ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року

Львів

№ 876/4803/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Большакової О.О., Коваля Р.Й.,

за участю секретаря судового засідання: Коваль Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року, ухвалене суддею Гундяк В.Д. у м.Івано-Франківську за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження, у справі №809/682/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

16 квітня 2018 року позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, у якому просив визнати протиправним дії щодо встановлення щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 80 % суддівської винагороди без урахування періоду проходження строкової військової служби та половини строку навчання, зобов’язати зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення довічного грошового утримання судді у відставці період проходження строкової військової служби в лавах ОСОБА_2 з 19.05.1980 по 09.06.1982 (2 роки 20 днів) та половину строку навчання за денною нормою у вищому навчальному закладі – Львівському державному університеті ім.І.Франка з 30.07.1982 по 27.06.1987 (2 роки 5 місяців 14 днів) та зобов’язати нарахувати та виплачувати починаючи з 04 жовтня 2016 року щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 86% суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до ст.141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» без обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що пенсійним органом всупереч вимог, встановлених абз.2 п.3-1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03.09.2005 № 865, при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці протиправно не враховано періоди проходження строкової військової служби та навчання у вищому навчальному закладі.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Калуського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо встановлення та виплати ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді без врахування половини строку навчання за денною формою у Львівському державному університеті ім. І.Франка з 30.07.1982 по 27.06.1987 та періоду проходження строкової військової служби з 05.05.1980 по 14.05.1982.

Зобов»язано Калуське об»єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у Львівському державному університеті ім.І.Франка з 30.07.1982 по 27.06.1987, а саме 2 роки 5 місяців 14 днів, та період проходження строкової військової служби з 05.05.1980 по 14.05.1982, а саме 2 роки 20 днів, та починаючи з 04.10.2016 нарахувати та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання ОСОБА_1 відповідно до ст. 141 Закону України Про судоустрій і статус суддіву розмірі 86 відсотків від заробітної плати (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з’ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що ОСОБА_1 згідно його заяви з 04.10.2016 призначено щомісячне довічне грошове утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 у розмірі 80 відсотків суддівської винагороди. До стажу роботи зараховано періоди роботи: 30.07.1997 – 19.11.1999 на посаді головного юристконсульта Івано-Франківської митниці; 22.11.1999 – 27.03.2004 на посаді судді Калуського районного суду Івано-Франківської області; 27.03.2004 – 03.10.2016 на посаді судді Калуського районного суду Івано-Франківської області. При визначенні розміру грошового утримання пенсійним органом була врахована суддівська винагорода, передбачена ст.133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010.

Водночас зазначає, що Постанова Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03.09.2005 № 865, на яку покликається позивач, втратила чинність відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1097 від 01.12.2010, а Законом №2453-VI не передбачено зарахування періоду навчання у вищих навчальних закладах та час проходження строкової служби в лавах ОСОБА_2 до стажу роботи, який дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання.

Також покликається на неврахування судом першої інстанції вимог ч.2 ст.122 КАС України та наявність розбіжностей між періодом проходження військової служби, зазначеним у військовому квитку, та періодом, який зобов’язано пенсійний фонд зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, визначеним судовим рішенням.

В судове засідання сторони не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що постановою Верховної ради України №1600-VIII від 22.09.2016 на підставі поданої позивачем заяви про відставку, його було звільнено з посади судді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області і наказом від 03.10.2016 відраховано зі штату суду.

Згідно з розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданим Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області, стаж роботи судді Гавриленка В.Г. становить 23 років 08 місяців 04 дні.

З 04.10.2016 позивач перебуває на обліку в Калуському об»єднаному управлінні Пенсійного фонду України Івано-Франківської області як отримувач щомісячного довічного грошового утримання як суддя у відставці.

На звернення позивача із заявою від 16.03.2018 про перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86% суддівської винагороди, листом Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області №169/Г-15 від 27.03.2018 роз»яснено, що період навчання у вищих юридичних навчальних закладах відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» не зараховується, та повідомлено, що до стажу роботи, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного утримання судді у відставці зараховані періоди роботи 30.07.1997 – 19.11.1999 головним юристконсультом Івано-Франківської митниці; 22.11.1999 – 27.03.2004 суддею Калуського районного суду Івано-Франківської області; 27.03.2004 – 03.10.2016 суддею Калуського районного суду Івано-Франківської області та при визначенні розміру грошового утримання врахована суддівська винагорода, передбачена ст.133 Закону №2453-VI.

Позивач, вважаючи дії пенсійного органу щодо призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання протиправними, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 25 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про судоустрій та статус суддів” № 1402-VІІ від 02 червня 2016 року у випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів”. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Згідно із абзацом четвертим пункту 34 цього ж розділу (який набув чинності 05 січня 2017 року) судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Відповідно до частини третьої статті 138 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів” (далі – Закон № 2453-VI) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Водночас, згідно зі статтею 135 Закону № 2453-VI до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

При цьому, відповідно до вимог пункту 11 Прикінцевих положень Закону № 2453-VI (в редакції від 07.07.2010) судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною четвертою статті 43 Закону України “Про статус суддів” від 15.12.1992 № 2862-ХІІ (в редакції, чинній станом на час набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції від 07.07.2010) до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов’язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Поряд з цим, спірні правовідносини урегульовані й постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” (в редакції, що діяла на день набрання чинності Законом № 2453-VI), пунктом 3-1 якої було передбачено зарахування до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарного періоду проходження строкової військової служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).

З наявних в матеріалах справи доказів слідує та не заперечується відповідачем, що розмір призначеного щомісячного довічного грошового утримання становить 80% заробітку.

Судом першої інстанції встановлено, що до загального стажу роботи, що дає ОСОБА_1 право на відставку та отримання щомісячного грошового утримання, не враховано календарний період проходження строкової служби в Збройних Силах СРСР з 19.05.1980 по 09.06.1982, що становить 2 роки 20 днів, та половину навчання у вищому навчальному закладі (денна форма навчання) з 30.07.1982 по 27.06.1987, що становить 2 роки 5 місяців 14 днів.

Так, у статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зазначено, що військова служба є державною службою особливого характеру час проходження військової служби зараховується громадянам України до стажу роботи за спеціальністю.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 органи державної влади і управління, органи прокуратури суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів і арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Відповідно до статей 29, 61 Конституції Української РСР від 20.04.1978 з метою захисту соціалістичних завоювань, мирної праці радянського народу, суверенітету і територіальної цілісності держави створено Збройні Сили СРСР і встановлено загальний військовий обов’язок.

З 1991 року з набуттям незалежності України та прийняттям відповідного українського законодавства, відповідні правові інститути були реформовані в елементи забезпечення суверенітету незалежної України Збройні Сили України та загальний військовий обов’язок громадян України (згідно зі змінами до Конституції України Законом № 2480-12 від 19.06.1992 та у подальшому ст.ст. 17, 65 Конституції України від 28.06.1996).

Таким чином, проходження позивачем військової служби у лавах Збройних Сил СРСР є тотожним за своєю природою видом суспільної діяльності (державною службою особливого характеру на користь держави, правонаступництво за якою проголосила Україна) та тягне аналогічні правові наслідки.

Відповідно до Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10 липня 1995 року №584/95 р. та п.3-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячно грошове утримання суддів» від 03.09.2005 №865 до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах та календарний період, проходження строкової військової служби.

Тобто, законодавством, що діяло на день набрання чинності Законом № 2453-VI, було передбачено зарахування спірних періодів до стажу роботи позивача, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 86% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру, оскільки він був обраний на посаду до набрання чинності цим Законом.

Водночас визначення часу реалізації права на відставку є виключно правом позивача і не обмежується у часі, не враховуючи граничного віку. Зазначеним правом ОСОБА_1 скористався, подавши відповідну заяву.

Слід зазначити, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з»ясовується) при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Також апеляційний суд не бере до уваги покликання відповідача на втрату законної сили окремими підзаконними актами, з огляду на таке.

Конституційний суд України в рішенні від 08.06.2016 № 4-рп/2016 визначив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У зв’язку з ухваленням Рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2016 від 08.06.2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 141 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та положень пункту 5 розділу ІІІ Прикінцеві положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” визнано неконституційними окремі норми статті 141 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.

Зокрема, частиною четвертою резолютивної частини Конституційний Суд України вказав наступний порядок виконання рішення: частина третя статті 141 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 №213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В межах спірних правовідносин застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 № 2453-VI до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VIII, тобто у редакції Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд” від 12.02.2015 № 192-VIII, а саме: “Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90% заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання”.

Отже судді, стаж роботи яких на момент набрання чинності Законом України “Про забезпечення права на справедливий суд” надавав право на певний розмір щомісячного довічного грошового утримання із набуттям чинності вказаним законом право на отримання такого грошового утримання не втрачають.

Слід зазначити, що згідно із частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і Законами України.

Відповідно до частини сьомої статті 48 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIII, яка урегульовує незалежність судді, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Про те, що гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних, також неодноразово зазначав у своїх рішеннях і Конституційний Суд України, зокрема: № 4-рп/2016 від 08.06.2016, № 3-рп/2013 від 03.06.2013, № 10-рп/2008 від 22.05.2008, № 8-рп/2005 від 11.10.2005.

На користь викладеного свідчить також і Закон України №1798-VIII від 21 грудня 2016 року «Про Вищу раду правосуддя», яким були внесені зміни в Закон України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, пункт 34 Прикінцевих та перехідних положень доповнено абзацом четвертим такого змісту : «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)».

Отже, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів», було передбачено право судді на зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, календарного періоду проходження строкової військової служби.

Таким чином, неврахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання зазначених періодів є неправомірним.

Відповідно до частини 2 ст. 6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " №44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» №36813/97).

Однак, суд першої інстанції, дійшовши до висновку про протиправність дій пенсійного органу щодо встановлення та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового утримання судді без врахування половини строку навчання за денною формою у у вищому юридичному навчальному закладі та періоду проходження строкової війської служби, невірно визначив дату, з якої позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Виникнення права на перерахунок виплат пенсійним органом нерозривно пов'язане із фактом звернення особи за таким перерахунком.

При визначенні дати, з якої слід позивачу нарахувати та виплатити щомісячне довічне грошове утримання, судом не враховано порядок та строки його перерахунку й виплати, встановлені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Таким чином, враховуючи дату звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу із відповідною заявою (16 березня 2017 року), щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці підлягає перерахунку, починаючи з 01 квітня 2018 року.

Наведені обставини в своїй сукупності під час прийняття судового рішення залишились поза увагою суду першої інстанції. що має наслідком його скасування.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у мотивувувальній частині оскаржуваного рішення має місце допущення описки в частині зазначення серії військового білета «ВХ» замість вірного «БЕ» та у резолютивній частині оскаржуваного рішення має місце допущення описки в частині зазначення періоду проходження позивачем строкової військової служби «з 05.05.1980 по 14.05.1982» замість вірного «з 19.05.1980 по 09.06.1982», що підлягають виправленню відповідно до вимог ст.253 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб»єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб»єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи пов»язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору (п.1, п.2 ч.9 ст.139 КАС України).

Відповідно до ст. 322 КАС України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв»язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та про розподіл судових витрат, понесених у зв»язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В розумінні ч. 1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов»язаних з розглядом справи.

Таким чином, оскільки відповідно до квитанції від 16.04.2018 (а.с.2) документально підтвердженими судовими витратами позивача є сплачений судовий збір при зверненні до суду з адміністративним позовом в розмірі 704,80 грн, вказані витрати пов'язані з розглядом справи, розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, колегія суддів приходить до висновку про його стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб»єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 139, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області задовольнити частково, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року у справі № 809/682/18 – скасувати в частині зобов’язання Калуське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області нарахувати та виплатити щомісячне довічне грошове утримання ОСОБА_1 відповідно до ст. 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у розмірі 86 відсотків від заробітної плати (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді, без обмеженя граничного розміру з 04 жовтня 2016 року по 31 березня 2018 року та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (ЄДРПОУ 37824000) на користь ОСОБА_1 (РНОК ПП НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп. сплаченого судового збору.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

ОСОБА_4

судді

ОСОБА_5

ОСОБА_3

Постанова складена в повному обсязі 25.09.2018.