печерський районний суд міста києва

Справа № 757/37203/16-ц

Категорія 30

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2018 року Печерський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Писанця В.А.,

при секретарі - Лапцун В.В.,

за участю позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

їх представника - ОСОБА_3,

представника відповідача І - Харчука Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _1 та ОСОБА_2звернулись до суду із вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнень просять:

-стягнути солідарно з Кабінету Міністрів України (м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00019442) та Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) матеріальну шкоду в сумі 8 424 226,00 грн., заподіяну внаслідок руйнування будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3;

-стягнути солідарно з Кабінету Міністрів України (м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00019442) та Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) матеріальну шкоду в сумі 16 606 375,00 грн., заподіяну внаслідок руйнування будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2;

-стягнути солідарно з Кабінету Міністрів України (м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00019442) та Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) матеріальну шкоду в сумі 501 314,91 грн., заподіяну внаслідок знищення рухомого майна, що знаходилось в зруйнованих будинках;

-стягнути солідарно з Кабінету Міністрів України (м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00019442) та Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн.;

-стягнути солідарно з Кабінету Міністрів України (м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00019442) та Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн.

Розподілити судові витрати.

В обґрунтування позову зазначили, що їм на праві сумісної власності належить будинок АДРЕСА_3, який в ході проведення антитерористичної операції було зруйновано, результатом чого слугувало потрапляння артилерійського снаряду, який спричинив загоряння, що стало причиною його подальшого руйнування. Також, позивачам на праві спільної власності належить будинок № АДРЕСА_2, який знаходиться на приблизній відстані у 800 метрів від аеропорту міста Донецька, який 26 листопада 2014 року в результаті артилерійського обстрілу, з тих самих причин було зруйновано, що спричинило позивачам матеріальну та моральну шкоду.

В судовому засіданні позивачі та їх представник позов з урахуванням уточнень підтримали та просили задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача Кабінету Міністрів Українив судовому засіданні проти задоволення позову заперечував у повному обсязі.

Відповідач Державна казначейська служба України представника у судове засідання не направила, повідомлена про судовий розгляд належним чином, про причини неявки представника до суду не повідомлено, за приписами ч. 3 ст. 131 ЦПК України, вважається, що він не з'явився в судове засідання без поважних причин.

Заслухавши пояснення сторін, а також представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали, наявні у справі, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 20 червня 1981 року перебувають у зареєстрованому шлюбі (Том І а.с. 21).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 січня 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належить будинок АДРЕСА_3 (Том І а.с. 22-23).

Згідно державного акту про власності на земельну ділянку від 19 липня 2007 року, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18 червня 2008 року, а також технічного паспорту від 11 квітня 2008 року будинок № АДРЕСА_2 на праві спільної сумісної власності належить позивачам (Том І а.с. 177-181).

11 лютого 2015 року та в подальшому під час проведення антитерористичної операції в місті Горлівка Донецької області було пошкоджено будинок, а також майно яке в ньому знаходилось, належні ОСОБА_1 та ОСОБА_2, де вони мешкали разом із своєю сім'єю.

Поряд із цим, 26 листопада 2014 року в результаті тих самих дій було зруйновано інший будинок позивачів, який розташований у місті Донецьку по вулиці Стратонавтів.

Виявивши факт зруйнування своїх житлових будинків, та пошкодження всього майна, що знаходилося всередині них, позивачі звернулись до правоохоронних органів, подавши до Слов'янського МВ ГУ МВС України в Донецькій області заяву про вчинення кримінального правопорушення, яка стала підставою для здійснення слідчим відділом управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014050840001193 за ч. 2 ст. 258 КК України (Том ІІІ а.с. 117-119).

ОСОБА_8, син позивачів, будучи допитаним судом в якості свідка, показав суду, що у травні 2016 року він поїхав подивитись на будинок, який було зруйновано, повністю вигорів дах, ворота, двері, повністю все зруйновано. В будинок потрапив снаряд, від якого була пожежа. Водопостачання відсутнє, світла немає, а ремонт в будинку був дорогий. В 2008 - 2009 році робили ремонт. Вказав на те, що він два тижні жив у підвалі, доки на переїхав до міста Києва у вересні 2014 року.

Будучи допитана в судовому засіданні в якості свідка, сусідка позивачів - ОСОБА_9 пояснила суду, що проживала у місті Горлівка до початку збройного конфлікту. У травні 2016 року вона приїжджала подивитись на свій будинок та бачила будинок позивачів, який було зруйновано, повністю вигорів дах, ворота, двері, повністю все зруйновано. Був красивий будинок, обладнаний всім необхідним, зі свіжим ремонтом.

Згідно висновку № 1973/1974 складеного судовим експертом Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_10 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи на виконання постанови слідчого про призначення будівельно-технічної експертизи винесеної в межах вказаного кримінального провадження, станом на 30 січня 2018 року вартість ремонтно-відновлювальних робіт по пошкоджених житлових будинках, розташованих за адресами: АДРЕСА_2, та АДРЕСА_3 матеріальна шкода становить 16 606 375,00 грн., а також 8 424 226,00 грн. відповідно (Том ІІІ а.с. 120-125).

Окрім того, як вбачається з акту обстеження пошкодженого приватного домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, затвердженого головою адміністрації Київського району міста Донецька ОСОБА_11, за результатами якого встановлено порушення конструкцій, зокрема: несущих стін - 70% зруйновано; перегородки - 70% зруйновано; перекриття - 90% зруйновано; віконні, дверні прорізи - 100% зруйновано; покрівля (приватного домоволодіння) - 100% зруйновано та відновлення згідно з який не є доцільним (Том ІІ а. с. 80).

Згідно зі статтею 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності з приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 4 ЦК Україна кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положення статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (ст. 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (ст. 8).

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» від 02 грудня 2015 року № 1275-р. місто Донецьк та місто Горлівка Донецької області, відноситься до населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності з частиною першою статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (ст. 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (ст. 8).

Проте, у порушення статті 41 Конституції України, право приватної власності позивачів порушено - поза їх волею та не з їх вини житлові будинки та земельні ділянки стали непридатними для подальшої експлуатації, що підтверджується письмовими доказами, що містяться у матеріалах справи, зокрема висновком № 1973/1974 складеним судовим експертом Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_10 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи на виконання постанови слідчого про призначення будівельно-технічної експертизи винесеної в межах кримінального провадження №12014050840001193, що підтверджує завдання збитку у результаті руйнування під час проведення антитерористичної операції майну, що належить позивачам, а саме житловим будинкам, та меблям, які розташовані у них, численними фотоматеріалами та показами допитаних свідків.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Однак, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності, як визначено статтею 1 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону № 1313-VII від 05 червня 2014 року).

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно зі статтею 1 зазначеного Закону № 638-IV, терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18 травня 2010 року № 2258-VI).

Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07 квітня 2014 року. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, село Піски Ясинуватського району Донецької області (пункт 2.18 Переліку), в якому був розташований житловий будинок позивачів, належить до населених пунктів, в яких здійснюється антитерористична операція.

Статтею 4 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» передбачено, що організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Є загальновідомим фактом, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, яким було передбачено, зокрема:

- забезпечення роботи місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької та Луганської областей, на рівні районів і міст обласного значення Донецької та Луганської областей (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування);

- забезпечення визначення обсягу руйнувань, обстеження несучої здатності будівель, що потребують першочергового відновлення, об'єктів інфраструктури, виготовлення відповідної проектної документації (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, місцеві штаби, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування (за згодою).

На виконання цього розпорядження Кабінету Міністрів головою Донецької обласної державної адміністрації видано розпорядження від 05 січня 2015 року № 1 «Про створення штабу з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області», яким створено штаб з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області та головам райдержадміністрацій, міським головам було доручено створити та забезпечити роботу місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області на відповідній території; організувати роботу зі складання переліку пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на відповідній території та розробки проектно-кошторисної документації, отримання експертних висновків для подання на розгляд штабу.

Відповідно до статті 4 та частини 4 статті 5 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій (частина четверта статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 жовтня 2012 року № 5461-VI).

Тобто, матеріалами справи доведено, що житлові будинки позивачів були розташовані в районі зіткнення розташування українських військових з терористами, пошкоджені у період проведення антитерористичної операції та внаслідок її проведення. Факт руйнування та звіт про те, що вони не придатні для подальшої експлуатації, підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи на виконання постанови слідчого про призначення будівельно-технічної експертизи винесеної в межах кримінального провадження №12014050840001193, підтверджує завдання останнім збитків, завданих у результаті руйнування під час проведення антитерористичної операції майну, що належить позивачам, а саме житловому будинку № 72, розташованому по вулиці Бєлінського у місті Горлівка Донецької області, а також, будинку № 125Б, розташованому по вулиці Стратонавтів у місті Донецьку.

Як зазначили позивачі, у зв'язку із обстрілами вони були змушені покинути свої будинки, у яких проживали постійно та які були єдиним житлом.

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - статті 19 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

Враховуючи зазначене, доводи представника відповідача про те, що належним відповідачем по цій справі є заподіювач шкоди, який не встановлений досудовим слідством у кримінальному провадженні, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту, тобто проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.

Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 зазначеного Закону. Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

У відповідності з положеннями статті 30 ЦПК України, держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Відповідно до частини четвертої статті 38 ЦПК України, державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно-правових документах.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі в якості відповідача зазначили саме Державу Україна як представників держави - Кабінет Міністрів України, Державну казначейську службу України.

Положення статті 1 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» визначають, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно зі статтею 4 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України.

Абзац 19 частини першої статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» визначає, що антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

У відповідності зі статтею 4 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», а саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України у порядку, визначеному Конституцією і законами України.

Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України у системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами ресурсами, він є представником Держави.

Співвідповідачем є Державна казначейська служба України, з якої має бути відшкодовано матеріальну та моральну шкоду.

Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не визначає механізм визначення розміру відшкодування. Проте такий визначений Кодексом цивільного захисту України (Закон від 02 жовтня 2012 року № 5403-VI), який введено в дію з 01 липня 2013 року.

Відповідно до Кодексу цивільного захисту України цивільний захист - це функція Держави (саме вона і є відповідачем по справі), спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період (стаття 4).

Згідно з пунктом 24 статті 2 Кодексу, надзвичайна ситуація - це обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.

До надзвичайних ситуацій залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, належать, зокрема, соціальні та воєнні (п. 4 ст. 5 Кодексу).

Відповідно до статті 6 Кодексу цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про основи національної безпеки України», суб'єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.

Одним з таких суб'єктів забезпечення цивільного захисту є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, який відповідно до частини 2 ст. 17 Кодексу цивільного захисту, зокрема, забезпечує виконання заходів з мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності під час проведення антитерористичних операцій (п. 24).

Саме такі функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як суб'єкта, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, визначені і в частині четвертій статті 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Тобто, Кодексом цивільного захисту України також регулюються правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом».

Відповідно до пункту шостого частини першої статті 21 Кодексу цивільного захисту України, громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Частиною першою статті 86 Кодексу передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.

Відповідно до частин 3, 4, 7, 8 статті 86 Кодексу цивільного захисту України, будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований (частина 3).

Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок (частина 4).

Якщо будівництво або закупівля квартири (житлового будинку) для постраждалих здійснюється місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання, грошова компенсація за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) не виплачується (частина 7).

Постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються (частина 8).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1276-р) затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, згідно якого Мінрегіон, Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мін'юст, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях.

Проте до теперішнього часу такий спеціальний нормативно-правовий акт не прийнятий.

Цим же Планом Мінрегіон, Мін'юст, Мінінфраструктури, Мінекономрозвитку, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативно-правових актів щодо фінансування за рахунок резервного фонду державного бюджету першочергових проектів з відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 250 затверджений Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, яким передбачено надання субвенцій обласним бюджетам Донецької та Луганської областей на відновлення їх інфраструктури. Згідно цього Порядку субвенція спрямовується на реалізацію таких проектів і заходів у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції і на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, зокрема що стосується житлового фонду - лише на реконструкцію, капітальний ремонт, проектні та вишукувальні роботи на об'єктах житлового фонду комунальної власності, що зазнали пошкодження внаслідок проведення антитерористичної операції.

Стосовно відновлення об'єктів житлового фонду приватної власності, субвенції на нього не надавалися.

Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Однак, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Відповідно до частини десятої статті 86 Кодексу цивільного захисту України, розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджену квартиру, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній.

Враховуючи, що спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, відсутні, з системного аналізу Кодексу цивільного захисту України та Закону України «Про боротьбу з тероризмом» випливає, що вони регулюють подібні за змістом відносини, відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачам шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження їхнього майна і, зокрема, житлових будинків терористичним актом, а саме, щодо механізму визначення розміру відшкодування, слід застосовувати норму ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, яка узгоджується із статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Частиною дев'ятою статті 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.

Відповідачами суду не надано доказів про те, що позивачі відмовились добровільно передати пошкоджені житлові будинки органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 8 Конституції).

Відповідно до статті 7 Кодексу цивільного захисту України одним з основних принципів здійснення цивільного захисту є гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров'я та власності.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» боротьба з тероризмом ґрунтується, зокрема, на принципах: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (ч. 10 ст. 10 ЦПК України).

На підставі вищевикладеного, доводи представників відповідачів, на які вони посилаються як на підставу для відмови у задоволенні позову, судом відхиляються як такі, що не ґрунтуються на законах.

У відповідності з статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Доган та інші проти Туреччини» від 29 червня 2004 року Суд наголосив, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності (рішення у справі «Маркс проти Бельгії» від 13 червня 1979 року). Однак поняття «майно» у статті 1 має автономне значення, яке, безперечно, означає не лише право власності на матеріальні речі; для цілей цього положення деякі інші права та інтереси, які становлять надбання, також можна вважати «майновими правами», тобто «майном» (рішення у справі «"Ґазус Досьєр-унд Фордертехнік ҐмбХ" проти Нідерландів» від 23 лютого 1995 року; у справі «Компанія "Матуш е Сільва" та інші проти Португалії». Тому безперечно, питання, яке постає за цим пунктом, полягає у з'ясуванні можливості вважати сукупну господарську діяльність заявників «майном», яке належить до сфери застосування гарантії, передбаченої статтею 1 Першого протоколу.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, слід вказати на безперечність того факту, що позивачі проживали в м. Донецьку та м. Горлівці, відповідно мали певні господарські ресурси, що знаходилися у вказаних будинках, на їхніх земельних ділянках, що може кваліфікуватися як «майно» для цілей статті 1 Першого протоколу, відтак і підлягає відшкодуванню його втрата.

Слід зазначити, що на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Так, 21 травня 2015 року постановою Верховної Ради України № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Як вбачається з вимог уточненої позовної заяви позивачі просять стягнути з відповідачів на їх користь 8 424 226,00 грн., як відшкодування збитку заподіяного внаслідок руйнування будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, а також стягнути 16 606 375,00 грн., як відшкодування збитку заподіяного внаслідок руйнування будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, а також, стягнути 501 314,91грн., як відшкодування збитку заподіяного внаслідокзнищення рухомого майна, що знаходилось в середині будинків, що повністю підтверджується висновком № 1973/1974 складеним за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи судовим експертом Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_10 на виконання постанови слідчого винесеної в межах кримінального провадження №12014050840001193, та станом на 30 січня 2018 року вартість ремонтно-відновлювальних робіт по пошкоджених житлових будинках, розташованих за адресами: АДРЕСА_2, та АДРЕСА_3, а отже і вимоги щодо відшкодування майнової шкоди, спричиненої в результаті проведення АТО підлягають задоволенню.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За приписами пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, від 27 лютого 2009 року № 1 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Через руйнування будинків позивачів, внаслідок проведення АТО на території м. Донецька та м. Горлівки, вони залишились без житла та були вимушені істотно змінити спосіб життя, змінити місце проживання, разом з сім'єю були вимушені переїхати зі свого житла в орендоване житло у чужому місті. Такі обставини змушують позивачів перебувати у стані постійного стресу.

Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Доган та інші проти Туреччини» від 29 червня 2004 року), суд визнає факт докладання Державою зусиль для виправлення ситуації внутрішньо переміщених осіб взагалі, для цілей цієї справи він вважає їх недостатніми та неефективними, наміри не були трансформовані в практичні заходи з виправлення ситуації, не допущення погіршення стану, зокрема відшкодування втрат, які понесли особи, котрі вимушені були залишити свою оселю, майно, забезпечення їх житлом та іншими соціальними благами, яких вони були позбавлені.

Таким чином, у вказаному рішенні Європейський суд, ухвалюючи рішення, вказав, що органи влади не лише не сприяли поверненню заявників, а й не забезпечили їх альтернативним житлом чи роботою. Мало того, допомогу, яку було одержано, на думку Суду, є недостатньою для прожиття, заявникам не було надано ніяких коштів, які могли б забезпечити достатній рівень життя чи активний процес повернення. Суд вважає, що основний обов'язок і відповідальність органів влади полягає у створенні умов та наданні відповідних засобів, які дали б заявникам змогу добровільно, безпечно і гідно повернутися у свої оселі чи місця традиційного проживання або за власним бажанням переселитися в інші райони країни (відповідно до принципів 18 і 28 «Керівних принципів ООН з проблеми внутрішньо переміщених осіб» (E/CN.4/1998/53/Add.2) від 11 лютого 1998 року).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.

Отже суд, приходить до висновку про часткове задоволення вимог, що стосуються відшкодування моральної шкоди завданої руйнуванням належного позивачам житла.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 8, 41, 56 Конституції України, ст. ст. 22, 23, 319, 321, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 7, 21, 86 КЦЗ України, ст. ст. 1, 3, 4, 19, 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст.ст. 2, 10, 76-81, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Кабінету Міністрів України (м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00019442) та Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) матеріальну шкоду в сумі 8 424 226,00 грн., заподіяну внаслідок руйнування будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3.

Стягнути солідарно з Кабінету Міністрів України (м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00019442) та Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) матеріальну шкоду в сумі 16 606 375,00 грн., заподіяну внаслідок руйнування будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнути солідарно з Кабінету Міністрів України (м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00019442) та Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) матеріальну шкоду в сумі 501 314,91 грн., заподіяну внаслідок знищення рухомого майна, що знаходилось в зруйнованих будинках.

Стягнути солідарно з Кабінету Міністрів України (м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00019442) та Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.

Стягнути солідарно з Кабінету Міністрів України (м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00019442) та Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.

Стягнути солідарно з Кабінету Міністрів України (м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00019442) та Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) кошти на сплачені за проведення будівельно-технічних досліджень у розмірі 2 851,20 грн.

В задоволенні решти вимог позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду міста Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 вересня 2018 року.

Суддя В. А. Писанець