2/212/1606/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2018 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Колочко О.В.,

за участі секретаря судового засідання – Деменко А.С.,

представника позивача – ОСОБА_1,

відповідача – ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста ОСОБА_4 цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлокомцентр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по житлово-комунальним послугам,

В С Т А Н О В И В:

18 квітня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, який в подальшому неодноразово уточнював, востаннє 11 липня 2018 року, збільшивши позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу за житлово-комунальні послуги.

В обґрунтування позову вказує, що відповідач зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. В період з 01.04.2015 по 01.03.2016 ТОВ «Житлокомцентр» надав послуги, але відповідач в повному обсязі не проводила оплату, в результаті чого утворилася заборгованість станом на 01.03.2016 в сумі 1973,01 грн. 01.04.2016 судовим наказом з відповідача було стягнуто суму заборгованості, індекс інфляції, 3% річних та витрати по сплаті судового збору. Ухвалою суду від 08.12.2016 судовий наказ було скасовано. В грудні 2016 року ОСОБА_2 сплатила суму заборгованості в розмірі 1973,01 грн., суму індексу інфляції, 3% річних та судовий збір відповідач не сплатила. У зв’язку з чим просить стягнути з відповідача суду індексу інфляції в розмірі 1570,92 грн., 3% річних в розмірі 160,07 грн. та судовий збір в розмірі 1600,00грн.

Ухвалою суду від 04 травня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.

14 серпня 2017 року у справі постановлено заочне рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Ухвалою суду від 10 квітня 2018 року заочне рішення від 14 серпня 2017 року скасовано за заявою відповідача та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

25 квітня 2018 року від представника відповідача – адвоката ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона позовні вимоги не визнала, просила відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що розрахунок позивачем наданий за період з 01.04.2013 по 01.03.2016, тоді як в позовній заяві зазначений інший період нарахування індексу інфляції та 3% річних, а саме за період з 01.04.2015 по 01.03.2016. Крім того, зазначала, що якщо позивач не звертався до суду в порядку наказного провадження про стягнення заборгованості за період з 2013 року по 2016 рік, то він не має право пред’являти такі позовні вимоги без посилання на відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу. Також, на думку представника відповідача, оскільки строки для сплати вартості послуг з утримання будинку та прибудинкової території не встановлені, зокрема не встановлені такі строки і Типовим договором, а тому позивач безпідставно нарахував індекс інфляції та 3% річних нібито за невиконання відповідачем зобов’язань у строк, встановлений договором або законом. Позивачем не доведено, що між сторонами укладався договір про надання послуг або те, що відповідач ухилялася від його укладання. Крім того, позивач не виконав взяті на себе зобов’язання по утриманню будинку, в зв’язку з чим на його адресу неодноразово надсилалися звернення про неналежне утримання будинку від його мешканців.

24 травня 2018 року від позивача надійшов позов, в якому позивач збільшив позовні вимоги, вказавши період нарахування заборгованості замість з 01.04.2015 по 01.03.2016, просив стягнути заборгованість за період з 01.04.2013 по 08.12.2016, посилаючись на те, що відповідач 09.12.2016 сплатила основний борг за оплату комунальних послуг, тим самим визнав факт надання та отримання споживачем послуг позивача.

03 липня 2018 року від представника відповідача надійшов додатковий відзив з урахуванням зміненої позовної заяви від 24.05.2018, в якому підтримала викладену позицію щодо не визнання позовних вимог8 у відзиві від 25.04.2018 і додатково не погодилася із розрахунком заборгованості, тобто не погодилася із нарахуванням індексу інфляцію на кожну дату місяця, тоді як повинно розраховувати в середньому на місяць, починаючи розрахунок з наступного місяця після місяця в якому здійснюється нарахування.

11 липня 2018 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому вона просила задовольнити позовні вимоги, при цьому підтримала наданий в позовній заяві розрахунок індексу інфляції та 3% річних, обґрунтовуючи, що у разі відсутності вказівки споживачем періоду оплати за комунальні послуги сплачені грошові кошти можуть зараховуватися на інші періоди в рахунок погашення заборгованості, що утворилася раніше. Також, зазначила, що відповідно до Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, розрахунковим періодом є календарний місяць У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше ніж до визначеного договором числа місяця, що настає за розрахунковим.

11 липня 2018 року до суду надійшла позовна заява, в якій позивач збільшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача відповідно наданого розрахунку заборгованість в сумі 1570,92 грн. – індекс інфляції та 160,18 грн. – 3% річних.

Ухвалою суду від 11 липня 2018 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.

03 серпня 2018 року від представника відповідача надійшов додатковий відзив на уточнену позовну заяву від 11.07.2018, в якому сторона відповідача повністю підтримала викладені у відзивах від 25.04.2018 та 03.07.2018 свою позицію щодо невизнання позовних вимог, зазначила, що не погоджується із розрахунком заборгованості, просила застосувати строки позовної давності.

08 серпня 2018 року від представника відповідача надійшла відповідь на відзив додатковий, в якій заперечила проти застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що такі строки переривалися подачею судового наказу, який був скасований за заявою відповідача.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві від 11.07.2018 та у відповідях на відзиви, просила задовольнити позов та стягнути заборгованість з відповідача в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, суду пояснила, що вона прибдала за договором купівлі-продажу квартиру в 2013 році, зареєструвала її, але здебільшого не проживала в ній, але сплачувала грошові кошти на утримання будинку на вимогу «старшої по будинку», яка її запевняла, що все це ТОВ «житлокомцентр» буде враховано. Після того, як вона дізналася про наявність заборгованості, усно зверталася до позивача про реструктуризацію боргу, але їй було відмовлено. В грудні 2016 року вона сплатила заборгованість, але потім їй стало відомо про наявність ще заборгованості у виді індексу інфляції та 3 % річних, які вона не визнає, вважає, що позивачем не надавалися належним чином послуги з утримання будинку, що вона сплачувала кошти на утримання будинку «старшій по будинку» і вони повинні були бути враховані позивачем, а також зауважила, що ніякого договору вона не укладала і на її адресу нічого не приходило: ні договорів, ні претензій про сплату боргу, ні платежів. Просила відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала відповідача, просила відмовити в задоволенні позову посилаючись при цьому на викладені в своїх відзивах обставини, а саме на закінчення строку давності звернення із позовом, відсутність договору, укладеного належним чином між сторонами, а також, що період нарахування заборгованості не був предметом розгляду у наказному провадженні.

Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Проаналізувавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов до переконання про часткове задоволення позовних вимог за таких підстав.

Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачем житлово-комунальних послуг є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу: в свою чергу виконавцем послуг є суб’єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу.

Згідно копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 03 вересня 2013 року ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу від 18.12.2012 (а.с. 84-85).

Відповідно до виписки з фінансово-особового рахунку №760000006312 від 22.05.2018 в квартирі за адресою м. Кривий Ріг, вул. Едуарда Фукса зареєстрована ОСОБА_2 (а.с.112), що також підтверджується довідкою адресно-довідкового підрозділу ГУДМС,УДМС України у Дніпропетровській області (а.с.22).

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Судом встановлено, що ухвалою від 08 грудня 2016 року Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Житлокомцентр» заборгованості за послуги по утриманню будинку та прибудинкової території у розмірі 1973,01 грн., індекс інфляції в сумі 1145,28 грн., 3% річних в сумі 117,05 грн. за період з 01.04.2015 по 01.03.2016, скасовано, на підставі чого позивачем подано позовну заяву (а.с.9-10).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Нарахування за надані житлово-комунальні послуги проводяться на підставі: Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV; Постанови Кабінету Міністрів України №869 від 01 червня 2011 року «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги»; Рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради №435 від 27 грудня 2011 року; Рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради № 415 від 14 грудня 2011 року; Наказу Держкомітету України з питань житлово-комунального господарства №76 від 17 травня 2005 року «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій»; Наказу Держкомітету України з питань житлово-комунального господарства №150 від 10 серпня 2004 року «Про затвердження Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд».

Відповідно до п. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» органи місцевого самоврядування встановлюють ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги у сфері надання житлово-комунальних послуг з утримання будинків. Таким чином, тариф який використовував TOB «Житлокомцентр» для нарахування за надані послуги був затверджений Виконкомом Криворізької міської ради, який знаходиться у вільному доступі для кожного споживача.

Відповідно до ст.ст. 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Частинами 1, 2 ст. 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Пунктом 1 ч.1 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У п.1 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Закріплена в п.10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у ч. 2 ст. 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Так, відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності через неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, з огляду на наведене з відповідача підлягають стягненню сума індексу інфляції та 3% річних, але в меншому, ніж заявленому в позові розмірі. При цьому суд враховує час набуття права власності ОСОБА_2 на квартиру і відповідно набуття статусу споживача послуг ТОВ «Житлокомцентр», а тому стягненню підлягає сума індексу інфляції в розмірі 1380,72 грн. та 3% річних в сумі 136,07 грн. за період з 03.09.2013 по 08.12.2016.

Стороною відповідача до відзиву було залучено копію заяви мешканців будинку № 3 по вулиці Тухачевського від 01.10.2015 з проханням виконати ремонт під’їзду № 6 (а.с.99). Однак, суд не бере до увагу цей документ як доказ неналежного виконання позивачем своїх зобов’язань щодо утримання будинку, на яке також посилалась відповідач в своїх поясненнях, оскільки дійсно відповідно до ст.18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі порушення виконавцем умов договору, споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Натомість, такий акт не було складено мешканцями будинку, з посиланням на нібито невиконання позивачем робіт. Даний доказ суд вважає не достовірним та не належним, оскільки з копії заяви не вбачається, чи була вона отримана позивачем, а також суду не було надано підтвердження, що роботи, про які йдеться мова у заяві відповідач не провів. Будь-яких інших доказів, які б посилався відповідач як на підставу своїх заперечень, суду надано не було.

Також, суд вважає доводи сторони відповідача щодо спливу позовної давності для звернення до суду необґрунтованими.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно зі ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, з огляду на звернення позивача до суду у березні 2016 року із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_2, який був виданий 01.04.2016, а потім судовий наказ був скасований ухвалою суду від 28.11.2016, а також на те, що відповідач, визнавши вимоги відповідача щодо наявності у неї заборгованості за надані позивачем послуги, сплатила цю заборгованість 09.12.2016, але не в повному обсязі, суд дійшов висновку, що в даному випадку позивачем не порушено строки позовної давності, які перервалися подачею заяви про видачу судового наказу та сплатою відповідачем заборгованості, і з листопада 2016 року перебіг строку позовної давності почався заново, а позовну заяву первісну подано до суду 14 квітня 2017 року, тобто в межах позовної давності.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам, а тому суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 1408 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 319, 322, 334, 625 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 43, 79-81, 83, 95, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлокомцентр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по житлово-комунальним послугам задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлокомцентр», р/р 26006053505066 КФ ПАТ КБ «Приватбанк» МФО 3057500, суму індексу інфляції в розмірі 1380 (одна тисяча триста вісімдесят) грн. 72 коп., 3% річних в розмірі 136 (сто тридцять шість) грн. 07 коп., судовий збір в розмірі 1408 (одна тисяча чотириста вісім) грн.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Позивач: ТОВ «Житлокомцентр», ЄДРПОУ 37665038, юридична адреса: м. Кривий Ріг, вул. Січеславська, 4-а;

Відповідач: ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Повне судове рішення складено 26 жовтня 2018 року.

Суддя: О. В. Колочко