Номер справи місцевого суду: 504/4422/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 11 липня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання дітей та додаткових витрат,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, який був уточний у березні 2018 року, і відповідно до останьої редакції просив стягнути з відповідача аліменти на утримання дітей - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі еквівалентній 100 евро 00 центів на день сплати аліментів щомісячно, з дня пред’явлення цього позову до суду та до досягнення дітьми повноліття; стягнути додаткові витрати на дітей у розмірі 392,50 грн. щомісяця.

Представник позивача мотивував свій позов тим, що 17.04.2004 року ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_4. За період шлюбу у позивача з відповідачем народились четверо дітей. На підставі рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 13.07.2016 року шлюб між ними був розірваний, відповідно до цього рішення місце проживання дітей визначено разом з матір”ю ОСОБА_2

Відповідно до п. 20 Умови на випадок розлучення Шлюбного договору від 03.06.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9, сторони домовились, що у випадку розлучення чоловік бере на себе зобов’язання надавати на матеріальне забезпечення дітей грошові кошти у гривневій сумі, еквівалентній 100 евро 00 центів на кожну дитину у якості аліментів, та додаткові витрати, що пов’язані з лікуванням, навчанням та розвитком особистих здібностей кожної дитини.

Представник позивача зазначав, що відповідач ухилявся від утримання дітей, матеріальної допомоги добровільно не надавав, тобто фактично ухилався від виконання своїх батьківських обов’язків.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 11 липня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, та неповнолітньої доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, у твердій грошовій сумі у розмірі однієї тисячі шестиста гривень на кожну дитину, до досягнення кожною з них повноліття, тобто до 01.04.2023 року на утримання сина ОСОБА_10, до 25.02.2026 року на утримання сина ОСОБА_11, та до 14.01.2026 року на утримання доньки ОСОБА_12, починаючи з 15 грудня 2017 року, щомісячно. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення додаткових витрат на розвиток дітей ОСОБА_6, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відмовлено за недоведеністю. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення аліментів на утримання ОСОБА_5, як дитини, відмовлено повністю. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_5, яка продовжує навчання, відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 11 липня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_4 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 по 1600 грн. щомісячно до досягнення ними повноліття, винести по справі нове рішення, згідно з яким стягувати з ОСОБА_4 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі еквівалентній 100 евро 00 центів на день сплати аліментів щомісячно на кожну дитину до досягнення дітьми повноліття, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1)неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;

3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;

4)порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Задовольняючи позов частково, стягуючи з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітніх дітей у твердій грошовій сумі у розмірі однієї тисячі шестиста гривень щомячно на кожну дитину, починаючи з 15.12.2017 року і до досягнення кожною з них повноліття, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення додаткових витрат на розвиток неповнолітніх дітей та у стягненні аліментів на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_5, як дитини та як повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, суд першої інстанції виходив з того, що:

- визначений розмір аліментів у шлюбному договорі є узгодженим розміром на день укладення шлюбного договору і умови договору мали б виконуватись добровільно у безспірному порядку;

- приватним нотаріусом ОСОБА_9 відмовлено 03.04.2018 року у видачі виконавчого напису про стягнення заборгованості по аліментам у безспірному порядку за шлюбним договором від 03.06.2016 року, оскільки вказаний шлюбний договір не передбачає стягнення грошових сум або витребування майна за виконавчим написом;

- положення шлюбного договору не є вирішальними у визначенні розміру аліментів, оскільки за наявності спору між сторонами його вирішує суд;

- ОСОБА_5 дійсно продовжує навчання у Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова, є студенткою 11 курсу коледжу денно-бюджетної форми навчання, спеціальність «соціальна робота», з вересня 2016 року фактично з мамою не проживає, а проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 і з досягненням повноліття з 23.10.2017 року отримує від свого батька грошову допомогу.

Проте повністю погодитися з усіма такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може.

З матеріалів справи вбачається, що:

- 17.04.2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено шлюб, під час якого народжені ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4;

- 03.06.2016 року між сторонами укладено шлюбний договір, яким подружжя врегулювали участь батька в утриманні дітей після розлучення;

- рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 13.07.2016 року даний шлюб розірвано.

- згідно з довідкою виконкому Фонтанської сільської ради Лиманського району Одеської області від 04.12.2017 року № 4174 всі діти проживають з матір’ю;

-ОСОБА_4 працює на посаді фахівця з розвитку логістичних систем ТОВ «Укратлантік» з 17.11.2015 року, та за період з грудня 2016 року по листопад 2017 року має сукупний дохід (заробітна плата) 235643,13 грн. (сума до виплати після утримань податків та обов’язкових платежів), що вбачається з довідки № 406 від 21.12.2017 року ТОВ «Укратлантік». Тобто за наведений період середня заробітна плата (сума до виплати) становила 19 636 грн.;

- ОСОБА_2 працює на посаді вчителя Фонтанської НВК ОСОБА_13 ступеня навчання Лиманського р-ну Одеської області і за період з січня 2017 року по грудень 2017 року має нарахований дохід 65862,45 грн. Тобто за наведений період середня сума нарахованого доходу становить 5488 грн.;

-23.10.2017 року ОСОБА_5 виповнилось 18 років, тобто вона втратила статус дитини і стала повнолітньою;

-ОСОБА_5 дійсно продовжує навчання у Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова, є студенткою II курсу коледжу денно-бюджетної форми навчання, спеціальність «соціальна робота», що вбачається зі змісту довідки від 04.12.2017 року № 299.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Оскільки ОСОБА_5 досягла повноліття до подачі цього позову до суду, висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні аліментів на утримання ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, як неповнолітьньої дитини, є обгрутованим.

Також суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у стягненні аліментів на утримання ОСОБА_5, як повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, оскільки, як вбачається з її письмової заяви до Комінтернівського районного суду Одеської області, фактично за своєю матір’ю не мешкає з вересня 2016 року, проживає за іншою адресою: м. Одеса, вул. В.Терешкової, 39 та з досягненням 23.10.2017 року повноліття отримує від свого батька аліменти особисто.

Відповідно до ч.І ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.

Доводи апеляційної скарги в цій частині висновок суду першої інстанції не спростовують, внаслідок чого підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду відсутні.

В частині відмови у вимогах про стягнення аліментів з відповідачі на утримання неповнолітніх дітей судова колегія звертає увагу на таке.

Як вже зазначалось, 03.06.2016 року між сторонами укладено шлюбний договір, згідно з п. 20 якого сторони домовились, що у випадку розлучення чоловік бере на себе зобов’язання надавати на матеріальне забезпечення дітей грошові кошти у гривневій сумі, еквівалентній 100 евро на кожну дитину в якості аліментів, та додаткові витрати, що пов’язані з лікуванням, навчанням та розвитком особистих здібностей кожної дитини.

Відповідно до ст. 189 Сімейного кодексу України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, в якому визначити розмір та строки виплати.

Враховуючи те, що у шлюбному договорі (згідно із ст. 92 СК України) можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків, відповідні пункти шлюбного договору щодо коштів на утримання дитини (аліментів) цілком можуть вважатися договором про сплату аліментів у розумінні ст. 189 СК України.

Із ст. 94 СК України випливає, що шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується

Положення частини другої ст. 96 СК України передбачають, що у цьому договорі може встановлюватися чинність його окремих умов і після припинення шлюбу. Це положення може стосуватися виконання колишнім подружжям обов’язків, закріплених у шлюбному договорі щодо третіх осіб, зокрема дітей.

Отже, шлюбний договір є обов’язковий до виконання сторонами.

Одностороння зміна умов шлюбного договору та одностороння відмова від шлюбного договору не допускаються.

Зміни до шлюбного договору можуть бути внесені подружжям шляхом укладення відповідного договору, який підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення (ст. 100 СК України).

Відповідно до ст. 101 СК України подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. Права та обов’язки, встановлені шлюбним договором припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього.

Згідно з ст. 102 СК України розірвання шлюбного договору можливе тоді, коли жодна з його умов не може бути виконана ні у первісному, ні у зміненому вигляді. До цього можуть призвести різні обставини, зокрема об’єктивна або суб’єктивна неможливість їх виконання. Об’єктивна неможливість виконання може бути зумовлена, наприклад, знищенням майна, яке давало доходи, а суб’єктивна - каліцтвом, важкою хворобою, що виключає можливість вчинення одним із подружжя дій особистого характеру. Право вимагати розірвання шлюбного договору надано одному з подружжя. Якщо дружина чи чоловік визнані недієздатними, відповідний позов може бути поданий опікуном або органом опіки та піклування. Позивач має довести, що підстава, яка викликала потребу розірвання шлюбного договору, має істотне значення. Шлюбний договір розривається за рішенням суду .

Відповідно до ст. 103 СК України за рішенням суду шлюбний договір може бути визнаний недійсним з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Оскільки обставини відмови сторін від шлюбного договору в порядку ст. 101 СК України не встановлені, а докази розірвання шлюбного договору або визнання його недійсним в матеріалах справи відсутні, у суду першої інстанції не було підстав не враховувати умови шлюбного договору щодо розміру аліментів на утримання дітей, узгодженого подружжям на випадок розлучення.

Наведеного суд першої інстанції не врахував і дійшов до необгрутованого висновку про положення діючого шлюбного договору. При цьому суд помилково вважав, що предметом позову є визначення судом аліментів, не врахувавши, що розмір аліментів вже визначений шлюбним договором, який на час ухвалення судом оскаржуваного рішення був діючим (не розірваний, не змінений в цій частині і не визнаний недійсним).

Сам по собі факт відмови приватним нотаріусом ОСОБА_9 у видачі виконавчого напису про стягнення заборгованості по аліментам у безспірному порядку з посиланням що умовами шлюбного договору не передбачено стягнення грошових сум або витребування майна за виконавчим написом вирішального значення в даному випадку не має, оскільки не звільняє відповідача від виконання обов’язків взятих на себе відповідачем згідно з умовами шлюбного договору щодо утримання дітей в сумі еквівалентній 100 євро у гривнях на кожну дитину щомісячно на день платежу.

Неможливість видачі нотаріусом виконавчого напису про стягнення заборгованості по аліментам з посиланням що умовами шлюбного договору не передбачено стягнення грошових сум або витребування майна за виконавчим написом не перешкоджає позивачу звернутися за захистом своїх прав до суду і вимагати стягнення аліментів з урахуванням їх розміру визначеного діючим шлюбним договором.

Тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухзваленням в цій частині нового судвого рішення про задовлення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітніх дітей у розмірі визначеним шлюбним договором в сумі еквівалентній 100 євро у гривнях на кожну дитину щомісячно на день платежу, починаючи з 15 грудня 2017 року і до досягнення кожною дитиною повноліття.

Також не може судова колегія погодитися з висновками районного суду в частині відмови у стягненні додаткових витрат з посиланням на недоведеність їх фактичного донесення.

Умовами шлюбного договору передбачено обов’язок відповідача на випадок розлучення нести додаткові витрати що пов’язані з лікуванням, навчанням та розвитком особистих здібностей кожної дитини.

Як вбачається з представлених позивачем доказів ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_11, навчаються в Чорноморській дитячій школі естетичного виховання, кожного місяця плата становить 192 грн. 50 коп. (ОСОБА_14 - 62,50 грн.; ОСОБА_6 - 67,50 грн.; ОСОБА_11 - 62,50 грн.)

Крім того, ОСОБА_11, ОСОБА_6 навчаються в СК з вільної боротьби «Ягуар», кожного місяця оплата за навчання становить 200 грн. (по 100 грн. на кожну дитину).

Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв’язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.

За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов’язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

До таких правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 13.09.2017 року у справі № 6-1489цс17.

Оскільки тягар доказування покладено на позивача, то заявляючи додаткові витрати, позивач в будь-якому випадку повинен їх обгрунтувати та надати беззаперечні докази на їх підтвердження. Дані додаткові витрати, на відміну від аліментів, мають бути викликані саме особливими обставинами.

Тобто, якщо стягнення аліментних зобов’язань викликане необхідністю дитини у харчуванні, одязі та забезпеченні елементарних умов життя, то додаткові витрати заявляються саме у зв’язку з хронічними або разовими проблемами зі здоров’ям дитини, або у разі обставин, які пов’язані з розвитком здібностей дитини.

Тому, заявляючи вимоги про одноразове стягнення додаткових витрат на дитину, необхідно надати докази усієї суми фактично понесених витрат, в той час, як заявляючи про періодичні або постійні витрати, позивач повинен довести їх необхідність.

В даному випадку позивачем заявлені вимоги про стягнення додаткових витрат на майбутнє і необхідність таких витрат доведена, а відповідачем не спростована.

Суд на вказане уваги не звернув та безпідставно відмовив у вимогах про стягнення на неповнолітніх дітей додаткових витрат на навчання та які пов’язані з розвитком їхніх здібностей.

Тому рішення суду в цій частині також не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог про стягнення додаткових витрат.

Умовами шлюбного договору точний розмір додаткових витрат або розмір часток участі батьків у додаткових витратах не визначено.

Тому додаткові витрати мають нести батьки у рівних частках.

Враховуючи наведене, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню додаткові витрати у розмірі 1/2 частини від вартості в Чорноморській дитячій школі естетичного виховання та в СК з вільної боротьби «Ягуар», зокрема на: неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 в сумі 83 грн. 75 коп.; неповнолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 в сумі 81 грн. 25 коп.; неповнолітню дочку ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 в сумі 31 грн. 25 коп., а всього 196 грн. 25 коп. щомісячно.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та в частині відмови у стягненні з неповнолітніх дітей додаткових витрат - скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, та на отримання неповнолітньої доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, в сумі еквівалентній 100 євро у гривнях на кожну дитину щомісячно на день платежу, починаючи з 15 грудня 2017 року і до досягнення кожною дитиною повноліття, тобто до 01.04.2023 року на утримання сина ОСОБА_10, до 25.02.2026 року на утримання сина ОСОБА_11 та до 14.01.2026 року на утримання дочки ОСОБА_12, а також додаткових витрат на неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 в сумі 83 грн. 75 коп.; неповнолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 в сумі 81 грн. 25 коп.; неповнолітню дочку ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 в сумі 31 грн. 25 коп., а всього стягувати 196 грн. 25 коп. щомісячно. В іншій частині - рішення слід залишити без змін.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 11 липня 2018 року в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та в частині відмови у стягненні з неповнолітніх дітей додаткових витрат - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, та на отримання неповнолітньої доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, в сумі еквівалентній 100 євро у гривнях на кожну дитину щомісячно на день здійснення платежу, починаючи з 15 грудня 2017 року і до досягнення кожною дитиною повноліття, тобто до 01.04.2023 року на утримання сина ОСОБА_10, до 25.02.2026 року на утримання сина ОСОБА_11 та до 14.01.2026 року на утримання дочки ОСОБА_12, а також стягувати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на:

-неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 в сумі 83 грн.

75 коп.

-неповнолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 в сумі 81 грн.

25 коп.;

-неповнолітню дочку ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 в сумі 31 грн. 25

коп.,

а всього стягувати 196 грн. 25 коп. щомісячно

В іншій частині - рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 02.11.2018 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

ОСОБА_15