ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/2650/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Коваля Р.Й., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року, ухвалене суддею Веремчук О.А у м. Сокалі Львівської області, повний текст якого складений 21 грудня 2017 року, у справі №454/2828/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

09 листопада 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Сокальського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області, у якому просив визнати дії щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХII від 05.11.1991 (в редакціях Закону України від 05.10.1995 №358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ), виходячи з розрахунку 90% від суми місячного заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи; скасувати рішення Сокальського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області №11610/05-33 від 02.11.2017 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХII від 05.11.1991 (в редакціях Закону України від 05.10.1995 №358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ); зобов'язати призначити пенсію за вислугу років згідно з ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХII від 05.11.1991 (в редакціях Закону України від 05.10.1995 №358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ) з дати звернення до пенсійного органу - 24.10.2017, виходячи з розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи, без обмеження максимального розміру пенсії.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 01.09.1995 по 29.07.1997 працював на посаді судового розпорядника Червоноградського міського суду Львівської області, з 03.08.1998 - на різних посадах в органах прокуратури, з 12.04.2017 призначений на посаду заступника керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області. Крім того, зазначає про наявність іншого страхового стажу згідно записів трудової книжки. Таким чином, загальний страховий стаж на момент подачі заяви при призначення пенсії станом на 24.10.2017 становить 23 роки 03 місяці 22 дні, з них , на думку позивача, стаж роботи, що зараховується до вислуги років 21 рік 1 місяць 22 дні (а саме: 19 років 02 місяці 23 дні - період роботи на різних прокурорсько-слідчих посадах в прокуратурі Львівської області, 1 рік 10 місяців 29 днів - період роботи на посаді судового розпорядника Червоноградського міського суду Львівської області), а трудовий стаж на посадах в органах прокуратури - 19 років 02 місяця 23 дні.

На звернення позивача із заявою про призначення пенсії пенсійним органом скеровано рішення від 02.11.2017 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, обґрунтоване відсутністю передбачених ст.86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII правових підстав для призначення пенсії.

Позивач вважає протиправним рішенням пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, покликаючись на те, що до спірних правовідносин при призначенні пенсії підлягає застосуванню ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХII від 05.11.1991 (в редакціях Закону України від 05.10.1995 №358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ), якою визначались інші передумови набуття права на пенсійне забезпечення за вислугу років працівниками прокуратури. Крім того позивач зазначає, що відмовляючи у призначенні пенсії за вислугу років, застосовуючи норми Закону України «Про прокуратуру», що діяв на час звернення до пенсійного органу, який значно звужує зміст та обсяг його прав та свобод, відповідач порушив його конституційні права.

Також позивач не погоджується із обрахунком його страхового стажу роботи, що зараховується до вислуги років працівника органів прокуратури - 19 років 02 місяці 23 днів. В оскаржуваному рішенні пенсійним органом роз'яснено, що період роботи на посаді судового розпорядника Червоноградського міського суду Львівської області з 01.09.1995 по 29.07.1997 може бути зарахований до вислуги років, що дає право на пенсію згідно ст.86 Закону № 1697, за умови наявності вищої юридичної освіти. На думку позивача, даний стаж державної служби підлягає зарахуванню до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, оскільки на час роботи на посаді судового розпорядника до кандидатів на її зайняття не було вимог щодо вищої освіти.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Сокальського об"єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII (в редакціях Закону України від 05.10.1995 № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ).

Скасовано рішення Сокальського об"єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області № 11610/05-33 від 02.11.2017 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно із ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII (в редакціях Закону України від 05.10.1995 № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ) з 24.10.2017, виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарних місяці роботи.

Зобов"язано Сокальське об"єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно із ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII (в редакціях Закону України від 05.10.1995 № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ) з 24.10.2017, тобто з дати звернення, на підставі довідки №18/991 від 04.10.2017, виданої прокуратурою Львівської області, зарахувавши до стажу роботи позивача період зайняття посади державного службовця, виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарних місяці роботи, без обмеження максимального розміру пенсії.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області оскаржло його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. При цьому, скаржником, покликаючись на Постанову Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 №821 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України», заявлено клопотання про заміну сторони відповідача Сокальське об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області відповідно до ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, прийшов до висновку, що до спідних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону України від 05.10.1995 № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ), однак намомент звернення до Сокальського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області із заявою про призначення пенсії від 24.10.2017 дані норми закону втратили чинність.

З 15.07.2015 набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ, відповідно до пп.1 п.3 Розділу ХІІ Прикінцевих положень визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, окрім п.8 ч.1 ст.15, ч.4 ст.16, абз.1 ч.2 ст. 46-2, ст.47, ч.1 ст.49, ч.5 ст.50, ч.3, ч.4, ч.6, ч.11 ст.50-1, ч.3 ст.51-2, ст.53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), ст.55 щодо посвідчення працівника прокуратури, ст.2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також ст.13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних у містах прокуратур.

Зокрема, ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ регулювала порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих. Частини 3, 4, 6, 11 ст.50-1 Закону 1789-ХІІ не містять положень щодо визначення права на пенсійне забезпечення. Натомість умови пенсійного забезпечення працівників прокуратури передбачено статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII. Відповідно до абз.9 ч.1 ст. 86 Закону №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числу стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

Згідно з частинами 2-4 ст.86 Закону №1697-VII пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат на 60. Коригування зазначених виплат проводиться із застосуванням коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу та надбавок до нього. Посадовий оклад, надбавки за вислугу років під час призначення пенсії враховуються в розмірах за останньою займаною посадою прокурора, встановлених на момент виникнення права на перерахунок пенсії за вислугу років.

Водночас доводи позивача про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми Закону України "Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону України від 05.10.1995 № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ) скаржник вважає необґрунтованими та безпідставними.

Крім того зазначає, що пенсійним органом правомірно не враховано період роботи позивача з 01.09.1995 по 29.07.1997 на посаді розпорядника в Червоноградському міському суді Львівської області, оскільки позивач обіймав вказану посаду без вищої юридичної освіти, що не узгоджується з вимогами ч.6 ст.86 Закону №1697-VII.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, зокрема копією трудової книжки, довідкою Червоноградського міського суду Львівської області від 04.10.2017, що ОСОБА_1 з 01.09.1995 по 29.07.1997 працював на посаді судового розпорядника Червонорадського міського суду Львівської області, прийняв присягу державного службовця. З 03.08.1998 позивач працював в органах прокуратури на різних посадах, з 12.04.2017 призначений на посаду заступника керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області.

Відповідно до записів трудової книжки загальний страховий стаж, обчислений станом на 24.10.2017, становить 23 роки 03 місяці 22 дні, з них стаж роботи як працівника органів прокуратури становить - 19 років 02 місяці 23 дні, що сторонами не заперечується.

На звернення позивача до пенсійного органу з заявою від 24.10.2017 про призначення пенсії за вислугу років як працівнику органів прокуратури відповідно до Закону України «Про прокуратуру», Сокальське об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області рішенням №11610/05-33 від 02.11.2017, яке скероване на адресу заявника листом №11610/05-33 від 02.11.2017, відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.

Відмова мотивована тим, що приписи ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991, що регулювали умови пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих, втратили чинність з 15.07.2015 у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014. Частини 3, 4, 6, 11 ст. 50-1 №1789, що залишились чинними не містять положень щодо призначення пенсії працівникам прокуратури. На час звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії за вислугу років умови пенсійного забезпечення працівників прокуратури регулюються статтею 86 Закону №1697-VII, абзацом 9 частини 1 якої передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

Заявнику пенсійним органом обраховано вислугу років, що дає право на пенсію згідно з ст. 86 Закону 1697-VII, - 19 років 02 місці 23 дні (стаж роботи як працівника органів прокуратури) та роз'яснено, що його період роботи на посаді судового розпорядника Червонорадського міського суду Львівської області з 01.09.1995 по 29.07.1997 можна зарахувати до вислуги років, що дає право на пенсію згідно цієї статті, за умови, що він обіймав посаду державного службовця, маючи вищу юридичну освіту.

Тобто, управлінням прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років як працівнику органів прокуратури, оскільки не виконані умови абз.9 ч.1 ст. 86 Закону України №1697-VIІ, а саме відсутній на дату звернення стаж роботи, що зараховується до вислуги років.

Позивач, вважаючи рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії протиправним, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

На час звернення ОСОБА_1 із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).

Відповідно до п.5 ч.1 ст.16 Закону №1697-VII незалежність прокурора забезпечується належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора.

Згідно з абз.9 ч.1 ст.86 Закону №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

Таким чином, станом на дату звернення позивача до Управління необхідними умовами для призначення пенсії за вислугу років були: а) стаж за вислугу років - 23 роки 6 місяців; б) стаж на посадах прокурорів - 13 років 6 місяців.

Частиною 6 статті 86 Закону №1697-VII встановлено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується, зокрема, час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою.

Аналогічні вимоги щодо наявності вищої юридичної освіти як умови для зарахування роботи посадах державних службовців до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років, містяться у частині 6 статті 50-1 Закону № 1789-XII.

Таким чином, умовою зарахування до вислуги років часу роботи на посадах державних службовців, є як наявність кваліфікаційних вимог у вигляді вищої юридичної освіти для такої посади, так і фактична наявність у особи, що займає таку посаду, вищої юридичної освіти. Тобто, час роботи на посадах державних службовців, які займають особи без вищої юридичної освіти, не може бути зарахованим до вказаної вислуги років.

Аналогічна правова позиція також була висловлена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року (справа № 725/1820/15-а), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного суду.

Відповідно до ч.2 ст.86 Закону №1697-VII пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Положення ст.86 Закону №1697-VII є чинними, неконституційними не визнавались, а тому підлягають застосуванню при призначенні пенсії позивачу як працівнику прокуратури України.

Оскільки на момент звернення до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за вислугою років страховий стаж роботи позивача, що зараховується до вислуги років, є недостатнім для призначення пенсії на підставі ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що у спірних правовідносинах відповідач не порушив права позивача на пенсію.

Щодо покликань ОСОБА_1 на звуження обсягу досягнутих соціальних гарантій шляхом внесення змін до законодавства, суд апеляційної інстанції вважає такі необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ, на яку покликається позивач) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.

У період дії ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ у вказаній редакції ОСОБА_1 не набув стаж роботи 20 років, що зараховується до вислуги років, а тому при прийнятті Закону №1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.

Водночас, з матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що документи про призначення пенсії за вислугу років до пенсійного органу ОСОБА_1 подав у 24.10.2017, тобто в період, коли втратили чинність норми Закону №1789-ХІІ, на підставі яких призначалися пенсії за вислугу років працівникам прокуратури.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Даючи оцінку вищезазначеному аргументу щодо спірних відносин, необхідно виходити з позиції Конституційного Суду України, наведеній у пункті 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року №1-7/99, викладеної стосовно дії загально-правового принципу норми права у часі. Згідно з позицією Конституційного Суду України дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні від 03 жовтня 1997 року (справа №18/183-97) Конституційний суд України вказав, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Так, з 15 липня 2015 року введено в дію новий Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ, яким врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України (стаття 86), а також обмеження щодо виплати та обчислення розміру пенсії, та який є спеціальним по відношенню до спірних правовідносин.

Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ втратив чинність, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур.

Таким чином, питання щодо наявності у позивача права на пенсійне забезпечення як працівника прокуратури має вирішуватись у відповідності до приписів чинної на час звернення за призначенням пенсії за вислугу років ст.86 Закону №1697-VІІ.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 14 лютого 2018 року (справа №752/20817/16), від 21 лютого 2018 року (справа №211/3177/17), від 26 квітня 2018 року (справа № 404/247/17), від 12 червня 2018 року (справа № 638/20816/16-а).

