ПОСТАНОВА

Іменем України

04 вересня 2018 року

Київ

справа №826/10689/17

адміністративне провадження №К/9901/49314/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2018 року (головуючий суддя - Літвінова А.В.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року (колегія суддів: головуючий суддя - Шелест С.Б., судді: Кузьмишина О.М., Сорочко Є.О.)

у справі №826/10689/17

за позовом ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення, податкової вимоги та рішення про опис майна в податкову заставу, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року позивач звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення - рішення від 10.06.2016 №599-1305/Р, прийняте ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві;

- податкову вимогу №11430-17 від 03 травня 2017 року, прийняту ГУ ДФС у м. Києві;

- рішення №11430/17 від 03.05.2017 про опис майна в податкову заставу, прийняте ГУ ДФС у м. Києві.

В обґрунтування позовних вимог зазначає про протиправність застосування податковим органом положень статті 267 ПК України та визначення йому грошового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у 2016 році.

Рішенням Окружного адміністративного суду від 25 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили про правомірність визначення контролюючим органом позивачу грошового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік та як наслідок прийняття оскаржуваних податкового повідомлення - рішення, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу.

01 червня 2018 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, а доводи, викладенні в касаційній скарзі вважає безпідставними та необґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником транспортного засобу марки PORSCHE, модель CAYENNE, з об'ємом двигуна 4 806, 2013 року випуску.

10 червня 2016 року відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення №599-1305/Р, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25 000 грн. (а.с. 88).

Зазначене податкове повідомлення - рішення за допомогою засобів поштового зв'язку було направлено на адресу позивача: АДРЕСА_1, однак повернулося на адресу податкового органу з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с. 89-91).

На підставі податкового повідомлення - рішення від 10.06.2016 №599-1305/Р, контролюючим органом прийнято:

- податкову вимогу від 03.05.2017 №11430-17, в якій зазначено, що станом на 02.05.2017 сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 25 000 грн.;

- рішення про опис майна у податкову заставу №11430/17-11 (а.с. 14-15).

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають в зв'язку з наступним.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією та Податковим кодексом України (далі-ПК України) в редакціях, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, Законом України №71-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», що набрав чинності 01.01.2015, статтю 267 ПК України викладено у новій редакції та запроваджено транспортний податок.

24.12.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності 01.01.2016 року (далі - Закон №909-VIII), яким внесено зміни у Податковий кодекс України щодо об'єкту оподаткування транспортним податком.

Підпунктом 267.3.1 пункту 267.3 ст. 267 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 ст. 267 ПК України (в редакції Закону України від 24.12.2015 №909) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01 січня 2016 року платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше 5 років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, що вірно було враховано судами попередніх інстанцій.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про правомірність застосування податковим органом у 2016 року положень ст. 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком.

Крім того, пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Виходячи з системного аналізу вищевикладеного, колегія суддів вважає, що законодавець на 2016 рік не передбачив залежності нарахування транспортного податку від факту прийняття відповідною радою рішення про встановлення місцевих податків.

Разом з цим, колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що зі змісту пп. 267.2.1 ч. 267.2 ст. 267 ПК України та Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66 вбачається, що повноваження та обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку.

Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є виключно отримана від Мінекономрозвитку інформація.

Колегія суддів звертає увагу на те, що така інформація в матеріалах справи відсутня. За таких обставин, впевнитись у тому, що належний позивачу на праві приватної власності автомобіль є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році та у наявності підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятих на його підставі вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу неможливо.

Крім того, колегія суддів вважає, що наявний в матеріалах справи, наданий відповідачем, розрахунок середньоринкової вартості автомобіля з офіційного веб-сайту Мінекономрозвитку, в розумінні статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, не є належним доказом того, що автомобіль позивача є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році (а.с. 40).

Така ж сама правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №804/112/17 та від 13.03.2018 у справі №826/93000/16.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Частиною четвертою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Враховуючи положення вищенаведених норм, колегія суддів Верховного Суду вважає, що відповідачем не виконано обов'язку щодо надання належних доказів на підтвердження наявності підстав для визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік. При цьому, судом, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не витребувано ані у відповідача, ані у Мінекономрозвитку інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд також зазначає, що з метою з'ясування всіх фактичних обставин у справі для правильного її вирішення, з'ясування правомірності чи протиправності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, вимоги та рішення про опис майна в податкову заставу, судам насамперед необхідно врахувати той факт, що розрахунок середньоринкової вартості транспортного засобу здійснюється Мінекономрозвитку та безпосередньо впливає на визначення об'єкту оподаткування транспортним податком.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року скасувати, а справу №826/10689/17 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова