ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2018

Справа № 910/6687/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., при секретарі судового засідання Мартинюк М.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» (08131, Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Брщагівка, вулиця Велика Кільцева, будинок 56; код ЄДРПОУ 35429675)

до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (04053, м. Київ, вул. Січових стрільців (Артема), будинок 37-41; код ЄДРПОУ 25201716)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про здійснення страхового відшкодування 79 623,83 грн.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Корнійчук В.С. - довіреність №01/06-18_К від 01.06.2018 року; Солодовнік М.В. - довіреність №29/12-17_С від 29.12.2017 року .

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" подало на розгляд Господарського суду міста Києва позовну заяву до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" про здійснення страхового відшкодування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну ОСОБА_4 (який є страхувальником позивача) завдано матеріальної шкоди страхувальником відповідача, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування. У зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача 79 623,83 грн. - страхового відшкодування, 1762,00 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2018 року №910/6687/18 (суддя Мельник В.І.) порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 09.07.2018 року; вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

03.07.2018 року представник відповідача через канцелярію Господарського суду м. Києва подав заяву про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою палатою Верховного Суду справи господарського суду міста Києва №910/7449/17.

Суд звертає увагу, що Постановою Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №910/7449/17 постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2017 року в справі № 910/7449/17 скасовано; рішення Господарського суду міста Києва від 10 липня 2017 року в справі № 910/7449/17 залишено в силі.

Таким чином, підстава на яку посилається заявник в заяві про зупинення провадження стонам на 03.07.2018 року була відсутня, а тому заява про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою палатою Верховного Суду справи господарського суду міста Києва №910/7449/17 не підлягає задоволенню.

За наслідками проведення автоматизованого розподілу судової справи між суддями (розпорядження від 01.08.2018 року №05-23/1350), у зв'язку з лікарняним судді Мельника В.І., справу №910/7204/18 розподілено для розгляду на суддю Якименко М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2018 року (суддя Якименко М.М.) прийнято справу №910/6687/18 до свого провадження; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження; У відповідності до абз. 2 ч. 14 ст. 32 ГПК України розгляд справи починається спочатку; підготовче засідання у справі призначено на 05.09.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2018 року підготовче провадження у справі 910/6687/18 закрито; розгляд справи по суті призначено на 18.09.2018 року.

В судове засідання 18.09.2018 року представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 18.09.2018 року представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 18.09.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.05.2017 року між ОСОБА_5 (далі по тексту - страхувальник) та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі-Страхування» (далі по тексту - страховик, позивач) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту CLAU №9169 (далі за текстом - договір страхування, договір), за умовами якого застраховано транспортний засіб марки «Toyota» модель «Land Cruiser Prado», державний номер НОМЕР_1 (далі по тексту - застрахований транспортний засіб).

Відповідно до Договору страхування страховик повинен відшкодовувати шкоду, що трапилась в результаті страхового випадку, а саме: пошкодження, втрата або знищення транспортного засобу або додаткового обладнання внаслідок ДТП - дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу.

З матеріалів справи слідує, що 17.01.2018 року у м. Києві, по перехрестю вул. Металістів - пров. Ковальського, сталося ДТП, в результаті якого зіткнулися застрахований транспортний засіб та транспортний засіб марки «БМВ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керувала ОСОБА_1, у результаті чого застрахованому транспортному засобу було завдано пошкодження.

Відповідно до звіту вих. №3987 від 06.02.2018 року про визначення вартості матеріального збитку (дата оцінки 24.01.2018 року) вартість відновлювального ремонту 77 648,33 грн., вартість матеріального збитку завданого застрахованому транспортному засобу склала 40 654,10 грн.

Відповідно до Страхового акту №1196 від 29.01.2018 року вартість відновлювального ремонту - 80 948,83 грн., франшизу - 1 325,00 грн., розмір страхового відшкодування 79 623,83 грн.

У зв'язку зі зверненням страхувальника до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу (копія заяви в матеріалах справи), позивачем було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком, про що складено відповідний страховий акт, видано наказ на здійснення виплати страхового відшкодування страхувальникові (зазначені документи містяться в матеріалах справи) у розмірі 79 623,83 грн. грн.

Відповідно до ст. 22, 1166 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті її цивільного права, має право на їх відшкодування. Шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, і звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Договір укладений між позивачем та страхувальником за своєю правовою природою є договором страхування. Правовідносини щодо страхування регулюються нормами Цивільного кодексу України, зокрема, главою 67 ЦК України.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Майнова шкода, завдана страхувальникові позивача була відшкодована позивачем відповідно до умов Договору, однак постановою Солом'янського районного суду м. Києва (суддя Горбатовська С.А.) від 05.02.2018 року справа №3-1670/18 (номер провадження 760/2064/18) винним у ДТП визнано ОСОБА_1.

Відповідно до єдиної централізованої бази даних МТСБУ цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент скоєння ДТП була застрахована в Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (далі по тексту - відповідач) відповідно до Полісу серія АК №2232976, що в свою чергу є підставою для відшкодування завданої майнової шкоди відповідачем.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У відповідності до вимог ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Судом встановлено, що страховик (позивач) виконав своє грошове зобов'язання та сплатив страхове відшкодування в розмірі 79 623,93 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4165 від 01.02.2018 року на суму 79 623,93 грн.. (належним чином завірена копія платіжного доручення міститься в матеріалах справи).

Відповідно до Полісу АК №2232976 ліміт відповідальності відповідача: за шкоду по життю та здоров'ю 200 000,00 грн., за шкоду по майну 100 000,00 грн., франшиза 0,00 грн. Таким чином ліміт відповідальності відповідача (за шкоду майну) перед позивачем становить 100 000,00 грн. мінус 510,00 грн. франшизу.

Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ст. 9 Закону України «Про страхування»).

За загальним правилом, згідно з положеннями статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Положеннями статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Разом з тим порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність встановлено статтею 1194 ЦК України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 зі справи № 910/3650/16 та зі справи № 910/32969/15).

За наведених обставин у відповідача у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (100 000,00 грн.) і в межах суми фактичних затрат, право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля з урахуванням коефіцієнта зносу деталей.

Судом враховано те, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 зі справи № 3-50гс15).

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092).

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно із ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

В силу приписів ст. 22, ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у спорах, пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальними.

Тобто, відповідач, як страховик винної у ДТП особи, зобов'язаний відшкодувати завдані останньою збитки третій особі (у даному випадку - позивачу) в обсязі, визначеному Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та відповідно до договору страхування, укладеному з особою, що застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.

Згідно із п.7.38, п.7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки. 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 цієї Методики.

Як вбачається з матеріалів справи рік випуску автомобілю марки «Toyota» модель «Land Cruiser Prado», державний номер НОМЕР_1 - 2008, а отже на момент ДТП строк його експлуатації перевищував сім років, у зв'язку із чим, при визначені вартості відновлювального ремонту коефіцієнт фізичного зносу, згідно з п. 7.38 Методики, визначається.

Відповідно до вимог п.8.2 Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:

Сврз = С р + С м + С с * (1- Е з), де:

С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;

С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;

С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;

Е з - коефіцієнт фізичного зносу.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з Урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Тому, пред'явлення позивачем (особа, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого) до відповідача (страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним

Згідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку №3987 від 06.02.2018 виконаний суб'єктом оціночної діяльності ФОП Врублевським В.О. Е з - коефіцієнт фізичного зносу = 0,6.

На замовлення відповідача фаховий оцінювач Гришко О.Г. виконав розрахунок Фактичних витрат на ремонт КТЗ з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, використав для цього висновок ЗВІТУ №3987 від 6.02.2018 Е з - коефіцієнт фізичного зносу = 0,6 та фактичні витрати, розмір яких підтверджується відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, та які підтверджують фактичний розмір понесених збитків на ремонт КТЗ згідно до рахунку та акту виконаних робіт ТОВ «ВіДі Автострада» від 21.02.2018 року №ВДиСА 003238 на загальну суму 80 948,85 грн.

Відповідно вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу КТЗ розраховується:

С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт та робіт з фарбування =17 042,40 грн. з ПДВ

С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів = 6 008,39 грн. з ПДВ;

С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту = 55 301,88 грн. з ПДВ;

Е з - коефіцієнт фізичного зносу = 0,6

Сврз = С р + С м + С с * (1- Е з), де:

Сврз = 17 042,40 + 6 008,39 +55 301,88* (1- 0,6)= 45 171 грн.54 коп.

Розмір відшкодування: Сврз = 45 171,54 коп. з ПДВ

Таким чином, сума страхового відшкодування яка підлягає стягненню з відповідача становить 45 171,54 грн.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

При цьому слід враховувати, що страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування за договором майнового страхування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Таке право страховика, враховуючи висновок, наведений у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002, може бути реалізоване шляхом подання відповідного позову до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і становлять 45 171,54 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233-238, 240, 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (04053, м. Київ, вул. Січових стрільців (Артема), будинок 37-41; код ЄДРПОУ 25201716) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" (08131, Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Брщагівка, вулиця Велика Кільцева, будинок 56; код ЄДРПОУ 35429675) 45 171 (сорок п'ять тисяч сто сімдесят одну) грн. 54 коп. - суми страхового відшкодування, 999 (дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 60 коп. - судового збору.

3. В решті задоволення позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 28.09.2018 року.