ПОСТАНОВА

Іменем України

24 жовтня 2018 року

Київ

справа №818/1240/16

адміністративні провадження №К/9901/31072/18, К/9901/31073/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління ДФС у Сумській області на постанови Сумського окружного адміністративного суду у складі судді Кунець О.М. від 14 грудня 2016 року та Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мінаєвої О.М., суддів Макаренко Я.М., Шевцової Н.В. від 19 квітня 2017 року, а також касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління ДФС у Сумській області (далі-відповідач/Інспекція), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 липня 2015 року №33921/17-05 та від 30 червня 2016 року №31265/13-03.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначав, що справляння транспортного податку за 2015 рік на підставі положень статті 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не є правомірним та суперечить основним засадам податкового законодавства, зокрема, принципу стабільності, який зумовлює неможливість внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду. Також стверджував про неврахування відповідачем фактичного пробігу транспортного засобу, що, на думку позивача, унеможливлює здійснення розрахунку визначення середньоринкової вартості належного йому автомобіля та свідчить про незаконність нарахування суми грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку за 2016 рік.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15 липня 2015 року №33921/17-05 та від 30 червня 2016 року №31265/13-03.

Задовольняючи позовні вимоги, згаданий суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень ПК України щодо оподаткування транспортним податком може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, а тому обов'язок його сплати у позивача в 2015 році відсутній. Стосовно ж правомірності нарахування позивачу податкового зобов'язання за 2016 рік суд зазначив, що відповідачем при здійсненні розрахунку визначення вартості транспортного засобу не враховано його фактичний пробіг, який у відповідності до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів є обов'язковою складовою, а тому не доведено, що вартість належного позивачу автомобіля є більшою за 750 розмірів мінімальної заробітної плати й такий автомобіль є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році згідно положень статті 267 ПК України.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року скасовано постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 червня 2016 року №31265/13-03 та прийнято у цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог; в іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень ПК України щодо оподаткування транспортним податком може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, а тому обов'язок його сплати у позивача в 2015 році відсутній. Разом з тим, стосовно правомірності нарахування позивачу податкового зобов'язання за 2016 рік згаданий суд зазначив, що за розрахунком, здійсненим у відповідності до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та не спростованим позивачем, вартість належного останньому автомобіля перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2016 року, а тому такий є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році згідно положень статті 267 ПК України, у зв'язку з чим нарахування грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку за 2016 рік є правомірним.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість позиції суду апеляційної інстанції, оскільки відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано розрахунку визначення середньоринкової вартості належного позивачу автомобіля, а тому віднесення останнього до об'єкту оподаткування транспортним податком у 2016 році, на думку позивача, є неправомірним.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція також подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки позивачем добровільно сплачено визначені оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями суми грошових зобов'язань, а тому згідно підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК України останні вважаються відкликаними й не створюють юридичних наслідків для позивача, що, як вважає відповідач, унеможливлює оскарження таких рішень контролюючого органу до адміністративного суду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління ДФС у Сумській області.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційних скарг, виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником транспортного засобу марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER 2014 року випуску, об'єм двигуна 4367 куб.см.

15 липня 2015 року Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №33921/17-05, яким на підставі статті 267 ПК України визначено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн.

Також 30 червня 2016 року Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №31265/13-03, яким на підставі статті 267 ПК України визначено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2016 рік у розмірі 25000,00 грн.

Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність визначення позивачу грошового зобов'язання по транспортному податку за 2015 рік з огляду на наступне.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України №71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 ПК України було введено новий податок - транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на 2015 рік) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Приписи підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України з 01 січня 2015 року власники транспортних засобів, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України є об'єктами оподаткування, стали платниками транспортного податку.

Разом з тим, надаючи правову оцінку правомірності застосування контролюючим органом положень ПК України щодо оподаткування транспортним податком у 2015 році, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, відповідно до пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.

Згідно статті 265 ПК України (у редакції Закону України №71-VIII від 28 грудня 2014 року, що діє з 01 січня 2015 року) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України встановлює тільки перелік дозволених до впровадження місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до підпункту 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно пункту 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто безпосереднє встановлення місцевих податків, у тому числі і транспортного податку, віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.

У відповідності до пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

При цьому офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього кодексу (пункт 12.5 статті 12 ПК України).

Відповідно підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Статтею 3 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, якщо рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Наведений висновок узгоджується також із основними принципами податкового законодавства, проголошеними у статті 4 ПК України, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин та повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Серед принципів, наведених у вказаній нормі, є, зокрема, принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.

Враховуючи ухвалення Закону України №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким викладена в новій редакції стаття 267 ПК України та запроваджено транспортний податок в Україні, лише 28 грудня 2014 року, а також відсутність доказів прийняття відповідною місцевою радою за місцем проживання позивача рішення про встановлення транспортного податку до 15 липня 2014 року, касаційний суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Таке застосування норм податкового законодавства відповідає й положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у позивача обов'язку сплати транспортного податку у 2015 році.

Що ж стосується нарахування позивачу зобов'язання зі сплати транспортного податку у 2016 році касаційний суд виходить з наступного.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII, положення якого набрали чинності з 01 січня 2016 року, до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України внесені зміни, згідно яких об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону від 24 грудня 2015 року №909-VIII в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Отже, Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01 січня 2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

Станом на 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378 грн. (стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік»), а тому 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2016 року складали 1033500 грн.

Таким чином, об'єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1033500 грн. та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).

Рішенням Сумської міської ради «Про встановлення транспортного податку» від 08 липня 2015 року №4558-МР встановлено транспортний податок з 1 січня 2016 року в місті Суми та затверджено Положення про встановлення транспортного податку згідно з додатком до даного рішення.

Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №66 (далі - Методика), відповідно до положень пункту 2 якої (у редакції, чинній на 2016 рік) середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року №403 (Офіційний вісник України, 2013 р., №44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Пунктом 3 Порядку №403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: Сср = Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100), де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку №403).

Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об'єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація. Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.

Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики).

Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункт 14 Методики).

На коефіцієнт коригування ринкової вартості транспортних засобів згідно додатком 1 та додатком 2 Методики впливає строк експлуатації транспортних засобів та нормативний середньорічний пробіг транспортних засобів. При цьому технічний стан автомобіля відповідно до Методики не впливає на обрахунок середньоринкової вартості автомобіля.

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції виходив з того, що легковий автомобіль марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER з об'ємом двигуна 4367 куб.см, та строком експлуатації до двох років зазначено в інформації Мінекономрозвитку щодо автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2016 року. Таку інформацію було подано Мінекономрозвитку до Державної фіскальної служби України. Надана Мінекономрозвитку інформація була розміщена Державною фіскальною службою України в АІС «Податковий блок» та в подальшому була врахована Інспекцією при нарахуванні позивачу транспортного податку та прийнятті податкового повідомлення-рішення.

Апеляційним судом також враховано, що за розрахунком, здійсненим на офіційному сайті Мінекономрозвитку у відповідності до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та не спростованим позивачем, вартість легкового автомобіля марки LAND ROVER, модель RANGE ROVER об'ємом двигуна 4367 куб.см., 2014 року випуску з пробігом до 300000 км. перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2016 року, та становить 2228001,75 грн., вартість нового такого легкового автомобіля становить 4896707,14 грн.

В ході розгляду справи судами не встановлено обставин, які б спростовували правомірність здійсненого розрахунку вартості належного позивачу транспортного засобу, у тому числі невідповідності застосованих при розрахунку складових транспортного засобу, які впливають на коефіцієнт коригування ринкової вартості. Не встановлено й обставин звернення позивача до контролюючого органу для проведення звірки даних щодо об'єктів оподаткування, що перебувають у власності платника податку, у порядку підпункту 267.6.10 пункту 267.6 статті 267 ПК України.

Враховуючи наведене, касаційний суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про правомірність нарахування контролюючим органом суми грошового зобов'язання по транспортному податку за 2016 рік.

Доводи ж позивача, наведені у касаційній скарзі, не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Не є прийнятними й твердження Інспекції про неможливість оскарження позивачем спірних у даній справі податкових повідомлень-рішень з огляду на добровільну сплату визначених ними сум грошових зобов'язань, адже обставини відкликання рішень контролюючого органу в силу положень підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК України не відновлюють становище позивача, яке існувало до моменту їх прийняття, та не можуть позбавляти права особи в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо остання вважає, що рішеннями суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення, а постанови Сумського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року та Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду