ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

16 жовтня 2018 року

справа №161/3466/16-а

адміністративне провадження №К/9901/59496/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2018 року у складі колегії суддів Онишкевича Т.В., Іщук Л.П., Обрізка І.М. у справі №161/3466/16-а за позовом ОСОБА_1 до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

16 серпня 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (далі - управління Пенсійного фонду, відповідач у справі) про визнання дій щодо оподаткування пенсії протиправними та зобов'язання відповідача здійснити з 01 лютого 2015 року виплату позивачу його пенсії у повному обсязі без стягнення будь-яких податків.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 квітня 2016 року у справі № 161/3466/16-а в задоволенні позову відмовлено.

22 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 квітня 2016 року за виключними обставинами з огляду на прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2018 року у справі № 1-6/2018.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2018 року (судді Пахолюк А.М., Гриня О.М., Олексюк А.В.) подану позивачем заяву задоволено частково. Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду та зобов'язано відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії без утримання сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору, починаючи з 17 вересня 2015 року. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що позивач мав законні очікування щодо належного захисту свого права на «майно» у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Внаслідок визнання неконституційними певних норм Податкового кодексу України його становище покращилося, а отже підлягає застосуванню стаття 58 Конституції України.

16 липня 2018 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2018 року та залишено заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 квітня 2016 року без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, висновуючись на аналізі положень статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», частини 1 статті 58 Конституції України, вказав на те, що на час ухвалення постанови суду від 13 квітня 2016 року положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України були чинними, підлягали застосуванню Луцьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Волинської області та втратили чинність лише з 27 лютого 2018 року.

У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, в якій він, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції положень статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та принципів адміністративного законодавства, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2018 року та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В касаційній скарзі позивач зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України неконституційні правові акти застосуванню не підлягають, а постанова Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 квітня 2016 року у справі №161/3466/16-а, яка прийнята на підставі неконституційного правового акту - підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, порушує принципи верховенства права та законності і тому не може вважатися законною. ДОВОДИ ЩОДО СУДОВОГО ЗБОРУ ????

29 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження за касаційною скаргою позивача, справу № 161/3466/16-а витребувано з суду першої інстанції.

12 вересня 2018 року справа № 161/3466/16-а надійшла на адресу Верховного Суду.

Відповідачем наданий відзив на касаційну скаргу позивача, в якому управління Пенсійного фонду вказує на законність постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 квітня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (набрала законної сили) з підстав того, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28 грудня 2014 року були внесені зміни до підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, у відповідності до якого до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до Закону) отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із Законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, у частині такого перевищення. З урахуванням вказаних обставин суд встановив, що виплачувана ОСОБА_1 пенсія є його доходом у розумінні приписів Податкового кодексу України, і відповідач діяв правомірно, стягуючи з неї податки.

Відповідно до частини п'ятою статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України однією з підстав для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акту чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

27 лютого 2018 року Конституційним Судом України ухвалено рішення у справі № 1-6/2018 про визнання неконституційним положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким запроваджено оподаткування пенсій певних категорій (груп) пенсіонерів, суперечить статті 46 Конституції України.

Відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

За положеннями статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року вбачається, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визнане неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відтак, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що дія абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України втратила чинність з 27 лютого 2018 року.

Судом апеляційної інстанції установлено, що згідно з довідкою № 6009 від 25 квітня 2018 року Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області з березня 2018 року відповідач припинив стягнення податку з пенсії позивача.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що на час виникнення спірних правовідносин та на час ухвалення постанови суду від 13 квітня 2016 року положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України були чинними та підлягали застосуванню відповідачем.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо доводів заявника касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції принципу рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, яке полягає у тому, що суд розглянув апеляційну скаргу відповідача без сплати судового збору , Суд зазначає наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI.

Розміри ставок судового збору встановлені статтею 4 цього Закону, зокрема пункт 3 частини 2 визначає їх розмір за подання позовів, заяв, скарг саме до адміністративного суду. Суд звертає увагу на те, що цим пунктом серед іншого встановлено, що за подання заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами її заявник сплачує 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Однак нововиявлені обставини та виключні обставини є самостійними підставами для перегляду судового рішення, які не можна ототожнювати. Натомість розмір судового збору за подання заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з виключними обставинами Законом № 3674-VI не визначений, а відтак враховуючи, що законодавець пов'язує розмір судового збору при поданні апеляційної скарги на рішення суду із ставкою, що підлягала сплаті при поданні іншої заяви, Суд дійшов висновку про те, що судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду, прийняте за результатом розгляду заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з виключними обставинами, не сплачується. Отже, судом апеляційної інстанції прийнято апеляційну скаргу відповідача до розгляду без сплати судового збору, що цілком відповідає нормам Закону № 3674-VI, та виключає будь-яку упередженість цього суду та порушення ним принципів адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, Суд також зазначає, що позивач має право звернутися до суду із заявою про повернення судового збору, сплаченого за подання заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з виключними обставинами та за подання касаційної скарги.

Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2018 року у справі №161/3466/16-а залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р.Ф.Ханова

Судді І.А.Гончарова

І.Я.Олендер