Постанова

Іменем України

10 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 701/536/17-ц

провадження № 61-31461св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 02 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Храпка В. Д., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 працював на посаді бригадира з поточного утримання й ремонту колій та штучних споруд 5 розряду з

26 грудня 2013 року.

Наказом від 03 травня 2017 року № 94/ос ОСОБА_4 був звільнений на підставі пункту 7 статті 40 КЗпП України.

Посилаючись на те, що звільнений незаконно, ОСОБА_4 просив поновити його на роботі, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 травня 2017 року до дня поновлення на роботі.

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 18 серпня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді бригадира з поточного утримання й ремонту колій та штучних споруд виробничого підрозділу «Христинівська дистанція колії» служби колії регіональної філії «Одеська Залізниця»

ПАТ «Українська залізниця».

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 травня 2017 року до дня поновлення на роботі.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у сумі 1 280,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тими, що відповідачем при звільненні позивача із роботи не було враховано відмову профкому у дачі згоди на звільнення позивача, а також його ділові якості, а також те, що наказ видано неповноважною особою.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 02 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» задоволено.

Рішення Манькіського районного суду Черкаської області від 18 серпня

2017 року скасовано та ухвалено нове рішення,я ким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідачем при звільненні позивача було дотримано вимоги чинного законодавства. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість відмови профспілкового комітету у наданні згади на звільнення позивача.

21 жовтня 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Черкаської області від 02 жовтня 2017 року та залишити в силі рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 18 серпня 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що виконуючий обов?язки начальника виробничого підрозділу «Христинівська дистанція колії» служби колії регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця»

ОСОБА_5, видаючи наказ про звільнення позивача на мав повноважень діяти від імені юридичної особи.

Первинна профспілкова організація не надала згоди на звільнення

ОСОБА_4, а тому рішення суду апеляційної інстанції є таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права.

30 листопада 2017 року ПАТ «Українська залізниця» через засоби поштового зв?язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в яких просить касаційну скаргу

ОСОБА_4 відхилити, а рішення апеляційного суду Черкаської області від

02 жовтня 2017 року залишити без змін.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року касаційна скарга разом з матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у запереченні на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до пункту 7 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Відповідно до пункту 15 Положення дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовується за порушення дисципліни, наслідки яких загрожують безпеці руху поїздів, життю і здоров'ю громадян, та до категорії працівників, перелічених у додатку до цього Положення.

В додатку до Положення вказано, що за появу на роботі в стані алкогольного сп'яніння бригадира колії застосовується стягнення у вигляді звільнення.

Частиною першою статті 43 КЗпП України передбачено, що Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (частина сьома статті 43 КЗпП України).

Встановлено, що рішенням профспілкового комітету від 21 квітня 2017 року відмовлено в дачі згоди на звільнення ОСОБА_4 При цьому профком врахував, що на утриманні позивача двоє неповнолітніх дітей, випадок порушення трудової дисципліни стався вперше, має відмінні ділові професійні якості, балову оцінку колії утримує відмінно, користується авторитетом в колективі.

Згідно з частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі , якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

В аспекті положень частини сьомої статті 43 КЗпП України і частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та з урахуванням вище зазначеного висновку слідує, що оскільки необгнутованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженням науково, переконливими доказами, доведеним фактами».

Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

З огляду на те, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей, то посилання на відсутність у суду повноважень здійснювати перевірку та давати юридичну оцінку рішенню профспілкового комітету (яке відповідно до вимог статей 57, 212 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) є одним із доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення), не можна визнати правильним.

Такий же правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року справа № 6-703цс15.

Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, встановив, що 13 квітня 2017 року ОСОБА_4 був на робочому місці в стані алкогольного сп'яніння. Вказаний факт сторонами не оспорюється, а також підтверджується медичним висновком від 13 квітня 2017 року. В цей же день до профспілкового органу було подано подання про дачу згоди на звільнення позивача з роботи, оскільки він був членом профспілкової організації.

Суд апеляційної інстанції встановив, що рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору є достатньо добре неаргументованим, оскільки воно не містить посилання на правове обґрунтування висновку про незаконне звільнення працівника з роботи. Рішення обґрунтовується тільки на ділових якостях та сімейному стані позивача, що є недостатнім для відмови у дачі згоди на звільнення.

Доводи заявника про те, що виконуючий обов?язки начальника виробничого підрозділу «Христинівська дистанція колії» служби колії регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_5 перевищив свої повноваження видаючи наказ про звільнення позивача, не мав повноважень діяти від імені юридичної особи, - є безпідставними з огляду на таке.

Пунктом 5.1 Положення про виробничий підрозділ служби колії - Христинівська дистанція колії регіональної філії «Одеська залізниця»

ПАТ «Українська залізниця» визначено, що керівництво Дистанцією, відповідно до статуту Товариства, положення Філії та цього Положення здійснюється начальником Дистанції, який призначається на посаду та звільняється з посади наказом начальника Філії за погодженням з начальниками відповідного департаменту, управлінь апарату управління Товариства, згідно з розподілом функціональних повноважень, відповідно до встановленого порядку.

Пунктом 5.6 Положення передбачено, що начальнику Дистанції делеговано право прийняття на роботу та звільнення з роботи працівників Дистанції згідно за штатним розписом та номенклатурою посад, укладання, внесення змін та припинення дії трудового договору, прийняття рішень з питань оплати праці та робочого часу, застосування заходів заохочення та/або притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників Дистанції.

Наказ про виконання обов'язків начальника дистанції був виданий 28 квітня 2017 року вищестоящим органом, а саме філією «Одеська залізниця»

ПАТ «Укрзалізниця». При цьому виконуючий обов?язки начальника дистанції діяв в межах своєї компетенції.

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, а лише зводяться до переоцінки доказів та до не згоди з висновком суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 02 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М. Коротун

М. Є. Червинська