open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 вересня 2018 року

Київ

справа №826/7371/15

адміністративне провадження №К/9901/7616/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Стрелець Т.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2015 року (головуючий суддя - Данилишин В.М., судді - Качур І.А., Келеберда В.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року (головуючий суддя - Старова Н.Е., судді - Мєзєнцев Є.І., Чаку Є.В.) у справі

за позовом Відкритого акціонерного товариства «АТП-16351»

до Державної казначейської служби України

про визнання неправомірною бездіяльності, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2015 року Відкрите акціонерне товариство «АТП-16351» (далі - ВАТ «АТП-16351») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення Господарського суду Харківської області від 19 березня 2013 року у справі №922/661/13-г та рішення Господарського суду Харківської області від 10 вересня 2013 року у справі №922/3507/13.

2. В обґрунтування позовних вимог ВАТ «АТП-16351» зазначило, що відповідач не вжив жодних дій на виконання рішень Господарського суду Харківської області, якими на користь позивача стягнуто кошти із Дергачівської районної державної адміністрації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає у невиконанні наказу Господарського суду Харківської області від 05 квітня 2013 року, виданого на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 19 березня 2013 року у справі №922/661/13г, та наказу Господарського суду Харківської області від 24 вересня 2013 року, виданого на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 10 вересня 2013 року у справі №922/3507/13. Зобов'язано Державну казначейську службу України вчинити передбачені нормами чинного законодавства дії, направлені на виконання наказу Господарського суду Харківської області від 05 квітня 2013 року, виданого на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 19 березня 2013 року у справі №922/661/13г, та наказу Господарського суду Харківської області від 24 вересня 2013 року, виданого на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 10 вересня 2013 року у справі №922/3507/13.

4. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції зазначив, що встановлюючи необхідність дотримання черговості стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, законодавець вимагає проведення стягнення коштів з державного та місцевого бюджету на користь стягувачів в порядку черговості саме у тримісячний строк з дня надходження документів. Доказів, які б підтверджували, що відповідач у 10-денний термін з моменту надходження від позивача виконавчих документів подав до Міністерства фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до Закону України про Державний бюджет України, відсутні. Натомість відповідачем надано копію відповіді, адресовану Міністерству фінансів України стосовно аналізу причин виникнення спорів, а також проблемних питань, які можуть призвести до подання в закордонні юрисдикційні органи позовів проти України (лист №5-05/2550-32039 від 10 лютого 2013 року), а також два звернення щодо необхідності внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (лист від 25 лютого 2014 року №5-05/1302-4545) та змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (лист від 25 травня 2015 року №5-05/906-15376), тоді як позивач подав на виконання документи у квітні та листопаді 2013 року. Разом з тим, суд дійшов висновку, що задоволення позовних вимог у вигляді, заявленому позивачем, не у повній мірі захистить порушені права та інтереси позивача. Тому, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд, керуючись ч.2 ст.11 КАС України, вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав відповідача вчинити передбачені нормами чинного законодавства дії, направлені на виконання наказу Господарського суду Харківської області від 05 квітня 2013 року, виданого на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 19 березня 2013 року у справі №922/661/13г, та наказу Господарського суду Харківської області від 24 вересня 2013 року, виданого на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 10 вересня 2013 року у справі №922/3507/13.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю.

6. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року апеляційна скарга залишена без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін.

7. Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновками суду першої інстанції. Також зазначив, що порушення порядку та строків виконання рішень Господарського суду Харківської області №922/661/13-г, №922/3507/13 відповідач пояснює черговістю виконання інших виконавчих документів, що надійшли раніше (будь-яких доказів з цього приводу не надано), що критично оцінюється судом, та не може бути належним обґрунтуванням невиконання судового рішення. Крім того, суд апеляційної інстанції вказує на те, що невиконання судових рішень кваліфікується Європейським судом з прав людини не лише як недотримання частини першої статті 6 Конвенції з прав людини, але і як порушення інших конвенційних прав. У справі «Войтенко проти України» Суд знайшов порушення пункту 1 статті 6, статті 13 та статті 1 протоколу № 1 Конвенції за невиконання рішення українського суду через відсутність бюджетних коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

8. ДКСУ (далі - скаржник) у лютому 2016 року звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року.

