ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.09.2018 м. Івано-ФранківськСправа № 909/742/18

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П.Я. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс", вул. Ямська, 28 А, м. Київ,03038

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька", вул. Василіянок, буд. 22, м. Івано-Франківськ,76019

про відшкодування збитків у порядку регресу у розмірі 10367,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" про відшкодування збитків у порядку регресу у розмірі 10367,11 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі договору страхування транспортних засобів від 27.04.17 №41508 та страхового акта №551/18/50/ТР25/00/2 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди здійснив виплату страхового відшкодування, відтак, відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України отримав право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, а саме до водія транспортного засобу Ford Mondeo д.н.JZN 109 ОСОБА_1, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" (поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ/1817414).

Суд відповідно до приписів ст. 252 ГПК України ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановив відповідачу строк для подання заяви у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з відповідним обґрунтуванням (ухвала про відкриття провадження від 29.08.2018).

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Позивач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі ухвалою суду від 29.08.2018, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення вх. номер повідомлення 13297/18 від "06" вересня 2018 р.(вручено ухвалу від 29.08.18 Приватному акціонерному товариству "Європейський страховий альянс", дата вручення 03.09.18). Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час розгляду справи по суті позивачем суду не надано.

Ухвалою суду від 29.08.18 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, призначено розгляд справи по суті на 11.09.18 та ухвалено відповідачу надати суду протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з дня вручення цієї ухвали відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; копію відзиву та доданих до нього документів надіслати позивачу, докази чого надати суду; а також подати суду належним чином завірену копію полісу №АМ/18174/14, яким застрахована цивільно - правова відповідальність ОСОБА_1 Цієж у хвалою попереджено відповідача, що згідно з ч. 9 ст. 81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для зясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

Зазначену ухвалу отримано відповідачем 31.08.18, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення ( вх. номер повідомлення 13080/18 від "04" вересня 2018 р., вручено ухвалу від 29.08.18 Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Галицька", дата вручення 31.08.18).

Станом на 11.09.18 відповідачем не подано суду належним чином завіреної копії полісу №АМ/18174/14, яким застрахована цивільно - правова відповідальність ОСОБА_1, а також не подано відзиву та будь-яких інших доказів.

Як вбачається із ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи викладене вище та керуючись з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов"язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов"язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Крім того, судом взято до уваги, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з"ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об"єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступні

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27.04.17 між Приватним акціонерним товариством "Європейський страховий альянс" ( по договору - страховик) та ТОВ "Телерадіокомпанія "Трофей" (по договору - страхувальник) укладено договір страхування транспортних засобів №41508, відповідно до умов якого застраховано майнові інтереси страхувальника з володіння, користування, розпорядження транспортним засобом Toyota Hilux, реєстраційний номер НОМЕР_1.

02.03.18 у м.Києві по вул.Братиславська сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів Toyota Hilux, реєстраційний номер НОМЕР_1, та Ford Mondeo д.н.JZN 109 під керуванням ОСОБА_1, в результаті якої зазнав пошкоджень застрахований у позивача автомобіль Toyota Hilux, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно довідки про ДТП №3018064588102614 ДТП сталася внаслідок порушення ОСОБА_1 ПДР.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 19.04.18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правовпорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Про вказану подію, яка має ознаки страхового випадку, страхувальник повідомив страховика та подав відповідну заяву на виплату страхового відшкодування. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

Згідно з рахунком від 17.04.18 №ВДиС-0016012 вартість відновлюваного ремонту автомобіля Toyota Hilux, реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 10367,11грн.

Страховим актом №551/18/50/ТР25/00/2 позивач визнав дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та призначив до виплати страхове відшкодування за договором у розмірі 10367,11грн.

10.05.18 позивачем сплачено страхове відшкодування на вищезазначену суму, що підтверджується платіжним дорученням №1892.

З матеріалів справи (зокрема, довідки про ДТП №3018064588102614, виданою Управлінням патрульної поліції у м.Києві, та страхового акта №551/18/50/ТР25/00/2) вбачається, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька"(поліс обов'язкового страхування АМ/1817414), ліміт за шкоду майну згідно з цим полісом становить 100000,00 грн., розмір франшизи - 0, 00 гривень.

Відповідачем не подано суду копію вищезазначеного полісу, однак з огляду на матеріали справи та здійснений судом у відповідності до ст.74 ГПК України витяг із сайту МТСБУ суд визнає обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, а саме те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" згідно полісу обов'язкового страхування АМ/1817414, чинного на момент скоєння ДТП.

04.06.18 позивач звернувся до відповідача з вимогою вих. №1654/18 щодо відшкодування витрат на виплату страхового відшкодування, однак Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Галицька" залишило її без задоволення.

Доказів відшкодування витрат позивача відповідачем матеріали справи не містять.

При вирішенні даного спору суд здійснив наступні

ВИСНОВКИ:

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Згідно зі ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб"єктів господарювання (страховиків), пов"язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).

Частиною 1 ст. 355 Господарського кодексу України передбачено, що об'єкти страхування, види обов"язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються ЦК України, цим кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

За приписами статті 979 Цивільного кодексу України та статті 16 Закону України "Про страхування", за договором страхування одна сторона (страховик) зобов"язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов"язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи.

Зокрема, відшкодування вартості пошкодженого майна на суму заявлених вимог має бути підтверджено у визначеному законом порядку, а саме відповідно до вимог абзацу десятого ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку №39/18 від 23.03.18 вартість відновлювального ремонту становить 10487,16грн.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Приписами статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, а у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Як зазначалося вище, статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/5/2092).

Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:

Сврз = С р+ С м+ С сХ (1- Е З), де:

С р- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;

С м- вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;

С с- вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;

Е З- коефіцієнт фізичного зносу.

За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

З урахуванням викладеного страховик за договором зобов'язаний відшкодувати завдані застрахованим транспортним засобом збитки, пов'язані з відновлювальним ремонтом, лише з урахуванням зносу.

Матеріалами справи підтверджується, що коефіцієнт фізичного зносу застрахованого автомобіля - 0,00.

Згідно з ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Аналогічна позиція передбачена статтею 993 Цивільного кодексу України: до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення підтверджується факт виплати позивачем страхового відшкодування у розмірі 10367,11грн.

Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

В силу положень частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв"язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України, страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина ОСОБА_1, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у відповідача, встановлена Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 19.04.18. В силу ч.4ст.75 ГПК України зазначена постанова є належним доказом у справі.

З матеріалів справи випливає, що на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у відповідача. Отже, відповідач є особою, відповідальною за спричинену у ДТП шкоду, та згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" він відповідає за вимогами позивача як страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів потерпілій особі в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

За наведених обставин, після виконання своїх зобов'язань по договору майнового страхування, позивач, згідно з чинним законодавством України, набув право вимоги до особи відповідальної за завдані збитки - страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (відповідача по справі).

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Суд, дослідивши подані позивачем докази, визнав їх належними та достатніми в розумінні статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України, та констатує, що позивачем доведено та документально підтверджено обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

За наведених обставин та правових норм, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За поданий позов позивач сплатив судовий збір у розмірі 1762,00 грн. Враховуючи задоволення позову, судовий збір слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 124, 129, 129-1 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 2, 22, 35, 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 16, 27 Закону України "Про страхування", ст. 985, 999, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, ст. ст. 73, 74, 77, 86, 129, 165, 232-233, 237-238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

задовольнити позов Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" про відшкодувння збитків у порядку регресу у розмірі 10367,11 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" (вул. Василіянок, буд. 22, м. Івано-Франківськ,76019. код 22186790) на користь Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" (вул. Ямська, 28 А, м. Київ,03038, код 19411125) 10367,11(десять тисяч триста шістдесят сім гривень одинадцять копійок) основного боргу та 1762,00(одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні судового збору).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.09.2018

Суддя Матуляк П.Я.