Дата документу 10.10.2018
Справа№ 554/7908/17
Провадження
№2/554/413/2018
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 жовтня 2018 року м.Полтава
Октябрський районний суд м.Полтави у складі:
головуючого судді Тімошенко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Поливяної О.М.,
представника позивача ОСОБА_1, третьої особи - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3, поданої в його інтересах представником ОСОБА_1 до ОСОБА_4 відділу державної виконавчої служби м.Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, третя особа – ОСОБА_2, про зняття арешту,-
В С Т А Н О В И В :
09.10.2018 року позивач ОСОБА_3 через свого представника – адвоката ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_4 ВДВС м.Полтава ГТУЮ у Полтавській області про зняття арешту з нерухомого майна, а саме 1/4 частини квартири №70 по вул.Соборності (Жовтневій), буд.27, у м.Полтаві, що належить ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який було накладено на підставі постанови державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м.Полтава ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_5 від 20.04.2012 року, ВП №17628360, згідно виконавчого листа №2-1816/10 від 19.02.2010 року, судові витрати залишити за позивачем.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у ОСОБА_4 ВДВС м.Полтава ГТУЮ у Полтавській області на примусовому виконанні знаходиться виконавче провадження №17628360, у якому 20.04.2012 року державним виконавцем Явір Ю.О. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження, а саме щодо 1/4 частини квартири №70 по вул.Соборності (Жовтневій), буд.27 у м.Полтаві, що належить ОСОБА_3, та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику. Також посилається на те, що відповідно до довідки-розрахунку від 22.09.2017 року за вих.№48926 по виконавчому провадженню на підставі виконавчого листа 2-1816/10 від 19.02.2010 року (розраховується з 26.02.2013 року) переплата ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, доньки Марії, ІНФОРМАЦІЯ_3, доньки Анастасії, ІНФОРМАЦІЯ_4, до досягнення дітьми повноліття, становить 1933,87 грн., а тому вважав, що необхідність в арешті майна відсутня.
Так, 28.09.2017 року представник ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_4 ВДВС Полтавського МУЮ із заявою про зняття арешту з майна у зв’язку з відсутністю заборгованості та сплату аліментів (щомісячно з 2014 року), на що отримав письмову відповідь від 28.09.2017 року за №51050, згідно якої повідомлено, що у зв’язку з тим, що боржник офіційно не працевлаштований, а тому для зняття арешту йому необхідно звертатись до суду.
Крім того, зазначив, що державний виконавець накладає арешт на майно виключно з метою його подальшої обов’язкової реалізації для виконання виконавчого документу, що випливає із мети та завдань виконавчого провадження. Однак, у даному випадку державний виконавець, наклавши арешт на квартиру, на думку заявника, не мав та не має на меті реалізовувати її, а лише наклав його з метою забезпечення виконання виконавчого документу.
Позивач зазначив, що відповідно Закону України «Про виконавче провадження» у редакції на час винесення постанови про накладення арешту на майно було передбачено відповідний порядок звернення стягнення на майно боржника, згідно якого стягнення за виконавчим документом в першу чергу звертається на кошти, а у випадку відсутності грошових коштів, звертається стягнення на інше майно, при цьому боржник попередньо має право вказати на ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу, і як наслідок державний виконавець визначає остаточну черговість звернення стягнення на майно боржника, накладаючи на нього арешт з метою подальшої його реалізації (у даному випадку – відповідна частка у праві спільної часткової власності). За таких умов, позивач вважає, що у державного виконавця були відсутні підстави для накладення арешту на належну боржнику частину квартири.
На переконання позивача, наявність арешту (обтяження), накладеного на майно ОСОБА_3, порушує його право приватної власності, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватись та розпоряджатись своїм майном на власний розсуд, оскільки підстав для продовження обтяження на майно немає у зв’язку з відсутністю заборгованості та сплатою аліментів (щомісячно з січня 2014 року).
На підставі викладеного, позивач просить зняти арешт з нерухомого майна, а саме 1/4 частини квартири №70 по вул.Соборності (Жовтневій), буд.27 у м.Полтаві, що належить ОСОБА_3, який накладений згідно постанови державного виконавця від 20.04.2012 року по ВП №17628360 згідно виконавчого листа №2-1816/10 від 19.02.2010 року та задовольнити позов.
10.10.2017 року ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави позовну заяву залишено без руху.
24.11.2017 року ухвалою суду відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду.
22.01.2018 року від третьої особи ОСОБА_2 по справі надійшли письмові заперечення, у яких вона посилається на те, що за ОСОБА_3 наявна велика заборгованість по аліментам у виконавчому провадженні ВП №17628360, яка склалася із невиплати аліментів дітям, починаючи з 2009 року та до 2015 року і становить 332592,39 грн. Вказує, що довідка-розрахунок від 22.09.2017 року, яка долучена представником позивача до справи, не має відношення до виконавчого провадження №17628360, в якому накладено арешт на майно боржника та в якому існує заборгованість по аліментам. ОСОБА_2 вважає позов про зняття арешту безпідставним та незаконним, так як цим порушуються права трьох дітей щодо погашення заборгованості по сплаті аліментів за рахунок арештованого майна.
05.10.2018 року від відповідача – ОСОБА_4 ВДВС м.Полтава ГТУЮ у Полтавській області до суду надійшли письмові заперечення проти позову, у яких зазначено про те, що на примусовому виконанні у відділі перебуває виконавче провадження ВП №36854684 з виконання виконавчого листа №2-1816/10 від 19.02.2010, виданого Октябрським районним судом м.Полтави про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання трьох дітей у розмірі 1/2 частини всіх видів заробітку кожного місяця, але не менше одного прожиткового мінімуму доходів громадян на кожну дитину, починаючи з 09.11.2009 року до досягнення дітьми повноліття. Заборгованість станом на 01.04.2015 року відсутня, переплата складала 337,30 грн. Крім того, на виконанні у відділу перебувало виконавче провадження ВП №17628360 з виконання виконавчого листа №2-1816/10 від 19.02.2010 року, виданого Октябрським районним судом м.Полтави про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей. Державним виконавцем 09.12.2010 року відновлено виконавче провадження та 29.12.2012 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки встановлено: 18.02.2011 року виконавче провадження було закінчено у зв’язку з тим, що боржник ОСОБА_3 зареєстрований в Російській Федерації. Виконавчий документ згідно запиту суду знаходиться на виконанні в Російській Федерації та на даний час порушено питання щодо притягнення боржника до кримінальної відповідальності за несплату аліментів. 19.12.2011 року на території України виконавче провадження було відновлено в частині нарахування заборгованості по аліментам, враховуючи доходи боржника. Заборгованість станом на 01.01.2011 року нарахована відповідно до законодавства України становить 3520,54 грн. На обґрунтування доводів відповідач посилається на положення ч.2 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», де за наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Оскільки розмір заборгованості по аліментах перевищував 3 (три) місяці, державним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на майно боржника, а саме 1/4 частини приватизованої квартири АДРЕСА_1. Так як арешт майна боржника в силу положень ст.56 Закону є лише заходом забезпечення фактичного виконання рішення суду, а не реалізацією майна, тому жодні права боржника, на думку відповідача, не порушені. Оскільки на дату завершення ВП 17628360 заборгованість зі сплати аліментів була не погашена, арешт із майна не знімається. Отже, вважав дії державного виконавця при винесенні постанови про арешт майна боржника законними, вчиненими відповідно до законодавства України та спрямованими на виконання рішення суду, а заявлений позов про зняття арешту з майна безпідставним, та просить відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, про що надав відповідні пояснення.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника.
Третя особа – ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти позову, просила відмовити у задоволенні позовних вимог та надала відповідні пояснення.
Заслухавши представника позивача, третьої особи, повно, всебічно та об’єктивно з’ясувавши обставини справи, дослідивши матеріали та надавши оцінку доказам, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями ч.1 ст.317 ЦК України закріплено те, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом п.6 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Частина 4 статті 59 цього Закону встановлює підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.
Однією із підстав, визначеною п.7 ч.4 ст.59 Закону, є погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.
Як вбачається із матеріалів цивільної справи, на виконанні у ОСОБА_4 ВДВС м.Полтава ГТУЮ у Полтавській області (далі - відділ ДВС) знаходиться виконавче провадження ВП №17628360 з виконання виконавчого листа №2-1816/10 від 19.02.2010 року, виданого Октябрським районним судом м.Полтави про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей – сина ОСОБА_6, доньок Марії та Анастасії у розмірі 1/2 частини всіх видів заробітку кожного місяця, але не менше одного прожиткового мінімуму доходів громадян на кожну дитину, починаючи з 09.11.2009 року до досягнення дітьми повноліття, що визнається учасниками справи.
Судом встановлено, що постановою державного виконавця Явір Ю.О. від 20.04.2012 року по ВП №17628360, відкритому згідно виконавчого листа №2-1816/10 від 19.02.2010 року, було накладено арешт на нерухоме майно, а саме на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2, що належить боржнику ОСОБА_7, із забороною боржнику відчуження будь-якого майна, яке йому належить (а.с.16).
З копії листа відділу ДВС від 07.10.2015 року №45663 вбачається, що на виконанні відносно боржника ОСОБА_7 знаходились виконавче провадження за №36854684, відкрите на підставі виконавчого листа №2-1816/10 від 19.02.2010 року, заборгованість по якому станом на 01.10.2015 року відсутня; виконавче провадження №17628360, відкрите на підставі виконавчого листа №2-1816/10 від 19.02.2010 року. Постанова про відкриття виконавчого провадження винесена 25.02.2010 року на підставі заяви стягувача. Постанова про закінчення виконавчого провадження винесена 29.12.2012 року державним виконавцем на підставі п.10 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», при цьому заборгованість визначена станом на 01.01.2011 року у розмірі 3520,54 грн. (а.с.34).
Згідно копії довідки-розрахунку від 22.09.2017 року за вих.№48926, наданої представником позивача, переплата зі сплати заборгованості по аліментам, яка обчислювалась з 26.02.2013 року, станом на 01.09.2017 року становила 1933,87 грн. (а.с.15).
ОСОБА_4 ВДВС м.Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області №51050 від 28.09.2017 року боржнику на запит повідомлено, що згідно даних АСВП стосовно боржника ОСОБА_7 у відділі на виконанні перебуває виконавче провадження на підставі виконавчого листа №2-1816/10 від 19.02.2010 року про стягнення аліментів та у зв’язку із заборгованістю зі сплати аліментів та заяви стягувача від 20.04.2012 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження.
При цьому, як вбачається з даного листа №51050 від 28.09.2017 року, державний виконавець не вбачає можливим зняти арешт з майна позивача до закінчення виконавчого провадження, оскільки боржник ОСОБА_7 не має офіційного доходу (а.с.17).
Згідно копії довідки-розрахунку від 20.02.2018 року за вих.№7356 переплата зі сплати заборгованості по аліментам, яка обчислювалась з 26.02.2013 року, станом на 01.03.2018 року становила 886,00 грн. (а.с.52).
Відповідно до копії довідки про сплату аліментів №22768 від 23.04.2018 року борг по ВП №17628360 на користь ОСОБА_2 згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 29.12.2012 року на суму 3520,54 грн. (а.с.63).
З наведеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем виникли виконавчо-процесуальні відносини, виконавче провадження триває.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Таким чином, позивачами за позовом про зняття з майна арешту можуть бути особи, які вважають, що арештоване майно належить їм, а не боржникові.
У постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз’яснено, що дії державного виконавця під час виконання виконавчого провадження є процесуальною дією державного виконавця, між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем виникають виконавчо-процесуальні відносини.
З позовної заяви вбачається, що позивач фактично не погоджується з діями, рішенням державного виконавця, який, на думку позивача, неправомірно наклав своєю постановою арешт на нерухоме майно – 1/4 частину квартири, та повинен здійснити всі відповідні дії щодо зняття арешту з належного йому майна тощо.
В даному випадку, позовні вимоги спрямовані до особи, яка не оспорює будь-які його права на майно, яке арештовано, між позивачем та державним виконавцем існують процесуальні відносини, які вирішуються в іншому порядку, отже у таких випадках повинні застосовуватись інші відповідні способи судового захисту.
Із наведеного слідує, що арешт майна, який не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.
У даному випадку позов пред’явлено боржником виконавчого провадження щодо виконавчих дій, які здійснюються під час виконання рішення суду, тому відсутні підстави для зняття арешту з майна судом.
Згідно положень ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Тому, при зверненні до суду з даним позовом позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки питання зняття арешту під час здійснення виконавчого провадження, повинно бути предметом розгляду в порядку оскарження дій або бездіяльності державного виконавця.
Крім того, слід зазначити, що стягнення аліментів належить до періодичних платежів, а тому відповідно до ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» воно провадиться із заробітної плати чи інших доходів боржника. Якщо протягом трьох місяців підряд неможливо стягнути аліменти із зарплати та інших доходів боржника, то стягнення звертається на майно боржника.
Оскільки у судовому засіданні встановлено, що у боржника ОСОБА_7 були відсутні будь-які офіційні доходи (а.с.17), кошти та рухоме майно, а також те, що на момент відкриття виконавчого провадження, під час виконавчих дій у нього була заборгованість по сплаті аліментів понад три місяці, у суду немає достатніх підстав вважати, що в подальшому буде реальне забезпечення виконання рішення суду про стягнення аліментів, а отже відсутні підстави для зняття арешту.
Відсутність заборгованості по сплаті аліментів не є безумовною підставою для зняття арешту, оскільки стягнення аліментів належать до періодичних платежів і має триваючий характер (до досягнення дитиною вісімнадцяти років).
Таким чином, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог про зняття арешту з майна позивача необхідно відмовити.
Відповідно до положень п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15, 317, 391 ЦК України, ст.ст.18, 56, 59, 71 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст.12, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3, поданої в його інтересах представником ОСОБА_1 до ОСОБА_4 відділу державної виконавчої служби м.Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, третя особа – ОСОБА_2, про зняття арешту.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 16 жовтня 2018 року.
Суддя : Н.В. Тімошенко
