РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Блажівської О.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №910/10227/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КІМ-ТРЕЙДІНГ»

(08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с.Петропавлівська Борщагівка, вул.Леніна, буд.1-Б, код ЄДРПОУ 38607024)

до Обслуговуючого кооперативу «Єнісейська садиба-1»

(03057, м.Київ, вул.Вадима Гетьмана, 1, код ЄДРПОУ 39470580)

про стягнення 36 963,82 грн,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «КІМ-ТРЕЙДІНГ», 2 серпня 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Обслуговуючого кооперативу «Єнісейська садиба-1», про стягнення 36 963,82 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №4/12/1 від 04.12.2015 в частині здійснення оплати за поставлений товар, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 36 963,82 грн, з яких 30 750,00 грн – сума основного боргу, 4 904,63 грн – інфляційні втрати та 1 309,19 грн – 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2018 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено розглядати за правилами спрощеного позовного без виклику сторін (без проведення судового засідання).

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, Ухвала Господарського суду міста Києва від 07.08.2018 у справі №910/10227/18 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03057, м.Київ, вул.Вадима Гетьмана, 1.

Відповідачем 13.08.2018 отримано поштове відправлення з Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2018 у справі №910/10227/18, що підтверджується долученим до матеріалів справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення №0103046986834.

Враховуючи викладене, відповідач повідомлений належним чином про розгляд даної справи.

22.08.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва Товариством з обмеженою відповідальністю «КІМ-ТРЕЙДІНГ» на виконання Ухвали Господарського суду міста Києва від 07.08.2018 надано оригінали витребуваних документів.

Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Станом на 04.10.2018 від сторін не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також не отримано від відповідача відзиву на позовну заяву.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КІМ-ТРЕЙДІНГ», як постачальником, та Обслуговуючим кооперативом «Єнісейська садиба-1» -покупцем, був укладений договір поставки №4/21/1 (далі – Договір).

За умовами пункту 1.1 Договору постачальник передає у власність покупцю нафтопродукти, а покупець приймає і сплачує їх вартість.

Згідно із п.4.1 Договору поставка товару в межах даного договору може здійснюватися в порядку і в терміни, передбачені в заявках покупця.

Відповідно до п.6.1 Договору ціна товару, що поставляється, узгоджується сторонами для кожної партії товару окремо у заявках. Покупець зобов’язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати партії товару протягом одного дня з погодження відповідної заявки, якщо інше не передбачене сторонами в відповідній заявці (п.6.3 Договору).

Оплата здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку (п.6.4 Договору).

Відповідно до п.7.1 Договору сторони зобов’язуються належним чином виконувати умови цього договору, зокрема в частині, пов’язаній із своєчасним проведенням оплат, отриманням рахунків за якими проводиться оплати, оформленням документів та інше.

Сторони несуть повну матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов даного договору згідно з чинним законодавством України (п.7.1.1 договору).

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 Цивільного кодексу України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського процесуального України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України)

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд звертає увагу на те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15.

Як зазначено позивачем, на виконання умов укладеного вище Договору позивач здійснив поставку та передав у власність відповідача з 04.12.2015 по 02.03.2017 нафтопродукти відповідно до отриманого замовлення на загальну суму 1 132 970,00 грн, в свою чергу, відповідачем було проведено часткову оплату вартості отриманих нафтопродуктів та переведено на рахунок позивача 1 102 220,00 грн, у зв’язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 30 750,00 грн

Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують виконання позивачем своїх зобов’язань за договором, в частині поставки товару, їх прийняття відповідачем, і як наслідок часткову оплату.

Одночасно, відповідно до умов п.6.1 Договору сторони погодили, що покупець зобов’язаний оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати. Проте матеріали справи не містять інших домовленостей. А тому, суд не може встановити відповідно до якого замовлення відповідача, позивачем було поставлено товар саме на суму 1 132 970,00 грн, а також його часткову оплату та виникнення заборгованості, визначеної Товариством з обмеженою відповідальністю «КІМ-ТРЕЙДІНГ» у позові.

Щодо наявного у матеріалах акту звірки взаєморозрахунків, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним є документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно ч. ч. 1,2 ст.9 цього ж Закону до первинних документів належать документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. При цьому вони повинні містити певний перелік даних, які включають в себе, серед іншого, зміст та обсяг господарської операції. Виходячи із цих норм до первинних документів можуть бути віднесені: господарський договір і документи, що підтверджують його виконання (акти прийому — передачі товару, розрахункову документацію і т.д.). У свою чергу, інвентаризація розрахунків повинна бути присвячена погодженням обсягів заборгованостей між кредиторами і дебіторами. Основою для такої інвентаризації повинні служити кредиторські виписки про заборгованість, які або підтверджені дебіторами, або оскаржені ними.

Таким чином, акт звірки взаєморозрахунків не можна вважати документом, що підтверджує наявність зобов’язання за господарським договором, оскільки він не відповідає вимогам первинних документів.

Оскільки позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КІМ-ТРЕЙДІНГ» не підтверджуться належними доказами, відповідно до приписів ст. 74 -78 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення основного боргу у розмірі 30 750,00 грн, у зв’язку з чим позов у цій частині не підлягає задоволенню.

Крім того, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов’язку щодо своєчасного внесення оплати, позивач також просить суд стягнути з відповідача 4 904,63 грн – інфляційних втрат, 1 309,19 грн – 3% річних.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як зазначено у п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від травня 2013 року №14 (далі - постанова Пленуму ВГСУ від 17.05.2013 №14), з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язань; тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, які обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річні від простроченої суми основного боргу.

Оскільки факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання не встановлений судом, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «КІМ-ТРЕЙДІНГ».

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові витрати, повязані з розглядом справи покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «КІМ-ТРЕЙДІНГ» відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.Є. Блажівська