КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" вересня 2018 р. Справа№ 910/21840/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Разіної Т.І.
Чорної Л.В.
при секретарі судового засідання: Пугачовій А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 03.09.2018 у справі №910/21840/17 (в матеріалах справи).
Розглянувши матеріали апеляційної скарги публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2018, повний текст якого складено 16.05.2018
у справі №910/21840/17 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Державної екологічної інспекції у м. Києві
до відповідача публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 2 672 724,46 грн.
ВСТАНОВИВ:
Державна екологічна інспекція у м. Києві (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - відповідач) про стягнення 2 672 724,46 грн. збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного користування водними ресурсами без дозволу на спеціальне водокористування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства виявлено, що у період з 01.05.2013 по 01.06.2016 структурним підрозділом відповідача - виробничим підрозділом "Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" регіональної філії "Південно-західна залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", здійснювався забір води з артезіанських свердловин №№ 2, 24, розташованих на ст. Дарниця в м. Києві, без дозволу на спеціальне водокористування, з яких, відповідно до довідки відповідача про об'єм використаної води за спірний період фактично забрано 793 211 куб.м. води. Позивач вказує, що наведене є порушенням статей 44, 46, 48, 49 Водного кодексу України, статей 40, 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та статті 1166, 1172 Цивільного кодексу України, а тому відповідач повинен відшкодувати збитки, заподіяні внаслідок законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 у справі №910/21840/17 позов задоволено повністю.Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 2 672 724,46 грн. збитків, завданих державі внаслідок порушення вимог чинного природоохоронного законодавства. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Державної екологічної інспекції у м. Києві 40 090,87 грн. судового збору. Повернуто Державній екологічній інспекції у м. Києві з Державного бюджету України 6 827,11 грн. судового збору, сплаченого платіжним дорученням № 235 від 13.12.2016.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 у справі №910/21840/17 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись, при цьому на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
У доводах апеляційного оскарження, відповідач заперечив задоволення позовних вимог, вказуючи на відсутність його вини, як обов'язкового елемента відповідальності, з посиланням на те, що ним вживалися всі заходи направленні на переоформлення та отримання дозволу на спеціальне водокористування; також відповідач наголосив, що позивач безпідставно провів розрахунок збитків відповідно до Методики, оскільки позивач не довів факту забруднення відповідачем артезіанських свердловин внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (здійснення забору води без дозволу на спеціальне водокористування); відповідач вказав на неправильний розрахунок збитків та невірний об'єм фактично видобутої кількості води.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 у справі №910/21840/17 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України. При цьому, позивач наголосив, що відповідачем жодним чином не спростовано те, що забір води здійснювався без дозволу. Крім того, звернув увагу на те, що відповідач не спростовував належними доказами розрахунку розміру збитків, що здійснений відповідно до вимог чинного законодавства.
03.09.2018 в судове засідання представник позивача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, зокрема Витягом УДППЗ «Укрпошта» за номером поштового відправлення - 04116 24243528, з якого вбачається, що ухвалу КАГС від 20.08.2018, якою було ухвалено повідомити учасників справи про призначення справи №910/21840/17 до апеляційного розгляду у судовому засіданні на 03.09.2018 на 11:20 год., представник позивача отримав - 29.08.2018.
Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи належне повідомлення позивача про дату призначення судового засідання у даній справі, відсутність заперечень відповідача про розгляд справи за відсутності позивача, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду судового рішення за наявними матеріалами справи за відсутності представника Державної екологічної інспекції у м. Києві.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, заслухавши пояснення присутнього представника відповідача, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 у даній справі залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Державною екологічною інспекцією у місті Києві згідно зі статтею 20-1 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статтею 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", на виконання наказу від 30.05.2016 №56 у червні 2016 року у період з 01.06.2016 по 21.06.2016 Державною екологічною інспекцією у м. Києві було проведено планову перевірку дотримання вимог чинного природоохоронного законодавства виробничим підрозділом "Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" регіональної філії "Південно-західна залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - підрозділ, відповідач).
За результатом перевірки контролюючим органом складено акт перевірки дотримання вимог чинного природоохоронного законодавства у галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними речовинами та відповідно винесено припис, складено протокол від 21.06.2016 №01049 про адміністративне правопорушення, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 12.07.2016.
У ході перевірки було встановлено, що у зв'язку з закінченням терміну дії дозволу на спеціальне водокористування № УКР-775-Кіє 20.04.2013 у спірний період з 01.05.2013 по 01.06.2016 підрозділ здійснював забір води з артезіанських свердловин № 2, 24, розташованих на ст. Дарниця у м. Києві, без дозволу на спеціальне водокористування.
Згідно з довідкою, наданою відповідачем. Вбачається, що у період з 01.05.2013 по 01.06.2016 фактично забрано 793 211 м. куб. води.
З огляду на викладене, позивач вказує, що користування водними ресурсами без дозволу на спеціальне водокористування є порушенням статей 44, 46, 48, 49 Водного кодексу України, статей 40, 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та статті 1166, 1172 Цивільного кодексу України, а тому відповідач повинен відшкодувати збитки, заподіяні внаслідок законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
На підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства щодо охорони та раціонального використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України № 389 від 20.07.2009, Інспекцією нарахована шкода внаслідок самовільного використання підземних вод без спеціального дозволу на користування, у розмірі 2 672 724,46 грн.
Відтак, причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача шкоди, спричиненою відповідачем внаслідок самовільного використання водних ресурсів без спеціального дозволу на водокористування у спірний період з 01.05.2013 по 01.06.2016.
Вирішуючи питання доведеності факту здійснення відповідачем забору води з артезіанських свердловин № 2, 24, розташованих на ст. Дарниця у м. Києві, без дозволу на спеціальне водокористування слід відзначити наступне.
Виробничий підрозділ "Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" регіональної філії "Південно-західна залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" є водокористувачем водних об'єктів: підземні води - три артезіанські свердловини (одна резервна), 60/Чер.Дніпро. Артезіанські свердловини розташовані на території виробничої бази Дарницької дільниці: свердловина № 2 - глибиною 310,0 м, свердловина № 24 - глибиною 310,0 м.
Починаючи з 16.02.2017 водокористування цими водними об'єктами відповідачем здійснюється на підставі Дозволу на спеціальне водокористування Укр-775-Кіє, виданого 16.02.2017 з терміном дії до 16.02.2020 року. (а/с 97)
Під час перевірки Державною екологічною інспекцією у м. Києві відповідач надав Довідку про об'єм використаної води у період з травня 2013 року по травень 2016 року, визнавши, таким чином, обставини забору води зі свердловин № 2 та № 24 у цей період.
Доведення факту правомірного, тобто такого, що носило дозвільний характер, забору води у період з квітня 2013 року по травень 2016 року може мати місце виключно шляхом документального підтвердження його існування.
Обов'язок надання відповідних доказів вчинення дій покладається, згідно з ч. 2 ст. 74 ГПК України, на того учасника справи, який їх повинен вчинити. Цей же обов'язок покладається на цього учасника щодо доведеності певної події, у разі посилання іншого учасника на її відсутність. Застосування такого принципу щодо обов'язку доведеності пов'язано з тим, що доведенню підлягають обставини, які мали місце, оскільки вони фіксуються предметами матеріального світу. За приписами цієї ж норми у разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 2 Водного кодексу України, завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.
Водні відносини в Україні регулюються Водним Кодексом України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства.
Згідно зі ст. 6 Водного кодексу України, води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування, яке може буди загальним або спеціальним.
Поняття спеціальне водокористування наведено у статті 48 Водного кодексу України. Так, спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.
При цьому, згідно із ст. 49 Водного кодексу України, спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування, який видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.
Обов'язки водокористувача визначені ст. 44 Водного кодексу України, серед яких є обов'язок: дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території (п. 3 ч. 1 ст. 44); використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї (п. 4 ч. 1 ст. 44); утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої (п. 6 ч. 1 ст. 44); здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу (п. 9 ч. 1 ст. 44).
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що факт самовільного використання водних ресурсів без відповідного дозволу на спеціальне водокористування за законом є самостійною підставою для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, а тому посилання скаржника на відсутність збитків, які понесенні державою є помилковим. Такого ж висновку дійшов і Верховний суд України у постанові від 03.09.2013 у справі № 13/333-38/463-2012 та Верховний Суд у постанові від 25.06.2018 у справі №910/8682/16.
В ході проведення перевірки встановлено, що термін дії дозволу на спеціальне водокористування № УКР-775-Кіє закінчився - 20.04.2013. Починаючи з 16.02.2017 водокористування водними об'єктами відповідачем здійснюється на підставі Дозволу на спеціальне водокористування Укр-775-Кіє, виданого 16.02.2017 з терміном дії до 16.02.2020 року. (а/с 97)
Тобто, у спірний період з 01.05.2013 по 01.06.2016 підрозділ здійснював забір води з артезіанських свердловин № 2, 24, розташованих на ст. Дарниця у м. Києві, без дозволу на спеціальне водокористування. Доказів в спростування зазначеного відповідачем до матеріалів справи не надано.
Встановивши наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що за відсутності документального підтвердження забору відповідачем води зі свердловин № 2 та № 24 у період з квітня 2013 року по травень 2016 року на підставі дозволу, є встановленою обставина про забір води виробничим підрозділом "Київське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" регіональної філії "Південно-західна залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" у вказаний період без дозволу на спеціальне водокористування, що є порушенням вимог передбаченого чинним законодавством порядку здійснення спеціального водокористування, а тому є підставою для стягнення збитків.
Відповідач неодноразово наголошував на тому, що він, здійснюючи забір води у вказаний період, не спричиняв забруднення навколишнього середовища, а тому не несе відповідальність.
За приписами ст. 110 Водного кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
Забруднення та засмічення вод та недотримання умов дозволу або порушення правил спеціального водокористування є самостійними порушеннями водного законодавства, відповідальність за які несуть винні особи (ч. 3 ст. 110 Водного кодексу України).
Отже, здійснення водокористувачем водокористування без дозволу є порушенням його обов'язку, яке має наслідком застосування до винної особи відповідальності. Дії винної особи щодо водокористування без дозволу є самостійним складом правопорушення, об'єктом посягання якого є порушення порядку (публічного) доступу до водних ресурсів, це правопорушення не охоплюється таким правопорушенням, як забруднення та засмічення вод, що характеризується самостійним об'єктом - відносини в сфері охорони навколишнього природного середовища.
Таким чином, визнаються необґрунтованими доводи відповідача в цій частині, оскільки відсутність забруднення відповідачем артезіанських свердловин не звільняє останнього від відповідальності за порушення правил спеціального водокористування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України встановлено загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. У деліктних зобов'язаннях діє принцип відповідальності за вину. Тобто, деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.
Зобов'язання із заподіяння шкоди є цивільно-правове зобов'язання, за якого потерпілий має право вимагати від особи, що заподіяла шкоду, цілковитого відшкодування протиправно заподіяної шкоди.
Відтак, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.
При цьому, необхідно виходити з презумпції вини правопорушника, тобто позивач не повинен доводити наявність вини відповідача, навпаки, відповідач повинен довести, що збитки завдано не з його вини.
У діях відповідача наявні вище вказані чотири складові, а саме протиправна поведінка останнього полягає у самовільному водокористуванні без наявності дозволу, вина підтверджується матеріалами інспекційної перевірки та відсутністю дозволу, наявна сама шкода, яка обрахована відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків від 20 липня 2009 року № 389 (із змінами), а причинний зв'язок, що виражається у заподіяні вказаної шкоди саме є протиправною поведінкою відповідача.
У доводах апеляційного оскарження відповідач вказав щодо відсутності його вини, як обов'язкового елемента відповідальності, з посиланням на те, що ним вживалися всі заходи направленні на переоформлення та отримання дозволу на спеціальне водокористування. При цьому, відповідач звернув увагу апеляційного суду на листування звернуте до Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища Київської міської державної адміністрації та описи документів, що надано до ЦНАП суб'єктом господарювання для виконання адміністративних послуг для проведення реєстрації у реєстрі документів дозвільного характеру за період від 08.09.2013 по 16.01.2017.
Посилання скаржника на те, що ним вживалися всі належні заходи направленні на переоформлення та отримання дозволу на спеціальне водокористування, а процедура одержання дозволу на спеціальне водокористування потребує погоджень декількох органів та є тривалою, що свідчить про відсутність вини відповідача, як складової відповідальності, відхиляються колегією суддів з огляду на те, що, апеляційним судом не встановлено, а відповідачем не доведено завчасне вжиття усіх можливих заходів щодо продовження строку дії дозволу на спеціальне водокористування.
З вказаних листів на які посилається відповідач вбачається, що із заявою про отримання дозволу на спеціальне водокористування відповідач звернувся лише 23.08.2013. (Перший абзац інформації згідно листа «щодо відмови у видачі дозволу на спеціальне водокористування» від 09.09.2013 №064/12143 (а/с 89)). Водночас, термін дії дозволу (попереднього) на спеціальне водокористування № УКР-775-Кіє закінчився - 20.04.2013, тобто із заявою відповідач звернувся тільки через чотири місяці після закінчення строку дії дозволу.
Разом з тим, з вказаного листування слідує, що відповідачу неодноразово було відмовлено у видачі дозволу з посиланням на недоліки виявлені у поданих матеріалах, що підтверджено листами від 09.09.2013 №064/12143, від 29.09.2015 №064/879-60, від 16.08.2016 №064/1195-60, більше того, вказаним листуванням звертає на себе увагу тривалий інтервал у часі до двох років з яким відповідач звертався з метою оформити дозвіл.
Аналогічна правова позиція, щодо відсутності завчасного вжиття усіх можливих заходів щодо продовження строку дії дозволу та як наслідок стягнення збитків, викладена у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі 923/1178/16, від 11.05.2018 у справі №923/1176/16.
Також, відповідач позовні вимоги відхиляв у повному обсязі, зазначивши, що позивач безпідставно провів розрахунок збитків відповідно до Методики, оскільки позивач не довів факту забруднення відповідачем артезіанських свердловин внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (здійснення забору води без дозволу на спеціальне водокористування).
Вказані доводи відповідача не приймаються до уваги, виходячи із наступного.
З метою реалізації Директиви 2006/11/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 15 лютого 2006 року про забруднення, спричинене деякими небезпечними речовинами, що скидаються до водного середовища Співтовариства, відповідно до Водного кодексу України та Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" була розроблена Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389 (далі - Методика).
Методика встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, в тому числі, у разі самовільного використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів (абзац четверний пункту 1.2 Методики).
Державні інспектори з дати встановлення факту порушення вимог законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів проводять збір і аналіз необхідних матеріалів і на підставі цієї Методики розраховують розмір відшкодування збитків.
За приписами п. 9.1 розділу ІХ Методики, розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, здійснюється за формулою Зсам = 5 х W х Тар (грн.),
де W - об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, куб. м;
Тар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення (для поверхневих, підземних, шахтних, кар'єрних та дренажних вод - грн/100 куб. м, води для потреб гідроенергетики та рибництва - грн/10000 куб. м, води, яка входить до складу напоїв, - грн/куб. м). Для води з лиманів Тар аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання поверхневих вод для показника "Інші водні об'єкти", встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення.
Згідно з п. 9.2 розділу ІХ Методики, фактичний об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки фізичної особи - підприємця або юридичної особи за підписом керівництва, завіреної печаткою (за наявності).
Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що розрахунок, здійснений позивачем, відповідає Методиці, і визначення об'єму води, що використана самовільно без дозволу на спеціальне водокористування, (не спростовано відповідачем), використані дані довідки підрозділу, відповідно до яких у період з 01.05.2013 по 01.06.2016 фактично забрано 793 211 м. куб. води, а тому розмір збитків становить 2 672 724,46 грн.
Колегія суддів не приймає до уваги як необґрунтовані та недоведені, посилання відповідача на те, що ним не надавалась позивачеві довідка щодо фактично використаного об'єму води за спірний період, а наявна у матеріалах справи довідка є підписана невідомою особою, тому достовірність розрахованої суми фактично видобутої води та збитку є сумнівною. При цьому, апеляційний суд виходить з презумпції вини правопорушника, де відповідач також повинен довести, що збитки завдано не з його вини. Відсутність дозволу на спеціальне водокористування у спірний період жодним чином не спростовано відповідачем, а його доводи з приводу невірного об'єму фактичного забору води, підпису довідки невідомою особою, тощо базуються лише на усних неодноразових ствердженнях, які не підтвердженні жодними доказами первинного характеру. Крім того, будь-яких документів які б підтвердили фактичний кількісний об'єм забору води у досліджуваний період відповідачем до матеріалів справи також не представлено, при цьому сам відповідач не заперечує, що у цей період забір води відбувався.
Разом з тим, обов'язок відповідача сплати заподіяні збитки не залежить від сплати ним податку за користування водою у 5-му розмірі, а тому ці доводи відповідача також є не обґрунтованими. Зокрема, згідно з пунктом 6.1 статті 6 Податкового кодексу України, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
За підпунктом 9.1.6 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України до загальнодержавних податків належить рентна плата.
Згідно з підпунктом 255.11.13. пункту 255.11 статті 255 Податкового кодексу України, у разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання води рентна плата обчислюється і сплачується у п'ятикратному розмірі виходячи з фактичних обсягів використаної води понад встановлений ліміт використання води, ставок рентної плати та коефіцієнтів.
Таким чином, за оцінкою колегії суддів, враховуючи наявність протиправної поведінки відповідача, яка полягає у здійсненні самовільного водокористування (спеціального водокористування без наявності дозволу на нього), причинного зв'язку між такою поведінкою відповідача та, як встановлено судом першої інстанції, заподіяною шкодою, перевіривши розрахунок якої, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог.
Інші аргументи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до неправильного тлумачення скаржником норм закону та фактичних обставин, а тому апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на недоведеність завдання збитків та їх розмір.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014 зазначено: «Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).»
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
П О С Т А Н О В И В :
1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 по справі №910/21840/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 по справі №910/21840/17 залишити без змін.
3. Повернути матеріали справи №910/21840/17 до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано - 04.09.2018.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді Т.І. Разіна
Л.В. Чорна
