печерський районний суд міста києва

Справа № 757/25957/16-ц

Категорія 54

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

06 липня 2017 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Новака Р.В.

при секретарі - Владіміровій О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Продсервіс Інвест» про стягнення заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В :

позивач звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Продсервіс Інвест» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивача зазначив, що 16.10.2012 її було прийнято на роботу фінансовим директором з виконанням обов`язків головного бухгалтера ТОВ «Торговий дім «Продсервіс Інвест» згідно наказу №1-к від 16.10.2013, з окладом 5000 грн. У зв'язку із невиплатою заробітної плати з 01.02.2013 позивачем було подано заявою про звільнення, наказом директора ТОВ «Торговий дім «Продсервіс Інвест» від 30.04.2013 позивача було звільнено з займаної посади за власним бажанням, про що зроблено відповідний запис у трудову книжку. Всупереч нормам чинного законодавства станом на день звернення до суду із позовом повного розрахунок зі позивачем проведено не було. Заборгованість відповідача перед позивачем на момент подачі заяви становила за невиплачену заробітну плату у розмірі - 15000 грн. З урахуванням індексу інфляції сума боргу складає 179289,30 грн., моральна шкода у розмірі 15000 грн., що загалом становить 209289,30 грн.

В ході розгляду справи, позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути на його користь з відповідача невиплачену заробітну плату у розмірі -15000 грн., суму індексації невиплаченої заробітної плати у розмірі 215914,82 грн. та моральну шкоду у розмірі 15000 грн.

В судове засідання позивач не з'явився, подав заяву, згідно якої просив розглядати справу у його відсутності, просив задовольнити позов з наведених підстав.

Представник відповідача в судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив.

Тому, суд на підставі ч. 1 ст. 224 ЦПК України розглянув справу у відсутність позивача та відповідача в порядку заочного провадження, оскільки в справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про залишення позовної заяви без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно наказу генерального директора ТОВ «Торговий Дім «Продсервіс інвест» Соболєва Є.Є. №1-к від 16.10.2012 ОСОБА_1 прийнято до ТОВ «Торговий Дім «Продсервіс інвест» на посаду фінансового директора з обов`язками головного бухгалтера з 16.10.2012 з випробувальним строком 3 місяці.

У зв'язку із поданою позивачем заявою про звільнення, наказом директора ТОВ «Торговий Дім «Продсервіс інвест» Соболєва Є.Є. №1-К від 30.04.2013 позивача було звільнено з займаної посади, про що зроблено відповідний запис у трудову книжку.

У відповідності до норм статті 43 Конституції України, положення якої, згідно з статтею 8 Конституції України, є нормами прямої дії, кожна особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. За приписами статті 2 спеціального Закону, зарплата включає: доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Статтею 25 вказаного Закону передбачено, що забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно із ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За частиною 1 ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

У відповідності до ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні що річної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

За приписами частини 1 ст. 116, ст. 117 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За таких обставин грошова компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога в розмірі середнього місячного заробітку, входить до складу заробітної плати, і підлягає виплаті у сороки, визначені ст. 116 КЗпП України.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за ст. 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У рішенні від 15.10.2013 у справі №1-13/2013 Конституційний суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, як того вимагають положення ст. 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За принципами ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи те, що позивачем не надано жодних достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що йому при звільненні не виплачено всі суми, що належать йому від підприємства, у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП, як то, довідка про розрахунок заборгованості, крім того матеріали справи не містять пред'явлення звільненим позивачем вимоги до відповідача про проведення з ним розрахунку, суд надходить до висновку, що позовні вимоги є недоведеними, а отже у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 83, 115-117 КЗпП України, ст.ст. 2, 10, 76-81, 263-265, 273, 274, 279 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Продсервіс Інвест» про стягнення заробітної плати, - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем через Печерський районний суд м. Києва до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Р.В. Новак