open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/16571/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г. О.,

за участю представників:

позивача за первісним позовом - Глобенко Л. В.,

відповідача за первісним позовом - Окунєв І. С.,

третіх осіб за первісним позовом - Брунь Ю. І., Пісковенко І. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2018 (судді: Власов Ю. Л., Буравльов С. І., Андрієнко В. В.) і рішення Господарського суду м. Києва від 05.04.2018 (суддя Шкурдова Л. М.) у справі № 910/16571/17

за позовом Київської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Українська міжбанківська валютна біржа",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

про визнання договору недійсним,

за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Українська міжбанківська валютна біржа"

до Київської міської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

про визнання договору дійсним,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У вересні 2017 року Київська міська рада звернулася до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська міжбанківська валютна біржа" (далі - ПрАТ "УМВБ") про визнання недійсним із моменту укладення охоронно-орендного договору від 23.04.1996 № 134/96 (далі - договір від 23.04.1996), укладеного між Державним історико-архітектурним заповідником "Стародавній Київ" (далі - ДІАЗ "Стародавній Київ") і ПрАТ "УМВБ" на підставі статей 16, 203, 504, 759, 760, 762, 774 Цивільного кодексу України, статей 207, 208, 283, 284 Господарського кодексу України, статей 6, 23, 25 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Позов обґрунтовано тим, що оспорюваний договір укладено із порушенням положень Інструкції про порядок обліку, забезпечення збереження, змісту, використання і реставрації нерухомих пам'яток історії та культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13.05.1986 № 203 (далі - Інструкція), Порядку надання згоди на передачу в оренду нежилих приміщень, що належать до комунальної власності м. Києва, затвердженого розпорядженням Представника Президента України від 11.01.1994 № 10 (далі - Порядок від 11.01.1994), оскільки форма спірного договору не відповідає його типовій формі; визначення орендної плати здійснено з порушенням вимог законодавства; цей договір не погоджено відповідним державним органом охорони пам'яток республіканського значення і його було укладено поза межами строку дії ордера, що, на думку позивача, не відповідає положенням Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 № 470; конкурс на передачу в орендне користування спірного об'єкта не проводився, хоча це передбачено Порядком від 11.01.1994. Позивач також послався на ухилення відповідача від внесення змін до спірного договору в частині розміру орендної плати та акцентував, що охоронно-орендний договір від 14.05.1995 (далі - договір від 14.05.1995), укладений між ДІАЗ "Стародавній Київ" та Акціонерним товариством "Київський міжнародний контрактовий ярмарок" (далі - АТ "Київський міжнародний контрактовий ярмарок"), що було орендарем спірного об'єкта до укладення із відповідачем оспорюваного договору, не припинено.

1.2. ПрАТ "УМВБ" звернулося до господарського суду із зустрічним позовом до Київської міської ради про визнання дійсним договору від 23.04.1996.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що під час укладення спірного договору сторонами було дотримано вимог законодавства, досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, договір упродовж тривалого часу виконується, ПрАТ "УМВБ" є добросовісним орендарем і користувачем будинку за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 1, попередній договір від 14.05.1995 розірвано із 14.02.1996 на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 07.02.1996 № 162, звільнення орендаря від сплати орендної плати на час проведення капітального ремонту та реконструкції було узгоджено сторонами, крім того, умовами спірного договору не передбачено його розірвання на підставі розпорядження Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) чи іншого державного органу.

1.3. ПрАТ "УМВБ" подало до суду заяву про застосування строку позовної давності до вимог первісного позову.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.04.2018 у задоволенні первісного позову відмовлено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні вимог первісного позову, місцевий господарський суд виходив із недоведеності позивачем підстав і порушень вимог законодавства під час укладення оспорюваного договору, з якими положення Цивільного кодексу УРСР пов'язують визнання недійсним цього договору. Оскільки суд відмовив у задоволенні первісного позову через його необґрунтованість заяву про застосування наслідків пропуску строків позовної давності було залишено без розгляду.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що відмова у задоволенні первісного позову про визнання недійсним договору від 23.04.1996 передбачає дійсність останнього, що, у свою чергу, за наведених обставин виключає можливість визнання договору дійсним у судовому порядку. Водночас місцевий господарський суд акцентував, що дійсним може бути визнано лише договір, який є недійсним в силу закону, тобто нікчемний. При цьому нікчемний договір може бути визнано дійсним лише у випадках, установлених Цивільним кодексом України; такі випадки передбачено статтею 219 Цивільного кодексу України, яка визначає можливість визнання судом дійсним одностороннього правочину, який вчинено без додержання вимог закону щодо його нотаріального посвідчення, та статтею 220 Цивільного кодексу України, яка передбачає можливість визнання дійсним договору, при укладенні якого не було додержано вимог щодо його нотаріального посвідчення. Інших випадків можливості застосування такого способу захисту як визнання дійсним договору Цивільним кодексом України не передбачено.

2.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2018 рішення Господарського суду м. Києва від 05.04.2018 залишено без змін із тих же підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Київська міська рада, не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2018 і рішення Господарського суду м. Києва від 05.04.2018, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог Київської міської ради.

Підставами для скасування судових рішень скаржник зазначає неповне з'ясування обставин справи, неналежну оцінку його доводів і зібраних у справі доказів, що, на думку скаржника, призвело до прийняття необґрунтованого судового рішення. Київська міська рада наголошує на наявності правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору із мотивів, наведених нею у первісному позові. Зокрема, скаржник акцентує, що сторонами при укладенні оспорюваного договору не було додержано його типової форми; цей договір не містив усіх істотних умов, необхідних для договорів зазначеного виду; об'єкт оренди, переданий за таким договором, є пам'яткою архітектури місцевого значення, тому його передача мала відбуватися із дотриманням вимог Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії і культури", який є спеціальним стосовно Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також з урахуванням положень Інструкції. Окрім цього, Київська міська рада зазначає, що на неодноразові звернення щодо необхідності приведення спірного договору в частині зміни розміру орендної плати у відповідність до вимог законодавства відповідач не реагував, відповідної додаткової угоди до спірного договору укладено не було. Тобто, як вважає скаржник, відповідач протиправно ігнорував законні вимоги Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в частині приведення положень спірного договору у відповідність до типових умов щодо розміру орендної плати, що є суттєвою умовою договору.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "УМВБ" посилається на необґрунтованість доводів наведених у касаційній скарзі, та правомірність висновків, викладених в оскаржених судових рішеннях, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення і постанову у справі - без змін. Зокрема, товариство наголошує на відсутності у цьому випадку правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, оскільки цей договір було укладено сторонами у визначеній законом письмовій формі, він є укладеним і містить усі істотні умови, необхідні для договорів такого виду, а отже відповідає вимогам закону - статтям 44, 45, 153, 154, 257 Цивільного кодексу УРСР, статті 21 Закону України "Про охорону і використання пам'яток історії і культури", статтям 10, 12 Закону України "Про оренду державного майна", статті 21 Закону України "Про підприємства в Україні", а отже є дійсним. ПрАТ "УМВБ" також посилається на те, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами; сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови може свідчити про його неукладення, а не про його недійсність.

3.3. Від Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він погоджується з доводами, викладеними у касаційній скарзі. Зокрема, департамент наголошує, що спірний об'єкт оренди є об'єктом культурної спадщини національного значення, тому оспорюваний договір мало бути погоджено із Міністерством культури СРСР; оспорюваний договір не містить істотних умов і не відповідає типовій формі, крім того, на момент укладення цього договору не було припинено договір від 14.05.1995, укладений між ДІАЗ "Стародавній Київ" і АТ "Київський міжнародний контрактовий ярмарок".

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та аргументи, викладені у відзивах на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 07.02.1996 Київською міською державною адміністрацією видано розпорядження № 162 "Про використання нежилого будинку № 1 по вул. Межигірській у Подільському районі", відповідно до якого з метою раціонального використання нежилих приміщень міської комунальної власності було погоджено з наданням ДІАЗ "Стародавній Київ" в орендне користування Українській міжбанківській валютній біржі нежилого будинку № 1 по вул. Межигірській загальною площею 2700 м2, наголошено на необхідності видачі Управлінням комунального майна м. Києва ордера на право зайняття приміщень. У пункті 3 цього розпорядження зазначено про втрату чинності розпорядженням Київської міської ради народних депутатів від 23.12.1994 № 289-С "Про використання нежилого будинку № 1 по вул. Межигірській у Подільському районі".

23.04.1996 на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 07.02.1996 № 162 між ДІАЗ "Стародавній Київ" - орендодавцем і Українською міжбанківською валютною біржею (наразі - ПрАТ "УМВБ") - орендарем укладено договір, за умовами якого орендареві передано в оренду будинок, розташований у м. Києві, по вул. Межигірській, 1, який є історичною та культурною пам'яткою (пам'ятка архітектури національного значення (постанова Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970).

Відповідно до статті 2 договору від 23.04.1996 термін дії договору (строк оренди) становить 49 років, із 23.04.1996 до 22.04.2045.

За змістом статті 3 цього договору на орендаря покладено обов'язок із забезпечення проведення повного комплексу реставраційних і ремонтних робіт згідно з проектом пристосування, а також внесення після завершення цих робіт щомісячної орендної плати в сумі 2365,00 доларів США, крім того, відшкодування ПДВ і компенсація земельного податку. При цьому сторони обумовили, що орендна плата сплачується у національній валюті України за курсом Національного банку України на підставі рахунка, виставленого орендодавцем орендареві відповідно до чинного законодавства на дату здійснення такої сплати.

Під час розгляду справи господарські суди попередніх інстанцій установили, що цей договір було погоджено з Управлінням охорони пам'яток історії культури та історичного середовища м. Києва, а також з Управлінням майна м. Києва (відповідні погодження є на першому аркуші договору від 23.04.1996).

23.04.1996 за актом приймання-передачі ДІАЗ "Стародавній Київ" передав, а орендар прийняв в оренду будинок по вул. Межигірській, 1 у м. Києві.

У подальшому будинок, розташований у м. Києві по вул. Межигірській, 1, було закріплено на праві оперативного управління за Управлінням охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища м. Києва згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 07.03.1997 № 283, про що ДІАЗ "Стародавній Київ" 18.07.1997 у листі № 257 повідомив орендареві, зазначивши, що будинок по вул. Межигірський, 1 передається із балансу ДІАЗ "Стародавній Київ" на баланс Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища м. Києва, у зв'язку з чим усі права орендодавця за договором від 23.04.1996 переходять до цього управління.

Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що орендарем за власні кошти було здійснено комплекс реставраційних і ремонтних робіт зазначеної будівлі, і це підтверджено актами про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, що затверджені Головним управлінням охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт, а також Управлінням охорони пам'яток і зареєстровані Управлінням Держархбудконтролю м. Києва від 29.01.2001 № 19, від 16.01.2004 № 08.

4.3. Як убачається із матеріалів справи та установлено господарськими судами, предметом первісного позову є вимога Київської міської ради про визнання недійсним із моменту укладення договору від 23.04.1996, сторонами в якому є ДІАЗ "Стародавній Київ" і ПрАТ "УМВБ" як такого, що суперечить вимогам законодавства. Предметом зустрічного позову є вимога ПрАТ "УМВБ" до Київської міської ради про визнання дійсним зазначеного договору.

