Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

місто Київ

справа № 266/3045/16-ц

провадження № 61-16447св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач (заявник)- Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Ганна Володимирівна, Слов'янський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 листопада 2016 року у складі судді Дзюби М. В. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 15 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Биліни Т. І., Баркова В. М., Лопатіної М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 09 серпня 2016 року звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»

(далі - ТОВ «Порше Мобіліті») про захист прав споживача, визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Позивачі просили суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 28 квітня 2016 року № 847, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу СеменовоюГ.В., про стягнення із заставодавця, ОСОБА_3, на користь заставодержателя, ТОВ «Порше Мобіліті», предмета застави - автомобіля марки Volkswagen, модель Passat 1.8, тип транспортного засобу - легковий седан, рік випуску - 2011, колір - бежевий, реєстраційний номер НОМЕР_1; визнати недійсними пункти кредитного договору від 19 жовтня 2011 року № 50002079, укладеного між ОСОБА_3, поручителем ОСОБА_4 та ТОВ «Порше Мобіліті», разом із додатком до нього - Графіком погашення кредиту, Загальними умовами кредитування, додатковою угодою від 18 червня 2013 року, в яких зазначено умови про визнання валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті до долара США; застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зобов'язання ТОВ «Порше Мобіліті» повернути надлишково отримані від ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 62 558, 95 грн.

Позивачі обґрунтовували заявлені вимоги тим, що 19 жовтня 2011 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 50002079, поручителем за яким виступила ОСОБА_4 Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Порше Мобіліті» зобов'язалось надати ОСОБА_3 кредит в сумі 207 139, 66 грн, що еквівалентно 25 844, 00 дол. США строком на 60 місяців, із цільовим призначенням - на придбання автомобіля, шляхом перерахування коштів на рахунок продавця ТОВ «Тріол-Авто» під змінну процентну ставку 9, 90 % річних, яка обраховується відповідно до пункту 2.3 Загальних умов кредитування. 18 червня 2013 року між сторонами укладена додаткова угода до кредитного договору, якою доповнено статтю 3.1 Загальних умов кредитування положеннями щодо автоматичної рекалькуляції (зменшення) суми кредиту. Згідно з графіком погашення кредиту повернення кредиту та сплата відсотків повинні були здійснюватися рівними частинами 15 числа кожного місяця у розмірі 4 390, 94 грн. При цьому відповідно до умов кредитного договору усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягали розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США відповідно до статті 1.3 Загальних умов кредитування. За весь час дії кредитного договору ОСОБА_3 повинен був сплатити на погашення кредиту 207 139, 66 грн, на оплату процентів 56 316, 60 грн, а разом 263 456, 26 грн. Станом на 05 жовтня 2015 року ОСОБА_3 сплачено на рахунок відповідача 299 455, 62 грн, але відповідач вважає, що ОСОБА_3 має непогашену суму заборгованості у розмірі 58 837, 73 грн, про що зазначає у Зведеній обліковій виписці з рахунку ОСОБА_3, яку він отримав на письмовий запит. У вимозі-повідомленні від 05 жовтня 2015 року, направленій на адресу ОСОБА_3, сума несплачених чергових платежів зазначена інша - 88 269, 94 грн, а сума повернення достроково несплаченої суми кредиту - 106 170, 45 грн, що разом становить 194 440, 39 грн.

Також на адресу ОСОБА_3 надійшла поштою постанова про відкриття виконавчого провадження від 09 червня 2016 року на підставі виконавчого напису від 28 квітня 2016 року № 847, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу СеменовоюГ.В., про стягнення із ОСОБА_3, як заставодавця, на користь ТОВ «Порше Мобіліті», як заставодержателя, предмета застави - автомобіля марки: Volkswagen, модель - Passat 1.8; тип транспортного засобу - легковий седан; рік виробництва - 2011; колір - бежевий, державний номер: НОМЕР_1. Позивачі вважають, що виконавчий напис вчинено із порушенням чинного законодавства, а саме пункту 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що забороняє вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення. На вилучення майна ОСОБА_3 згоди не давав, вимоги про передачу ТОВ «Порше Мобіліті» заставного автомобіля в рахунок погашення заборгованості від відповідача йому не надходило, судового рішення про звернення стягнення на заставний автомобіль також не існує, а тому виконавчий напис, на переконання позивача, є таким, що не підлягає виконанню.

Крім того, позивачі вважають, що умови кредитного договору не відповідають вимогам частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до абзацу третього якої надання (отримання) споживачам кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Оскільки кредитор надав кредитні кошти в національній валюті, то повернення кредиту та відсотків повинно відбуватись у валюті кредиту. Також відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та постанови НБУ від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» кредитний договір повинен містить детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Крім того, вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про сплату коштів на погашення кредиту та процентів в перерахунку за поточним курсом іноземної валюти є несправедливими з огляду на вимоги статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Як на правові підстави позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посилалися на статті 524, 533, 627, 1049, 1054 ЦК України, статті 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статтю 88 Закону України «Про нотаріат».

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Судом визнано виконавчий напис від 28 квітня 2016 року № 847, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу СеменовоюГ.В., таким, що не підлягає виконанню; визнано недійсними пункти кредитного договору від 19 жовтня 2011 року №50002079, укладеного між ОСОБА_3, поручителем ОСОБА_4 та ТОВ «Порше Мобіліті», додаткової угоди до нього від 18 червня 2013 року, в яких зазначено умови про визнання валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті до долара США; зобов'язано ТОВ «Порше Мобіліті» повернути ОСОБА_3 надлишково отримані від ОСОБА_3 кошти у розмірі 62 558, 95 грн; стягнуто з ТОВ «Порше Мобіліті» на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати в сумі 1 378, 03 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що розмір заборгованості ОСОБА_3 перед ТОВ «Порше Мобіліті» не є безспірним, вчиненню виконавчого напису передувало звернення ОСОБА_3 про звірку та стан розрахунків за кредитом, що вже свідчить про наявність спору між сторонами, отже вчинення виконавчого напису від 28 квітня 2016 року є незаконним.

Оспорюваний правочин, як і додаткова угода до нього від 18 червня 2013 року, укладено під час дії заборони надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті, а тому умови кредитного договору про визначення валюти платежу за обмінним курсом в еквіваленті до долара США суперечить частині першій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки умовами кредитного договору від 19 жовтня 2011 року № 50002079 та додаткової угоди від 18 червня 2013 року до кредитного договору передбачено сплату ОСОБА_3 платежів на повернення кредиту в гривнях, що розраховується за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, відповідно до пункту 1.3 Загальних умов кредитування. Умови договору свідчать, що цими пунктами передбачено сплату ОСОБА_3 коштів на основі діючого обмінного курсу валюти на день сплати. Зазначені пункти договору порушують вимоги статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та є несправедливими, оскільки передбачають сплату ОСОБА_3 на повернення кредиту в перерахунку за поточним обмінним курсом гривні до долара США, що є дискримінаційним відносно ОСОБА_3 як до споживача.

На дату вчинення виконавчого напису, 28 квітня 2016 року, ОСОБА_3 виконані всі зобов'язання за кредитним договором та надлишково внесено на рахунок відповідача 62 558, 95 грн, які підлягають поверненню.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 15 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо порушення правил статей 11 та 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 1054-1 ЦК України та зазначив, що визнання недійсними пунктів кредитного договору, в яких зазначено умови розрахунку розміру платежу за діючим обмінним курсом в еквіваленті до долара США не є перешкодою для виконання умов договору без урахування недійсної частини за обставин, коли воля сторін була спрямована на настання правових наслідків обумовлених ним, а саме надання/отримання грошових коштів в розмірі 207 139, 66 грн зі сплатою 9, 90 % річних строком на 60 місяців.

Також апеляційним судом встановлено, що оспорюваний виконавчий напис вчинено без урахування вимог, зазначених у пункті 2.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, положень статті 88 Закону України «Про нотаріат», пункту 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса». Нотаріус не витребував у стягувача документи на усунення розходжень щодо суми заборгованості, а отже не врахував та не перевірив факти наявності або відсутності спору щодо заборгованості.

У касаційній скарзі, поданій 01 березня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «Порше Мобіліті» просило скасувати рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 15 лютого 2017 року в частині визнання недійсними положень кредитного договору, ухвалити рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, під час ухвалення оскаржуваного рішення не лише неправильно розтлумачив положення кредитного договору, а й неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 524, 533, 1046, 1049, 1054 ЦК України та частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». На підтвердження доводів касаційної скарги заявник навів правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, відповідно до якого положення чинного законодавства не містять заборони на визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті. Також заявник зазначає, що позитивне або від'ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти на момент виставлення рахунка та обмінного курсу, який діяв на день укладення кредитного договору, відносно основної суми боргу та суми процентів, зазначених у Графіку погашення кредиту, враховується як коригування суми процентів, що підлягають сплаті відповідно до умов кредитного договору. При цьому розмір щомісячного платежу залишається незмінним протягом всього строку дії кредитного договору. Графік погашення кредиту містить детальний розпис сукупної вартості на весь період дії кредитного договору.

Також заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми Закону України «Про банки і банківську діяльність», постанови НБУ від 10 травня 2007 року № 168, оскільки ТОВ «Порше Мобіліті» у своїй діяльності з кредитування фізичних та юридичних осіб керується Законом України «Про захист прав споживачів» та Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Заявник під час укладення оспорюваного договору дотримався принципу добросовісності та справедливості, балансу договірних прав та обов'язків сторін.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, зазначав, що суди повно з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, висновки судів відповідають встановленим фактичним обставинам, норми матеріального права до спірних правовідносин застосовано правильно. Оскільки спеціальні норми, зокрема правила статей 1046, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України та норми Закону України «Про захист прав споживачів», регулюють спірні правовідносини інакше, то правила статей 524, 533 ЦК України не застосовуються. Відповідно до аналізу наведених спеціальних норм прив'язка нарахування відсотків до діючого обмінного курсу іноземної валюти свідчить про укладення валютного договору.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі; ухвалою від 28 серпня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 12 квітня 2018 року.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 19 жовтня 2011 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 50002079, згідно з умовами якого ТОВ «Порше Мобіліті» зобов'язалося надати ОСОБА_3 кредит у сумі 207 139, 66 грн, що еквівалентно на дату укладення договору 25 844, 00 дол. США, строком на 60 місяців з процентною ставкою 9, 90 %, яка є змінною відповідно до статті 2.3 Загальних умов кредитування, з цільовим призначенням - для придбання автомобіля марки Volkswagen, модель Passat, кузов НОМЕР_2, об'єм двигуна 1 798 куб. см, рік випуску 2011. Усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягали розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалента суми кредиту в доларах США, визначеному відповідно до статті 1.3 Загальних умов кредитування. За кредитним договором поручителем є ОСОБА_4

18 червня 2013 року між сторонами кредитного договору укладено додаткову угоду до нього, відповідно до якої доповнена стаття 3.1 Загальних умов кредитування положенням щодо автоматичної рекалькуляції (зменшення) суми кредиту.

Згідно з пунктом 1.6. Умов кредитування виконання зобов'язання відповідача за цим договором забезпечується заставою майна. Відповідно до укладеного сторонами договору застави транспортного засобу від 02 листопада 2011 року № 50002079 з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором ОСОБА_3 передано у заставу автомобіль марки Volkswagen, модель Passat1.8; тип транспортного засобу легковий седан; рік виробництва 2011; колір - бежевий, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, заставною вартістю 295 914, 00 грн.

Кредитний договір та додаткові угоди не містять детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. Тобто на момент укладення правочину сторони не досягли згоди по основній істотній умові договору.

08 лютого 2016 року ОСОБА_3 направив на адресу ТОВ «Порше Мобіліті» листа з проханням надати довідку про всі отримані види платежів за кредитним договором, а також копію платіжного доручення про повну сплату ТОВ «Тріол-Авто» вартості придбаного ним автомобіля марки Volkswagen, модель Passat, кузов НОМЕР_2, об'єм двигуна 1 798 куб. см, рік випуску 2011.

11 березня 2016 року ТОВ «Порше Мобіліті» направило ОСОБА_3 зведену облікову виписку з рахунку клієнта станом на 05 жовтня 2015 року та вимогу від 05 жовтня 2015 року щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до зведеної облікової виписки з рахунку клієнта ОСОБА_3 від 05 жовтня 2015 року № 50002079 сума заборгованості становить 58 837, 73 грн.

У вимозі щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, направленій на ім'я ОСОБА_3 05 жовтня 2015 року, зазначено, що несплачені чергові платежі (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу): 88 269, 94 грн, дострокове повернення невиплаченої суми боргу, що станом на поточну дату становить еквівалент 5 023, 68 дол. США і відповідно до обмінного курсу за безготівковими операціями складає 106 170, 45 грн.

28 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу СеменовоюГ.В. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на транспортний засіб автомобіль марки Volkswagen, модель Passat 1.8 кузов НОМЕР_2, рік випуску 2011 в рахунок погашення заборгованості в сумі 240 096, 84 грн.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються лише в частині позовної вимоги про визнання окремих пунктів кредитного договору недійсними, а тому рішення переглядаються на предмет законності та обґрунтованості лише в цій частині.

Оцінюючи оскаржувані судові рішення на відповідність вимогам статті 213 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд врахував, що правовідносини, які виникають у зв'язку із укладенням кредитного договору, регулюються положеннями Конституції України, ЦК України, а також Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

У статті 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 524 та частиною першої статті 533 ЦК України зобов'язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України - гривні. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що під час укладення оспорюваного правочину діяла заборона на надання та отримання споживчих кредитів в іноземній валюті, але банки не було позбавлено права надати, а позичальників отримати споживчий кредит в гривнях із визначенням сум платежів за кредитом в еквіваленті іноземної валюти.

При цьому, згідно із частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Такий же правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі №6-2024цс16.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зробив необґрунтований висновок про заборону визначення у договорі грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті. У чинному законодавстві хоча й закріплено статус національної валюти як єдиного законного платіжного засобу на території України, однак не міститься заборони на визначення у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті, і саме з такими умовами кредитування погодився позивач, а тому підстав для задоволення позову не встановлено.

Доводи позивача у відзиві на касаційну скаргу, що судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень правильно застосовано положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними з таких причин.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

У справі, яка переглядається, оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій зробили необґрунтований висновок про наявність правових підстав для визнання недійсними положень кредитного договору, неправильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статей 524, 533 ЦК України, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно із частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Вищого спеціалізованого сулу України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року зупинено виконання рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 листопада 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Зробивши висновок про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частинні визнання недійсними положень кредитного договору, Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 436 ЦПК України, поновлює виконання рішення суду першої інстанції в частині, що не переглядалась, а саме про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до частини другої статті 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Керуючись статтями 389, 400, 402, 409, 412, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 15 лютого 2017 року в частині позовних вимог про визнання положень кредитного договору недійсними скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання положень кредитного договору недійсними відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик