017 року до 25.07.2018 року, визнає його обґрунтованим та задовольняє у заявленій сумі.

Оскільки прострочення виконання Відповідачем договірних зобов’язань з оплати поставленого за договором товару тривало більше 30 днів, правомірним є і нарахування Позивачем штрафу у розмірі 20% відсотків від суми простроченої заборгованості. Перевіривши здійснений Позивачем розрахунок суми штрафу, суд задовольняє ці вимоги у заявленій сумі, а саме: 134763,76 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Порушення Відповідачем договірних умов щодо строків розрахунку за поставлений товар, підтверджено матеріалами справи, а відтак вимоги про стягнення з Відповідача 3 % річних є правомірними та обґрунтованими.

Перевіривши, наданий Відповідачем, розрахунок, заявлених до стягнення з Відповідача 3% річних за період з 01.08.2017 року по 25.07.2018 року, суд задовольняє ці вимоги у заявленій сумі 8309,13 грн.

Таким чином позовні вимоги про стягнення з Відповідача 801900,00 грн. боргу, 72628,56 грн. пені, 134763,76 грн. 20 % штрафу, 8309,13 грн. 3 % річних є правомірними та обґрунтованими і підлягають задоволенню.

У зв’язку із задоволенням позову, відповідно до ст. 129 ГПК України, Позивачу за рахунок Відповідача відшкодовується судовий збір у розмірі 15264,30 грн.

Вирішуючи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Медхолдінг» про забезпечення виконання рішення суду, щодо накладення арешту на нерухоме майно та грошові кошти Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, а також накладення арешту на товар, що є предметом Договору № М-100717 від 10.07.2017 року, вимога про стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду зазначеної справи, суд зазначає наступне.

Так, в обґрунтування вжиття заходів забезпечення виконання рішення суду ТОВ «Медхолдінг» зазначає про те, що невжиття зазначених заходів у майбутньому унеможливить виконання рішення суду про стягнення з ФОП ОСОБА_1 боргу, оскільки, останньою, з метою уникнення повернення боргу та виконання рішення суду, можуть бути вжиті заходи по відчуженню належного їй майна.

На підтвердження можливості вчинення Відповідачем таких дій, Позивач зазначає про те, що Відповідач отримує прибуток, використовуючи придбаний, за спірним договором товар, але з часу поставки товару, ним не здійснено жодного платежу з метою виконання господарського зобов’язання. На претензії із вимогою виконати зобов’язання та оплатити отриманий товар, не реагує, що свідчить про ухилення Відповідача від виконання зобов’язання та відсутності наміру його добровільно виконувати.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Забезпечення виконання рішення здійснюється в порядку забезпечення позову.

За змістом ч. 1 ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити заходи забезпечення позову за переліком, який наведений в ч. 1 ст. 137 цього ж Кодексу, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України).

Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Так, пунктами 1, 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», роз’яснено, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахування доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення можливого рішення суду про задоволення позову, з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (абз. 1 п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Отже, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу для забезпечення позову. В той же час, ст. 79 ГПК України передбачає подання достатніх доказів, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. У разі відсутності доказів в підтвердження викладених обставин та обґрунтування, що невжиття таких заходів утруднить чи зробить неможливим виконання рішення, господарський суд відхиляє таку заяву як необґрунтовану та не підтверджену належними доказами.

Проте, із змісту заяви Позивача та доданих до неї матеріалів, не вбачається жодного обґрунтованого припущення, що вказують на існування обставин, які дійсно можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, зокрема Позивачем не надано жодного доказу вчинення Відповідачем конкретних дій щодо реалізації належного йому майна. Доводи наведені Позивачем в обґрунтування заяви про забезпечення виконання рішення суду, в даному випадку, мають оціночний характер та однозначно не свідчать, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду або призведуть до порушень прав Позивача.

Таким чином, оцінивши обґрунтованість обставин зазначених в заяві про забезпечення виконання рішення суду, достатність, належність та допустимість доказів на їх підтвердження, суд зазначає про відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 237, 238, 240, п.п. 17.5 п. 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Медхолдінг» - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, смт. Антонівка, вул. Прикордонна, 43-А, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медхолдінг» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 24-В, ідентифікаційний код: 38406011) борг у розмірі 1017601,45 грн., з яких: 801900,00 грн. – основний борг, 72628,56 грн. – пеня, 134763,76 грн. – 20 % штрафу, 8309,13 грн. – 3 % річних.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, смт. Антонівка, вул. Прикордонна, 43-А, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медхолдінг» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 24-В, ідентифікаційний код: 38406011) судовий збір у розмірі 15264,30 грн.

4. Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Медхолдінг» про забезпечення виконання рішення суду.

5. Видати наказ після набрання рішенням по справі законної сили.

6. Копію рішення направити сторонам по справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 02.11.2018 року

Суддя Т.А. Остапенко

Джерело: ЄДРСР 77585926
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку