ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.10.2018 Справа № 905/1234/18

Господарський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Мартинчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (юридична адреса: 04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок №27-Г, адреса для листування: 02100, місто Київ, Харківське шосе, будинок №49; код ЄДРПОУ - 00032106)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Донбізнескомпані» (83003, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок №36; код ЄДРПОУ - 38999202)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – публічного акціонерного товариства «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд» (83050, місто Донецьк, вулиця Університетська, будинок №36; код ЄДРПОУ – 14360570)

про визнання правочину недійсним,-

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О РУ

Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Донбізнескомпані» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за договором відступлення права вимоги №36/07-14 від 01.07.2014 було здійснено відчуження права вимоги позивача на значно гірших умовах в порівнянні з ринковими умовами, внаслідок чого останній отримав збитки у розмірі 7 757 845,47 гривень.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 09.07.2018 відкрито провадження по справі №905/1234/18, вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 23.07.2018.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 23.07.2018 відкладено підготовче судове засідання на 27.08.2018, встановлено додатковий час на подання відзиву та заперечень.

Від відповідача 27.08.2018 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову.

Також, останнім подано заяву про сплив позовної давності.

Судове засідання відбувалось в режимі відбувалось в режимі відеоконференції. У судовому засіданні 27.08.2018 оголошено перерву до 12.09.2018.

Судове засідання 12.09.2018 відбувалось в режимі відеоконференції. У судовому засіданні 12.09.2018 оголошено перерву до 25.09.2018.

25.09.2018 на адресу господарського суду Донецької області від представника третьої особи надійшли письмові пояснення по справі.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 11.10.2018.

У судове засідання 11.10.2018 представники сторін не з’явились, про причини неявки суду не повідомили.

Одночасно, за висновками суду, товариство з обмеженою відповідальністю «Донбізнескомпані» та публічне акціонерне товариство «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд» були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи з урахуванням наступних обставин.

За приписами статті 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно з відомостями, які наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням товариства з обмеженою відповідальністю «Донбізнескомпані» є: 83003, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок №36.

Згідно з відомостями, які наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням публічного акціонерного товариства «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд» є: 83050, місто Донецьк, вулиця Університетська, будинок №36.

У відповідності до листів Харківської дирекції Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» відділення поштового зв’язку призупинили приймання та пересилання поштових відправлень на адресу населених пунктів Донецької та Луганської областей, у т.ч. м. Донецьк.

З огляду на те, що відповідачі знаходиться на території, на яку не здійснюється пересилання поштової кореспонденції, на офіційному веб-порталі «Судова влада України» (dn.arbitr.gov.ua) розміщувались оголошення про дату та час всіх судових засідань у справі № 905/1234/18.

Таким чином, господарським судом було вжито всіх можливих та залежних від суду заходів для повідомлення відповідача про день, місце та час судового засідання.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд –

В С Т А Н О В И В

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

23.01.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (правонаступником якого є Позивач) та Відкритим акціонерним товариством «Трест будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «ДОНБАСШЛЯХБУД» (правонаступником якого є Третя особа) укладено Кредитний договір №2.

За умовами п. 1.1 Кредитного договору №2 кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, що складають невід'ємну частину договору.

В забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором №2 між Позивачем та Третьою особою були укладені наступні Договори іпотеки:

Іпотечний договір від 01.08.2008, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу 01.08.2008 за №7899;

Іпотечний договір №2 від 23.01.2008, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу 23.01.2008 за №261;

Іпотечний договір №3 від 08.05.2009, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за №2482.

Проте, станом на момент укладання оскаржуваного договору (01.07.2014):

Правовідносини за Іпотечним договором від 01.08.2008 були визнані припиненими рішенням господарського суду Донецької області від 14.01.2014 у справі №905/8384/13, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.04.2014.

Іпотечний договір №2 від 23.01.2008 було визнано недійсним рішенням господарського суду Донецької області від 23.09.2013 у справі №905/2361/13, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.10.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 14.04.2014.

Іпотечний договір №3 від 08.05.2009 було визнано недійсним рішенням господарського суду Донецької області від 01.04.2014 у справі №905/883/13, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.06.2014.

Таким чином, станом на 01.07.2014 вказані рішення набрали законної сили та були чинними, тобто зобов’язання за Кредитним договором №2 фактично не були забезпечені заставою/іпотекою.

01.07.2014 між Позивачем (за Договором - Кредитор) та Відповідачем (за Договором - Новий кредитор) був укладений Договір відступлення прав вимоги №36/07-14 (надалі - Договір відступлення прав вимоги), згідно п. 1.1. якого ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_1», як Первісний кредитор, передав, а ТОВ «ДОНБІЗНЕСКОМПАНІ», як Новий кредитор, прийняв усі права вимоги щодо виконання зобов’язань за наступними договорами:

1) права вимоги до Боржника за кредитним договором №2 від 23.01.2008, що укладений між Позивачем та Третьою особою, з наступними змінами та доповненнями;

2) права вимоги до Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу», за Договором поруки №2/трест від 06.02.2009.

Відповідно п.1.2. Договору відступлення прав вимоги заборгованість Боржника за Кредитним договором визнана у судовому порядку та відповідно до ухвал господарського суду Донецької області у справі про банкрутство Боржника №42/1676 від 29.05.2013 та від 06.11.2013 включена до реєстру вимог кредиторів на загальну суму 15 757 845,47 гривень.

У пункті 2.1. Договору відступлення права Сторони погодили, що сплата за відступлення прав вимоги за цим Договором в розмірі, встановленому в п. 1.5. цього Договору, здійснюється Новим Кредитором в наступному порядку:

2.1.1. грошові кошти у розмірі 5 781 331,73 грн. сплачуються Новим кредитором на поточний рахунок Первісного кредитора у строк до 08.07.2014 року (включно);

2.1.2. грошові кошти у розмірі 2 218 668,27 грн. у строк до 08.07.2014 року (включно).

2.1.3. Відповідно п.1.5. Договору відступлення прав вимоги здійснюється на платній основі. Вартість прав вимоги на день укладання цього Договору складає 8 000 000,00 гривень.

ТОВ «Донбізнескомпані» заявою від 08.07.2014 повідомило ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» про здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, на суму 5 781 331,73 грн., внаслідок чого зобов’язання Банку перед Відповідачем, що виникли на підставі Договору поруки №37/07-14 від 01.07.2014 щодо сплати грошових коштів у розмірі 5 781 331,73 гривень є припиненими.

Залишок непогашеної суми за договором відступлення права вимоги відповідно до платіжного доручення №1 від 08.07.2014 була сплачена ТОВ «Донбізнескомпані» у розмірі 2 218 668,27 гривень, про що зазначає сам позивач у позовній заяві.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; 4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Частиною 1 статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії; 3) встановлено систематичне порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 року № 733 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.11.2014 року № 123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», відповідно до якого, з 21.11.2014 року розпочато процедуру виведення публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» з ринку, шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 року A4 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.03.2015 року № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно якого з 20.03.2015 року розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноваженою особою Фонду па ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» ОСОБА_2.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.02.2016 № 213 продовжений строк здійснення процедури ліквідації публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» та повноваження ліквідатора ПАТ «ВіЕйБі Банк», провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_2 строком на два роки до 19.03.2018 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15.02.2018 № 474 продовжений строк здійснення процедури ліквідації публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» та повноваження ліквідатора ПАТ «ВіЕйБі Банк», провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_2 строком на два роки до 19.03.2020 включно.

Вказана інформація розміщена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у мережі інтернет (www.fg.gov.ua) та є загальновідомою, а тому відповідно до норм статті 35 Господарського процесуального кодексу України не потребує доказування.

Статтею 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою вказаного нормативно-правового акту є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Частиною 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Також треба зазначити, що положення ст. 38 Закону передбачають, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних.

В той же час, таке право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину. Одного лише твердження про нікчемність правочину очевидно недостатньо для визнання його таким, оскільки воно, у даному випадку, нівелюється протилежним твердженням та доказами про дійсність договору.

Відповідно до абзацу першого пункту 1.18 глави 1 розділу ІІІ Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, № 2 від 05.07.2012 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.09.2012 року за № 1581/21893 (в редакції станом на час складання наказу від 25.05.2016 року), Фонд безпосередньо (або уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію у разі делегування їй повноважень) зобов'язаний (зобов'язана): протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з таких підстав:

- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

- банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

- банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

- банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

- банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

- банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

- банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

- банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними безпосередньо протягом дії тимчасової адміністрації.

Відповідно до п. 5 розділу ІІ «Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення» затвердженого рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №826 від 26.05.2016 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України №863/28993 від 15.06.2016 року у разі необхідності проведення перевірки протягом процедури ліквідації банку така перевірка повинна бути завершена не пізніше шести місяців з дня початку процедури ліквідації банку. За рішенням виконавчої дирекції Фонду перевірку може бути продовжено, але не більше, ніж на шість місяців.

Відповідно до п. 7 розділу II Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними за наслідками проведення перевірки Комісією складаються та подаються на розгляд Уповноваженій особі Фонду пропозиції та висновки, які оформлюються відповідним актом(ами) перевірки.

Акт перевірки повинен містити:

- інформацію щодо складу Комісії;

- перелік правочинів (у тому числі договорів) щодо кожного правочину (договору), що перевірялися, а саме: номер рахунку/договору, назва операції, наявність/відсутність факту нікчемності, підстава нікчемності (норма закону) (у разі виявлення факту нікчемності), інформація про те, яким чином вчинення (укладення) даного правочину призвело до збільшення витрат Фонду, пов'язаних з виведенням неплатоспроможного банку з ринку (у разі нікчемності правочину на підставі пункту 9 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»);

- інформацію щодо конфлікту інтересів членів Комісії.

Акт (и) перевірки повинен(ні) бути складений(і) не пізніше останнього дня проведення перевірки. Акт підписується всіма членами Комісії.

Відповідно до п. 8 розділу II Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, Уповноважена особа Фонду протягом двох робочих днів з дня подання відповідного акта перевірки розглядає пропозиції й висновки, викладені у ньому, та у разі згоди з висновками готує та підписує відповідний розпорядчий документ та вчиняє інші необхідні дії.

У розпорядчому документі зазначається інформація про наявність/відсутність обґрунтованих підстав нікчемності правочинів(договорів) та обов'язково додається перелік нікчемних правочинів (договорів) із зазначенням номера рахунку/договору, назви операції, підстави нікчемності (норма закону) щодо кожного правочину (договору).

Про прийняте рішення Уповноважена особа Фонду повідомляє протягом одного робочого дня Фонд, сторони виявленого нікчемного правочину (договору) та у разі потреби - правоохоронні органи.

У листі сторонам нікчемного правочину (договору) обов'язково зазначаються:

- підстава застосування наслідків нікчемності правочину (норма закону);

- інформація щодо порядку застосування наслідків нікчемності.

Проте , будь-якого розпорядчого документа матеріали справи не містять.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Разом з тим, за змістом наведених норм право Уповноваженої особи Фонду визнавати правочини (договори) нікчемними не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення щодо цього обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину. Одного лише твердження про нікчемність правочинів вочевидь недостатньо для визнання їх такими, оскільки останнє, у випадку, який розглядається, нівелюється протилежним твердженням особи про дійсність правочинів.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Аналогічні положення містяться в ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що згідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до положень п. п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Тобто, виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсними укладеного між сторонами договору зобов'язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як на підставу для визнання недійсним договору позивач вказує на те, що такий правочин є нікчемними, тобто таким, недійсність якого встановлена приписами ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки за цим договором було здійснено відчуження права вимоги позивача на значно гірших умовах в порівнянні з ринковими умовами; в результаті укладення цих договорів було штучно виведено активи позивача, внаслідок чого останній отримав збитки у розмірі 7 757 845,47 гривень.

За змістом п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону (в чинній редакції) однією з підстав нікчемності правочинів є випадок, коли банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов’язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

З огляду на положення ст. 38 Закону саме на ОСОБА_1 покладається обов’язок доведення обставини невідповідності вартості відчуженого майна (в даному випадку, прав вимог) звичайній ціні на таке майно.

У пункті 2.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачувалися за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні.

Згідно з п. 14.1.71. Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до п. 14.1.219. Податкового кодексу України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Відповідно до положень ст. З Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, визначеними в статті 9 Закону про оцінку, і є результатом практичної діяльності суб’єкта оціночної діяльності.

При цьому, Відповідно до положень ст. З Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору.

Таким чином, виключно на підставі звіту про оцінку майна можна стверджувати про відповідність або не відповідність ринковим цінам ціни відчуження майна, визначеної сторонами у відповідному договорі.

Доводи позивача про те, що оспорюваний договір відступлення права вимоги від 01.07.2017, укладений між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ТОВ «Донбізнескомпані» на умовах, що значно гірші за звичайні ринкові умови укладення відповідних угод, не підтверджується жодним належним та допустимим доказом.

За змістом позовної заяви позивач вказував, що відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом.

Враховуючи те. що одним з основних принципів здійснення ліквідації Банку є принцип щонайменших витрат. Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було здійснено відбір суб'єктів оціночної діяльності та надано їм відповідну акредитацію.

Таким чином позивач, в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк», має право здійснювати оплату витрат пов'язаних із проведенням судових експертиз виключно в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом та виключно суб'єктами оціночної діяльності акредитованими Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Проте, у зв’язку зі зміною процедури визначення суб'єктів оціночної діяльності для виконання оцінок ОСОБА_1, станом на дату подання позову не має можливості подати оцінку з визначення ринкової вартості права вимоги станом на дату укладення оспорюваного правочину.

Зазначав, що оцінка ринкової вартості права вимоги буде надана після відкриття провадження у справі.

Підготовче судове засідання неодноразово відкладалось з метою надання сторонам додаткового часу на подання письмових доказів у справі, проте, позивачем жодного разу не повідомлялось суду про проведення відповідної експертизи з визначення оцінки майна. Клопотань про призначення судової економічної експертизи не заявлялось.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ГПК України (ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Це стосується позивача, який має довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Отже, позивач не довів, що вартість права вимоги, переданого за договором відступлення права вимоги, є нижчою за звичайні ціни, що діяли на момент укладення спірного договору відступлення права вимоги. Банком не проводились будь-які експерті дослідження з метою встановлення ринкової вартості майнових прав за Кредитним договором, що свідчить про безпідставність припущень про нікчемність оскаржуваного Договору на підставі п. З ч. З ст. 38 Закону.

При цьому, необхідно враховувати, що станом на дату укладання оскаржуваного Договору відступлення прав вимог:

- фінансовий стан основного Боржника за Кредитним договором №2 (Третьої особи) був незадовільний, внаслідок чого щодо нього ухвалою господарського суду Донецької області від 18.11.2010 була порушена справа про банкрутство №42/1676, а подальшому його визнано Банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру;

- Боржник та його майно знаходиться на території де проводиться антитерористична операція, що прямо впливає на зниження інвестиційної привабливості та вартості майна;

- заборгованість за кредитом та відсотками вже була прострочена протягом декілька років;

- зобов’язання за Кредитним договором №2 фактично не були забезпечені заставою/іпотекою.

Щодо відсутності ознак нікчемності правочинів, передбачених п. 1 ч. 3. ст. 38 Закону.

За змістом п. 1 ч. З ст. 38 Закону (в чинній редакції) однією з підстав нікчемності правочинів є випадок, коли банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

В обґрунтування нікчемності правочину на даній підставі ОСОБА_1 посилається на наступне:

- фактично відчуження високоліквідного активу було здійснено безоплатно, а саме, без надходження на розрахунковий рахунок Банку коштів;

- фактично ОСОБА_1 відмовився від власних майнових вимог за Договорами забезпечення (іпотеки/застави).

Проте, такі висновками Банку є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно п.1.5. Договору відступлення права вимоги прав вимоги здійснюється на платній основі. Вартість прав вимоги на день укладання цього Договору складає 8 000 000,00 гривень.

У пункті 2.1. Договору відступлення права Сторони погодили, що сплата за відступлення прав вимоги за цим Договором в розмірі, встановленому в п. 1.5. цього Договору, здійснюється Новим Кредитором в наступному порядку:

2.1.1. грошові кошти у розмірі 5 781 331,73 грн. сплачуються Новим кредитором на поточний рахунок Первісного кредитора у строк до 08.07.2014 року (включно);

2.1.2. грошові кошти у розмірі 2 218 668,27 грн. у строк до 08.07.2014 року (включно).

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Отже, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Виходячи з наведених положень законодавства, сторони Договору відступлення прав вимоги на власний розсуд визначили умови щодо порядку проведення розрахунків.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Згідно частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Вимоги ТОВ «Донбізнескомпані» до ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», що виникли на підставі Договору поруки у розмірі 5 781 331,73 гривень, були грошовими та строк виконання яких настав.

Одночасно, вимоги ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» до ТОВ «Донбізнескомпані», що виникли на підставі оскаржуваного Договору відступлення прав вимог у розмірі 5 781 331,73 гривень, були грошовими та строк виконання яких настав.

З огляду на ці обставини та положення чинного законодавства, ТОВ «Донбізнескомпані» заявою від 08.07.2014 повідомило ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» про здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, на суму 5 781 331,73 гривень, внаслідок чого зобов’язання Банку перед Відповідачем, що виникли на підставі Договору поруки №37/07-14 від 01.07.2014 щодо сплати грошових коштів у розмірі 5 781 331,73 гривень є припиненими, а зобов’язання Відповідача перед Банком за Договором відступлення прав вимог від 01.07.2014 є припиненими частково - на суму 5 781 331,73 гривень.

В результаті здійснення часткового зарахування зустрічних однорідних вимог, заборгованість відповідача перед Банком за Договором відступлення прав вимоги становила 2 218 668,27 гривень.

Ця сума відповідно до платіжного доручення №1 від 08.07.2014 була сплачена ТОВ «Донбізнескомпані» у повному обсязі, про що власне і зазначає позивач у позовній заяві.

При цьому, позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили, що на момент зарахування зустрічних однорідних вимог до банку застосовувались відповідні обмеження.

Отже, судом не приймаються твердження позивача, що укладення Договору про відступлення права вимоги від 01 липня 2014 року спрямовано на фактичну відмову Позивача від звернення стягнення на предмет іпотеки/застави.

Про наявність інших підстав вважати оскаржуваний договір недійсним, встановлених положеннями статті 38 Закону, позивачем не наводяться.

Оскільки, судом не встановлено факту невідповідності правочину вимогам закону України, тому відсутні підстави визнання недійсним договору на підставі п.8 ч.3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог банку.

З огляду на викладене, судом відхиляються твердження відповідача про пропуск позивачем строків позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За положеннями статті 129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача у разі відмови в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 185, 191, 236-238, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В

В задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Донбізнескомпані» про визнання договору відступлення права вимоги №36/07-14 від 01.07.2014 недійсним – відмовити.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У судовому засіданні 11.10.2018 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення буде складено та підписано 22.10.2018.

Позивач : публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (юридична адреса: 04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок №27-Г, адреса для листування: 02100, місто Київ, Харківське шосе, будинок №49; код ЄДРПОУ - 00032106)

Відповідач : товариство з обмеженою відповідальністю «Донбізнескомпані» (83003, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок №36; код ЄДРПОУ - 38999202)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: публічне акціонерне товариство «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд» (83050, місто Донецьк, вулиця Університетська, будинок №36; код ЄДРПОУ – 14360570)

Суддя С.М. Фурсова