9. В касаційній скарзі ДКСУ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позову.

10. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що Казначейство здійснює виконання судових рішень виключно у межах суми, передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік за бюджетною програмою для виконання рішень суду та у порядку черговості надходження виконавчих документів. Вважає, що п.49 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, не вимагає направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача. Посилаючись на ч.1 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та п.49 вказаного Порядку, скаржник вважає, що цим Законом допускається перевищення тримісячного строку перерахування коштів, та зазначає, що списання коштів на користь позивача відкладено у зв'язку з недостатністю коштів для здійснення безспірного списання. Вважаючи, що з боку скаржника відсутня протиправна бездіяльність, вказує на відсутність підстав для зобов'язання його вчинити певні дії. ДКСУ вважає, що суди попередніх інстанцій мали залучити до участі у справі Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України.

11. ВАТ «АТП-16351» подало заперечення на касаційну скаргу, яким просить залишити касаційну скаргу без задоволення. Посилаючись на обов'язковість судових рішень, ВАТ «АТП-16351» вважає, що скаржник не надав жодних доказів, які б свідчили про вчинення ним дій, направлених на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 19 березня 2013 року у справі №922/661/13-г та рішення Господарського суду Харківської області від 10 вересня 2013 року у справі №922/3507/13. Зазначає, що вказані судові рішення не виконуються більш ніж два роки. Не погоджується з твердженням скаржника про можливість на підставі ч.1 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не виконувати у тримісячний строк рішення суду, та вважає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Крім того, вважає, що залучення Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України до участі у справі було б безпідставним.

12. Заперечення на касаційну скаргу не містить клопотання ВАТ «АТП-16351» про розгляд справи за участі його представника.

13. Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2018 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14. Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.03.2013 року у справі №922/661/13-г, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 24.07.2013 року, із Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області на користь позивача стягнуто 3% річних у сумі 41624,21 грн. та 1720,50 грн. судового збору.

15. 05 квітня 2013 року на виконання вказаного рішення Господарським судом Харківської області виданий наказ про примусове виконання рішення №922/661/13-г.

16. 10 квітня 2013 року позивач надіслав до відповідача заяву №01/35 про примусове виконання виконавчого документа та примусове стягнення грошових коштів за рішенням суду із державного органу на користь суб'єкта господарювання та оригінал наказу суду на примусове виконання рішення №922/661/13-г.

17. 22 травня 2013 року позивач отримав від відповідача лист №5-10/4678-10664 від 29.04.2013р., згідно якого наказ Господарського суду Харківської області від 05.04.2013 року у справі №922/661/13-г та інші документи направлені до Головного управління ДКС України у Харківській області.

18. 29 листопада 2014 року позивач направив запит на інформацію №09/40 до ГУ ДКС України у Харківській області з метою уточнення інформації, де наразі перебуває наказ Господарського суду Харківської області від 05.04.2013 року у справі №922/661/13-г.

19. ГУ ДКС України у Харківські області повідомило позивача про те, що 21.06.2013 року супровідним листом №16-19/323-5179 направило пакет документів разом із виконавчим листом у справі №922/661/13-г до ДКСУ.

20. Рішенням Господарського суду Харківської області у справі №922/3507/13 від 10.09.2013 року із Дергачівської РДА Харківської області на користь позивача стягнуто 3% річних за період 14.02.2013р. - 14.04.2013р. у розмірі 5974,77 грн. та 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

21. 24 вересня 2013 року на виконання вказаного рішення судом виданий наказ на примусове виконання рішення №922/3507/13.

22. 15 листопада 2013 року позивач надав до ГУ ДКС України у Харківській області заяву про прийняття до виконання виконавчого документа та примусового стягнення грошових коштів за рішенням суду із державного органу на користь суб'єкта господарювання та оригінал наказу суду на примусове виконання рішення №922/3507/13.

23. ГУ ДКС України у Харківській області листом від 08.12.2014 року за вих. №16-18/952-18775 повідомило позивача про те, що 21.01.2014 року до ДКСУ направлено пакет документів разом із виконавчим листом у справі №922/3507/13.

24. 09 січня 2015 року на адресу позивача надійшов лист ДКСУ від 29.12.2014 року, яким повідомлено, що на виконанні у ДКСУ знаходяться накази, видані Господарським судом Харківської області у справах №922/661/13-г та №922/3507/13 про стягнення коштів на користь позивача. Однак, оскільки на виконанні відповідача знаходяться накази, що надійшли раніше зазначених наказів господарського суду, то перерахування коштів на користь позивача буде здійснено після виконання наказів, що надійшли раніше.

25. ДКСУ надано копію відповіді, адресовану Міністерству фінансів України стосовно аналізу причин виникнення спорів, а також проблемних питань, які можуть призвести до подання в закордонні юрисдикційні органи позовів проти України (лист №5-05/2550-32039 від 10 лютого 2013 року), а також два звернення щодо необхідності внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (лист від 25 лютого 2014 року №5-05/1302-4545) та змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (лист від 25 травня 2015 року №5-05/906-15376).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

26. Частина 2 статті 3 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження»: рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

27. Частина 1 статті 2 Закону України від 05 червня 2012 року №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»: держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

28. Частина 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»: виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

29. Частина 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»: перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

30. Частина 1 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»: у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

31. Пункт 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок №845): рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

32. Пункт 33 Порядку №845: у разі коли &?і;…&?с; судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства документи та відомості згідно з підпунктом 1 пункту 47 цього Порядку. При цьому органом Казначейства відновлюється проведення платежів боржника.

33. Підпункт 1 пункту 47 Порядку №845: безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.

34. Пункт 48 Порядку №845: для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

35. Пункт 49 Порядку №845: у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.

36. Пункт 50 Порядку №845: компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується Казначейством, якщо боржником є державний орган.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

38. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

39. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

40. Європейський суд з прав людини зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін. Державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням (рішення від 29 червня 2004 року у справі «Жовнер проти України» (Заява N 56848/00) п.33 та п.38).

41. Встановлений частиною 4 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» строк перерахування коштів стягувачу є імперативним, а його недодержання є порушенням гарантій держави щодо виконання судових рішень. Передбачена статтею 5 цього Закону виплата в розмірі трьох відсотків річних за порушення такого строку має компенсаційний характер та не дає підстав тлумачити наявність такої компенсації як законну можливість недодержання тримісячного строку перерахування коштів стягувачу.

42. Зі змісту п.49 Порядку №845 випливає, що у разі необхідності у додаткових коштах понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає до Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України протягом 10 днів з дня надходження відповідних виконавчих документів для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету. Тобто, виконання Казначейством цього обов'язку пов'язується з виконанням певного виконавчого документа щодо якого наявна необхідність у додаткових коштах понад обсяг відповідних бюджетних призначень.

43. Отже, Суд вважає помилковими твердження скаржника про те, що наведені приписи не вимагають направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача.

44. Судом першої інстанції встановлено, що доказів, які б підтверджували, що відповідач у 10-денний термін з моменту надходження від позивача виконавчих документів подав до Міністерства фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до Закону України про Державний бюджет України, відсутні.

45. Оскільки судами попередніх інстанцій було встановлено порушення визначеного ч.4 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» тримісячного строку перерахування коштів стягувачу та невиконання відповідачем приписів п.49 Порядку №845 щодо подання до Міністерства фінансів України пропозицій про необхідність внесення змін до закону про Державний бюджет України, Суд погоджується з наявністю підстав для задоволення позовних вимог.

46. Крім того, з огляду на те, що оскаржувані судові рішення не впливають на права і обов'язки Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України, ці органи державної влади не підлягали залученню до участі у справі.

47. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

48. Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

49. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

50. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

51. У відповідності до ч. 3 статті 375 КАС України Суд вважає за необхідне поновити виконання оскаржуваних судових рішень.

52. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

53. В задоволенні касаційної скарги Державної казначейської служби України - відмовити.

54. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року - залишити без змін.

55. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

Т.Г. Стрелець

Джерело: ЄДРСР 76630619
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку