П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 813/1061/16

Провадження № 11-654апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова В.В. (далі - Фонд, Уповноважена особа, ПАТ) «Дельта банк» відповідно), Фонду, третя особа - ПАТ «Дельта банк», про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року (у складі колегії суддів Довгополова О.М., Гудими Л.Я., Святецького В.В.),

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом, у якому просили:

- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи, оформлене наказом, у частині визнання нікчемним договору № 007-13710-170215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 17 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта банк»;

- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи, оформлене наказом, у частині визнання нікчемним договору № 009-13710-170215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 17 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ «Дельта банк»;

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо невключення ОСОБА_4 за договором № 007-13710-170215 від 17 лютого 2015 року до повного переліку вкладників ПАТ «Дельта банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо невключення ОСОБА_3 за договором № 009-13710-170215 від 17 лютого 2015 року до повного переліку вкладників ПАТ «Дельта банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

- зобов'язати Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта банк» за рахунок Фонду;

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначили, що між ОСОБА_7 та ПАТ «Дельта банк» 1 грудня 2014 року укладено договір

№ 003-13710-011214 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США, за умовами якого розміщено 13 тис. доларів США строком до 1 березня 2015 року.

9 лютого 2015 року ОСОБА_7 звернулась до ПАТ «Дельта банк» із заявою про дострокове розірвання договору № 003-13710-011214.

17 лютого 2015 року між ОСОБА_7 та ПАТ «Дельта банк» укладено договір № 010-13710-170215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США, за умовами якого розміщено 4 997,94 доларів США строком до 18 травня 2015 року, що підтверджується платіжним дорученням від 17 лютого 2015 року № 46012227.

17 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта банк» укладено договір № 009-13710-170215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США, за умовами якого розміщено 3 тис. доларів США строком до 18 травня 2015 року.

Цього ж дня між ОСОБА_4 та ПАТ «Дельта банк» укладено договір

№ 007-13710-170215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США, за умовами якого розміщено 5 тис. доларів США строком до 18 травня 2015 року.

Зазначені операції підтверджуються платіжними дорученнями від 17 лютого 2015 року № 46011321 та № 46009541, з яких убачається, що зазначені вище кошти надійшли на рахунки позивачів шляхом перерахування з банківського рахунку ОСОБА_7

2 жовтня 2015 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 181 «Про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Дельта банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПAT «Дельта банк» та призначила Уповноважену особу.

Листами від 23 вересня 2015 року позивачів було повідомлено про нікчемність договорів банківського вкладу (депозиту) № 009-13710-170215 та № 007-13710-170215 від 17 лютого 2015 року на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VІ).

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до переліку вкладників ПАТ «Дельта банк» та до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, включено не було.

Позивачі вважають такі дії та бездіяльність відповідача протиправними й такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (200 тис. грн) після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Суди встановили такі фактичні обставини.

17 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта банк» було укладено договір № 009-13710-170215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» на суму 3 тис. доларів США. За умовами договору банк прийняв від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 3 тис. доларів США на строк до 18 травня 2015 року і зобов'язався повернути в зазначену дату внесений вклад та нараховані відсотки. Факт надходження коштів на депозитний рахунок підтверджується платіжним дорученням № 46011321 від 17 лютого 2015 року.

17 лютого 2015 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Дельта банк» було укладено договір № 007-13710-170215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» на суму 5 тис. доларів США. За умовами договору банк прийняв від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 5 тис. доларів США на строк до 18 травня 2015 року і зобов'язався повернути в зазначену дату внесений вклад та нараховані відсотки. Факт надходження коштів на депозитний рахунок підтверджується платіжним дорученням № 46009541 від 17 лютого 2015 року.

Також між позивачами та банком були укладені додаткові угоди від 17 лютого 2015 року до договорів № 009-13710-170215 та № 007-13710-170215 про те, що зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного депозитного рахунку вкладника, відкритого в банку або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору.

Відповідно до платіжних доручень № 46011321 та № 46009541 від 17 лютого 2015 року зазначені вище кошти надійшли на рахунки позивачів шляхом перерахування з банківського рахунку ОСОБА_7, відкритого в ПАТ «Дельта банк»

На підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 2 березня 2015 року № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду 2 березня 2015 року прийнято рішення № 51 про запровадження з 3 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення Уповноваженої особи.

На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 11 червня 2015 року ПАТ «Дельта банк» починає виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився до 3 березня 2015 року, та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки). Виплати коштів будуть здійснюватися через установи чотирьох банків.

Відповідно до протоколу засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта банк» призначеної наказом від 29 травня 2015 року № 408, та наказу від 16 вересня 2015 року № 813 застосовано наслідки нікчемності догорів банківського вкладу (депозиту) згідно з додатком, зокрема й договори банківського вкладу (депозиту) № 009-13710-170215 та

№ 007-13710-170215.

Листом від 23 вересня 2015 року позивачів повідомлено про нікчемність договорів банківського вкладу (депозиту) № 007-13710-170215 та № 009-13710-170215 від 17 лютого 2015 року згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VІ.

Підстави визнання зазначених договорів нікчемними визначено в протоколі засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями ПАТ «Дельта банк», а саме зазначено, що дії певних фізичних осіб щодо перерахування з власних поточних рахунків коштів на вкладні (депозитні) рахунки інших фізичних осіб, відкриті в ПАТ «Дельта банк», були зумовлені тим, що сума грошових коштів на рахунках клієнтів - ініціаторів операцій на моменти здійснення операцій перевищувала суму граничного розміру відшкодування грошових коштів Фондом, і відповідно з огляду на незадовільний стан платіжної дисципліни ПАТ «Дельта банк» для таких клієнтів існували ризики щодо незадоволення кредиторських вимог унаслідок ліквідації ПАТ «Дельта банк» та реалізації його майна. При цьому клієнти (ініціатори перерахування коштів) з огляду на наявність на власних рахунках залишків коштів були кредиторами ПАТ «Дельта банк» за відповідними договорами банківських вкладів та/або договорами банківських рахунків.

На підставі постанови Правління НБУ від 2 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» виконавча дирекція Фонду 2 жовтня 2015 року прийняла рішення № 181 «Про початок здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не погодившись зувказаними діями, звернулися до суду із цим позовом.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 15 червня 2016 року задовольнив позовні вимоги.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 6 червня 2017 року скасував постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у чинній на той час редакції.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки з огляду на положення Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон

№ 2343-XII) та статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у чинній на час прийняття ухвали редакції; далі - ГПК) спір щодо захисту права в разі його порушення банком, який перебуває у стадії ліквідації, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

26 червня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права при визначенні підсудності спору, вони просять скасувати ухвалу цього суду про закриття провадження у справі, а справу направити для продовження розгляду до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Обґрунтування доводів позивачів зводяться до того, що спеціальним законом у спірних відносинах, яким, крім іншого, визначено і процедуру ліквідації банків, є саме Закон № 4452-VI, і тому застосування апеляційним судом у цій справі Закону

№ 2343-XII є помилковим. З огліду на положення пункту 7 частини першої статті 3 КАС у чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали редакції, Фонд є суб'єктом владних повноважень, а його функції за Законом № 4452-VI пов'язані зі здійсненням владних управлінських повноважень, тому спір у цій справі належить до публічно-правових та підлягає розгляду судами адміністративної юрисдикції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4

У запереченнях на касаційну скаргу уповноважена особа Фонду вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції є законною, постановлена з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 5 червня 2018 року на підставі частини шостої статті 346 КАС справу за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.

Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Помилковим є застосування статті 17 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Відповідно до статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, про те що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого, - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

Позивачі оскаржують дії щодо ненадання до Фонду інформації про них як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельта банк» за рахунок Фонду.

Згідно із частинами першою, другою статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути більшою 200 тис. грн.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» і Закон № 4452-VI є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним.

Закриваючи провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції послався на постанову Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14. Проте за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (викладеною у постановах у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року,№ 910/24198/16, № 910/17448/16 від 16 травня 2018 року), яка відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14, такі правовідносини регулюються спеціальним Законом № 4452-VI і не підпадають під дію загального законодавства про банкрутство, а тому немає підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства з мотивів, викладених у зазначеній постанові.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року в справі № 820/11591/15.

Таким чином, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання Уповноваженої особи надати Фонду інформацію про позивачівяк вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельта банк» за рахунок Фонду за договорами банківського вкладу (депозиту) № 007-13710-170215 та

№ 009-13710-170215 від 17 лютого 2015 року, а також визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи щодо невключення позивачів до повного переліку вкладників ПАТ «Дельта банк».

Водночас суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу Уповноваженої особи від 16 вересня 2015 року № 813 у частині визнання правочинів за договорами банківського вкладу (депозиту)№ 007-13710-170215 та № 009-13710-170215 від 17 лютого 2015 року, укладених між ПАТ «Дельта банк» та ОСОБА_3 та ОСОБА_4, нікчемними.

Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ «Дельта банк» і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року,№ 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та № 819/353/16 від 4 липня 2018 року.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Звідси права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу Уповноваженої особи від 16 вересня 2015 року № 813 у частині визнання нікчемними правочинів за договорами банківського вкладу (депозиту) № 007-13710-170215 та № 009-13710-170215 від 17 лютого 2015 року, укладених між ПАТ «Дельта банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_4, не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в господарських судах).

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС в зазначеній частині.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС у редакції Закону № 2147-VIII суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС у редакції Закону № 2147-VIII підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Отже, викладені в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі щодо зобов'язання Уповноваженої особи надати інформацію про ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельта банк» за рахунок Фонду за договорами банківського вкладу (депозиту) № 007-13710-170215 та № 009-13710-170215 від 17 лютого 2015 року, а також визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи щодо невключення позивачів до повного переліку вкладників ПАТ «Дельта банк», ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.

Тому на підставі частини першої статті 353 КАС ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 рокупідлягає в зазначеній частині скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Водночас ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 року № 813 в частині визнання нікчемними правочини за договорами банківських вкладів (депозиту) укладених між ПАТ «Дельта банк» та позивачами, підлягає залишенню без змін з урахуванням мотивування, викладеного вище.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону № 2147-VIII, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року у справі № 813/1061/16 у частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова В.В. надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як вкладників, які мають право на відшкодування коштів у публічному акціонерному товаристві «Дельта банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договорами банківського вкладу (депозиту) № 007-13710-170215 та № 009-13710-170215 від 17 лютого 2015 року та про визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. щодо невключення позивачів до повного переліку вкладників у Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк» - скасувати.

Справу № 813/1061/16 у цій частині направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

3. В іншій частині ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року у справі № 813/1061/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанову складено 31 серпня 2018 року.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. ЛобойкоС.В. БакулінаН.П. ЛященкоВ.В. БританчукЛ.І. РогачД.А. ГудимаІ.В. СаприкінаВ.І. ДанішевськаО.С. ТкачукО.С. ЗолотніковВ.Ю. УркевичО.Р. КібенкоО.Г. ЯновськаВ.С. Князєв