Справа № 822/1928/18
УХВАЛА
іменем України
10 вересня 2018 року
м. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Петричковича А.І.
за участі:
секретаря судового засідання Яворської І.Ю. позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката ОСОБА_2, представника відповідача Недосип Ю.О.
розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Позивач 04.06.2018 звернувся до суду з адміністративним позовом від 04.06.2018, в якому просить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 11027,07 грн недоплаченої пенсії за період з 01.04.2015 по 01.10.2017.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що з 01.04.2015 по 01.10.2017 відповідач із призначеної позивачу пенсії відрахував 11027,07 гривень, чим недоплатив цю суму. Із довідки №626/К-8 від 23.03.2018 видно, що цю недоплату пенсії відповідач проводив на підставі ст.47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Вважає, що відповідач не врахував рішення Конституційного Суду України, порушив Конституцію України, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та його права, тому просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 19.06.2018 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач надав Відзив на позов від 05.07.2018, в якому вказує, що позивач з 07.10.1997 отримує пенсію за віком. Щомісячний розмір пенсії позивача з 01.04.2015 складав 2351,74 гривень, і виплачувався з урахуванням вимог ст. 47 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у розмірі 1998,98 гривень. Зменшуючи розмір пенсії до 85%, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області діяло у межах повноважень та відповідно до чинного законодавства. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог (арк. спр.114-115).
Відповідно до ухвали від 16.07.2018, суд задовольнив клопотання відповідача про проведення розгляду справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін, та призначив розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 03.08.2018 (арк. спр.119).
Ухвалою суду від 03.08.2018 відкладено розгляд справи №822/1928/18 на 10.09.2018 (арк. спр.128).
В судовому засідання позивач та його представник позовні вимоги підтримали з тих же підстав, що вказані в позовній заяві. Додатково позивач пояснив, що пенсію отримував щомісячно, але її розмір був меншим від нарахованої.
Представник відповідача в судовому засіданні в задоволенні позову просив відмовити з підстав, вказаних у Відзиві від 05.07.2018 (арк. спр.114-115). Додатково пояснив, що розмір недоплаченої позивачу суми 11027,07 гривень вказаний у довідці, наданій суду і позивачу, і не є спірним.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, так і заперечень та оцінивши докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Верховний Суд у постанові від 01.03.2018 по справі №750/6738/17 (провадження №К/9901/5708/17) зробив висновок, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України №17рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Відповідно до висновку Верховного Суду викладеному у постанові від 05.08.2018 по справі №810/384/17 (провадження №К/9901/18928/18), початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа дізналася, або повинна була дізнатись про порушення. Зазвичай ці два моменти збігаються, але це не обов'язково. Тому, при визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Отже, держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, і обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. КАС України регламентовано чіткі строки звернення до суду з адміністративним позовом, перебіг яких починається з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права або законного інтересу, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на судовий захист.
Позивач дотримання строку звернення до суду обґрунтовує положеннями ст.257 Цивільного кодексу України, згідно якої позовна давність становить 3 роки, про що вказує з своїй заяві від 14.06.2018 (арк. спр.15), чому суд дає критичну оцінку, враховуючи вищенаведене, і наступне.
Позивач просить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на свою користь недоплачену пенсію за період з 01.04.2015 по 01.10.2017.
Частиною 1 ст.47 Закону України від 09.07.2003, № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Законом України від 02.03.2015, № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", було доповнено абзац другий частини першої статті 47 Закону № 1058-IV абзацом такого змісту: "Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність."
Аналогічна норма ст.47 Закону № 1058-IV була чинна також в 2016, і по 30 вересня 2017 року - часу, до якого позивачу зменшувався розмір його пенсії до 85%.
Судом встановлено, що позивачу, як працюючому пенсіонеру, у період з 01.04.2015 по 30.09.2017 щомісячно виплачувалася пенсія у розмірі 85% від нарахованого розміру пенсії з врахуванням норм ст. 47 Закону №1058-IV, що підтверджено Довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.06.2018 (арк. спр.19), і не оспорюється сторонами.
Згідно з ч.2 ст.46 Закону №1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відтак, за відсутності вини відповідача, який виконував вимоги ст.47 Закону № 1058-IV, немає підстав виплачувати позивачу різницю (15%) між нарахованою та виплаченою пенсією за минулий час без обмеження строку, що визначено ч.2 ст.46 цього Закону.
До суду позивач звернувся 04.06.2018 (згідно дати позову і його реєстрації судом), а тому пропустив шестимісячний строк звернення до суду, який визначено КАС України, адже щомісячно з квітня 2015 по вересень 2017 знав про розміри сплаченої йому пенсії (85% від призначеного розміру), і, відповідно, у випадку незгоди з цим міг звернутися до суду, якщо вважав, що відповідач порушує його права щодо розміру виплаченої пенсії, починаючи з наступного місяця після проведеної виплати, але не пізніше шестимісячного строку.
Позивач доказів поважності пропуску строку звернення суду не надав, і таких не встановив суд.
Крім цього потрібно враховувати, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, що ствердив Верховний Суд у постанові від 08 травня 2018 року по справі №344/9166/17 (провадження №К9901/1590/17).
Цей висновок суду не спростовує покликання позивача на ст.257 ЦК України, яка не стосується строків звернення до суду, який визначений КАС України.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також містить положення, відповідно до яких право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (рішення від 22.10.1996 по справі «Стаббігс та інш. проти Великобританії», рішення від 27.02.1980 по справі «Девеер проти Бельгії»).
Частиною 2 ст.6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду, не надано заяву про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, наступає наслідок, визначений ст. 240 КАС України.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу, тобто, якщо її подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Таким чином, суд, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, висновків Верховного Суду у справах №750/6738/17 (провадження №К/9901/5708/17), №810/384/17 (провадження №К/9901/18928/18), №344/9166/17 (провадження №К9901/1590/17) прийшов до висновку, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду, з огляду на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).
Керуючись п. 8 ч. 1 статті 240, статтями 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про стягнення заборгованості, залишити без розгляду.
Повернути ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 704,80 (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) гривень, який сплачений відповідно до Квитанції №0.01038259115.1 від 17.05.2018.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, а у випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини ухвали суду, - з дня складення повного судового рішення.
Позивач:
ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1)
Відповідач:
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Герцена, 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код - 21318350)
Повне судове рішення складене 14 вересня 2018 року
Головуючий суддя
А.І. Петричкович