Водночас, щодо покликань позивача на п.5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII та скасування з 01.06.2015 норм щодо пенсійного забезпечення осіб, пенсії/довічне грошове утримання яких призначалися відповідно до Закону України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, який набрав чинності з 01.04.2015 (далі - Закон №213-VIII), у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

На час прийняття Закону №213-VIII та з 01 червня 2015 року до 15 липня 2015 року діяв Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, положеннями ст.50-1 якого регулювались питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України, а відтак, п.5 Прикінцевих положень Закон №213-VIII стосувався положень Закону №1789-ХІІ і саме за нормами вказаного закону неможливо було призначати пенсію працівникам прокуратури. Така мала призначатися відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Водночас, Закон №1697-VІІ було розроблено з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України (CDL-AD (2006)029 від 17 жовтня 2006 року, CDL-AD (2009)048 від 27 жовтня 2009 року, CDL-AD (2012)019 від 15 жовтня 2012 року).

Будь-які зміни до статті 86 Закону №1697-VII щодо відсутності права працівників прокуратури України на звернення до державних органів Пенсійного фонду України на призначення пенсії за вислугу років законодавцем на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії та на час розгляду справи не вносились. Положення Закону №1697-VII не визнані неконституційними та підлягають застосуванню.

Підстави позбавлення особи права на пенсійне забезпечення за вислугою років відповідно до Закону №1697-VІІ встановлено ч.12 ст.86 Закону №1697-VІІ, де покликання на п.5 Прикінцевих положень Закону №213-VIII відсутнє.

В контексті наведених правових норм, суд апеляційної інстанції зауважує, що для призначення пенсії за вислугу років, працівник органів прокуратури, звертаючись за призначенням пенсії в період з 01.10.2017 по 30.09.2018 (як це мало місце у спірних відносинах), повинен мати на день звернення вислуги не менше, ніж 23 роки 6 місяців, при цьому стаж роботи на посадах прокурорів повинен становити не менше 13 років 6 місяців, тоді як суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ в редакціях Закону України від 05.10.1995 №358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ та для призначення пенсії позивачу відповідно до ст.50-1 Закону №1789-XII, оскільки норми останнього втратили свою чинність в частині пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

Наведені обставини в своїй сукупності під час прийняття рішення залишилися поза увагою суду першої інстанції, що має наслідком його скасування.

Покликання позивача на порушення відповідачем статті 22 Конституції України колегія суддів також вважає безпідставним, оскільки станом на час прийняття відповідних законодавчих актів позивач передбаченої законодавством вислуги не мав, а тому такі зміни не можуть свідчити про звуження змісту прав, які на той час мав позивач.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський Суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах "Аррас та інші проти Італії", "Сухобоков проти Росії").

Крім того, у справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26.06.2014, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

Суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, оскільки зазнали змін норми законодавства щодо призначення пенсій працівникам органів прокуратури, а також немає усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на це, у позивача немає "законних сподівань", які могли б підпадати під дію ст. 1 Першого протоколу.

Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про правомірність прийнятого Сокальським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Львівської області рішення №116/05-33 від 02.11.2017 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 у зв'язку з прийнятими змінами в законодавстві, якими врегульовано відносини в сфері пенсійного забезпечення.

З огляду на наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Сокальського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області №116/05-33 від 02.11.2017 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років та зобов'язання призначити пенсію за вислугу років на заявлених позивачем умовах (з розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку обчисленого за останні 24 місяці роботи, без обмеження максимального розміру пенсії) є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов»язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов»язкові для особи, яку він замінив.

Скаржником заявлено клопотання про заміну сторони відповідача з Сокальського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області на належного Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 821 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» реорганізовано деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом приєднання до окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з Додатком №2.

Відповідно до Постанови № 821 Сокальське об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області приєднано до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи - Сокальського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області (ЄДРПОУ 40372055) за №14081120003001927 від 28.02.2018.

З урахуванням неведеного, Львівським апеляційним адміністративним судом ухвалою від 06 вересня 2018 року, постановленою в судовому засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати, відповідно до ст.52 КАС України допущено заміну сторони відповідача з Сокальського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області на належного - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Керуючись статтями 52, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити, а рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року у справі №454/2828/17 - скасувати.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді Р. Й. Коваль В. Я. Макарик Постанова складена в повному обсязі 07.09.2018.