РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/1500/18

Провадження № 2/638/2425/18

09.08.2018 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

за участю секретаря Шульги К. І.

з участю судового розпорядника Зміївської О. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Харківської державної академії фізичної культури про зобов'язання проведення перерахунку стипендії та її виплати,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 у лютому 2018 року звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Харківської державної академії фізичної культури про зобов'язання проведення перерахунку стипендії та її виплати. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі протоколу приймальної комісії ХДАФК №17, 18 від 08.08.2012 року наказом №339 від 10.08.2012 року його зараховано до числа студентів першого курсу денної форми навчання за спеціальністю «Здоров'я людини» за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» на місця, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету з 10.08.2012 року. У 2016 році закінчив Харківську державну академію фізичної культури, здобув ступінь бакалавра за спеціальністю «Здоров'я людини». Наказом №96 від 31.05.2016 року на підставі рішення Державної атестаційної комісії присвоєно кваліфікацію «бакалавр зі здоров'я людини». 01.09.2016 року вступив до ХДАФК для отримання рівня магістра на денну форму навчання та в грудні 2017 року отримав диплом магістра. Його батько - ОСОБА_3 тривалий час працював на підземних роботах на шахті «ім. 26 з'їзду КПРС» (нині ШУ «Першотравенське») виробничого об'єднання «Павлоградвугілля».24.03.1986 року з ним трапився нещасний випадок на виробництві, що призвів до трудового каліцтва, в зв'язку з чим його визнано інвалідом ІІ групи безстроково по трудовому каліцтву. На момент вступу позивача до вузу його батько є інвалідом ІІ групи. З посиланням на Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», позивач вважає, що з 01.09.2012 року по 06.12.2016 року мав право на отримання стипендії у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Відповідачем було недораховано та недоплачено протягом 2012-2016 рр. соціальну стипендію у розмірі 52541, 00 грн.

Представник відповідача -Харківської державної академії фізичної культури подав до суду заперечення на позовну заяву, згідно яких просить у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити з наступних підстав. Так, позивач 01.09.2012 року був зарахований студентом 1 курсу денної форми навчання Харківської державної академії фізичної культури на факультет спортивних ігор і одноборств за спеціалізацією бокс, тайський бокс відповідно до наказу №339 від 10.08.2012 року, позивачу була призначена академічна стипендія у розмірі 730, 00 грн. з 01.09.2012 року згідно наказу №184-ст від 13.09.2012 року. Посилаючи на Порядок призначення і виплати стипендій, що затверджений постановою Кабінету міністрів України №882 від 12.07.2004 року, відповідач наголошує, що позивач повинен був звернутися до деканату з документами, що підтверджують його право на отримання пільг для призначення соціальної стипендії, проте ані заяви, ані документів про підтвердження права на отримання соціальної стипендії позивач не надавав. Наказом №187-ст від 30.08.2013 року позивач був переведений на факультет циклічних видів спорту, за спеціалізацією бокс, тайський бокс на підставі наказу «Щодо упорядкування структури академії» №82 від 27.06.2013 року, при цьому знову ж таки жодних документів, що підтверджують право на отримання соціальної стипендії позивач не надавав. Тобто, не надавши документи позивач не реалізував своє суб'єктивне право на призначення такої стипендії і вона йому не призначалась. Окрім того, позивачем заявлено вимогу про перерахунок та стягнення соціальної стипендії за весь період навчання, хоча за змістом статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» особи лише протягом трьох років після здобуття загальної середньої освіти мають таке право. Також через неуспішність за результатами навчання позивач не мав права на призначення ані академічної, ані соціальної стипендії. 01.09.2016 року позивач вступи до магістратури Харківської державної академії фізичної культури на 5 курс згідно наказу №132 від 05.08.2016 року, позивачу була призначена академічна стипендія з 01.09.2016 року у розмірі 825, 00 грн. Наказом про завершення навчання №203 від 29.12.2017 року позивач відрахований з числа студентів закладу вищої освіти у зв'язку з завершенням навчання за освітньо-професійними програмами. Також відповідач наголошує, що рішення про призначення академічних та соціальних стипендій приймає деканат за погодженням з стипендіальною комісією, затверджується головою стипендіальної комісії та передається до фінансового-економічного відділу для нарахування та виплати стипендії. Позивач жодного разу не звертався ані до деканату, ані до стипендіальної комісії про призначення йому соціальної стипендії. Щодо 2017 року, то постановою КМУ від 28.12.2016 року №1047 затверджено новий розмір стипендій, яка призначається згідно з постановою КМУ від 12.07.2004 року №882 з першого числа місяця наступного за датою закінчення семестрового контролю за перший семестр 2016/2017 навчального року відповідно до рейтингу успішності з 01 лютого 2017 року. 28.12.2016 року постановою КМУ №1050 внесено зміни до порядку №882, згідно з яким соціальна стипендія в обов'язковому порядку виплачується студентам, які за результатами навчального семестру не мають академічної заборгованості, незадовільних результатів навчання, включені до рейтингу відповідно до порядку та належать, зокрема, до категорії осіб, які відповідно до статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» мають право на призначення соціальних стипендій. Позивач не був включений до рейтингу успішності студентів на призначення стипендії за результатами навчального семестру через неуспішність, тому він не мав права на призначення соціальної стипендії. Також ХДАФК не мала правових підстав для нарахування та виплати стипендії позивачу у розмірі прожиткового мінімуму зважаючи на відсутність бюджетного призначення. Позивачем також пропущено строк позовної давності без поважних на те підстав. Просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Суд, дослідивши доводи учасників справи, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_2 на підставі правил прийому до вищого навчального закладу Харківська державна академія фізичної культури у 2012 році та рішення приймальної комісії від 08.08.2012 року №17, 18 був зарахований з 01.09.2012 року студентом першого курсу денної форми навчання, про що свідчить наказ Харківської державної академії фізичної культури №339 від 10.08.2012 року та додаток до нього (а. с. 49-50)

Згідно наказу Харківської державної академії фізичної культури №184-ст від 13.09.2012 року, ОСОБА_2 призначено стипендію згідно постанови Кабінету міністрів України №882 від 12.07.2004 року з 01.09.2012 року у розмірі 730, 00 грн. (а. с. 51).

Відповідно до наказу Харківської державної академії фізичної культури від 30.08.2013 року №187-ст ОСОБА_2 переведено з факультету спортивних ігор та одноборств на факультет циклічних видів на підставі наказу №82 від 27.06.2013 року «Щодо упорядкування академії» (а. с. 52).

Згідно з наказом Харківської державної академії фізичної культури «Про завершення навчання» від 31.05.2016 року №97, на підставі пункту першого частини першої статті 46 Закону України «Про вищу освіту» та протоколів екзаменаційної комісії Харківська державна академія фізичної культури від 30.05.2016 року №21, ОСОБА_2 присвоєно кваліфікацію бакалавр викладач фізичного виховання, тренер з боксу (а. с. 53-54).

Відповідно до наказу Харківської державної академії фізичної культури «Про зарахування на навчання» від 05.05.2016 року №132, ОСОБА_2 зараховано з 01.09.2016 року студентом 5 курсу денної форми навчання за державним замовленням (а. с. 55-56).

Згідно наказу Харківської державної академії фізичної культури від 01.09.2016 року №257-ст, ОСОБА_2, студенту факультету підвищення кваліфікації, перепідготовки та заочного навчання, який вступив на 5 курс денного навчання факультету ПКП та ЗН, згідно Постанови Кабінету Міністрів України №882 від 12.07.2005 року з 01.09.2015 року призначено стипендію у розмірі 825, 00 грн. (а. с. 57-58).

Згідно наказу Харківської державної академії фізичної культури від 29.12.2017 року №203 «Про завершення навчання» на підставі пункту першого частини першої статті 46 Закону України «Про вищу освіту» та протоколів екзаменаційної комісії Харківська державна академія фізичної культури від 29.12.2017 року №34, ОСОБА_2 відраховано із числа студентів навчального закладу 29.12.2017 року у зв'язку із завершенням навчання, присвоєно кваліфікацію - магістр тренер з обраного виду спорту (а. с. 59-60).

Статтею 3 Закону України «Про вищу освіту» визначено, що реалізація державної політики у галузі вищої освіти забезпечується шляхом надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних гарантій у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з частиною другою статті 54 Закону України від 17 січня 2002 року №2984-ІІІ «Про вищу освіту» студенти вищих навчальних закладів мають право на отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства.

Згідно статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» (у редакції, чинній станом на момент вступу ОСОБА_2 до ВНЗ - 2012 р.), шахтарі, які мають стаж підземної роботи не менш як три роки, а також протягом трьох років після здобуття загальної середньої освіти особи, батьки яких є шахтарями та які мають стаж підземної роботи не менш як 15 років або які загинули внаслідок нещасного випадку на виробництві чи стали інвалідами I або II групи, зараховуються поза конкурсом за особистим вибором спеціальності до державних і комунальних вищих та професійно-технічних навчальних закладів України для навчання за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів з наданням місць у гуртожитках на час навчання та гарантованою виплатою за рахунок коштів державного бюджету стипендії в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Позивач ОСОБА_2 при зверненні до суду надав документи, що підтверджують наявність у його батька - ОСОБА_3, який працював у виробничому структурному підрозділі «Шахтоуправління Першотравенське» приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» з 18.06.1984 року по 13.11.1990 року, інвалідності ІІ групи, причина інвалідності - трудове каліцтво, зокрема: копію пенсійного посвідчення НОМЕР_1, виданого 21.09.2010 року Пенсійним фондом України, копію довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №040147, копію акту №15 про нещасний випадок на виробництві, а також копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2, що підтверджує те, що його батьком є дійсно ОСОБА_3 (а. с. 4-8, 14).

Про наявність у позивача права на отримання стипендії відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, свідчить і правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постановах від 13.04.2016 року (справа №6-2981цс15) та від 01.06.2016 року (справа №6-1044цс16)

Згідно пп.6 пункту 6 Порядку призначення і виплати стипендій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2004 року №882 (в редакції, чинній станом на момент вступу ОСОБА_2 до ВНЗ - 2012 р.), соціальні стипендії призначаються, в тому числі, студентам, які навчаються за гірничими спеціальностями, батьки яких загинули або стали інвалідами внаслідок отримання травм на виробництві, професійного захворювання під час роботи на вугледобувних підприємствах.

Згідно пункту 8 Порядку, для вирішення питань з призначення та позбавлення академічної або соціальної стипендії (у тому числі спірних), надання матеріальної допомоги учням, студентам, курсантам, заохочення кращих з них за успіхи у навчанні, участь у громадській, спортивній та науковій діяльності, навчальні заклади утворюють стипендіальні комісії.

При цьому, абзацом 2 пункту 18 вищенаведеного Порядку визначено, що особи, зазначені у пункті 6, підпунктах 1-4 і 6 пункту 10 цього Порядку, які вперше претендують або поновлюють право на призначення соціальної стипендії, подають стипендіальній комісії документи, що підтверджують їх право на отримання пільг та гарантій на стипендіальне забезпечення згідно з нормативно-правовими актами, а стипендіальна комісія протягом трьох робочих днів приймає рішення щодо призначення соціальної стипендії.

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У ч.ч. 1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, оскільки позивач, на виконання свого процесуального обов'язку не надав належних і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, зокрема щодо порушення відповідачем в особі Харківської державної академії фізичної культури його права на отримання соціальної стипендії шляхом не призначення такої, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю.

ОСОБА_2, не подавши стипендіальній комісії документи, що підтверджують його право на отримання пільг та гарантій на стипендіальне забезпечення згідно з нормативно-правовими актами, не реалізував таким чином своє право на призначення такої стипендії, а тому дії відповідача не можна вважати такими, що порушують Порядок призначення і виплати стипендій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2004 року №882.

Не реалізація своїх прав позивачем не може свідчити про звуження чи обмеження таких прав на отримання соціальної стипендії, а тому не може бути підставою для покладення на відповідача обов'язку щодо проведення перерахунку та виплати соціальної стипендії.

Як вбачається із службової записки декана факультету спортивних ігор та одноборств, професора ОСОБА_4, соціальна стипендія не була призначена ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що останній не звертався за призначенням соціальної стипендії та не писав заяву (а. с. 61)

Аналогічну інформацію містить службова записка декана факультету циклічних видів спорту ОСОБА_5, зокрема про те, що ОСОБА_2 жодного разу не звертався із заявою про призначення соціальної стипендії (а. с. 63).

Так, згідно довідки про доходи, виданої Харківською державною академією фізичної культури 19.12.2017 року за вих. №04/1368, ОСОБА_2 за період навчання у вищому навчальному закладі отримав наступні виплати: вересень 2012 року - 730 грн., жовтень 2012 року - 730 грн., листопад 2012 року - 730 грн., грудень 2012 року - 730 грн., січень 2013 року - 730 грн.; вересень 2016 року - 825 грн., жовтень 2016 року - 825 грн., листопад 2016 року - 825 грн., грудень 2016 року - 825 грн. (а. с. 11-12).

Зупинення ж виплати академічної стипендії відбулось з причини неуспішності за результатами навчальних семестрів (а. с. 62-66).

Окрім того, суд відхиляє доводи відповідача з приводу відсутності правових підстав для нарахування та виплати стипендії у розмірі прожиткового мінімуму з огляду на відсутність бюджетного призначення на виконання вимог статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», оскільки реалізація особою права, пов'язаного з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань, про що вказано в Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України», а згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Заслуговують на увагу і посилання відповідача - Харківської державної академії фізичної культури на порушення позивачем строку давності для звернення з позовною заявою до суду.

Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

Позивач народився 03.12.1994 року, а тому повноліття він досяг 03.12.2012 року, виплата стипендії (академічної) зупинилась ще у лютому 2013 року.

Також позивач наголошує, що про порушення свого права він дізнався, коли отримав довідки про розмір стипендії, проте суд вважає ці твердження сумнівними, не підтвердженими належними доказами, а наявність останніх (сумнівів) не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року.

Окрім того, у даній справі суд застосовує правову позицію Верховного суду України від 16.11.2016 року по справі №6-2469цс16, яка є обов'язковою для усіх судів України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Проте, ні позивач не довів того факту, що не міг дізнатися про порушення свого цивільного права раніше, ані відповідач у даній справі не довів, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Будь-яких переконливих і безспірних доказів на підтвердження обставин, з якими як з юридичним фактом пов'язувались матеріально-правові вимоги, позивачем не надано, не містять їх і матеріали справи, а обставини, на які позивач посилається, не є достатніми для висновку про наявність цивільно-правових підстав для перерахунку стипендії та її виплати. Інші доводи позивача цих висновків не спростовують. Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 15, 16 ЦК України та на підставі ст.ст.12, 13, 43, 49, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 272-274, 279, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Харківської державної академії фізичної культури про зобов'язання проведення перерахунку стипендії та її виплати - відмовити.

Витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 10.08.2018 року.

Головуючий :