РІШЕННЯ

Іменем України

18 вересня 2018 року

Київ

справа №800/186/17

провадження №П/9901/338/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Коваленко Н.В.,

суддів Анцупової Т.О., Гімона М.М., Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

за участю секретаря судового засідання Буденко В.В,

учасники справи:

представник позивача ОСОБА_1,

представник відповідача Ліходій О.О.,

представник третьої особи Задорожна А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України про визнання незаконними та скасування рішень,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України, в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 25 квітня 2017 року №988/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Верховного Суду України Самсіним І.Л. вимог щодо несумісності та звільнення його з посади» та скасувати ухвалу Вищої ради правосуддя від 23 травня 2017 року № 1223/0/15/-17 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_4 про звільнення з посади судді Верховного Суду України у відставку.

2. Позивач вважає, що оскаржуване рішення порушує його права на працю - як на посаді судді Верховного Суду України, так і позбавляє права на зайняття відповідних посад у майбутньому. Крім того, дане рішення суттєво обмежує права позивача на пенсійне забезпечення, оскільки обмежує право отримувати зароблену власною працею пенсію, яку б він міг отримувати у випадку відставки. На думку позивача, установлення для осіб як представників органів судової влади в порядку люстрації заборони обіймати певні посади в органах державної влади пов'язується із самим лише фактом зайняття ними у визначений Законом України «Про очищення влади» час посад члена Вищої ради юстиції, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника. При цьому застосовується підхід колективної відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України без доведення індивідуальної вини кожного її члена. У зв'язку з тим, що ухвала Вищої ради правосуддя від 23 травня 2017 року № 1223/0/15/-17 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_4 про звільнення з посади судді Верховного Суду України прийнята на підставі оскаржуваного рішення, то у випадку задоволення позовних вимог про скасування рішення Вищої ради правосуддя від 25 квітня 2017 року №988/0/15-17, ухвала також підлягає скасуванню.

Процедура

3. 04 травня 2017 року ОСОБА_4 подав адміністративний позов до Вищого адміністративного суду України до Вищої ради правосуддя, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 25 квітня 2017 року №988/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Верховного Суду України Самсіним І.Л. вимог щодо несумісності та звільнення його з посади».

4. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 травня 2017 року для розгляду зазначеної справи визначено колегію суддів у складі: Нечитайла О.М. (суддя-доповідач), Борисенко І.В., Олендера І.Я., Вербицької О.В., Цвіркуна Ю.І.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2017 року відкрито провадження в даній адміністративній справі.

6. Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 06 червня 2017 року у зв'язку з перебуванням суддів Борисенко І.В., Вербицької О.В. у відпустці для розгляду зазначеної справи визначено новий склад колегії суддів у складі: Нечитайла О.М. (суддя-доповідач), Веденяпіна О.А., Олендера І.Я., Цвіркуна Ю.І., Маринчак Н.Є.

7. Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 29 червня 2017 року у зв'язку з перебуванням судді Цвіркуна Ю.І. у відпустці для розгляду зазначеної справи визначено новий склад колегії суддів у складі: Нечитайла О.М. (суддя-доповідач), Веденяпіна О.А., Олендера І.Я., Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є.

8. Протокольною ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2017 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України

9. 17 липня 2017 року позивачем подано заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої ОСОБА_4 просить :

1) Поновити строк для звернення до суду з позовною вимогою про скасування ухвали Вищої ради правосуддя від 23 травня 2017 року № 1223/0/15/-17;

2) Визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 25 квітня 2017 року №988/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Верховного Суду України Самсіним І.Л. вимог щодо несумісності та звільнення його з посади»;

3) Скасувати ухвалу Вищої ради правосуддя від 23 травня 2017 року № 1223/0/15/-17 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_4 про звільнення з посади судді Верховного Суду України у відставку.

10. В судовому засіданні 16 серпня 2017 року заяву про зміну позовних вимог прийнято судом. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 серпня 2017 року продовжено строк розгляду справи на один місяць.

11. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 вересня 2017 року у зв'язку зі звільненням судді Нечитайла О.М. з посади судді Вищого адміністративного суду України у відставку для розгляду зазначеної справи визначено новий склад колегії суддів у складі: Маринчак Н.Є. (суддя-доповідач), Приходько І.В, Веденяпіна О.А., Бухтіярової І.О., Олендера І.Я.

12. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 жовтня 2017 року справу прийнято до провадження.

13. Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 11 грудня 2017 року для розгляду зазначеної справи визначено новий склад колегії суддів у складі: Маринчак Н.Є. (суддя-доповідач), Приходько І.В, Веденяпіна О.А., Бухтіярової І.О., Усенко Є.А.

14. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2017 року продовжено строк розгляду справи №800/186/17 за позовом ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерства юстиції України, про визнання незаконним та скасування рішення, скасування ухвали - на один місяць.

15. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 січня 2018 року для розгляду зазначеної справи визначено новий склад колегії суддів Верховного Суду у складі: Коваленко Н.В. (суддя-доповідач), Анцупової Т.О., Гімона М.М., Стародуба О.П., Кравчука В.М.

16. Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2018 року прийнято до провадження зазначену справу. Розгляд справи розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п'яти суддів. Справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін.

17. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 лютого 2018 року у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Стародуба О.П. для розгляду зазначеної справи визначено новий склад колегії суддів Верховного Суду у складі: Коваленко Н.В. (суддя-доповідач), Анцупової Т.О., Гімона М.М., Мороз Л.Л., Кравчука В.М.

18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року зупинено провадження у цій справі до вирішення Конституційним Судом України справи (об'єднані в одне конституційне провадження) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності положенням ч. 3 ст. 22, ч. 1 ст. 38, ст. 58, ч. 2 ст. 61, ч. 1 ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України (конституційності) ч. 2 ст. 1, п. 7, 8, 9 ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 3, п. 2 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VII) та за конституційним поданням 47 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3, 6 ст. 1, ч. 1, 2, 34, 8 ст. 3, п. 2 ч. 5 ст. 5, п. 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII.

19. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 17 травня 2018 року ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року - скасовано та направлено справу № 800/186/17 за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя, третя особа: Міністерство юстиції України, про визнання незаконним та скасування рішення до суду першої інстанції для продовження розгляду.

20. Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2018 року продовжено розгляд справи №800/186/17.

Аргументи учасників справи

21. В судове засідання з'явився представник позивача, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов в повному обсязі.

22. Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечував. Надав заперечення проти адміністративного позову та відзив на позовну заяву, в яких зазначено, що суддя Самсін І.Л. обіймав посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України понад рік у період, визначений абзацом першим частини першої статті З Закону України «Про очищення влади», у зв'язку з чим на нього поширюються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 цього Закону, що є несумісним із перебуванням на посаді професійного судді та є підставою для звільнення позивача з посади судді згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент винесення спірного рішення). Цільове і системне тлумачення застосування норм Закону України «Про очищення влади» та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції на момент спірних правовідносин) дозволяє зробити висновок, що реалізація приписів Закону України «Про очищення влади» має не допустити подальше перебування членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на посадах суддів. Посилання ОСОБА_4 на невідповідність його звільнення з підстав несумісності з положеннями частини шостої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо недопустимості звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді не може бути взято до уваги. Згідно з частиною п'ятою статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді, зокрема є порушення вимог щодо несумісності. Зміст терміна «несумісність» Конституцією України не визначається, в силу чого Верховна Рада України, діючи в межах своїх повноважень, може визначати зміст цього терміна, причому розширення його змісту, яке відбулося при прийнятті Закону України «Про очищення влади», не може розглядатися як звуження обсягу гарантій незалежності судді, визначених Конституцією України. Звільнення ОСОБА_4 з посади судді повністю відповідає цілям, визначеним Законом України «Про очищення влади», а також встановленим законом засадам очищення влади (люстрації). Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

23. Представник третьої особи в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував, подав пояснення щодо позову, відповідно до яких вважає оскаржуване рішення та ухвалу законними та такими, що не підлягають скасуванню з огляду на викладене. Суддя Самсін І.Л. обіймав посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України понад рік у період, визначений абзацом першим частини першої статті З Закону України «Про очищення влади», у зв'язку з чим на нього поширюються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 цього Закону, що є несумісним із перебуванням на посаді професійного судді та є підставою для звільнення позивача з посади судді згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент винесення спірного рішення). Міністерство юстиції України вважає обґрунтованими та законними висновки Вищої ради правосуддя, викладені в оскаржуваному рішенні, зокрема про те, що індивідуалізація негативних заходів, що застосовується відповідно до Закону України «Про очищення влади», досягається насамперед визначеним законодавцем кола посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади. При цьому, негативні заходи, що застосовуються, за своєю природою не є відповідальністю особи за вчинення нею правопорушення, а винятковим заходом, спрямованим на покращення управління державними справами в цілому та функціонування судової влади зокрема. Крім того, заходи очищення влади слід розглядати як комплекс надзвичайних адміністративних заходів, спрямованих на тимчасове обмеження обіймати певні посади (перебувати на службі) певних осіб з метою захисту молодої демократії та унеможливлення відновлення авторитарного режиму, а не вид юридичної відповідальності. Мета обмежень узгоджується з демократичними принципами, передбаченими Конституцією України і міжнародно-правовими стандартами, тому звільнення відповідних осіб, до яких застосовується заборона в порядку, передбаченому Законом України «Про очищення влади», є правомірним. Зазначена в Конституції України підстава звільнення судді у зв'язку з порушенням суддею вимог щодо несумісності без змін (без звуження чи розширення) знаходить своє відображення в Законі України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема в статті 114. Водночас, стаття 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює вимоги щодо несумісності, відповідно до якої: «Перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Перебування на посаді судді також несумісне із наявністю заборони такій особі обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади в порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади». Тому твердження позивача про те, що Закон України «Про очищення влади» розширює передбачені Конституцією України підстави звільнення судді з посади є хибними. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

24. Як вбачається з листа Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 26 березня 2015 року № 22-4441/15-вих, ОСОБА_4 наказом Голови Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2010 року був призначений членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

25. Його повноваження як члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинені 11 квітня 2014 року на підставі пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та пункту 8 частини першої статті 93-1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

26. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 15 жовтня 2014 року № 14/зп-14 задоволено заяву ОСОБА_4 про припинення повноважень за власним бажанням та припинено його повноваження як члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з 10 жовтня 2014 року.

27. Розпорядженням Голови Верховного Суду України від 17 листопада 2014 року № 52/0/19-14 «Про перевірку відомостей щодо застосування заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади» визначено дату початку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», стосовно суддів Верховного Суду України - 1 грудня 2014 року.

28. За повідомленням в.о. Голови Верховного Суду України Барбари В.П. від 11 грудня 2014 року №3080/0/8-14, направленим до Міністерства юстиції України, суддя Верховного Суду України Самсін І.Л. не подав заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

29. До Вищої ради юстиції 9 вересня 2015 року надійшли звернення Міністерства юстиції України від 3 та 9 вересня 2015 року (відповідно вхідні № 2750/0/8-15 та № 2743/0/8-15), а 19 листопада 2015 року - звернення Міністерства юстиції України від 13 листопада 2015 року (вхідні № 3838/0/8-15 та № 3839/0/8-15) про порушення вимог щодо несумісності суддею Верховного Суду України Самсіним Ігорем Леоновичем.

30. У зверненнях зазначено, що суддя Верховного Суду України Самсін І.Л. обіймав посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України понад рік (1256 календарних днів) у період, визначений пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади», а саме з 23 грудня 2010 року по 22 лютого 2014 року, який включає також період визначений пунктом 2 частини другої статті 3, а саме з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, а також не подав заяву, передбачену частиною першою статті 4 Закону України «Про очищення влади», у зв'язку із чим до нього застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону. З огляду на вказане Міністерство юстиції України, як суб'єкт звернення щодо подання про звільнення суддів відповідно до Закону України «Про очищення влади», просило визнати порушення суддею Верховного Суду України Самсіним І.Л. вимог щодо несумісності та звернутися до Верховної Ради України з поданням про звільнення його з посади судді.

31. Згідно з протоколами автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 9 вересня 2015 року звернення Міністерства юстиції України від 3 та 9 вересня 2015 року об'єднані в одне провадження та передані члену Вищої ради юстиції Волковицькій Н.О. для перевірки. До зазначених матеріалів долучено звернення Міністерства юстиції України від 13 листопада 2015 року (вхідні № 3838/0/8-15 та № 3839/0/8-15 від 19 листопада 2015 року).

32. За результатами розгляду член Вищої ради юстиції Волковицька Н.О. дійшла висновку про наявність підстав для відкриття провадження щодо вимог законодавства про несумісність стосовно судді Верховного Суду України Самсіна І.Л.

33. 19 листопада 2015 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції, розглянувши матеріали перевірки, ухвалила рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про відкриття провадження за зверненнями Міністерства юстиції України щодо порушення суддею Верховного Суду України Самсіним І.Л. вимог щодо несумісності, визначених Законом України «Про очищення влади».

34. 11 липня 2016 року до Вищої ради юстиції надійшла заява ОСОБА_4 про відставку.

35. Згідно з висновком Вищої ради юстиції від 9 вересня 2016 року розгляд заяви позивача про звільнення з посади судді Верховного Суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку відкладено.

36. Ухвалою члена Вищої ради правосуддя Волковицької Н.О. від 14 лютого 2017 року №77/0/18-17 відкрито справу щодо несумісності стосовно судді Верховного Суду України Самсіна Ігоря Леоновича.

37. На засіданні 25 квітня 2017 року, дослідивши матеріали за зверненнями Міністерства юстиції України, заслухавши доповідача - члена Вищої ради правосуддя Волковицьку Н.О., Вища рада правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для визнання порушення суддею Верховного Суду України Самсіним І.Л. вимог щодо несумісності та звільнення його з посади.

38. Вищою радою правосуддя прийнято рішення від 25 квітня 2017 року №988/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Верховного Суду України Самсіним І.Л. вимог щодо несумісності та звільнення його з посади».

39. Ухвалою Вищою ради правосуддя від 23 травня 2017 року № 1223/0/15-17 заяву ОСОБА_4 про звільнення з посади судді Верховного Суду України у відставку залишено без розгляду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

40. Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

41. Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

42. Статтею 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

43. Згідно із статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

44. Стаття 126 Конституції України визначає, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Суддя обіймає посаду безстроково.

Підставами для звільнення судді є:

1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров'я;

2) порушення суддею вимог щодо несумісності;

3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;

4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;

6) порушення обов'язку підтвердити законність джерела походження майна.

Повноваження судді припиняються у разі:

7) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

8) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави;

9) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним;

10) смерті судді;

11) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.

Держава забезпечує особисту безпеку судді та членів його сім'ї.

45. Відповідно до пунктів 8, 11 частини п'ятої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; правом судді на відставку.

Частинами шостою та сьомою зазначеної статті визначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

46. Відповідно до статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

47. Згідно з пунктом 53 Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 30 липня 2015 року № 355/0/15-15 (чинного на час розгляду заяви про відставку судді 09 вересня 2016 року), якщо на момент розгляду питання про звільнення судді Радою внесене подання про звільнення судді з інших підстав, розгляд питання по суті зупиняється до прийняття рішення за внесеним поданням.

48. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

49. 5 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про Вищу раду правосуддя».

Відповідно до пункту 15 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» провадження про порушення вимог законодавства щодо несумісності, відкриті Вищою радою юстиції до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», рішення стосовно яких не прийнято, передаються Вищій раді правосуддя для розгляду та прийняття рішень у порядку, визначеному цим Законом для розгляду справ щодо несумісності.

Ухвалення рішення про відкриття справи щодо несумісності згідно з частиною п'ятою статті 39 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» здійснюється членом Вищої ради правосуддя, визначеним для розгляду відповідної заяви.

50. Частиною першою статті 1 Закону України «Про очищення влади» визначено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

51. Відповідно до частини першої статті 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII, яка була чинною до 28 березня 2015 року, перебування на посаді судді є несумісним із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом, а також якщо суддя є особою, до якої застосовуються заборони, передбачені статтею 1 Закону України «Про очищення влади».

52. У частині першій статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції зазначено, що перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Перебування на посаді судді також несумісне із наявністю заборони такій особі обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади в порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади».

53. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

54. Частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» встановлено, що протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

55. Згідно з положеннями пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року сукупно не менше одного року обіймали посади, зокрема члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

56. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймали посади, зокрема члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, та не були звільнені в цей період із відповідної посади за власним бажанням.

57. Згідно із статтею 4 Закону України «Про очищення влади» особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява).

Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону.

Неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону.

Подання заяви, у якій особа повідомляє про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у частині третій або четвертій статті 1 цього Закону, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після подання такої заяви та застосування до неї відповідної заборони.

58. Із Закону України «Про очищення влади» вбачається, що метою встановлення передбачених ним заборон, є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_27, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини (частина друга статті 1 Закону).

59. Як зазначено у пункті 50 Остаточного висновку Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) щодо Закону України «Про очищення влади» (Закону «Про люстрацію») від 19 червня 2015 року № 788/2014, частинами першою та другою статті 7 передбачено дискваліфікацію певних осіб на основі того, що вони обіймали посади під час президентства ОСОБА_27 у 2010- 2014 роках або під час подій Майдану на рубежі 2013- 2014 років. Дискваліфікація, заснована виключно на посаді, яку обіймала особа, не суперечить міжнародним стандартам за умови, що йдеться про посади в установах, відповідальних за серйозні порушення прав людини і винних у серйозних випадках халатності.

60. Зміст Закону, а саме поширення його положень на професійних суддів (стаття 2 Закону), вказує, що мета недопущення до управління державними справами певних осіб у Законі розуміється досить широко - як недопущення таких осіб до здійснення важливих державних функцій, до яких, без сумніву, належить правосуддя.

61. В Остаточному висновку щодо Закону України «Про очищення влади» від 19- 20 червня 2015 року Венеціанської комісії зазначено, що питання люстрації безпосередньо порушується в Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1096 (1996) про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем. Резолюція наголошує, що люстраційні заходи «можуть бути сумісними з демократичною державою, заснованою на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв» (пункт 12). Цими критеріями є: провина, саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості та право на судовий перегляд ухваленого рішення; різні функції та цілі люстрації, а саме захист новоствореної демократії, і кримінальне право, тобто покарання осіб, які вважаються винними, повинні дотримуватися; також люстрація повинна мати жорсткі обмеження у часі, як у період її застосування, так і в період, впродовж якого здійснюється перевірка. Більш детально критерії роз'яснені у доповіді, що додається до резолюції 1096 (1996), яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенстві права (далі - Керівні принципи 1996 року). Ці Керівні принципи були прийняті для формування політики, спрямованої на ліквідацію спадщини комуністичного періоду, який закінчився в 1991 році. Ці основоположні принципи можна застосовувати mutatis mutandis до спадщини режиму ОСОБА_27.

62. Однак врахуванню підлягає те, що у Проміжному висновку щодо Закону України «Про очищення влади» від 12- 13 грудня 2014 року Венеціанська комісія вказала, що Керівні принципи передбачають, що люстрація «може бути використана тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб'єкт люстрації, створенню життєздатної вільної демократії шляхом використання суб'єктом службового становища з метою порушення прав людини або блокування процесу демократизації» (пункт 29).

63. У пункті 65 остаточного висновку Венеціанська комісія вказала, що оскільки «метою люстрації є не покарання людей, які вважаються винними, … а захист нової демократії» (преамбула до Керівних принципів), зміни в особистій позиції є тим фактором, який слід ураховувати щодо всіх категорій осіб.

Закон забороняє певним категоріям осіб обіймати певні державні посади. Венеціанська комісія наголошує на тому, що відповідно до концепції «демократії, здатної захистити себе», держава має право відстороняти від доступу до зайняття державних посад осіб, які можуть становити загрозу демократичній системі та/або показали себе негідними служити суспільству. Водночас Європейський суд з прав людини зазначив у справі «Жданока», що «щоразу, коли держава має намір покладатися на принцип «демократії, здатної захистити себе» для виправдання втручання у права особистості, вона повинна ретельно оцінювати масштаби та наслідки цього заходу, щоб переконатися у тому, що / ... / рівновагу буде досягнуто». Таким чином, правова норма, яка накладає обмеження на доступ до державних посад, має бути чіткою й обґрунтованою за характером та повинна дотримуватися принципу пропорційності.

64. Питання люстрації безпосередньо порушується в Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1096 (1996) про заходи ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем.

Зокрема у пунктах 11-14 зазначається наступне.

« 11. Що стосується поводження з особами, які не вчинили жодних злочинів, за які осіб можна притягати до відповідальності відповідно до пункту 7, але які, проте, займали високі посади при колишніх тоталітарних комуністичних режимах і підтримували їх, Асамблея відзначає, що деякі держави визнали за необхідне вжити адміністративні заходи, такі як прийняття законів про люстрацію або декомунізацію. Метою цих заходів є відсторонення таких осіб від здійснення державної влади, якщо їм не можна довірити цього відповідно до демократичних принципів, тому що вони не продемонстрували свою прихильність демократичним принципам чи віру в них у минулому і не зацікавлені та не мають мотивів дотримуватися їх сьогодні.

12. Асамблея підкреслює, що загалом ці заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

13. Асамблея вважає за необхідне забезпечити, щоб закони про люстрацію й подібні адміністративні заходи відповідали вимогам держави, заснованої на верховенстві права, і зосереджувалися на загрозах основоположним правам людини й процесу демократизації. Дивіться "Керівні вказівки щодо забезпечення відповідності законів про люстрацію й подібних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на верховенстві права".

14. Крім того, Асамблея рекомендує, щоб службовці, яких звільнили з посади на основі законів про люстрацію, у принципі не втрачали раніше надбаних фінансових прав. У виняткових випадках, коли представники правлячої еліти колишнього режиму призначали собі пенсії вищі, ніж у пересічних громадян, їх пенсії повинні бути зменшені до звичайного рівня.»

Таким чином, у Резолюції 1096 Асамблея звертає увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади.

65. В Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи «Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» Doc. 7568 від 3 червня 1996 року зазначено, що щоб бути сумісними з державою, заснованою на верховенстві права, закони про люстрацію повинні відповідати певним вимогам. Насамперед, увагу люстрації слід зосередити на загрозах основоположним правам людини і процесу демократизації. Помста не може бути метою таких законів; не повинно допускатися і політичне чи соціальне зловживання результатами процесу люстрації. Метою люстрації є не покарання людей, які вважаються винними, бо це завдання прокурорів, які застосовують кримінальне право, а захист нової демократії.

Серед зазначених в Рекомендації керівних вказівок щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенства права, варто окремо наголосити на наступних:

b) Люстрація може використовуватися тільки для ліквідації або суттєвого зменшення загрози, яку суб'єкт люстрації становить для формування життєздатної і вільної демократичної держави, використовуючи своє особливе становище, порушуючи права людини або блокуючи процес демократизації;

d) Люстрація повинна обмежуватися посадами, щодо яких є всі підстави вважати, що суб'єкти, які їх обіймають, становитимуть значну небезпеку для прав людини і демократії, тобто призначуваними державними посадами, які передбачають значну відповідальність за формування або виконання державної політики та практику, пов'язану з внутрішньою безпекою, або призначуваними державними посадами, на яких можливе або здійснюється порушення прав людини, наприклад, посадами в правоохоронних органах, службі безпеки та розвідці, судовій системі та прокуратурі;

k) Люстрація "свідомих співробітників" допускається тільки щодо осіб, які насправді були зайняті в державних установах (наприклад, спецслужбах) при серйозних порушеннях прав людини, від яких фактично постраждали інші особи, і які знали або повинні були знати, що їх поведінка може завдати шкоду.

66. На необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує і Венеціанська комісія у висновку від 14-15 грудня 2012 року №СЭЬ-АО (2012) 028 щодо «Закону про люстрацію» колишньої Югославської Республіки Македонія (п. 7), а також у Проміжному (п. 64, 82, 104) та Остаточному (п. 18) висновках № 788/2014 щодо Закону України «Про очищення влади».

67. Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

68. Згідно вимог статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо звільнення позивача у зв'язку з порушенням вимог щодо несумісності.

69. Законом України «Про очищення влади» №1682 (чинний з 16 жовтня 2014 року) частину першу статті 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453) викладено в такій редакції: «Перебування на посаді судді є несумісним із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом, а також якщо суддя є особою, до якої застосовуються заборони, передбачені статтею 1 Закону України «Про очищення влади».

70. Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII (чинний з 28 березня 2015 року) викладено в новій редакції Закон України №2453, зокрема частину першу статті 54: «Перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Перебування на посаді судді також несумісне із наявністю заборони такій особі обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади в порядку, передбаченому Законом України «Про очищення влади».

71. Рішення Конституційного Суду України, яким би встановлювалася невідповідність Конституції України наведених положень Закону №1682, відсутнє.

72. Отже, згідно з частиною першою статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI перебування позивача на посаді судді несумісне з наявністю встановленої для нього заборони обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади.

73. З огляду на викладені вище норми суд доходить висновку, що перебування судді Самсіна І.Л. на посаді члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України понад рік у період, визначений пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади», неподання ним заяви, передбаченої частиною першою статті 4 Закону України «Про очищення влади», є підставою застосування щодо нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», що є несумісним із перебуванням на посаді професійного судді і є підставою для звільнення ОСОБА_4 з посади судді згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 126 Основного Закону України (у редакції, чинній на момент звернення) та пунктом 2 частини шостої статті 126 чинної редакції Конституції України.

74. Оскаржуване рішення було прийнято відповідачем саме у зв'язку з несумісністю ОСОБА_4 із перебуванням на посаді професійного судді, що спростовує твердження позивача, що Вищою радою правосуддя безпідставно вказано як на самостійну підставу для звільнення неподанням ОСОБА_4 заяви, передбаченої частинами першою статті 4 Закону України «Про очищення влади».

75. Твердження ОСОБА_4 про те, що заборони хоча і застосовуються до суддів, проте лише до тих із них, що відповідають критеріям, сформульованим у статті 3 Закону України «Про очищення влади» не ґрунтується на законі. Цільове і системне тлумачення застосовуваних норм Закону України «Про очищення влади» та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції на момент спірних правовідносин) дозволяє зробити висновок, що реалізація приписів Закону України «Про очищення влади» має не допустити подальше перебування членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на посадах суддів.

76. Водночас, суд вважає оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя від 25 квітня 2017 року №988/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Верховного Суду України Самсіним І.Л. вимог щодо несумісності та звільнення його з посади» таким, що прийнято несвоєчасно та з порушенням передбаченого законом строку, оскільки у відповідності до положень частини третьої статті 4 Закону України «Про очищення влади» неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону.

Щодо посилання позивача на частину шосту статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

77. Посилання ОСОБА_4 на невідповідність його звільнення з підстав несумісності з положеннями частини шостої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо недопустимості звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді є необґрунтованим.

78. Так, згідно з частиною п'ятою статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді, зокрема є порушення вимог щодо несумісності. Зміст терміна «несумісність» Конституцією України не визначається, в силу чого Верховна Рада України, діючи в межах своїх повноважень, може визначати зміст цього терміна, причому розширення його змісту, яке відбулося при прийнятті Закону України «Про очищення влади», не може розглядатися як звуження обсягу гарантій незалежності судді, визначених Конституцією України.

79. Відповідно до статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, серед іншого, судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури.

80. В Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу, конституційним принципом організації та функціонування судів і професійної діяльності суддів; незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею (пункт 4.1 мотивувальної частини). Одну з найважливіших гарантій незалежності суддів закріплено в положенні частини другої статті 126 Конституції України, за яким вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, це означає заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо; заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді (пункт 4.4 мотивувальної частини).

81. У резолютивній частині цього Рішення Конституційного Суду України вказано, що положення частини першої статті 126 Конституції України «незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України» у взаємозв'язку з іншими положеннями розділу VIII Основного Закону України треба розуміти так. Незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням (пункт 1). Положення частини другої статті 126 Конституції України «вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється» треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв'язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо (пункт 2).

82. Питання незалежності суддів та гарантій їх діяльності були предметом оцінки Конституційного Суду України і в Рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

83. Так, у пункті 2 мотивувальної частини зазначено, що згідно з частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України. Відповідно до Конституції України діяльність суддів гарантується, зокрема, особливим порядком їх обрання або призначення, звільнення з посади; обмеженням прав суддів на виконання іншої оплачуваної роботи, крім викладацької, наукової та творчої; фінансуванням функціонування судів та діяльності суддів виключно за рахунок коштів Державного бюджету України (стаття 126, частина друга статті 127, стаття 128, стаття 130). Отже, Основний Закон України не допускає обмеження чи скасування встановлених конституційних гарантій діяльності суддів.

84. Конституція України закріплює вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку. Відповідно до повноважень, передбачених пунктом 3 частини першої статті 85, пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України, Верховна Рада України має право визначати в законах України порядок, умови та наслідки звільнення судді з посади (пункт З мотивувальної частини).

85. З огляду на наведене, прийняття Вищою радою правосуддя рішення про звільнення позивача з посади судді Верховного Суду України у зв'язку з порушенням ним вимог щодо несумісності, тобто з підстави, передбаченої Конституцією України, в порядку та за умов, визначених Верховною Радою України у Законах України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя», жодним чином не можна вважати порушенням особливого визначеного законодавством порядку звільнення судді з посади та звуженням змісту та обсягу гарантій незалежності судді.

Щодо неодноразового застосування до позивача заходів відповідальності за фактично тих самих підстав та порушення відповідачем статей 58, 61 і 62 Конституції України.

86. Сукупний аналіз змісту положень Законів України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та «Про очищення влади» свідчить про те, що метою їх регулювання є підвищення авторитету судової влади в Україні та довіри громадян до неї, відновлення законності і справедливості. Одним із заходів відновлення довіри законодавець визначив припинення повноважень членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

87. Люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею.

88. Відповідальність у найширшому значенні є морально-психологічною якістю, яка знаходить своє вираження у різних формах: політичній (публічній), юридичній, моральній, соціальній. Юридична (правова) відповідальність за своїм змістом є вужчою від політичної, у певних випадках може збігатися з нею (політична відповідальність реалізується у формі правової і неправової відповідальності).

89. При цьому, незалежно від форми вираження, відповідальність обов'язково вміщує суб'єктивну (певний рівень усвідомлення, сприймання особою) та об'єктивну складову (власне зовнішній вираз, наслідки для особи, сприймання суб'єктами соціуму). Відповідальність у широкому значенні є елементом правового статусу будь-якого державного органу та посадової особи при здійсненні владних повноважень. Суб'єкти відповідальності - органи державної влади та їх посадові особи - несуть її відповідно до Конституції України перед основним джерелом публічної влади - народом.

90. Якщо юридична відповідальність пов'язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державне управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об'єктивні вимоги до неї).

91. З огляду на викладене неналежними є доводи сторони позивача про порушення принципів верховенства права (та правової визначеності, передбачуваності законодавства тощо), обґрунтовані посиланням на розширення переліку підстав для звільнення суддів (у частині розширеного тлумачення несумісності) та неодноразового застосування заходів відповідальності за фактично тих самих підстав, оскільки передбачуваність наслідків власної діяльності посадової особи як носія державної влади є невід'ємним елементом відповідальності такої посадової особи, покладеної на неї саме Конституцією України.

92. Положення статей 58, 61 і 62 Конституції України спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Вказані гарантії не поширюються на правовідносини, які не пов'язані з настанням юридичної відповідальності осіб.

93. Щодо припинення в силу пунктів 2, 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1188 повноважень ОСОБА_4 як члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з 11 квітня 2014 року, то такі заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки являють собою не санкцію за конкретне протиправне діяння, але були спрямовані на оновлення, зокрема, кадрового складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Такі заходи не стосувались індивідуально визначених осіб.

94. Відтак, доводи позивача про «притягнення його до юридичної відповідальності одного виду» внаслідок прийняття спірного рішення після того, як було припинено його повноваження як члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суперечать дійсності.

95. Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом їхнього статусу та їхньої професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади. Твердженя сторони позивача про те, що застосування до останнього передбачених Законом №1682 заборон (внаслідок яких може бути звільнено суддю) призвело до зниження рівня гарантій незалежності суддів, є безпідставними, позаяк такі законодавчо встановлені заходи з люстрації суддів пов'язані не з притягненням суддів до відповідальності за прийняття ними законних і обґрунтованих рішень, а пов'язані з необхідністю оновлення суддівського корпусу в цілому відповідно до суспільної потреби.

96. З оглядуна наведене спростовуються доводи сторони позивача про неврахування Вищою радою юстиції положень статей 58, 61 та 62 Конституції України щодо неретроактивності та індивідуального характеру юридичної відповідальності, а також презумпції невинуватості з огляду на зміст спірних правовідносин, предмет судового розгляду у цій справі і на зміст міжнародних зобов'язань держави щодо встановлення (відновлення) і підтримання балансу приватних прав та інтересів, з одного боку, і суспільних інтересів - з іншого.

97. Як наслідок спростування доводів позивача про порушення вимог статей 58, 61 та 62 Конституції України спростовуються також доводи про порушення вимог статей 8, 126 і 127 Конституції України.

Щодо застосовування наслідків люстрації відносно прав осіб, які підпадають під критерії здійснення очищення влади, визначених у статті 3 Закону України «Про очищення влади».

98. Відповідно до положень частини другої статті першої Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_27, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Така мета є правомірною та відповідає інтересам суспільства в тому випадку, коли відповідна заборона сприяє дотриманню балансу між потребами демократичної держави та захисту демократії і прав людини.

99. Права людини, зокрема право на доступ до публічної служби, не є абсолютними і, як про це неодноразово зазначав Європейський Суд з прав людини, у разі, коли є конфлікт декількох прав, кожне з яких гарантоване Конвенцією, варто зважити всі інтереси, що поставлені на карту. У разі якщо держава зобов'язана рівною мірою забезпечувати права, гарантовані Конвенцією та між якими існує конфлікт, і якщо захист одного права призведе до втручання у інше право, саме держава покликана обрати адектавний засіб для того, щоб відповідне втручання у право було пропорційним і таким, що переслідує законну мету (Fernandez Martinez v. Spain, Рішення від 12 червня 2014 року, заява №56030/07, п.123). Втручання [у право] може вважатись «необхідним у демократичному суспільстві» для законної мети, якщо воно відповідає «невідкладній соціальній потребі», і здійснені національними органами засоби є «відповідними і достатніми» (Fernandez Martinez v. Spain , п.124).

100. Широта такої свободи розсуду залежить від ряду факторів, зокрема там, де мова йде про особливо важливий аспект існування особистості, межі свободи державного розсуду будуть обмеженими.

101. При визначенні питання «необхідності в демократичному суспільстві» держави користуються свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом. ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до свободи вираження поглядів, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти. Будь-яке непропорційне втручання не буде вважатись «необхідним у демократичному суспільстві». Суд повинен перевірити, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми. Таким чином, важливим є визначити, чи належним чином національні органи влади використали свою свободу повноважень, звинувативши заявника у наклепі чи зловживанні посадовим становищем. (Рішення у справі «Ляшко проти України» (Lyashko v. Ukraine) від 10 серпня 2006 р., Заява № 21040/02, п. 47).

102. У даній справі обмежено право позивача обіймати посаду судді, що в контексті практики Європейського Суду з прав людини становить аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

103. В Остаточному висновку щодо Закону України «Про очищення влади» від 19- 20 червня 2015 року Венеціанської комісії зазначено, що питання люстрації безпосередньо порушується в Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1096 (1996) про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем. Резолюція наголошує, що люстраційні заходи «можуть бути сумісними з демократичною державою, заснованою на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв» (пункт 12). Цими критеріями є: провина, саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості та право на судовий перегляд ухваленого рішення; різні функції та цілі люстрації, а саме захист новоствореної демократії, і кримінальне право, тобто покарання осіб, які вважаються винними, повинні дотримуватися; також люстрація повинна мати жорсткі обмеження у часі, як у період її застосування, так і в період, впродовж якого здійснюється перевірка. Більш детально критерії роз'яснені у доповіді, що додається до резолюції 1096 (1996), яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенстві права (далі - Керівні принципи 1996 року). Ці Керівні принципи були прийняті для формування політики, спрямованої на ліквідацію спадщини комуністичного періоду, який закінчився в 1991 році. Ці основоположні принципи можна застосовувати mutatis mutandis до спадщини режиму ОСОБА_27.

104. Однак врахуванню підлягає те, що у Проміжному висновку щодо Закону України «Про очищення влади» від 12- 13 грудня 2014 року Венеціанська комісія вказала, що Керівні принципи передбачають, що люстрація «може бути використана тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб'єкт люстрації, створенню життєздатної вільної демократії шляхом використання суб'єктом службового становища з метою порушення прав людини або блокування процесу демократизації» (пункт 29).

105. У пункті 65 остаточного висновку Венеціанська комісія вказала, що оскільки «метою люстрації є не покарання людей, які вважаються винними, … а захист нової демократії» (преамбула до Керівних принципів), зміни в особистій позиції є тим фактором, який слід ураховувати щодо всіх категорій осіб.

Закон забороняє певним категоріям осіб обіймати певні державні посади. Венеціанська комісія наголошує на тому, що відповідно до концепції «демократії, здатної захистити себе», держава має право відстороняти від доступу до зайняття державних посад осіб, які можуть становити загрозу демократичній системі та/або показали себе негідними служити суспільству. Водночас Європейський суд з прав людини зазначив у справі «Жданока», що «щоразу, коли держава має намір покладатися на принцип «демократії, здатної захистити себе» для виправдання втручання у права особистості, вона повинна ретельно оцінювати масштаби та наслідки цього заходу, щоб переконатися у тому, що / ... / рівновагу буде досягнуто». Таким чином, правова норма, яка накладає обмеження на доступ до державних посад, має бути чіткою й обґрунтованою за характером та повинна дотримуватися принципу пропорційності.

106. В Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи «Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» Doc. 7568 від 3 червня 1996 року зазначено, що щоб бути сумісними з державою, заснованою на верховенстві права, закони про люстрацію повинні відповідати певним вимогам. Насамперед, увагу люстрації слід зосередити на загрозах основоположним правам людини і процесу демократизації. Помста не може бути метою таких законів; не повинно допускатися і політичне чи соціальне зловживання результатами процесу люстрації. Метою люстрації є не покарання людей, які вважаються винними, бо це завдання прокурорів, які застосовують кримінальне право, а захист нової демократії.

107. На необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує і Венеціанська комісія у висновку від 14-15 грудня 2012 року №СЭЬ-АО (2012) 028 щодо «Закону про люстрацію» колишньої Югославської Республіки Македонія (п. 7), а також у Проміжному (п. 64, 82, 104) та Остаточному (п. 18) висновках № 788/2014 щодо Закону України «Про очищення влади».

108. Відповідно до наданих представником відповідача пояснень в судових засіданнях, Вища рада правосуддя при прийнятті оскаржуваного рішення не проводила перевірку та не надавала оцінку діяльності ОСОБА_4 у період перебування його на посаді члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в період з 16 вересня 2010 року по 11 квітня 2014 року. Відповідачем не з'ясовувалось, яким чином Вища кваліфікаційна комісія суддів України в цілому і ОСОБА_4 зокрема, своїми діями, рішеннями чи бездіяльністю здійснювали заходи, спрямовані на узурпацію влади Президента України ОСОБА_27, підривали основи національної безпеки і оборони України або порушували права і свободи суспільства.

109. Суд звертає особливу увагу на той факт, що ОСОБА_4 було подано 11 липня 2016 року до Вищої ради юстиції заяву про відставку. Згідно з висновком Вищої ради юстиції від 9 вересня 2016 року розгляд заяви позивача про звільнення з посади судді Верховного Суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку відкладено.

При цьому, право Вищої ради юстиції щодо відкладення розгляду заяви судді про відставку не передбачено ні Законом України «Про судоустрій і статус суддів», ні Регламентом Вищої ради юстиції, оскільки пунктом 53 зазначеного Регламенту передбачено зупинення розгляду питання про звільнення судді відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України, якщо на момент розгляду питання про звільнення судді Радою внесене подання про звільнення судді з інших підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на момент розгляду заяви ОСОБА_4 про відставку Вищою радою юстиції 09 вересня 2016 року подання про звільнення позивача з інших підстав Радою внесено не було.

При цьому, згідно положень частини третьої статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Заява позивача про відставку від 11 липня 2016 року розглянута Вищою радою правосуддя 23 травня 2017 року, з порушенням місячного строку, передбаченого нормами зазначеної вище статті, у зв'язку з чим суд доходить висновку про порушення відповідачем розумного строку розгляду заяви про відставку та несвоєчасність ухвали Вищої ради правосуддя від 23 травня 2017 року №1223/0/15/-17.

Водночас, право позивача на відставку є конституційним правом судді, передбаченим статтею 126 Конституції України та статтею 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є однією зі складових незалежності судді відповідно до статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до положень статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

З огляду на викладені обставини, судом встановлено, що відповідачем порушено конституційне право позивача на відставку, збереження звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку, а також право на пенсійне забезпечення та довічне грошове утримання судді.

110. Надаючи оцінку зазначеним діям та спірному рішенню Вищої ради правосуддя з урахуванням принципів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів встановила порушення принципу пропорційності, оскільки в даному випадку втручання у права особистості (звільнення позивача на підставі порушення вимог щодо несумісності) не виправдовують мету люстраційного процесу, «рівновагу не було досягнуто». Позивач мав намір самостійно відсторонитися від здійснення державної влади, що вже було б результатом, на який спрямована люстраційна процедура. Люстрація може бути використана тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб'єкт люстрації, створенню життєздатної вільної демократії шляхом використання суб'єктом службового становища з метою порушення прав людини або блокування процесу демократизації.

111. Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до прав ОСОБА_4, з урахуванням його заяви про відставку, по відношенню до легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.

112. З огляду на зазначене колегія суддів зазначає, що за наявності у Вищої ради правосуддя відомостей про те, що суддя Самсін І.Л. виявив бажання добровільно звільнитися з посади, його звільнення за критерієм, що має більш негативні наслідки, а саме у зв'язку із здійсненням заходів з люстрації щодо посади, яку він обіймав, а не усунення від посади на підставі заявленого добровільного наміру, є непропорційним, оскільки не виправдає мети, яка полягає у встановленні справедливого балансу між захистом демократичного суспільства, з одного боку, та захистом індивідуальних прав, з іншого.

Висновки за результатами розгляду справи

113. Згідно з правилами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

114. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

115. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

116. З огляду на зазначене, рішення Вищої ради правосуддя від 25 квітня 2017 року № 988/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Верховного Суду України Самсіним І.Л. вимог щодо несумісності та звільнення його з посади» було прийнято несвоєчасно, непропорційно, необґрунтовано, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

У зв'язку з тим, що ухвала Вищої ради правосуддя від 23 травня 2017 року №1223/0/15/-17 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_4 про звільнення з посади судді Верховного Суду України у відставку прийнята на підставі оскаржуваного рішення, то зазначена ухвала також підлягає скасуванню, як необґрунтована, несвоєчасна та незаконна.

Правомірності оскаржуваних рішень Вищою радою правосуддя не доведено.

117. На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України про визнання незаконними та скасування рішень.

Керуючись статтями 241-246, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України про визнання незаконними та скасування рішень - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 25 квітня 2017 року №988/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Верховного Суду України Самсіним І.Л. вимог щодо несумісності та звільнення його з посади».

Скасувати ухвалу Вищої ради правосуддя від 23 травня 2017 року № 1223/0/15/-17 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_4 про звільнення з посади судді Верховного Суду України у відставку.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20.09.2018.

Головуючий суддя Н.В.Коваленко

Судді Т.О.Анцупова

М.М.Гімон

Л.Л.Мороз

В.М.Кравчук