ПОСТАНОВА

Іменем України

25 вересня 2018 року

Київ

справа №2а-9694/12/1370

касаційне провадження №К/9901/8289/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 (головуючий суддя Кочмар В.Я., судді: Мікула О.І., Рибачук А.І.) у справі №2а-9694/12/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зубр-2000» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зубр-2000» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.08.2012 №0000362200 та від 02.11.2012 №0000522200.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2013 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.08.2012 №0000362200 та від 02.11.2012 №0000522200.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області подано касаційну скаргу, у якій відповідач просив постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2013 скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», статті 250 Господарського кодексу України.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Зубр-2000» з питань проведення розрахунків по експортно-імпортних операціях за період з 01.01.2009 по 20.07.2012.

Перевіркою встановлено порушення статей 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», оскільки виявлено прострочену дебіторську заборгованість по зовнішньоекономічним контрактам.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 25.07.2012 №1303/47/22-90/31526819 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.08.2012 №0000362200, яким нараховано суму грошового зобов'язання за платежем «пеня за порушення термінів розрахунків ЗЕД» у розмірі 86951,16грн.

За наслідком апеляційного оскарження відповідачем скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.08.2012 №0000362200 в частині 56,42грн. застосованої пені, в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін та на підставі чого прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.11.2012 №0000522200, яким нараховано суму грошового зобов'язання за платежем «пеня за порушення термінів розрахунків ЗЕД» у розмірі 86894,74грн.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що акти взаємозаліку не можна вважати належним чином оформленим документом про припинення зобов`язань за експортно-імпортними операціями зарахуванням, а положення статті 250 Господарського кодексу України до спірних правовідносин не застосовуються.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з того, що відповідачем пропущено строки притягнення до відповідальності та не враховано припинення зобов'язань нерезидентів перед позивачем шляхом заліку зустрічних вимог.

Суд касаційної частково інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Статтею 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно Договору №1/25/11 від 25.11.2010, укладено з фірмою Leskom OD d.o.o. (Slovenia), валютна виручка поступила 04.03.2011 в сумі 3 414,64 Євро, нараховано пеню в сумі 7843,09грн. Заборгованість в сумі 673,36 Євро, стосовно якої відповідачем встановлено прострочення погашена фірмою KORINTH SAVVAERK A/S 18.05.20011.

Згідно до Контракту №1/01/07 від 01.07.2011, укладено з фірмою «PPHU LACERTA» (Poland), підприємство здійснило попередню оплату 19.07.2011 в сумі 3 500 Євро. Товар по імпорту надійшов 31.08.2011 ВМД №9138 на суму 2 000 Євро. Граничний термін поступлення товару по імпорту - 15.01.2012. Прострочена дебіторська заборгованість за висновками відповідача становить 1 500 Євро, нараховано пеню 8586,48 грн. Проте, заборгованість в сумі 1500,00 Євро, погашена 30.09.2011 фірмою «KORINTH SAVVAERK A/S».

Так, фірма «KORINTH SAVVAERK A/S» здійснила оплату в рахунок своєї дебіторської заборгованості перед позивачем (строк сплати якої ще не настав) та в рахунок заборгованості фірми Leskom OD d.o.o. (Slovenia) та фірми «PPHU LACERTA» (Poland) перед позивачем. У свою чергу фірми Leskom OD d.o.o. (Slovenia) та «PPHU LACERTA» (Poland) списали заборгованість перед ними у відповідних сумах фірми «KORINTH SAVVAERK A/S», що підтверджується матеріалами справи.

Частиною першою статті 602 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Таким чином, внаслідок укладення зазначених вище угод та зарахування коштів від фірми «KORINTH SAVVAERK A/S» припинилися зобов`язання фірми Leskom OD d.o.o. (Slovenia) та фірми «PPHU LACERTA» (Poland) перед позивачем. Дата припинення грошових зобов`язань прирівнюється до зарахування виручки в іноземній валюті, оскільки в обох випадках зобов`язання припиняються.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно Договору №1/05/10 від 05.10.2005, укладено з фірмою «Nordiska Fanerfabriken» (Sweden), граничний термін розрахунків - 21.03.2009. Валютна виручка поступила в сумі 5417,51 Євро (07.04.2009, 19.10.2009, 29.10.2009) із порушенням строків, нараховано пеню в сумі 25521,38грн.

Згідно Договору №1/20-05 від 20.05.2008, укладено з фірмою «INTERCAP GmbH» (Germany), валютна виручка поступила в сумі 19835,6 Євро, із порушенням строків, нараховано пеню в сумі 13 209,74грн.

Згідно Договору №1/06/03 від 06.03.2009, укладено з фірмою «BVBA Van Cleemputte Patrick» (Бельгія), валютна виручка поступила в сумі 4358,75,6 Євро, із порушенням строків, нараховано пеню в сумі 988,57грн.

Згідно Договору №1/05/08 від 05.08.2009, укладено з фірмою «FREDRICSONS TRA AB» (Швеція), валютна виручка поступила в сумі 50 132,68 Євро із порушенням строків (прострочена дебіторська заборгованість становила 1 674,36 Євро, граничний термін - 23.09.2010, кошти надійшли 12.03.2012); нараховано пеню в сумі 23087,72грн.

Згідно Договору №01/06/06 від 30.06.2006, укладеного з фірмою «Piarotto Legno» (Italy), валютна виручка поступила в сумі 27766,76 Євро (23.01.2009, 24.04.2009, 19.10.2009), із порушенням строків, нараховано пеню в сумі 5339,77грн.

Частиною 1 статті 250 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З набранням 01.01.2011 чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 №2756-VI зі сфери дії статті 250 Господарського кодексу України виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Отже, положення, встановлені статтею 250 Господарського кодексу України щодо строків застосування штрафних санкцій, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби, поширюється лише на такі правопорушення, які вчинені суб'єктом господарювання до 01.01.2011.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що порушення позивачем строків розрахунків у ЗЕД було допущено щодо: договору від 05.10.2005 №1/05/10 із фірмою «Nordiska Fanerfabriken» (Швеція) в межах періодів з 21.03.2009 по 29.10.2009; договору від 20.05.2008 №1/20-05 із фірмою «INTERCAP GmbH» (Німеччина) в межах періодів з 01.02.2009 по 03.09.2009; договору від 06.03.2009 №1/06/03 із фірмою «BVBA Van Cleemputte Patrick» (Бельгія) в межах періодів з 13.12.2009 по 26.04.2010; договору від 05.08.2009 №1/05/08 із фірмою «Fredricsons TRA AB» (Швеція) в межах періодів з 31.05.2010 по 06.09.2010; договору від 30.06.2006 №01/06/06 із фірмою «Piarotto Legno» (Італія) в межах періодів з 25.02.2009 по 19.10.2009, а штрафні санкції до позивача було застосовано оскаржуваним податковим повідомленням рішенням лише 21.08.2012, тобто з пропуском річного строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України для застосування санкцій.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо протиправності нарахування податковим органом пені за вказаними операціями та відповідно скасування податкового повідомлення-рішення від 02.11.2012 №0000522200 в частині суми грошового зобов'язання за платежем «пеня за порушення термінів розрахунків ЗЕД» у розмірі 84520,33грн.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що згідно Договору №1/29/09 від 29.09.2009, укладеного з фірмою POL-KRES EdWOOD (Poland), валютна виручка поступила 11.04.2012 в сумі 113389,73 Євро, із порушенням строків, нараховано пеню в сумі 2366,83грн.

Згідно Договору №1/16/11 від 16.11.2009, укладено з Firma Transportowo-Handlowo Uslugowa «Panmar» Sp.j. (Poland), валютна виручка поступила 22.06.2012 із порушенням строків, нараховано пеню в сумі 7,58грн.

Зарахування зустрічних вимог щодо зазначених операцій не відбувалося, порушення строків розрахунків відбулося у 2012 році, а тому застосування статті 250 Господарського кодексу України до цих операцій є помилковим.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 02.11.2012 №0000522200 в частині суми грошового зобов'язання за платежем «пеня за порушення термінів розрахунків ЗЕД» у розмірі 2374,41грн. прийнято податковим органом правомірно.

Крім того, відповідно до вимог підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Згідно з пунктом 60.4. статті 60 Податкового кодексу України у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 21.08.2012 №0000362200 є відкликаним відповідно до положень Податкового кодексу України та позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, що не було враховано судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і без достатніх підстав скасував обґрунтовану та законну в частині постанову суду першої інстанції, то постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.08.2012 №0000362200 та податкового повідомлення-рішення від 02.11.2012 №0000522200 в частині суми грошового зобов'язання за платежем «пеня за порушення термінів розрахунків ЗЕД» у розмірі 2374,41грн. із залишенням у силі в цій частин постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2013.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 у справі №2а-9694/12/1370 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.08.2012 №0000362200 та податкового повідомлення-рішення від 02.11.2012 №0000522200 в частині суми грошового зобов'язання за платежем «пеня за порушення термінів розрахунків ЗЕД» у розмірі 2374,41грн.

Залишити в цій частині в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2013.

В решті позовних вимог постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 у справі №2а-9694/12/1370 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

............................

...........................

...........................

Т.М.Шипуліна,

Л.І.Бившева,

І.А. Гончарова,

Судді Верховного Суду