ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 495/5604/16-а

адміністративне провадження № К/9901/33307/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів: Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 495/5604/16-а

за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання протиправними рішень про відмову в призначенні пенсії,

за касаційною скаргою Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області (суддя Мишко В. В.) від 12 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Танасогло Т. М., Бойка А. В., Яковлєва О. В.) від 28 лютого 2017 року, встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У липні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Білгород-Дністровського ОУПФ України Одеської області в якому просили:

- визнати протиправним та скасувати рішення Білгород-Дністровського ОУПФ України Одеської області від 11 липня 2016 року за № 12 та № 13 про відмову позивачам у призначенні пенсії за віком;

- зобов'язати Білгород-Дністровське ОУПФ України Одеської області призначити та виплачувати позивачам пенсію за віком та інші пенсійні надбавки, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення», починаючи з 02 липня 2016 року, з урахуванням індексу інфляції;

- відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) допустити негайне виконання постанови суду в повному обсязі заявлених позовних вимог, шляхом стягнення всієї суми боргу, починаючи з 02 липня 2016 року;

- відповідно до ч. 1 ст. 256 КАС України покласти обов'язки щодо забезпечення виконання рішення на начальника Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області;

- відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 163 КАС України зобов'язати Білгород-Дністровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області в місячний термін надати до суду звіт про виконання судового рішення.

2. В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали, що є громадянами України, але з 1995 року виїхали на постійне місце проживання до держави Ізраїль. Досягнувши пенсійного віку, звернулись до відповідача з заявами про призначення та виплату їм пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування». Проте, відповідач відмовив в призначенні пенсії, посилаючись на ст. 51 вищезазначеного Закону України, у зв'язку із відсутністю міжнародного договору між Україною та Ізраїлем. Відмову УПФ позивачі вважають безпідставною, оскільки зазначена норма Закону визнана неконституційною.

3. Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року, адміністративний позов задоволений частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Білгород-Дністровського ОУПФ України Одеської області від 11 липня 2016 року за № 12 та № 13 про відмову позивачам у призначенні пенсії за віком;

- зобов'язано Білгород-Дністровське ОУПФ України Одеської області призначити та виплачувати позивачам пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення», починаючи з 02 липня 2016 року;

- відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 256 КАС України допущено негайне виконання постанови суду в повному обсязі заявлених позовних вимог, шляхом стягнення всієї суми боргу, починаючи з 02 липня 2016 року;

- відповідно до ч. 1 ст. 256 КАС України покладено обов'язки щодо забезпечення виконання рішення на начальника Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області;

- відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 163 КАС України зобов'язано Білгород-Дністровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області в місячний термін надати до суду звіт про виконання судового рішення;

- в задоволенні решти позовних вимог позивачам відмовлено.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Білгород-Дністровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року в повному обсязі; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимог адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

6. 17 жовтня 2017 року на адресу Вищого адміністративного суду України від відповідача надійшло клопотання про прискорення розгляду справи.

7. Вищим адміністративним судом справу до розгляду призначено не було.

8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» зазначеного закону зміни до Кодексу адміністративного судочинства України вводяться в дію з урахуванням певних особливостей. Зокрема, у пп. 4 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчився до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

9. 05 березня 2018 року касаційну скаргу Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року у справі № 495/5604/16-а передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

10. 02 квітня 2018 року та 27 серпня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшли повторні клопотання відповідача про прискорення розгляду справи.

11. Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 345 КАС України на 30 серпня 2018 року. Ухвалою від 30 серпня 2018 року розгляд справи відкладено на 05 вересня 2018 року.

12. Станом на 05 вересня 2018 року заперечення або відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, є громадянами України, що підтверджується даними їх закордонних паспортів /а.с.11-14/.

14. 18 серпня 1995 року позивачі виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю.

15. Досягнувши пенсійного віку, 02 липня 2016 року позивачі через представника за дорученням, звернулись до УПФ в м. Білгород-Дністровський та Білгород-Дністровському районі Одеської області з заявами про призначення їм пенсії із відповідним пакетом документів.

16. На підтвердження громадянства та місця проживання (реєстрації) надано копії паспортів громадян України для виїзду за кордон та довідки з Комунального підприємства житлово-експлуатаційного об'єднання від 30 травня 2016 року № 437 та № 438, згідно яких позивачі перед виїздом до Ізраїлю були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1.

17. 11 липня 2016 року УПФ прийняло рішення № 12 та № 13 про відмову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю міжнародного договору між Україною та Ізраїлем, що відповідає вимогам ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» /а. с. 46-47/.

18. Не погоджуючись з вищевказаною відмовою позивачі звернулися до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19. Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач прийшов до помилкового висновку про неможливість призначення пенсії позивачам лише з підстав відсутності Договору між Україною та Ізраїлем з питань пенсійного забезпечення та ненадання паспорту громадянина України.

Також зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є громадянами України. Проживаючи в Ізраїлі, як громадяни України, позивачі мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

20. В своїй оцінці суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

20.1. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

20.2. Статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

20.3. Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем, проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

20.4. Згідно із п. 16 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу), місце її проживання (реєстрації) та вік.

20.5. У п. 29 Порядку № 22-1 визначено, що за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

20.6. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

20.7. Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

20.8. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про громадянство України» якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

20.9. Згідно ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

20.10. Отже, ненадання паспорту громадянина України, не є підставою для відмови у призначені пенсії, оскільки позивачами на підтвердження своєї особи надані закордонні паспорти, надання яких в даному випадку законодавством не виключається.

20.11. Відповідно до ч. 3, 4 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами)

20.12. Конституційний суд України у рішення від 07 жовтня 2009 року № 1-32/2009 зазначив, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст.24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольорі шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

20.13. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадян на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

21. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивачів щодо проведення індексації їх пенсій, суди зазначили, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії. Позивачі на території України пенсії не отримували.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

22. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій зобов'язали управління призначити та виплачувати пенсію позивачам відповідно до закону, якого не існує, а саме відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення». Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині послався на рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, яким положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» визнані таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Проте, вказані норми стосуються випадків припинення та поновлення виплати раніше призначених пенсій, а тому вважає, що визнання їх неконституційними не має правових наслідків для позивачів, яким пенсія взагалі не призначалася.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах виходить з наступного.

24. Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

25. Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

26. Як зазначено у ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

27. У ст. 25 Конституції України визначено, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі території України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

28. Відповідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

29. Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

30. У ст. 14 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними у в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

31. У ст. 1 Першого Протоколу передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

32. Україна як держава-сторона Конвенції про захист прав і основоположних свобод гарантує кожному громадянину України право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном зі збереженням всіх конституційних прав. Право громадянина України на призначення пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

33. У процесі розгляду справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Конституційний Суд України встановив, що в інших правових актах, крім оспорюваного суб'єктом права на конституційне подання, містяться посилання на ст. 49, 51 Закону або вказується, що пенсійне забезпечення деяких категорій громадян, які проживають за межами України, здійснюється лише на підставі міждержавних договорів. Зокрема, такі положення є у ст. 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч. 1 ст. 59-1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Конституційний Суд України вважає, що у зв'язку з визнанням неконституційними п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону Верховна Рада України повинна привести положення названих законів у відповідність із цим Рішенням (рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009).

34. Отже, відсутність законодавчої ініціативи щодо виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 в частині приведення положень національного законодавства у сфері пенсійного забезпечення у відповідність з цим рішенням не може бути причиною позбавлення громадян України права на пенсію.

35. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про визнання протиправними та скасування рішень Білгород-Дністровського ОУПФ України Одеської області від 11 липня 2016 року за № 12 та № 13 про відмову позивачам у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності Договору між Україною та Ізраїлем з питань пенсійного забезпечення.

36. Проте, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про:

- зобов'язання відповідача призначити позивачам та виплачувати пенсію за віком;

- допущення негайного виконання постанови суду в повному обсязі заявлених позовних вимог, шляхом стягнення всієї суми боргу, починаючи з 02 липня 2016 року;

- покладення обов'язку щодо забезпечення виконання рішення на начальника Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області;

- зобов'язання відповідача в місячний термін надати до суду звіт про виконання судового рішення.

37. Враховуючи те, що відповідач - Білгород-Дністровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області відмовило позивачам у призначенні пенсії за віком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 лише з підстав відсутності Договору між Україною та Ізраїлем з питань пенсійного забезпечення, не розглядаючи по суті питання призначення пенсії та відповідні подані позивачами документи, необхідні для призначення пенсії за віком, колегія суддів доходить висновку, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають встановленим у справі обставинам.

38. Доводи касаційної скарги щодо того, що суди попередніх інстанцій зобов'язали управління призначити та виплачувати пенсію позивачам відповідно до закону, якого не існує, а саме відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення», колегія суддів вважає безпідставними, оскільки допущена судом помилка у назві закону може бути виправлена шляхом звернення відповідача з заявою про виправлення описки в судовому рішенні відповідно до ст. 253 КАС України.

39. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

40. Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком позивачам підлягають скасуванню із ухваленням нової постанови в цій частині з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України та з метою захисту прав позивачів шляхом зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

41. Згідно з ч. 1 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області задовольнити частково.

Постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного від 28 лютого 2017 року у справі № 495/5604/16-а скасувати в частині:

- зобов'язання Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області призначити та виплачувати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення», починаючи з 02 липня 2016 року;

- допущення негайного виконання постанови суду в повному обсязі заявлених позовних вимог, шляхом стягнення всієї суми боргу, починаючи з 02 липня 2016 року;

- покладення обов'язку щодо забезпечення виконання рішення на начальника Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області;

- зобов'язання відповідача в місячний термін надати до суду звіт про виконання судового рішення.

В частині зобов'язання Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області призначити та виплачувати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення», починаючи з 02 липня 2016 року прийняти нову постанову.

Зобов'язати Білгород-Дністровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області повторно розглянути заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

В частині визнання протиправним та скасування рішення Білгород-Дністровського ОУПФ України Одеської області від 11 липня 2016 року за № 12 та №13 про відмову позивачам у призначенні пенсії за віком постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного від 28 лютого 2017 року у справі № 495/5604/16-а залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Суддя В. М. Кравчук

Суддя О. П. Стародуб