ПОСТАНОВА

Іменем України

30 жовтня 2018 року

Київ

справа № 810/481/16

адміністративне провадження №К/9901/4740/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Києво-Святошинської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2016 (суддя Дудін С.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 (головуючий суддя Собків Я.М., судді: Вівдиченко Т.Р., Лічевецький І.О.)

у справі № 810/481/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Вавін Україна до Києво-Святошинської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Вавін Україна (далі ТОВ Вавін Україна) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.09.2015 №0003072200, від 25.09.2015 №0003082200, від 25.09.2015 №0003092200, від 25.09.2015 №0040341701, від 25.09.2015 №0040351701, рішення від 25.09.2015 №0040371701 про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017, адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Києво-Святошинська обєднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області оскаржила їх у касаційному порядку.

В обґрунтування своїх вимог податковий орган посилається на порушення позивачем Податкового кодексу України. Відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки наявним беззаперечним доказам у справі у сукупності, що враховуючи суть спору, свідчить про нез'ясування судами всіх обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення адміністративного спору. Судами не було ґрунтовно досліджено документальних доказів та інформацію, яку вони містять, а також інших важливих доказів та обставин справи. На думку відповідача, викладені доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017, прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами податкового органу та зауважує, що поданій скарзі не конкретизовано у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. ТОВ Вавін Україна зазначає, що у касаційній скарзі не наведено жодного висновку суду, щодо яких відповідач має зауваження, як і не вказано доказів або доводів, які суди попередніх інстанцій залишили без уваги або необґрунтовано відхилили. Відповідач стверджує, що при розгляді даної справи суди не допустили порушення норм права, вірно встановили та з'ясували всі обставини справи та винесли законні та обґрунтовані рішення, які скасуванню не підлягають.

ТОВ Вавін Україна просить суд касаційну скаргу Києво-Святошинської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача була проведена виїзна планова документальна перевірка ТОВ Вавін Україна з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, результати якої були оформлені актом №255/10-13-22-02-20/30572878 від 13.08.2015.

Перевіркою були встановлені порушення позивачем вимог чинного законодавства:

підпунктів14.1.27, 14.1.36, 14.2.31 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 412 377 грн.;

пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на 242 581 грн.;

підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, абзацу «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на доходи фізичних осіб в сумі 28936 грн.;

частини першої пункту 1 статті 7, пунктів 1, 2, 5 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено єдиного внеску на 13637 грн.;

підпункту 1.4 пункту 16 примітки 1 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого занижено військового збору в сумі 353,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем були прийняті наступні документи:

вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2015 №0032341701, якою позивачеві визначено до сплати суму ЄСВ в розмірі 13 637 грн.;

рішення від 25.09.2015 №0040371701 про застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 6 818 грн. за донарахування фіскальним органом єдиного внеску;

податкове повідомлення-рішення від 25.09.2015 №0040341701 про донарахування військового збору в розмірі 353 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 265 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 25.09.2015 №0040351701, яким позивачеві донараховано податок на доходи фізичних осіб в розмірі 28 936 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 17 574 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 25.09.2015 №0003092200 про зменшення позивачеві суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 678 656 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 25.09.2015 №0003082200, яким донараховано податок на прибуток в сумі 412 378 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 103095 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 25.09.2015 №0003072200 про донарахування податку на додану вартість в сумі 194 901 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 48 725 грн.

За наслідками адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу та рішення про застосування фінансових санкцій рішеннями Головного управління ДФС у Київській області залишені без змін.

Щодо завищення адміністративних витрат по взаємовідносинам з ПП ОСОБА_4 Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 08.01.2014 між ФОП ОСОБА_4 (Виконавець) та позивачем (Замовник) був укладений Договір №05, пунктом 1.1 якого передбачено, що виконавець зобов'язується надати інформаційно-консультаційні послуги з використання інформаційно-обчислювальної техніки та різноманітного програмного забезпечення з метою підвищення ефективності експлуатації як технічних, так і інтелектуальних ресурсів замовника згідно наступним видам діяльності: 62.01 - комп'ютерне програмування; 62.02 - консультування з питань інформатизації; 62.03 - діяльність, пов'язана з управлінням комп'ютерним обладнанням.

Згідно з пунктами 3.1-3.2 Договору, розрахунки за надані послуги надаються на підставі акта здачі-приймання робіт не пізніше 10-денного строку з моменту підписання. Сума розрахунку визначається актом здачі-приймання робіт.

Окрім того, між цими ж сторонами були укладені аналогічні договори від 04.01.2012 №05 (види діяльності - 72.10.0 - консультування з питань інформатизації) та від 02.01.2013 №04, які в акті перевірки не зазначені, хоча є підставою для виникнення зобов'язань, описаних в ньому.

Так, у період 2012-2014 роки на виконання укладених договорів ФОП ОСОБА_4 були надані, а позивачем прийняті послуги на загальну суму 62 200 грн. (без ПДВ), що підтверджується актами здачі-приймання послуг, підписаних сторонами та скріплених печатками. До кожного з актів Виконавцем додавалися розшифровки наданих послуг із зазначенням в них найменування відповідних послуг.

Щодо взаємовідносин позивача з ФОП ОСОБА_5, судами з'ясовано, 01.03.2012 між позивачем (Клієнт) та ФОП ОСОБА_5 (Виконавець) був укладений договір №9/3 про надання юридичних послуг.

Перелік послуг, що надаються, зазначений в пункті 1.2 договору.

В пункті 4.1 договору сторони обумовили, що плата, передбачена цим договором, включає абонентську плату, вартість відрядних послуг та компенсацію вартості накладних витрат, понесених виконавцем.

Плата, передбачена цим договором, здійснюється шляхом прямого безготівкового перерахування грошових коштів з поточного рахунку клієнта на поточний рахунок виконавця. Плата здійснюється не пізніше 20-го числа розрахункового місяця.

Cтаттею 5 Договору сторони передбачили порядок здачі та приймання послуг. Так, до 5 числа місяця, наступного за розрахунковим, виконавець передає клієнту оформлений акт здачі-приймання наданих за такий місяць послуг. Клієнт зобовязаний в триденний строк з моменту отримання акта здачі-приймання наданих послуг підписати його або надати мотивовану відмову в письмовій формі.

Впродовж 2012-2014 років ФОП ОСОБА_5 були надані, а позивачем отримані юридичні послуги на загальну суму 427 900 грн. (без ПДВ), що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання послуг, підписаних сторонами та скріплених печатками підприємств. Необхідність укладання зазначеного договору була пов'язана з відсутністю в штаті підприємства посади юрисконсульта, що підтверджується наявними в справі штатними розкладами.

Стосовно взаємовідносин ТОВ Вавін Україна з ТОВ Іміко-Аудит судами зазначено, 03.03.2012 між ТОВ Іміко-Аудит (Фірма) та позивачем (Клієнт) був укладений договір №3-03/12 про надання послуг, пунктом 1.1 якого передбачено, що клієнт доручає та оплачує, а фірма приймає на себе зобов'язання, пов'язане з наданням клієнту комплексних послуг в галузі бухгалтерії.

В пункті 4.1 договору сторони обумовили, що плата, передбачена цим договором, включає абонентську плату та компенсацію вартості накладних витрат, понесених фірмою. Плата, передбачена цим договором, здійснюється шляхом прямого безготівкового перерахування грошових коштів з поточного рахунку клієнта на поточний рахунок фірми. Плата здійснюється на підставі рахунку-фактури, виставленого фірмою або на підставі договору, в будь-якому разі не пізніше останнього числа розрахункового місяця (п. 4.2 Договору). Згідно з пунктом 4.3 Договору розмір абонентної плати становить 5000,00 грн. на місяць.

В статті 5 Договору сторони передбачили порядок здачі та приймання послуг. Так, до 5 числа місяця, наступного за розрахунковим, фірма передає клієнту оформлений акт здачі-приймання наданих послуг за звітний місяць. Клієнт зобов'язаний в триденний строк з моменту отримання акта здачі-приймання наданих послуг підписати його або надати мотивовану відмову в письмовій формі.

Протягом 2012-2014 років ТОВ Іміко-Аудит були надані, а позивачем отримані консультаційні послуги на загальну суму 170000 грн. (без ПДВ), що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання послуг, підписаних обома сторонам та скріплених печатками підприємств. У якості додатків до актів здачі-приймання послуг ТОВ Іміко-Аудит також були складені звіти по наданим послугам/консультаціям із зазначенням в них тем консультацій/послуг.

Необхідність укладення договору була пов'язана з наступними факторами: складністю українського законодавства, насамперед у питанні ведення податкового обліку; потребою у систематичних кваліфікованих консультаціях щодо правильності застосування податкового законодавства України; необхідністю отримання в рамках корпоративних правил засновниками позивача (нерезидентами України) щомісячної інформації стосовно об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств; потребою у якісній підготовці податкової звітності підприємства з податку на прибуток.

Судами встановлено, що в якості доказів фактичного проведення консультацій в рамках виконання зазначеного договору позивачем надані роздруковані скрін-шоти електронних листів, надісланих директором ТОВ Іміко-Аудит на адресу головного бухгалтера позивача. Крім того, до матеріалів справи долучені примірники звітів, які складалися Іміко-Аудит для звітування перед засновниками позивача - нерезидентами України.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України (тут і далі - в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПК України передбачено, що до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до абзацу 10 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 N 996-XIV (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, зокрема, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З метою перевірки правомірності викладених в акті перевірки доводів контролюючого органу, судом у цій справі була призначена судова економічна експертиза.

У висновку проведеної в рамках цієї справи судової експертизи зазначено, що надані на дослідження первинні документи, які підтверджують господарські операції між позивачем та постачальниками таких послуг, складені з дотриманням нормативних вимог та з необхідними реквізитами. В акті перевірки відсутні посилання на рішення суду щодо визнання правочинів ТОВ Вавін Україна з постачальниками та покупцями, а також документів на виконання вказаних договорів, в 2012-2014 роках недійсними.

Експерт зауважив, що за наявними документами підприємство ТОВ Вавін Україна мало обґрунтовані підстави для віднесення до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, за 2012-2014 роки адміністративних витрат по взаємовідносинам з контрагентами ПП ОСОБА_4 ФОП ОСОБА_5, та ТОВ Іміко-Аудит. При цьому, у судів правомірно відсутні підстави не довіряти зазначеному експертному висновку.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що складені між позивачем та його контрагентами акти приймання-передачі послуг в повній мірі відповідають законодавчо встановленим вимогам до первинних документів та містять всі необхідні обов'язкові реквізити, а отже, є належними доказами фактичного надання послуг та підставою для формування відповідних витрат в податковому обліку.

При цьому, зазначаючи в акті перевірки про необхідність підтвердження позивачем факту отримання послуг відповідними звітами щодо кожної послуги, контролюючий орган не навів нормативного обґрунтування цієї вимоги та не зазначив, яка саме норма чинного законодавства України була порушена позивачем.

Касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу про завищення позивачем адміністративних витрат при здійсненні господарських операцій з контрагентами документально не підтверджуються, а матеріали справи свідчать про правомірне формування позивачем даних податкового обліку при здійсненні діяльності з цими особами.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.04.2012 між ТОВ «Комерційна фірма «Гарант Плюс 11» (Суборендодавець) та позивачем (Суборендар) був укладений договір суборенди №5, пунктом 1.1 якого передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, Суборендодавець зобов'язується передати Суборендарю, а Суборендар зобов'язується прийняти у тимчасове платне користування приміщення, визначені у цьому договорі, а також зобов'язується сплачувати Суборендодавцеві орендну плату. Розмір орендної плати за місяць становить 126054,94 грн. без ПДВ. Загальна сума орендної плати за місяць становить 151265,93 грн., у тому числі ПДВ 25210,99 грн.

Суборендар сплачує Суборендодавцеві суму, визначену в п.4.1.1 договору, щомісячно на підставі виставлених Суборендодавцем рахунків. Вищевказана сума сплачується Суборендарем в безготівковому порядку на поточний рахунок Суборендодавця не пізніше 7 числа поточного місяця.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі цього договору позивачем сплачувалися ТОВ «Комерційна фірма «Гарант Плюс 11» грошові кошти, за результатом чого останнім були виписані податкові накладні, суми ПДВ за якими були включені позивачем до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів. Оплата позивачем орендних платежів підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Відповідно до підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПК України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема:

в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Стверджуючи про завищення позивачем адміністративних витрат при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Комерційна фірма «Гарант Плюс 11», контролюючий орган зазначає про те, що враховуючи кількість працівників на підприємстві (2012 рік - 24 особи, 2013 рік - 22 особи, 2014 рік - 22 особи), за санітарними нормами та нормами охорони праці достатньою площею для здійснення позивачем господарської діяльності є 260 кв. м., у зв'язку з чим при оренді офісних приміщень площею 490 кв. м. позивачем безпідставно віднесено до складу адміністративних витрат 442 725,00 грн. - вартість оренди 230 кв. м. зайвої площі.

Відповідно до пункту 1.1 Правил охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин, затверджених Наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 26.03.2010 N 65 (надалі - Правила №65), на які посилається контролюючий орган в акті перевірки, Правила поширюються на всіх суб'єктів господарювання незалежно від форм власності, які у своїй діяльності здійснюють роботу, пов'язану з електронно-обчислювальними машинами (далі - ЕОМ) з відеодисплейними терміналами (далі - ВДТ), у тому числі на тих, які мають робочі місця, обладнані ЕОМ з ВДТ і периферійними пристроями (далі - ПП).

Пунктом 1.3 Правил визначено, що робочі місця мають відповідати вимогам цих Правил та Державних санітарних правил і норм роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 10.12.98 N 7 (ДСанПіН 3.3.2-007-98) (далі - ДСанПіН 3.3.2-007-98).

Згідно з пунктом 1.12 Правил площу та об'єм для одного робочого місця оператора визначають згідно з вимогами ДСанПіН 3.3.2-007-98. Площа має бути не менше 6,0 кв. м, об'єм - не менше 20,0 куб. м. Аналогічна норма щодо мінімальної площі одного робочого місця закріплена в пункті 2.3 ДСанПіН 3.3.2-007-98. Таким чином, зазначеними актами в сфері охорони праці встановлено лише мінімальну площу робочого місця для осіб, які у своїй роботі застосовують ЕОМ з ВДТ і ПП.

Отже, враховуючи, що зауваження до первинних документів, оформлених при здійсненні господарської діяльності між ТОВ «Вавін Україна» та ТОВ «Комерційна фірма «Гарант Плюс 11», у відповідача були відсутні, а викладені в акті висновки про порушення в цій частині є необґрунтованими, суди попередніх інстанцій вірно вважали, що сплачені позивачем суми орендних платежів в розмірі 442 725 грн. були правомірно віднесені ним до складу адміністративних витрат.

Відповідно до пункту 198.1 статті198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201. 8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статті 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, якій здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Враховуючи, що підстави для виключення контролюючим органом зі складу податкового кредиту відповідних сум ПДВ є тотожні підставам для зменшення адміністративних витрат, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що викладений в акті перевірки висновки про завищення позивачем податкового кредиту по операціям з ТОВ «Комерційна фірма «Гарант Плюс 11» є неправомірним.

Що стосується господарських відносин позивача із ПП «Альпарі», судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.01.2012 між ПП «Альпарі» (Експедитор) та позивачем (Отримувач) був укладений договір №03/2011 на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом. Крім того, між сторонами 08.12.2013 було підписано аналогічний за змістом договір № 0801/2013.

На виконання зазначених договорів ПП «Альпарі» надавалися позивачеві транспортно-експедиційні послуги, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, після чого складалися акти здачі-приймання робіт.

Згідно наявних в матеріалах справи актів, Експедитором протягом 2012-2013 років були надані позивачеві послуги на загальну суму 184878,33 грн. (без ПДВ), вартість яких була віднесена позивачем до витрат на збут.

В свою чергу, ПП «Альпарі» були виписані ТОВ «Вавін Україна» податкові накладні, сума ПДВ в розмірі 36 975,67 грн., за якими була віднесена до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів.

При цьому, в акті перевірки контролюючим органом було зазначено, що сума витрат на збут по операціям з ПП Альпарі складає 189 711,70 грн., сума ПДВ 38 002,00 грн., що свідчить про допущення арифметичної помилки та підтверджується висновком проведеної в рамках цієї справи судової економічної експертизи. Різниця по витратам складає 4 833,37 грн., по ПДВ - 1026,33 грн.

Щодо господарських відносин позивача із Приватним підприємством «Данко-Н», суди зазначили наступне.

Як вбачається з матеріалів справи у 2012, 2013, 2014 роках між ТОВ «Вавін Україна» (Замовник-експедитор) та ПП «Данко-Н» (Виконавець) були укладені угоди на разове перевезення, де були вказані маршрути та умови перевезення вантажу, дані про водія та автомобіль, вартість фрахту, обов'язки сторін та їх відповідальність тощо.

Надання послуг з перевезення підтверджується належним чином складеними товарно-транспортними накладними, після чого оформлювалися акти виконаних робіт, які були підписані сторонами та скріплені їхніми печатками.

Загальна сума наданих Виконавцем послуг в розмірі 585 335 грн. (без ПДВ) була віднесена ТОВ Вавін України до витрат на збут.

ПП «Данко-Н» були виписані ТОВ «Вавін Україна» податкові накладні, сума ПДВ в розмірі 117 067 грн. за якими була віднесена до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів.

Окрім того, судами з'ясовано, що 11.04.2012 між ПП ОСОБА_6 (Експедитор) та позивачем (Замовник) був укладений договір №0104/12 на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом. 02.01.2013 між сторонами був підписаний договір аналогічного змісту за номером 0104/13.

На виконання зазначених договорів, ПП ОСОБА_6 надавалися позивачеві транспортно-експедиційні послуги, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, після чого складалися акти здачі-приймання робіт. Згідно наявних в матеріалах справи актів Експедитором протягом 2012-2013 років були надані позивачеві послуги на загальну суму 168 700 грн. (без ПДВ), вартість яких була віднесена ТОВ «Вавін України» до витрат на збут.

Щодо господарських відносин позивача із ПП ОСОБА_7, судами встановлено,що 01.07.2013 між ПП ОСОБА_7 (Експедитор) та позивачем (Замовник) був укладений договір №0107/13 на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом. 19.03.2014 між сторонами був підписаний договір аналогічного змісту за номером 0103/14.

На виконання зазначених договорів Експедитором надавалися позивачеві транспортно-експедиційні послуги, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, після чого складалися акти здачі-приймання робіт.

Згідно наявних в матеріалах справи актів, Експедитором протягом 2013-2014 років позивачеві були надані послуги на загальну суму 165 600 грн. (без ПДВ), вартість яких була віднесена ТОВ «Вавін України» до витрат на збут.

Стверджуючи про неправомірне віднесення позивачем до складу витрат на збут вартості наданих ПП «Альпарі» та ПП «Данко-Н» транспортно-експедиційних послуг, а до податкового кредиту - сум ПДВ з вартості таких послуг, контролюючий орган посилається на те, що з актів виконаних робіт (наданих послуг) неможливо встановити місця їх складання, одиниці виміру, правильність їх оформлення, а окремі товарно-транспортні накладні не містять інформації про особу, яка отримувала товар, підпис водія та печатку перевізника.

Судами попередніх інстанцій вірно зауважено, що в акті перевірки не зазначені конкретні ідентифікуючі ознаки товарно-транспортних накладних, до яких безпосередньо виникли зауваження (зокрема, дата, номер та серія ТТН, що є порушенням вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 984 (який був чинним на момент складання акта перевірки).

Стосовно тверджень відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу витрат на збут вартості транспортно-експедиційних послуг, наданих ПП ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_7, контролюючим органом в акті перевірки не були зазначені підстави для такого твердження, що відповідно є порушенням Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавств.

Відповідно до положень підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема: витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Частинами другою-третьою статті 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 №1955-IV (далі - Закон №1955), транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України.

Згідно з положеннями статті 9 Закону №1955, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

У разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Згідно з пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997363 (надалі - Правила, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пункту 11.1 Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Пунктами 11.4-11.6 Правил визначено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Суд вірно зауважив, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку, що за результатом здійснення господарських операцій з ПП «Альпарі», ПП «Данко-Н», ПП ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_8 позивачем правомірно сформовані витрати на збут та податковий кредит.

Під час розгляду справи судами встановлено, що 01.02.2007 між WavinB.V. (Кредитор) та ТОВ «Вавін Україна» (Позичальник) був укладений кредитний договір. Вказаний договір був зареєстрований 23.02.2007, про що свідчить видане Головним управлінням Національного банку України по м. Києву та Київській області реєстраційне свідоцтво №6540.

15.05.2008 між WavinB.V. (Кредитор) та ТОВ «Вавін Україна» (Позичальник) був укладений кредитний договір. Вказаний договір був зареєстрований 09.06.2008, про що свідчить видане Головним управлінням Національного банку України по м. Києву та Київській області реєстраційне свідоцтво №9232.

Як вбачається з акта перевірки, контролюючим органом було встановлено, що ТОВ «Вавін Україна» здійснювало операції з нарахування відсотків по кредиту на підставі кредитних договорів від 01.02.2007 б/н та від 15.05.2008 б/н, укладених з WawinB.V. (кредитор), юридичною особою, створеною відповідно до законодавства Нідерландів, реєстраційний номер 05014273, місцезнаходження Нідерланди.

Проведеною перевіркою відображеного показника за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 виявлено завищення задекларованих ТОВ «Вавін Україна» показників у рядку 06.4 Декларацій Фінансові витрати відповідно до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 розділу ІІІ ПК України на загальну суму 506 664 грн., в тому числі по періодах: 2012 рік - 478897 грн.; 2013 рік - 27767 грн.

Згідно наданої до перевірки картки рахунку 684 Розрахунки за нарахованими відсотками за період з 01.01.2007 по 31.12.2012 ТОВ Вавін Україна нараховувало відсотки за користування кредитами всього на суму 979 539,50 грн.

Відповідно до підпункту 1.11.1 пункту 1.11 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв до 01.04.2011, далі - Закон №334), кредит - кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики:

Фінансовий кредит - кошти, які надаються банком - резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України(стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.

Як встановлено пунктами 5.5.1 - 5.5.5 Закону №334, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані і виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу валових витрат на виплату або нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється у сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Витрати на сплату процентів, які відповідають вимогам підпункту 5.5.1, але не віднесені до складу витрат виробництва (обігу) згідно з положеннями підпункту 5.5.2 протягом звітного періоду, підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів із збереженням обмежень, передбачених пунктом 5.5.2.

Згідно з підпунктом 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 ПК України до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів(за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється в сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Проценти, які відповідають вимогам пункту 141.1 цієї статті, але не віднесені до складу витрат виробництва (обігу) згідно з положеннями пункту 141.2 цієї статті, протягом звітного періоду підлягають перенесенню на результати майбутніх податкових періодів із збереженням обмежень, передбачених пунктом 141.2 цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Статуту ТОВ «Вавін Україна», учасниками Товариства є:

Фірма «Вавін Альфа X Б.В.» (WawinAlpha X В. V.), юридична особа, створена відповідно до законодавства Нідерландів, реєстраційний номер 05082951, місцезнаходження: вул.Штацйонпляйн3, 8011CWЦволле, Нідерланди;

Фірма «Вавін Альфа Б.В.» (Wawin В. V.) юридична особа, створена відповідно до законодавства Нідерландів, реєстраційний номер 05014273, місцезнаходження: вул. Штацйонпляйн 3, 8011 CWЦволле, Нідерланди.

За даними бухгалтерської довідки ТОВ «Вавін Україна», відсотки за користування кредитами по договорах з Wawin B.V. №6/н від 01.02.2007 та від 15.05.2008 за період 2007-2009 роки в складі валових витрат ТОВ «Вавін Україна» враховано не було.

Водночас, прийнято до уваги висновок судового експерта, з якого вбачається, що оподаткований прибуток за 2010 рік без врахування процентів за користування кредитами складає 868 394 грн. (21000228- 20131834), де 21 000 228 грн. - скоригований валовий дохід за 2010 рік (ряд.03 Декларації з податку на прибуток за 2010 рік); 20 131 834 грн. - валові витрати за 2010 рік (рядки 04.1-04.13 Декларації з податку на прибуток за 2010 рік, без процентів за користування кредитами).

Експертом було зроблений висновок, що ТОВ «Вавін Україна» документально обґрунтовано врахування витрат при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 478 897 грн. за 2012 рік, в сумі 27 232 грн. за 2013 рік.

Таким чином, дослідивши наявні в матеріалах справи докази суди першої та апеляційної інстанцій вірно встановили, що висновки контролюючого органу про допущені позивачем порушення в частині обчислення та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість документально не підтверджуються та не відповідають фактичним обставинам даної справи. А отже, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.09.2015 №0003092200, податкового повідомлення-рішення від 25.09.2015 №0003082200 та податкового повідомлення-рішення від 25.09.2015 №0003072200.

Щодо висновків податкового органу в частині не утримання та не перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб, суди попередніх інстанцій з'ясували та зазначили наступне.

Наказами генерального директора ТОВ «Вавін Україна» від 03.12.2012 №126-р., від 02.09.2013 №81-р, від 02.12.2013 №102-р., від 02.12.2014 №69-р з метою розширення попиту на продукцію WAVIN було передбачено ряд заходів, конференцій, тощо. З цих підстав, були складені відповідні кошториси витрат на проведення відповідних заходів, затверджені генеральним директором ТОВ «Вавін Україна».

Для проведення заходів у відподповідний час здійснювалось придбання продукції у ТОВ «Метро Кеш енд Керрі Україна», ПП ВКФ «Готельний комплекс «Клеопатра», ТОВ «Лабр», використання транспортних послуг МПП «Гала-Тур» та залучення до проведення корпоративних заходів ФОП ОСОБА_11

На переконання відповідача, з наданих до перевірки документів, а саме: списків організацій та ФОП, запрошених на конференції та корпоративне обслуговування, не деталізовано осіб, які приймали участь у вказаних заходах, зв'язок заходів з господарською діяльністю, виплати на користь фізичним особам, які брали участь у заходах, внаслідок чого не утримано та не перераховано до бюджету податку на 10 769,64 грн. з доходу, отриманого як додаткове благо, в розмірі 63350,82 грн.

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді:) вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах;) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств.

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об'єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 164.5 цієї статті.

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України визначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Положеннями ПК України встановлено, що у позивача, як податкового агента, виникає обов'язок по утриманню та перерахуванню до бюджету податку на доходи фізичних осіб виключно у випадку нарахування відповідного оподатковуваного доходу, зокрема, у вигляді додаткового блага, виплаченого платнику податків, що, в свою чергу, підлягає обов'язкову наявності ідентифікуючих ознак особи, яка отримує такий оподатковуваний дохід.

Зважаючи на викладене, правомірними є висновки суду апеляційної інстанції, що у даному випадку, у разі проведення конференцій та семінарів, коли неможливо визначити кількість спожитих продуктів кожною окремою особою, тобто отриманий дохід у вигляді додаткового блага не може бути персоніфікований, вартість такого харчування не може розглядатися як об'єкт оподаткування.

Разом з тим, суд попередньої інстанції звернув увагу на те, що ані в акті перевірки, ані під час розгляду даної справи відповідач, всупереч вимогам статті 72 КАС України, не надав нормативного обґрунтування своїх тверджень про те, що у разі неможливості визначення конкретних осіб, які в процесі проведення семінарів спожили продукти харчування, вартість таких продуктів має розцінюватися як додаткове благо директора ТОВ «Вавін Україна».

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Вавін Україна» було здійснено відшкодування витрат на відрядження наступним працівникам:

у квітні 2012 року ОСОБА_12 в розмірі 1 986,40 грн. згідно авансового звіту від 28.04.2012, в розмірі 449,93 грн., згідно авансового звіту №12107В2 від 28.04.2012, а також вартість авіаквитка в розмірі 3836,00 грн.

у жовтні 2012 року ОСОБА_13 в розмірі 4204,31 грн. згідно авансового звіту №12237В від 18.10.2012, а також вартість авіаквитка в розмірі 1367,00 грн.

у вересні 2013 року ОСОБА_14 в розмірі 1280,03 грн. згідно авансового звіту №13204В від 09.09.2013, а також вартість авіаквитка в розмірі 2217,00 грн.; ОСОБА_15 в розмірі 1216,56 грн. (в акті перевірки помилково зазначена сума 10216,56 грн.) згідно авансового звіту №13203В від 09.09.2013, а також вартість авіаквитка в розмірі 2217,00 грн.

у березні 2014 року ОСОБА_15 в розмірі 1459,31 грн. згідно авансового звіту №14041 від 13.03.2014, а також вартість авіаквитка в розмірі 3330,00 грн.; ОСОБА_16 в розмірі 1459,31 грн. згідно авансового звіту №14040 від 13.03.2014, а також вартість авіаквитка в розмірі 3330,00 грн.

у листопаді 2014 року ОСОБА_15 в розмірі 2589,34 грн. згідно авансового звіту №14223 від 12.11.2014, а також вартість авіаквитка в розмірі 4191,00 грн.

Відповідно до підпункту 164.2.11 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 165.1.11 пункту 165.1 статті 165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із пунктом 170.9 статті 170 цього Кодексу, а також суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються відповідно до закону працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження.

За приписами підпункту 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 ПК України податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме: а) на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з розділом ІІІ цього Кодексу; б) під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що видала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а у разі недостатності суми доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців до повної сплати суми такого податку.

Кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт, включаються до складу його оподатковуваного доходу лише у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення як витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

До складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.

Сума добових визначається в разі відрядження: у межах України та країн, в'їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в'їзд), - згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами; до країн, в'їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в'їзд), - згідно з наказом про відрядження та відмітками уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в закордонному паспорті або документі, що його замінює.

За відсутності зазначених відповідних підтвердних документів, наказу або відміток уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в паспорті або документі, що його замінює сума добових не включається до складу витрат платника податку.

Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з діяльністю такого платника податку, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника податку.

Якщо згідно із законами країни відрядження або країн, територією яких здійснюється транзитний рух до країни відрядження, обов'язково необхідно здійснити страхування життя або здоров'я відрядженої особи чи її цивільної відповідальності (у разі використання транспортних засобів), то витрати на таке страхування включаються до складу витрат платника податку, що відряджає таку особу.

За запитом представника контролюючого органу платник податку забезпечує за власний рахунок переклад підтвердних документів, виданих іноземною мовою.

В матеріалах справи містяться досліджені судами попередніх інстанцій документи, що є належними та допустимими доказами, які підтверджують витрати на відрядження працівників ТОВ «Вавін Україна» та зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, у зв'язку з чим викладені в акті перевірки твердження контролюючого органу про виникнення у працівників позивача додаткового блага та, як наслідок, необхідність утримання та перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб, судами визначено, як необґрунтовані.

Щодо посилання відповідача про недотримання позивачем податкової дисципліни в частині обчислення та перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб, вказавши, що ТОВ Вавін Україна протягом 2012-2014 років виплачувалися фізичним особам-підприємцям ОСОБА_17 та ОСОБА_18, які є платниками єдиного податку другої групи, грошові кошти за проживання на загальну суму 13201,60 грн. та при цьому не утримано та не перераховано до бюджету ПДФО на суму 1980,24 грн., чим порушено п.п.168.1. п.168.1 ст.168 ПК України, судами попередніх інстанцій встановлено.

Вищевказані фізичні особи-підприємці надавали послуги з проживання не платникам єдиного податку та/або населенню, а юридичній особі на загальній системі оподаткування - ТОВ «Вавін Україна», контролюючий орган дійшов висновку, що перерахований дохід підлягав оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, у зв'язку з чим у відповідних операціях позивач мав статус податкового агента.

Як вбачається з наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації, ОСОБА_17 з 06.09.2012 зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця. Основним видом діяльності вказаної особи відповідно до КВЕД є: код КВЕД 55.10 Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщення.

Відповідно до наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації ОСОБА_19 з 02.08.2001 зареєстрований фізичною особою-підприємцем. Основним видом діяльності вказаної особи відповідно до КВЕД є: код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Згідно підпункту 168.1. пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до положень пункту 291.4 статті 291 ПК України до другої групи суб'єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності (платники єдиного податку) відносяться фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1000000 гривень.

Пунктом 177.8 статті 177 ПК України встановлено, що під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Отож, суди попередніх інстанцій вірно резюмували, що враховуючи статус ОСОБА_17 та ОСОБА_19 (фізичні особи-підприємці) ТОВ «Вавін Україна» не виступає в якості податкового агента до цих осіб, які є самостійними платниками податків, що в свою чергу свідчить про безпідставність висновків контролюючого органу про виникнення у позивача обов'язку по утриманню та перерахуванню до бюджету ПДФО на суму 1980,24 грн.

Чинне податкове законодавство не покладає на позивача обов'язок по здійсненню оцінки правомірності надання послуг фізичними особами-підприємцями - платниками єдиного податку другої групи, оскільки у разі допущення порушення обмежень діяльності на спрощеній системі оподаткування відповідні правові наслідки, згідно з принципом індивідуальної відповідальності, мають наставати саме для порушника.

Суд касаційної інстанції також погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій щодо безпідставності висновків податкового органу у зв'язку з тим, що в КОР, переданих з ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, вбачається, що сума податку в розмірі 8782,57 грн., перерахована 16.01.2012, відсутня, а сума податку в розмірі 212,25 грн. була перерахована 29.03.2013 на невідповідний бюджетний рахунок до УДКСУ Голосіївського району м. Києва, а не до УДКСУ Києво-Святошинського району.

Факт перерахування позивачем відповідних сум не заперечується контролюючим органом, що зазначено в акті перевірки з посиланням на те, що перерахування підтверджується банківськими виписками.

Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Крім того, правомірним є висновок, що оскільки сплата коштів до бюджету за самостійно узгодженими позивачем податковими зобов'язаннями була ним здійснена, що не заперечується сторонами, а кошти фактично надійшли до бюджету, перерахування цих коштів на невідповідний бюджетний рахунок не призвело до ненадходження коштів на єдиний казначейський рахунок та до відповідного бюджету, а тому не може бути розцінено як несплата податкових зобов'язань та підстава для застосування штрафних санкцій.

Згідно пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Таким чином, моментом виконання платником податків свого обов'язку є саме сплата ним в повному обсязі сум зобов'язань, а не зарахування коштів до відповідного бюджету.

Отже, вбачається правомірне обчислення та сплата позивачем податку на доходи фізичних осіб, у зв'язку з чим є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.09.2015 №0040351701, яким позивачеві донараховано податок на доходи фізичних осіб в розмірі 28 936 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 17 574 грн.

При цьому, оскільки посилання податкового органу про заниження позивачем сум єдиного соціального внеску та військового збору стосуються вищевикладених обставин, пов'язаних з неутриманням та неперерахуванням податку на доходи фізичних осіб, висновки відповідача по яким визнані судом неправомірними, підлягають визнанню протиправними та скасуванню також оскаржувані вимога про сплату боргу (недоїмки) якою позивачеві визначено до сплати суму ЄСВ, рішення про застосування до позивача штрафних санкцій за донарахування фіскальним органом єдиного внеску, податкове повідомлення-рішення про донарахування військового збору та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Верховний Суд приходить до висновку, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Києво-Святошинської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

І.А. Гончарова

Судді Верховного Суду