open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 639/6879/17 Головуючий суддя І інстанції Єрмоленко В. Б.

Провадження № 22-ц/790/4272/18 Суддя доповідач Яцина В. Б.

Категорія: Спори про відшкодування шкоди

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 року м. Харків.

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Бурлака І.В., Кіся П.В.,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 16 травня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державної установи «Харківської установи виконання покарань (№27)» Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

встановив :

20 листопада 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Державної установи «Харківської установи виконання покарань (№27)» ( далі УВП № 27), Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди в сумі 4000 доларів США, спричинений діями адміністрацією Харківської УВП № 27.

Позовна заява мотивована тим, що з 18 листопада 2014 р. вона перебувала в УВП № 27 та неодноразово, починаючи з грудня 2014 р. , зверталася до адміністрації з вимогою створити умови для жінок, які не палять та замість обладнання окремої камери, адміністрація постійно, в перервах між судовими засіданнями, направляла її на дільницю слідчого ізолятора у Качанівську виправну колонію № 54. Як стверджує позивач, у зв'язку з триманням її в накуреному приміщенні, у неї різко погіршало здоров'я, постійно непокоють головні болі, кашель, дере в горлі та грудній клітці, з'явилася виразка шлунку, нестабільний тиск. З питання розміщення в камері до жінок, що не палять зверталася до суду, але до теперішнього часу нічого не змінилося Вимоги були виконані 22 травня 2017 р., коли у черговий раз її привезли з Качанівської колонії до УВП № 27 та помістили в камеру № 406 з іншими жінками, що не палять. У відповідь на її скаргу, прокуратура Харківської області дала вказівку усунути порушення вимог законодавства, але у липні 2017 р. її знову помістили в камеру, де палили. Наступного дня її доставляли в Жовтневий районний суд, звідки викликали бригаду швидкої медичної допомоги через скарги на головну біль, оскільки, як зазначає ОСОБА_3, вона у боксі містилася по різні сторони грат з чоловіком, який палив.

З посиланням на норми ст.ст. 22, 27, 28, 50 Конституції, ст.ст.1163, 1164 ЦК України, ОСОБА_3 вважає, що її здоров'ю погрожує небезпека, тому вона має право вимагати усунення таку небезпеку від того, хто її створив, та вимагати компенсації заподіяного збитку. Позивач пояснила, що всупереч Закону України "Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення", адміністрація УВП № 27 не забороняє куріння у приміщеннях закритого типу. Знаходження осіб, що не палять в одному закритому приміщенні з особами, що палять, визнане насильством над людиною, тому позивач вважає за необхідне стягнути на її користь, як компенсацію моральної шкоди зазначену суму 4000 доларів США в еквіваленті.

Відповідач Державна установа «Харківська установа виконання покарань ( № 27) позовні вимоги не визнала та надала відзив, в якому стверджує, що ув'язнені тримаються в установі у порядку, передбаченому Законом України «Про попереднє ув'язнення» та Правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, якими не передбачено заборони щодо паління у відповідно обладнаних житлових приміщеннях, призначених для тримання ув'язнених і засуджених ( камерах), а також не передбачено окремих камер для утримання тютюнозалежних осіб від осіб, які не палять. Ув'язнені жінки утримуються у режимному корпусі та розміщуються у камерах відповідно до вимог режиму та ізоляції, для чого обладнано 16 камер. Враховуючи наповнюваність режимного корпусу на даний час відшукати можливість створення камер для окремого тримання не виявляється можливим. За весь час перебування в установі ОСОБА_3 трималася в камерах №№ 406, 409, 412, 414, 419 режимного корпусу № 4. Ці камери обладнані природною вентиляцією за рахунок вентиляційних каналів, розташованих в стінах, які виходять в коридор, постійно проводиться провітрювання через вікна, що обладнані поворотними відкидними створами.

Після постановлення судом ухвали від 31.07.2017 р., позивач поміщалась в камери №№ 406, 412, в яких перебували особи, які не палять. Інформація про наявність чи відсутність в ув'язнених шкідливих звичок має сумнівний характер. Адміністрація в змозі лише опитати осіб на предмет наявності чи відсутності звички палити, але вірогідність достовірності відповідей буде вісносна.Паління не входить до переліку критеріїв, за якими визначається ізоляція ув'язнених по камерах. Поміщення ув'язненої ОСОБА_3 до камер №№ 406, 412 було обгрунтованим, на той момент там перебували особи, які не палять. Доводи ОСОБА_3 про те, що через пасивне куріння у неї з'явилася виразка шлунку, відбуваються стрибки тиску, запаморочення, відповідач не визнає, тому як до прибуття в установу, з анамнезу ОСОБА_3 відомо, що мала хронічні захворювання, близько 23 років тому у неї видалено жовчний міхур. За час перебування ОСОБА_3 під вартою у 2015-2018 р.р. відмічалося загострення наявних у неї хронічних захворювань, проте після проведених медикаментозних амбулаторних лікувань стан її здоров'я був задовільний без тенденції до погіршення ( а.с. 63-66).

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про день і час розгляду справи повідомлений завчасно, належним чином, заперечень або відзиву не надав.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 16 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення скасувати та постановити нове рішення, повторно дослідити всі обставини по справі, та стягнути з відповідачів компенсації моральної шкоди у розмірі 10000 доларів США.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення незаконне, необгрунтоване, посилається на те, що вона з 18 листопада 2014 р. вона перебувала в УВП № 27 та неодноразово, починаючи з грудня 2014 р. , зверталася до адміністрації з вимогою створити умови для жінок, які не палять та замість обладнання окремої камери ,адміністрація постійно, в перервах між судовими засіданнями, направляла її на дільницю слідчого ізолятора у Качанівську виправну колонію № 54. Як стверджує позивач, у зв'язку з триманням її в накуреному приміщенні, у неї різко погіршало здоров'я, постійно непокоють головні болі, кашель, дере в горлі та грудній клітці, з'явилася виразка шлунку, нестабільний тиск. Слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Харкова від 31.07.2017 року було постановлено ухвалу, та її було переведено до камери в якій особи не палять, вважає, що таким чином слідчий суддя побачив порушення її прав, які закріплені у Конституції України та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Суд позбавив її права на участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, можливість подавати клопотання та спростовувати доводи відповідача, брати участь у дебатах.

Вказала, що у камерах №№ 406, 409, 412, 414, 419 режимного корпусу № 4, що ці камери обладнані природною вентиляцією за рахунок вентиляційних каналів, розташованих в стінах, які виходять в коридор, постійно проводиться провітрювання через вікна, що обладнані поворотними відкидними створами не відповідає дійсності, та відповідно надано довідка відповідача щодо цього згідно ст. 366 КК України складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів - караються штрафом до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Також суд посилається у своєму рішенні на протокол № 3746 від 27 березня 2018 року про результати температури, вологості та рух повітря, які вона не оспорювала, оскільки на мене впливав табачний дим.

У своєму письмовому відзиві представник відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 16 травня 2018 року - залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду є законним і обґрунтованим, а доводи скарги є безпідставними і необґрунтованими.

На обґрунтування вказав, що суд правильно встановив, що позов ОСОБА_3 необгрунтований та недоведений, позивач не довела, що умови тримання під вартою призвели до загострення у нього тієї чи іншої проблеми зі здоров'ям. Вказав, що по прибуттю до установи ОСОБА_3 вже мала хронічні захворювання, вона оглядалася лікарями установи, приватними лікарями, було проведено медикаментозне амбулаторне лікування та станом на 12.07.2018 року стан здоров'я ОСОБА_3 є задовільним без тенденції до погіршення. Доступ ув'язнених до свіжого повітря забезпечується також під час прогулянок, затвердженим графіком начальником установи на території відповідно обладнаних дворів. Апелянт не довела, що до ув'язнення вона не мала хвороб на які посилається.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову, без повідомленням учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

На підставі до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку не встановлено, що умови тримання під вартою призвели до загострення у позивача стану здоров'я.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

У статті 77 ЦПК України вказано на те, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Стаття 78.

Допустимі докази для суду відповідно до ст. 78 ЦПК України є ті, що одержані в встановленому законом порядку. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірність доказів визначена у ст. 79 ЦПК України, як докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У статті 22 Конституції України вказано, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Відповідно до статті 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 50 Основного Закону України встановлює, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Згідно ст.1164 ЦК України у разі неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати:

1) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;

2) відшкодування завданої шкоди;

3) заборони діяльності, яка створює загрозу.

Стаття 1165 ЦК України шкода, завдана внаслідок неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, відшкодовується відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У п. 5 Постанові Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова) судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Законом України «Про попереднє ув'язнення» встановлено, що тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України , вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув'язненими і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Статтею 10 Закону України «Про попереднє ув'язнення» встановлено обов'язок осіб, взятих під варту додержувати порядку, встановленого в місцях попереднього ув'язнення, і виконувати законні вимоги адміністрації.

Відповідно до п. 4.3. підрозділу 4 розділу І Правил внутрішнього розпорядку ув'язненим та засудженим забороняється курити під час проходження коридорами та територією СІЗО. Обмежень щодо паління в камері законодавством не визначається, , п. 4.6. підрозділу 4 розділу І Правил встановлено кількість пачок цигарок, які ув'язненні мають право зберігати при собі.

Ув'язнені і засуджені розміщуються в камерах відповідно до вимог режиму та ізоляції, визначених статтями 7 і 8 Закону України «Про попереднє ув'язнення», відповідно до плану покамерного розміщення.

Звертаючись із позовом ОСОБА_3 посилалась на ст.ст.275, 1164,1165 ЦК України.

Згідно до ст.275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Статтею 1164 ЦК України передбачено, що у разі неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати: 1) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози; 2) відшкодування завданої шкоди; 3) заборони діяльності, яка створює загрозу.

Цією статтею, закон визначає ряд прав, які набуває особа в разі незадоволення її вимоги усунути загрозу життю, здоров'ю або майну.

Стаття 1165 ЦК України шкода, завдана внаслідок неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, відшкодовується відповідно до цього Кодексу.

Даною статтею передбачено спеціальний вид зобов'язань, які виникають внаслідок створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної або юридичної особи - зобов'язання відшкодування шкоди, завданої внаслідок неусунення такої шкоди. Зазначена норма Цивільного кодексу не містить спеціальних правил, тому відшкодування шкоди має проводитися відповідно до норм глави 82 ЦК України «відшкодування шкоди».

Цивільно-правова відповідальність за виникнення шкоди в результаті неусунення загрози, створеної життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, - це покладання на особу, що винна у створенні загрози і не усунула її, негативних майнових наслідків такої поведінки, яке супроводжується осудом правопорушника і має на меті захист інтересів потерпілої особи.

Суд звертає увагу, що за змістом статтей 1164, 1165 ЦК України регулюються правовідносини щодо виникнення недоговірних зобов'язань між особою, інтересам якої загрожує небезпека, і особою, котра таку небезпеку створює. Підставами виникнення таких зобов'язань є вчинення боржником дій, якими створюється загроза життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Отже, для покладення обов'язку компенсації шкоди, необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 утримується в Державній установі «Харківська установи виконання покарань (№ 27)» Міністерства юстиції України з 18.11.2014 р. на підставі ухвал слідчих суддів Київського районного суду м. Харкова.

Згідно наряду УДПтСУ в Харківській області ув'язнену 19.10.2015 р. було направлено до дільниці слідчого ізолятору при Качанівській ВК № 54 в Харківській області, звідки її повертають до установи згідно вимог суду, що підтверджується відповідною довідкою. Таким чином, перебування ОСОБА_3 в ДУ «Харківська УВК ( № 27)» обмежується декількома днями, у перервах між судовими засіданнями вона утримується у слідчому ізоляторі при Качанівській ВК № 54.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м.Харкова від 18.06.2015 р. у задоволенні скарги захисника на порушення прав його підзахисної ОСОБА_3 щодо надання ефективної медичної допомоги відмовлено. Звернуто увагу адміністрації та медичної частини Харківської установи виконання покарань №27 на належне обстеження та , за необхідності, лікування слідчо-арештованої ОСОБА_3 у відповідності зі станом її здоров'я.

ОСОБА_3 висловлювала скарги на нудоту, печію, різь та болі у животі, змушена постійно приймати медичні препарати та ліки, які негативно впливають на роботу органів травлення та можуть викликати виразку шлунку та дванадцятипалої кишки. Крім того, ОСОБА_3 заявляла, що утримується разом з особами, які палять, що негативно відображається на стані її здоров'я.

При огляді ОСОБА_3 лікарями 25.12.2014 р. у неї виявлена гіпертонічна хвороба 1 ст., призначено амбулаторний курс медикаментозного лікування, загальний стан здоров'я визнано стабільним, в цілому задовільний.18.03.2015 року позивач оглянута в умовах ХУВП №27 приватним лікарем, яка має відповідну ліцензію, що не суперечить Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15.08.2014 № 1348/5/572. Лікарем надано попередній діагноз: метаболічна кардіоміопатія, гіпертонічна хвороба ІІ стадії ст. 2,гіпертрофія міокарда лівого шлуночку, серцева недостатність ІІА (второй функціональній клас), дисциркуляторна енцефалопатія (гіпертонічна та посттравматичного ґенезу) ІІ ступеню з вираженими вестибуло-атактичним та цефалгичним синдромами, лікворно-венозної дистензії на фоні поширеного остеохондрозу хребта з імовірною нестабільністю в шийному відділі плечо-лопаточним періартритом зліва, постхолецистектомічний синдром, хронічний гастрит в стадії загострення (виразкова хвороба) з вираженим диспептичним та помірним больовим синдромом та явищем диспанкреатизма, менорагія, флебіт глибоких вен лівої гомілки.

10 квітня 2015 р. вона обстежена в умовах Харківської обласної лікарні, у тому числі у діагностичному центрі, за результатами якого надано висновок про встановлення у ОСОБА_3А активної виразки шлунку і рубців в 12-персній кишці, що свідчить про рецидивуючий перебіг данного захворювання . ОСОБА_3 не потребувала стаціонарного лікування, відповідні рекомендації щодо спостереження та планових обстежень надані.

З урахуванням того, що ніякої загрози для життя та здоров'я слідчо-арештованої, яка утримується в умовах ХУВП №27, не існувало, у задоволенні скарги відмовлено.

У вересні 2015 р. ОСОБА_3 та її захисник звернулися до Жовтневого районного суду м. Харкова та разом з іншими вимогами просила зобов'язати начальника Харківської УВК № 27 встановити вентиляцію в камері №419, перевести до камери для тих, хто не курить. Свої вимоги ОСОБА_3 мотивували тим, що в камері № 419, де вона утримується, відсутня система вентиляції, при цьому вона не палить, проте у камері утримується особами, які курять, що негативно впливає на її здоров'я, а саме внаслідок цього, а також у зв'язку з поганим харчуванням вона захворіла на виразку шлунку.

Судом встановлено, що в режимному корпусі №4, де утримується ОСОБА_3, при будівництві в міжцегловій кладці було закладено природну систему вентиляції. Зазначена система вентиляції виконує свою функцію при відкритій віконній рамі. Примусова вентиляція в камерах для утримання ув'язнених не вимагається чинним законодавством. Матеріали особової справи ОСОБА_3 не містять даних про те, що вона зверталася до адміністрації про переведення до іншої камери.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 18.09.2015 р. у задоволенні скарги ОСОБА_3 та її захисника на порушення прав особи, яка тримається під вартою в Харківській установі виконання покарань УДПтС України в Харківській області №27 відмовлено. Про факти, повідомлені в судовому засіданні ОСОБА_3А.(щодо відмови працівників Харківської установи виконання покарань УДПтС України в Харківській області №27 у прийнятті її заяв (звернень) та їх належної реєстрації і розгляду), інформувати прокуратуру Харківської області для перевірки та у разі підтвердження - вирішення питання про вжиття заходів реагування.

20 вересня та 30 вересня 2015 року ОСОБА_3 подала заяви на ім'я в.о. начальника Харківської УВП № 27 в яких вона повідомляє про погіршення стану здоров'я через те, що в камері постійно палять, тютюновий дим її нервує, вона відчуває брак кисню, болі в серці та вимагає створити камеру для некурящих в корпусі № 4. В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що начальник установи надав вичерпну відповідь на всі запитання ОСОБА_3

Прокуратурою Харківської області листом від 18.09.2015 р. № 16-52-15 на звернення ОСОБА_3 від 10.08.2015 р. щодо умов тримання її під вартою було надано відповідь про те, що не встановлено порушень вимог закону України «Про попереднє ув'язнення», Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 20.03.2013 № 445/22977 щодо медичного обслуговування . З питань паління інших ув'язнених, керівництву УДПтС України в Харківській області підготовлено та направлено лист щодо можливості вирішення питання окремого розміщення осіб, які палять, від осіб, які не палять в камерах.

Прокуратурою Харківської області від 23.05.2017 р. № 16-52-15 було надано відповідь ОСОБА_3 на звернення від 26.04.2017 з питань конвоювання з дільниці слідчого ізолятора, розташованої на території Державної установи «Качанівська ВК ( № 54), а також створення окремої камери для осіб, які не палять, в Державній установі «Харківська УВП ( № 27). Позивач була проінформована, що питання конвоювання в судове засідання до Київського районного суду м. Харкова були предметом розгляду в Комінтернівському районному суді м. Харкова, ухвалою якого від 16.03.2016 р. у задоволенні клопотання відмовлено. З питань створення окремої камері для осіб, які не палять, встановлено, що адміністрація установи, всупереч вимогам ст. 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого випливу на здоров'я населення» не вживається відповідних заходів щодо обмеження негативного впливу тютюну на здоров'я ув'язнених, які не палять, шляхом створення спеціальних місць для куріння, камер для окремого тримання тютюнозалежних від осіб, які не палять, вжиття заходів впливу до тютюнозалежних осіб тощо. 22.05.2017 р. начальнику ДУ «Харківська УВП ( № 27) прокуратурою внесено вказівку про усунення порушень вимог законодавства щодо обмеження негативного впливу тютюну на здоров'я ув'язнених, які не палять, та тримаються в камерах установи.

З подібними заявами щодо створення окремої камери для тих, хто не палить, ОСОБА_3 зверталася також до відповідача - адміністрації установи виконання покарань ( № 27) 20.01.2017 р., 14.04.2017 р., після чого до суду. У скарзі позивач просила зобов'язати Харківську установу виконання покарань №27 створити камеру для осіб які не палять; визнати дії адміністрації Харківської установи виконання покарань №2, такими що порушують її права; зобов'язати Харківську установу виконання покарань №27 виплатити їй моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м.Харкова від 31.07.2017 р. скаргу ОСОБА_3 задоволено частково та зобов'язано адміністрацію Харківської установи виконання покарань №27 УДПтСУ в Харківській області, з урахуванням стану здоров'я слідчо - заарештованої ОСОБА_3 перевести останню в камеру до осіб, які не палять. У задоволенні інших вимог скарги відмовлено.

Законом України «Про попереднє ув'язнення» встановлено, що тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України , вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув'язненими і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Статтею 10 Закону України «Про попереднє ув'язнення» встановлено обов'язок осіб, взятих під варту додержувати порядку, встановленого в місцях попереднього ув'язнення, і виконувати законні вимоги адміністрації.

Відповідно до п. 4.3. підрозділу 4 розділу І Правил внутрішнього розпорядку ув'язненим та засудженим забороняється курити під час проходження коридорами та територією СІЗО. Обмежень щодо паління в камері законодавством не визначається, п. 4.6. підрозділу 4 розділу І Правил встановлено кількість пачок цигарок, які ув'язненні мають право зберігати при собі.

Ув'язнені і засуджені розміщуються в камерах відповідно до вимог режиму та ізоляції, визначених статтями 7 і 8 Закону України «Про попереднє ув'язнення», відповідно до плану покамерного розміщення.

З наданої відповідачем довідки, пояснень відповідача вбчається, що камери №№ 406, 409, 412, 414, 419 режимного корпусу № 4, в яких перебувала ОСОБА_3 обладнані природною вентиляцією, які здійснюються за рахунок вентиляційних каналів, постійно проводиться провітрювання камер через вікна, які обладнані поворотно відкидними створами. Кожна камера має 2-3 вікна, з можливістю провітрювання, висота стелі-4,4 кв.м. Механічної примусової вентиляції в корпусі немає. Під час перебування в установі виконання покарань № 27, ОСОБА_3 утримувалась в камері № 406 кількістю місць-6 разом з трьома особами, в камері № 409 пл. 39,3 кв.м. при кількості 15 місць, утримувалось 10 осіб, в камері № 412 пл. 39,5 кв.м. при кількість спальних місць -8, утримувалось 4 особи, камера № 414 пл. 37,2 кв.м. має 14 місць, а утримувалось 5 осіб, камера № 419 пл. 40 кв. передбачає 16 місць, утримувалось 14 осіб.

Проведеним дослідженням повітря житлових і громадських приміщень в одній із камер, в якій перебувала ОСОБА_3 встановлено, що виміряні рівні температури, відносної вологості та швидкість руху повітря відповідають вимогам ДБН В2.5-67:2013 та свідчать про достатній рівень існуючої вентиляції.

Протоколом проведення досліджень метеорологічних факторів № 3746/ВФФ від 27.03.2018 р., протоколом дослідження повітря житлових і громадських приміщень № 3745/ВАП/29 від 29.03.2018 р. санітарної-гігієнічної лабораторії КП «Санепідсервіс» не виявлено перевищення ГДК у відповідності до РД 52.04.186-89 «керівництво по контролю забруднення атмосфери», «методичних вказівок за здійсненням державного санітарного нагляду за пристроєм та утриманням житлових будівель» № 2295-81. Відповідачем надана фотокопія приміщень всіх камер, де перебувала ОСОБА_3, з яких вбачається, що у камері маються великі вікна та вентиляція.

Таким чином, судом було на підставі достатніх доказів, які у свій сукупності дають змогу дійти висновку про те, що відповідач перебувала в камерах, в яких забезпечено вентиляцію повітря, а тому доводи позову про те, що вона перебувала в умовах, які реально загрожували її життю чи здоров'ю - не встановлено.

Крім того, як встановлено судом, відповідач вчинив заходи, які були спрямовані на роздільне утримання позивача від осіб які палять.

Так відповідно до наданої довідки Харківської УВК № 27, книги обліку кількісної перевірки осіб, які тримаються в УВП ( № 27), ОСОБА_3 з 11.09.2017 р. по 18.09.2017 р. утримувалась в камері № 406 разом з двома особами. За поясненнями цих осіб, в камері ніхто не палив. За час розгляду справи ОСОБА_3 утримувалась також в камері № 412 разом з трьома особами. Зазначені особи у своїх поясненнях стверджували, що в камері не курили, тютюнових виробів не мали. Між тим, як зазначив представник відповідача, благодійна організація привозила до установи допомогу, у тому числі тютюнові вироби, і ОСОБА_3 за власним бажанням отримала 40 пачок цигарок.

За положеннями ч.1 ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що особі, яка взята під варту, держава повинна забезпечити тримання в умовах, що відповідають принципу поваги до людської гідності, а спосіб і метод виконання покарання не повинні завдавали їй душевного страждання чи мук, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний ув'язненню, і щоб здоров'я і добробут особи з огляду на практичні потреби ув'язнення були належним чином забезпечені, включаючи, серед іншого, надання їй необхідної медичної допомоги.

Позивач скаржиться на порушення статті 3 Конвенції, обґрунтовуючи свої доводи катуванням та жорстоким поводженням, оскільки в камері утримувались особи, які палять, що вплинуло на її стан здоров'я.

Стаття 3 Конвенції категорично забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Жорстоке поводження підпадатиме під дію статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лише у разі досягнення певного мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках мають враховуватися також стать, вік і стан здоров'я потерпілого.

Таким чином, оцінюючи умови тримання, необхідно враховувати сукупний вплив цих умов, а також тривалість тримання у цих умовах.

ОСОБА_3 утримується на дільниці слідчого ізолятору при Качанівській ВК № 54 в Харківській області, звідки її повертають до установи згідно вимог суду, який розглядає кримінальне провадження. Термін перебування в УВП № 27 до тижня.

Після постановлення ухвали суду від 31.07.2017 р. щодо переведення ув'язненої в камеру для осіб, які не палять, адміністрація стала фіксувати факт утримання ОСОБА_3 з некурящими особами відповідними поясненнями тих, хто перебуває з нею в камері для підтвердження або спростування заяв позивача, що її справді тримали в одній камері з курцями.

За твердженням заявника, через перебування в камері разом з особами, які палять, вдихаючи тютюновий дим курців ( пасивне куріння) погіршився її стан здоров'я, у неї з'явилась виразка шлунку, непокоять головні болі, кашель, дере в горлі та грудній клітці, відбувається нестабільний кров'яний тиск. Однак такі заяви не знайшли свого об'єктивного підтвердження у справі на підставі належних, допустимих і достатніх доказів.

Згідно медичної довідки ОСОБА_3, вона з часу прибуття до установи, тобто з 18.11.2014 р., перебуває на диспансерному обліку, під наглядом лікарів, періодично та планово обстежується і проходить амбулаторне лікування, якщо у цьому виникає необхідність. 25.12.2014 р. у ОСОБА_3 виявлена гіпертонічна хвороба 1 ст., призначено амбулаторний курс медикаментозного лікування, загальний стан здоров'я визнано стабільним, в цілому задовільний.18.03.2015 року позивач оглянута в умовах ХУВП №27 приватним лікарем. У квітні 2015 р., було проведено повне обстеження та консультації в умовах КЗОЗ м. Харкова і поставлено діагноз: виразкова хвороба ( вперше виявлена), активна фаза, виразка шлунку, хронічний гастродуоденіт, дуодено-гастральний рефлюкс, діафрагмальна кила 4 см., рубцева деформація цибулини дванадцятипалої кишки, післяхолецистектомічний синдром, хронічний панкереатит, адипоз печінки, вегето-судинна дистонія. Лікарями призначено амбулаторне лікування. Періодичне загострення наявних у неї хронічних захворювань відмічається щороку (з 2015 р.-2018 р.), призначається курс медикаментозного лікування, стан її здоров'я без тенденції до погіршення за висновком лікарів.

Таким чином, у даному випадку не встановлено, що позивач в умовах попереднього ув'язнення тривалий час утримувалася разом з особами, які палять, або її здоров'ю погрожувала небезпека.

При цьому позивач не довела, що умови тримання під вартою призвели до загострення стану здоров'ям, наявність прямого причинного зв'язку між умовами утримання та наявними у неї захворюваннями, які згідно до вищевказаних медичних документів мають хронічний характер та були у неї в наявності на день взяття під варту.

Відсутність у відповідача окремих камер для утримання осіб, які не палять, або окремо облаштованих місць для паління, при недоведеності того, що здоров'я чи життя позивача внаслідок цього перебувало під реальною загрозою, або що її здоров'я погіршилося від спільного утримання в камерах з особами, які палять, - не спричинило до порушення її конституційних прав та гарантій, яке передбачені ст. 3 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950р.

Тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність позову, які належним чином вмотивовані, відповідають матеріалам справи та нормам матеріального права і доводами скарги не спростовані.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-392 ЦПК України, та пунктом 8 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 10 вересня 2018 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді І.В.Бурлака.

П.В.Кісь.

Джерело: ЄДРСР 76361886
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку