Ухвала
Іменем України
08 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 2-4952/11
провадження № 61-41124ск18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В.І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Журавель В.І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року у складі судді: Ларіонової Н. М., та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2018 року у складі суддів: Желепи О. В., Іванченко М. М., Рубан С. М., у справі за скаргою ОСОБА_4 на дії та рішення державного виконавця відділу примусового виконання рішень правління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського ТарасаОлександровича, заінтересована особа - публічне акціонерне товариство «ПроКредитБанк»,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із скаргою, в якій просила: визнати неправомірними дії та бездіяльність державного виконавця при відкритті та під час виконавчого провадження; скасувати постанову від 25 липня 2016 року про відкриття виконавчого провадження та скасувати постанову від 10 липня 2017 року про звернення стягнення на заробітну плату, винесені державним виконавцем Бочковським Т. О. у виконавчому провадженні ВП 51748837 за виконавчим листом № 2-4952 від 06 серпня 2014 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «ПроКредитБанк» (далі - ПАТ «ПроКредитБанк») суми у розмірі 3 102 794,75 грн.
Скарга мотивована тим, що 06 серпня 2014 року Подільським районним судом м. Києва згідно рішення від 05 грудня 2013 року у цивільній справі видано виконавчий лист № 2-4952/11 щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «ПроКредитБанк» суми заборгованості за кредитним договором зі строком пред'явлення виконавчого листа до виконання - до 10 червня 2015 року. При ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження 09 серпня 2017 року ОСОБА_4 стало відомо, що виконавчий лист було пред'явлено стягувачем до виконання лише 21 червня 2016 року і державним виконавцем Бочковським Т. О. було відкрито виконавче провадження незважаючи на закінчення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання. Крім того, резолютивна частина виконавчого листа не співпадає з резолютивною частиною судового рішення, оскільки у виконавчому листі відсутнє посилання на солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_7 (як в рішенні суду). Тому вважала, що виконавчий лист не підлягав виконанню. Також, при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження заявник дізнався і про наявність винесеної державним виконавцем постанови про звернення стягнення на зарплату боржника, копію якої боржник не отримувала. Вважає, що такими діями державний виконавець не дотримався гарантій прав боржника та порушив її права.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 01 березня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2018 року, у задоволенні скарги ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення судів мотивовані тим, що дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження 25 липня 2016 року та звернення стягнення на заробітну плату боржника здійснені з дотриманням вимог закону. Подільським районним судом м. Києва 06 серпня 2014 року був виданий виконавчий лист № 2-4952/11 на виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року, що набрало законної сили 10 червня 2014 року, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «ПроКредитБанк» заборгованості у розмірі 371 431,78 доларів США (еквівалент суми 2 968 854,22 грн) боргу по капіталу, 12 111,83 долари США (еквівалент суми 96 773,52 грн) боргу по процентах та 37 122,01 грн пені зі строком пред'явлення даного листа до виконання до 10 червня 2015 року (1 рік). В установлений законом строк цей лист було пред'явлено стягувачем до примусового виконання і постановою державного виконавця від 26 серпня 2014 року відкрито виконавче провадження ВП № 44453864, в межах якого цей виконавчий документ був повернутий стягувачу постановою державного виконавця від 29 червня 2016 року в зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення. Після повернення виконавчий лист був повторно в межах строків пред'явлений стягувачем до виконання у липні 2016 року і постановою державного виконавця Бочковського Т. О. від 25 липня 2016 року було відкрито виконавче провадження ВП № 51748837, що узгоджується зі статтями 22, 23 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV). Таким чином, постанова про відкриття виконавчого провадження від 25 липня 2016 року винесена державним виконавцем у встановлений законом для пред'явлення виконавчого листа до виконання строк, оскільки пред'явленням виконавчого листа до виконання в серпні 2014 року такий строк переривається і після винесення постанови про повернення відраховується заново. Окрім цього, посилання на відсутність у виконавчому листі посилання на солідарний обов'язок ОСОБА_4 не може бути підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, оскільки видача кількох виконавчих листів відповідала вимогам частини другої статті 368 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент видачі виконавчих документів).
При цьому апеляційний суд вказав, що посилання в апеляційній скарзі на те, що виконавчий лист було видано та підписано не уповноваженою особою, а саме суддею Захарчук С.С., повноваження якої закінчилися 02 липня 2014 року відповідно до Указу Президента України від 2 липня 2009 року за №500/2009, тобто, зазначений виконавчий лист не відповідав вимогам щодо виконавчого листа, що встановлені Законом України «Про виконавче провадження» № 606-VI від 21 квітня 1999 року, апеляційний суд також не приймає, оскільки в поданій скарзі не вказувались дані доводи, як підстави для задоволення скарги та останні не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
20 липня 2018 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2018 року. Посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що виконавчий лист було видано суддею, повноваження якої закінчилися, і державний виконавець мав це перевірити. Окрім того, виконавчий лист видано на виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року, яким у задоволенні позову до ОСОБА_4 відмовлено. Також, зазначений виконавчий лист не підлягає виконанню, оскільки припинені зобов'язання боржників, що є предметом апеляційного оскарження та судового розгляду в Апеляційному суді м. Києва.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
З урахуванням того, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду скарги ОСОБА_4 на дії та рішення державного виконавця відділу примусового виконання рішень правління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського Т.О. не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, тому на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2018 року у справі за скаргою ОСОБА_4 на дії та рішення державного виконавця відділу примусового виконання рішень правління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського ТарасаОлександровича, заінтересована особа - публічне акціонерне товариство «ПроКредитБанк».
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
Н.О. Антоненко
В.І. Журавель