Справа № 466/4494/18 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л.

Провадження № 22-ц/783/2295/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1В.

Категорія: 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.

з участю апелянта ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 19 червня 2018 року в справі за заявою ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису,-

встановила:

В червні 2018 року заявник ОСОБА_3 звернулася в суд із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_4.

Заяву обґрунтовувала тим, що ОСОБА_4 застосовував щодо неї фізичне насильство, зокрема побої та катування з 25 по 27 квітня 2018 року. Приниження честі та гідності, погрози зі сторони ОСОБА_4 відбуваються в присутності малолітньої доньки, що негативно впливає на її емоційний стан. З приводу відповідних неправомірних дій ОСОБА_5 зареєстроване кримінальне провадження, однак не зважаючи на це, поведінка останнього не змінилась, тому заявниця змушена переховуватись та проживати у рідних та близьких.

Звертає увагу, що ОСОБА_4 раніше судимий за вчинення злочинів, зокрема злочинів проти власності та злочинів проти статевої свободи та недоторканості, неодноразово притягався до адміністративної відповідальності.

Просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_4 та визначити заходи тимчасового обмеження його прав на строк 6 місяців.

Оскаржуваною ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 19 червня 2018 року закрито провадження у справі за заявою ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису.

Ухвалу суду оскаржив представник заявника ОСОБА_3 ОСОБА_2, з оскаржуваною ухвалою не погоджується, вважає її незаконною та необґрунтованою, такою, що підлягає скасуванню.

В апеляційній скарзі покликається на те, що підстави застосування обмежувального припису не є предметом кримінального провадження відносно ОСОБА_4, однак є доказом неодноразового вчинення ним домашнього насильства та наявні ризик його продовження, що є підставою для застосування запобіжного припису.

Крім цього, запобіжний захід у відповідному кримінальному провадженні до ОСОБА_4 не застосовувався.

Вважає, що суд першої інстанції не врахував характеризуючи дані кривдника, зокрема те, що останній судимий за вчинення злочинів проти власності та злочинів проти статевої свободи та недоторканості, неодноразово притягався до адміністративної відповідальності, що свідчить про його схильність до насильницьких дій стосовно оточуючих, що в силу ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» є підставою для застосування обмежувального припису.

Стверджує, що місцевий суд позбавив ОСОБА_3 права на ефективний захист від домашнього насильства, при цьому суд надав пріоритет інтересам кривдника.

Просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 19 червня 2018 року та передати справу для продовження розгляду в суд першої інстанції.

Заінтересована особа ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_6 будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки (а.с. 107), в судове засідання не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника ОСОБА_2 на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке.

Постановляючи оскаржувану ухвалу та закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає випадки, за яких перелік заходів та порядок їх застосування визначаються нормами КК України та КПК України. Оскільки у даному випадку щодо ОСОБА_4 є кримінальне провадження за вчинення домашнього насильства за ч. 1 ст. 125 КК України - нанесення легких тілесних ушкоджень ОСОБА_7 за місцем проживання, питання застосування заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_4 та покладення на нього певних обовязків не може вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

При цьому, суд вказав, що таке питання необхідно вирішувати за нормами КК України та КПК України.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню.

У частині третій статті 3ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст.12 ЦПК України).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судом встановлені наступні правовідносини між сторонами.

15 грудня 2017 року набрав чинності Законом України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

В свою чергу, Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», положеннями якого заявниця обґрунтовує свої вимоги, та норми Глави 13 Розділу IV Цивільного процесуального кодексу України, які визначають підстави для видачі обмежувального припису, набрали чинність 07 січня 2018 року.

Відповідно до п. п. 3, 7, 17 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно із ч. ч. 2, 3 ст.26Закону України"Прозапобігання тапротидію домашньомунасильству" обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").

Відповідно до п.1 ч.1 ст.350-2ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Закриваючи провадження у справі суд зазначив, що згідно із ч. 10 ст.26Закону України«Про запобіганнята протидіюдомашньому насильству» у разі порушення кримінального провадження у зв'язку з вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов'язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов'язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексомУкраїни та Кримінальним процесуальним кодексом України, тому дійшов висновку про те, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В свою чергу, суд першої інстанції не врахував те, що Закон України«Про запобіганнята протидіюдомашньому насильству» набрав чинності з 07.01.2018 року, як і норми глави 13 Цивільно-процесуального кодексу України щодо розгляду судом справ провидачу і продовження обмежувального припису в порядку цивільного судочинства.

Поряд з цим, норми Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень ОСОБА_8 Європи про запобіганню насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 06.12.2017 р. набудуть чинності з 11.01.2019 року, крім змін до статті 67 КК України, які набули чинності з 12.01.2018 року.

При цьому, згідно із ст. 91-1 КК України в інтересах потерпілого від злочину, пов»язаного з домашнім насильством, одночасно із призначенням покарання, не пов»язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 звернулася в суд першої інстанції із заявою про видачу обмежувального припису стосовно її чоловіка ОСОБА_4 на строк 6 місяців із заборонами відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», у зв»язку із застосування відносно неї насильства протягом 25-27 квітня 2018 року, покликаючись при цьому на норми цивільного процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

Наведене свідчить про те, що оскаржувана ухвала про закриття провадження за заявою ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису та відповідні висновки суду першої інстанції є не правильними, як і роз'яснення заявнику, що порушене нею питання може бути вирішене в порядку та з підстав, визначенихКримінальним кодексомУкраїни та Кримінально-процесуальнимкодексом України в рамках кримінального провадження щодо ОСОБА_4

Враховуючи наведені обставин, колегія суддів приходить переконання про підставність апеляційної скарги та необхідність скасування оскаржуваної ухвали з підстав порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 372, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1ст. 379, ст. ст. 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 19 червня 2018 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному поря дку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 25 вересня 2018 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

ОСОБА_9