4.4. Ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення вимог як первісного, так і зустрічного позовів. Як убачається зі змісту касаційної скарги, Київська міська рада не погоджується із відмовою судів у задоволенні вимог первісного позову про визнання недійсним договору від 23.04.1996.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Колегія суддів вважає, що оскаржені рішення і постанову ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, тому їх необхідно залишити без змін із таких підстав.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 44 Цивільного кодексу Української PCP (чинного на час укладення оспорюваного договору) у письмовій формі повинні укладатись, зокрема, угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу PCP і Української PCP.

Згідно з частиною 1 статті 45 Цивільного кодексу Української PCP недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу Української PCP встановлено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Отже, підставою для визнання угоди недійсною повинна бути її невідповідність вимогам законодавства, яке діяло на момент її укладення.

За змістом статті 153 зазначеного Кодексу договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Коли сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась (стаття 154 Цивільного кодексу УРСР).

Згідно з частиною 2 статті 257 цього Кодексу договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених окремими правилами.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про оренду державного майна" (у редакції, що діяла на час укладення оспорюваного договору) визначено істотні умови договору оренди, а саме: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; відповідальність сторін: страхування орендарем взятого ним в оренду майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Згідно зі статтею 12 цього ж Закону моментом укладення договору є момент досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

На момент укладення спірного договору особливості передачі у користування майна, яке є пам'яткою історії та культури, визначалися нормами Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" від 13.07.1978.

Об'єкт, який за умовами спірного договору передавався відповідачеві в оренду, як установили суди, є історичною і культурною пам'яткою, отже передача такого об'єкта у користування мала відбуватися відповідно до норм чинного на той час Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії і культури", що правомірно було ураховано судами попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 6 цього Закону до пам'яток історії та культури належать також пам'ятки архітектури та містобудування.

Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону пам'ятки історії та культури перебувають у власності держави, а також колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій і в особистій власності громадян.

Державне управління в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури здійснюється Радою Міністрів СРСР, Радою Міністрів Української РСР, виконавчими комітетами обласних, районних, міських, районних у містах, селищних і сільських Рад народних депутатів, а також спеціально уповноваженими на те державними органами охорони пам'яток відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР (стаття 7 Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури").

Водночас відповідно до статті 21 зазначеного Закону будинки і споруди, віднесені до пам'яток історії та культури, надаються в користування державним, кооперативним, іншим громадським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за погодженням з спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток.

Згідно з пунктом 71 Інструкції нерухомі пам'ятники історії і культури (будівлі і споруди), які знаходяться у власності держави і можуть бути використані в господарських і інших практичних цілях (за винятком використання в якості житлових приміщень), передаються в установленому порядку на баланс місцевих державних органів охорони пам'ятників для надання в користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

Порядок і умови використання пам'яток історії та культури встановлюються державними органами охорони пам'яток і визначаються для кожного пам'ятника, що знаходиться в користуванні або власності підприємств, установ, організацій і громадян, відповідним охоронним документом, зокрема, охоронно-орендним договором (додаток № 8). В охоронних документах передбачаються також порядок і терміни реставрації, консервації, ремонту пам'яток і пов'язаних з ними будівель, споруд та предметів, що становлять культурну цінність, благоустрій територій, садів, парків, природних ландшафтів, організація належної охорони пам'яток та інші умови (пункт 72 Інструкції).

Відповідно до пункту 73 цієї Інструкції порядок та умови використання нерухомих пам'ятників загальносоюзного та республіканського значення підлягають погодженню відповідно з Міністерством культури СРСР або державними органами охорони пам'ятників союзних республік.

Пунктом 74 Інструкції передбачено, що охоронно-орендні договори укладаються між підприємствами, установами, організаціями, громадянами, яким передаються пам'ятки історії та культури для використання в господарських цілях і місцевими державними органами охорони пам'яток, на балансі яких знаходяться ці пам'ятки.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Під час вирішення спору господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини і зібрані у справі докази, надавши оцінку оспорюваному договору стосовно його відповідності вимогам закону, визнали недоведеною позивачем наявність тих обставин, з якими положення законодавства пов'язують визнання недійсним спірного договору. Попередні судові інстанції установили, що договір від 23.04.1996 було укладено із дотриманням наведених вище вимог законодавства. При цьому, як з'ясували суди, цей договір сторонами вчинено у визначеній законом письмовій формі; укладено на підставі відповідного розпорядження Київської міської державної адміністрації і погоджено з Управлінням охорони пам'яток історії культури та історичного середовища м. Києва, а також Управлінням майна м. Києва; він містить усі істотні умови, необхідні для договорів такого виду, а також умови щодо здійснення реставрації, ремонту будинку-пам'ятки, забезпечення підтримання будинку-пам'ятки у належному санітарному, протипожежному, технічному стані, утримання у відповідному стані благоустрою прилеглої до будинку-пам'ятки земельної ділянки; такий договір виконувався сторонами. Суди попередніх інстанцій також зазначили, що Міністерство культури СРСР на момент укладення спірного договору, тобто станом на 23.04.1996, припинило свою діяльність; обставин і доказів відсутності повноважень в Управління охорони пам'яток історії культури та історичного середовища м. Києва щодо погодження у цьому випадку зазначеного охоронно-орендного договору позивачем не надано і не доведено.

Водночас господарські суди установили, що на час укладення оспорюваного договору від 23.04.1996 попередній договір від 14.05.1995, сторонами в якому були ДІАЗ "Стародавній Київ" і АТ "Київський міжнародний контрактовий ярмарок", розірвано (а саме із 14.02.1996) згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 07.02.1996 № 162 та відповідно до "Угоди по охоронно-орендному договору от 14.05.1995 на використання пам'ятника історії і культури Контрактовий дім по вул. Межигірській, 1" від 14.02.1996, укладеної між ДІАЗ "Стародавній Київ" і ЗАТ "Київський міжнародний контрактовий ярмарок".

Суди також зазначили, що згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 11.12.1995 № 301 "Про оренду нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), що належить до комунальної власності міста" було внесено зміни до Порядку від 11.01.1994, шляхом викладення його у новій редакції, за змістом пункту 1.2 якої рішення про надання дозволу на передачу в оренду нерухомого майна приймається Київською міською державною адміністрацією шляхом видання розпорядження, яке є підставою для укладання договору оренди, що було дотримано сторонами, у зв'язку з чим суди відхилили доводи позивача за первісним позовом про зворотне.

Крім того, суди визнали необґрунтованими посилання позивача за первісним позовом на порушення порядку укладення спірного договору, передбаченого Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 № 470, оскільки, як правомірно зазначили суди, дія цього документа не поширюється на спірні правовідносини. Правила регулюють облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання.

Поза тим суди відхилили і посилання позивача за первісним позовом на недодержання типової форми договору у цьому випадку, оскільки такі мотиви не є підставою для визнання недійсним спірного договору з огляду на вимоги законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Отже, як установили суди, сторони спірного договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо користування пам'яткою архітектури, діяли із дотриманням вимог Цивільного кодексу Української РСР, Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" та з урахуванням положень Інструкції, досягнули згоди щодо його умов, передбачених нормами спеціального законодавства, що діяло на момент його укладення; наявності правових підстав, з якими положення законодавства пов'язують визнання недійсним оспорюваного договору, позивачем за первісним позовом не доведено і судами не установлено.

6. Висновки Верховного Суду

Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).

Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування оскаржених у справі судових рішень, оскільки їм вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій, які обґрунтовано відхилили ці аргументи; вони суперечать дійсним обставинам справи і положенням законодавства, яке регулює спірні правовідносини, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами.

Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків господарських судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, зважаючи, що позивач за первісним позовом належними доказами не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним спірного договору із заявлених ним мотивів, та ураховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки підстав для скасування постанови і рішення та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2018 і рішення Господарського суду м. Києва від 05.04.2018 у справі № 910/16571/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак

Джерело: ЄДРСР 77012029
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку