ПОСТАНОВА

Іменем України

18 вересня 2018 року

м. Київ

справа №826/16572/14

адміністративне провадження №К/9901/6120/18

№К/9901/6124/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (судді-доповідача),

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» та Київської міської ради на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року (головуючий суддя Ісаєнко Ю.А., судді: Губська Л.В., Оксененко О.М.) у справі №826/16572/14 за позовом ОСОБА_1 до Секретаря Київської міської ради Гереги Галини Федорівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Київська міська рада, Публічне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд», про визнання недійсною довіреності в частині, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, в якому просив визнати недійсною з моменту її видання довіреність від 25 квітня 2014 року №25-кр-311 за підписом секретаря Київської міської ради Гереги Г.Ф., що видана ОСОБА_3 із правом представляти інтереси територіальної громади м. Києва в частині надання йому права голосувати на зборах акціонерів за розподіл прибутку ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» за результатами господарської діяльності в 2012 та 2013 роках, який не був визначений рішенням пленарного засідання Київської міської ради.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що оскаржену довіреність видано без встановлення завдання на голосування на загальних зборах акціонерів ПАТ «Холдінгова компанія «Київміськбуд» та без винесення відповідного рішення на пленарне засідання Київської міської ради, тобто з порушенням вимог пп. 29, ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та порушує право позивача, як члена територіальної громади міста Києва на участь у місцевому самоврядуванні, гарантоване ч. 1 ст. 3 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2015 року у задоволені позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову про часткове задоволення позову. Визнано протиправними дії секретаря Київської міської ради Гереги Г.Ф. щодо одноособового вирішення питання про надання за довіреністю від 25 квітня 2014 року №25-кр-311 права ОСОБА_3 представляти на зборах акціонерів Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» інтереси територіальної громади м. Києва в частині голосування щодо розподілу прибутку Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» за результатами господарської діяльності в 2012 - 2013 роках. В інший частині позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що в оскарженій довіреності не визначено завдання на голосування на загальних зборах акціонерів ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд». Оскільки при виданні оскарженої довіреності відповідач діяла відповідно до норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», враховуючи, що відповідачем при виданні оскарженої довіреності не порушено прав, свобод та інтересів безпосередньо позивача, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

З такими висновками суду першої інстанції не погодився апеляційний суд, мотивуючи своє рішення тим, що секретар Київської міської ради, яка тимчасово здійснювала повноваження міського голови відповідної міської ради, Герега Г. Ф. не була наділена повноваженнями одноособово надавати право на представництво Київської міської ради як акціонера в частині голосування на зборах акціонерів Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» за використання чистого прибутку, одержаного товариством за 2012 та 2013 роки. Суд зазначив, оскільки позивач є членом територіальної громади м. Києва, з метою повного захисту його прав та інтересів, є підстави вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії секретаря Київської міської ради Гереги Г.Ф. щодо одноособового вирішення питання про надання права за довіреністю представляти на зборах акціонерів інтереси територіальної громади м. Києва в частині голосування щодо розподілу прибутку Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» за результатами господарської діяльності в 2012 - 2013 роках.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» та Київська міська рада подали касаційні скарги, в яких посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просять скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційні скарги обґрунтовані тим, що за змістом Закону України «Про акціонерні товариства» представником територіальної громади на загальних зборах акціонерного товариства може бути уповноважена особа органу, що здійснює управління державним чи комунальним майном. Таким органом є Департамент комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради. Секретар міської ради була уповноваженою видавати спірну довіреність, оскільки на той час виконувала повноваження міського голови. Такі дії не порушують прав позивача, а позивачем не надано документів, які б підтверджували його повноваження представляти територіальну громаду м.Києва. Визнавши протиправними дії Секретаря суд, фактично, спричинив безпідставність виплати дивідентів Компанією за прийнятим на зборах рішенням і, як наслідок, надає право Компанії вимагати повернення акціонерами безпідставно отриманих коштів.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач, посилаючись на правильність висновків судів апеляційної інстанції, просить касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Зазначає, що доводи касаційних скарг ігнорують вимоги пункту 31 частини 1 статті 26 та пункту 19 частини 3 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Протиправні дії Секретаря, яка зобов'язала представника голосувати на загальних зборах акціонерів про направлення 12 000 тис.грн. та 26 000 тис.грн. на виплату дивідентів за результатами отриманого прибутку у розмірі 137 648 тис.грн., призвели до недонарахування дивідентів до сплати в бюджет у розмірі 21943 тис.грн., оскільки ці суми становлять 17,4% замість гранично встановленої межі 30%.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи спір між сторонами, суди виходили з того, що цей спір є публічно-правовим та належать до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням адміністративного судочинства згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (діл - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Утвердження правової держави відповідно до приписів ст. 1, другого речення ч. 3 ст. 8, ст. 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

З аналізу викладених вище положень законодавства вбачається, що право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За приписами пункту 1 частини першої ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства. Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Акціонерне товариство не може мати у своєму складі лише акціонерів - юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа. Будь-які обов'язки акціонерів, що суперечать закону, не можуть визначатися статутом або іншими документами товариства..

Статтею 39 названого Закону передбачено, що представником акціонера на загальних зборах акціонерного товариства може бути фізична особа або уповноважена особа юридичної особи, а також уповноважена особа держави чи територіальної громади. Представником акціонера - фізичної чи юридичної особи на загальних зборах акціонерного товариства може бути інша фізична особа або уповноважена особа юридичної особи, а представником акціонера - держави чи територіальної громади - уповноважена особа органу, що здійснює управління державним чи комунальним майном.

Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах може посвідчуватися реєстратором, депозитарієм, зберігачем, нотаріусом та іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії, чи в іншому передбаченому законодавством порядку. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерного товариства може містити завдання щодо голосування, тобто перелік питань порядку денного загальних зборів із зазначенням того, як і за яке (проти якого) рішення потрібно проголосувати. Під час голосування на загальних зборах представник повинен голосувати саме так, як передбачено завданням щодо голосування. Якщо довіреність не містить завдання щодо голосування, представник вирішує всі питання щодо голосування на загальних зборах акціонерів на свій розсуд.

Правове поняття довіреності, а також особливості її видачі юридичною особою врегульовано Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), відповідно до ст.244 якого довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ст.246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Отже, видача довіреностей врегульована не Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», а Цивільним кодексом України, видача довіреності на участь у загальних зборах акціонерів представника акціонера держави або територіальної громади врегульована Законом України «Про акціонерні товариства», за змістом якого вона може бути видана особі конкретного органу - органу, що здійснює управління державним чи комунальним майном.

Таким чином, правовідносини щодо видачі керівником установи (Секретарем ради, яка діяла як міський голова) довіреності (письмового документу) на представництво інтересів цієї установи (територіальної громади міста Києва, яка володіє пакетом акцій у розмірі 80% від загальної кількості акцій) як учасника господарського товариства не мають характер реалізації владних (управлінських) функцій по відношенню до позивача і безпосередньо не впливають на його права та інтереси, не створюють для нього будь-які обов'язки, які б могли бути об'єктом судового контролю в публічно-правовій сфері.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що захист прав здійснюється у разі їх порушення, і звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Однак, як установлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 не навів, на чому ґрунтуються його вимоги в контексті наявності порушення його прав саме довіреністю. З огляду на доводи, викладені в запереченнях на касаційну скаргу, позивач фактично не погоджується з рішенням акціонерів, прийнятих на загальних зборах, яке він вважає незаконним внаслідок, по-перше, участі в зборах представника, який не був наділений відповідними повноваженнями, а по-друге, неправильним розподілом фінансового прибутку.

Проте, представництво за довіреністю, в тому числі яке ґрунтується на акті органу юридичної особи, автоматично припиняє свою дію з моменту повного виконання повіреним дій, на вчинення яких він був уповноважений від імені та в інтересах довірителя. Це положення ґрунтується на виключному характері повноважень повіреного, неможливості їх розширення і має застосовуватись незалежно від часу, який залишився до спливу строку дії довіреності, визначеного у ній.

Тобто, спірний письмовий документ (довіреність) від 25 квітня 2014 року, строк дії якого був визначений один місяць, був використаний у правовідносинах, що регулюються корпоративним законодавством 30 квітня 2014 року - на загальних зборах акціонерів під час голосування по питанням порядку денного відповідно до завдання Київської міської ради, за наслідками якого прийнято рішення №6. Відповідно, він автоматично припинив свою дію 30 квітня 2014 року.

Таким чином, вказана довіреність не може бути предметом окремого судового розгляду. У разі незгоди з рішенням загальних зборів акціонерів, в тому числі й з підстав прийняття участі у голосуванні особи, повноваження якої посвідчені недійсною довіреністю, саме таке рішення може бути предметом судового розгляду в порядку, визначеним чинним законодавством України для корпоративних спорів, в межах якого може надаватися правова оцінка законності виданій довіреності.

На вказані обставини суди попередніх інстанцій уваги не звернули, що призвело до неправильного вирішення справи. Більш того, суд апеляційної інстанції процитувавши норми Законів України «Про місцеве самоврядування» та «Про столицю України - місто-герой Київ» зазначив про необхідність виходу за межі позовних вимог, фактично, не обґрунтувавши підстав такого виходу, а так само і висновку щодо неправомірної одноособової видачі довіреності. При цьому суд апеляційної інстанції самостійно змінив предмет спору (дії посадової особи замість довіреності), що є порушенням вимог ст.11 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року).

Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню, оскільки не відповідають вимогам ст.159 КАС України, в редакції, діючій на час їх ухвалення.

Відповідно до пункту 5 частини першої стаття 349 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції діючій з 15 грудня 2017 року, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно зі статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі слід закрити, оскільки порушений ОСОБА_1 спір не підлягає судовому розгляду, у зв'язку з чим немає підстав для роз'яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення.

Керуючись статтями 238, 343, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» та Київської міської ради задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року у справі №826/16572/14 скасувати.

Провадження у справі №826/16572/14 закрити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду