Постанова

Іменем України

25 липня 2018 року

м. Київ

справа № 638/13030/13-ц

провадження № 61-20713св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дзержинського району м. Харкова,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, яка подана представником ОСОБА_5 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова, у складі судді Цвірюка Д. В., від 08 вересня 2014 року, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова, у складі судді Цвірюка Д. В., від 09 вересня 2014 року та ухвали Апеляційного суду Харківської області, у складі колегії суддів: Бездітка В. М., Довгаль А. П., Овсяннікової А. І., від 16 січня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дзержинського району м. Харкова (далі - ВГІРФО Дзержинського району м. Харкова), про усунення перешкод у користування житловим приміщенням, виселення.

Позовну заяву ОСОБА_2 мотивовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2008 року він став власником квартири АДРЕСА_1. За умовами договору продавець та проживаючі особи повинні звільнити вказану квартиру та знятися із реєстраційного обліку протягом одного місяця - до 23 вересня 2008 року. Однак, до цього часу відповідачі зареєстровані та проживають у вказаній квартирі і добровільно виселятися та зніматися із реєстраційного обліку не бажають, що порушує його права, як власника квартири.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просив суд зняти із реєстраційного обліку місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1, та виселити їх із вищезазначеної квартири без надання іншого житлового приміщення.

У вересні 2014 року до початку розгляду справи по суті ОСОБА_3 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2, в якій вона просила визнати договір купівлі-продажу недійсним та об'єднати у одне провадження зустрічну позовну заяву із первісним позовом.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2014 року відмовлено у прийняті зустрічного позову ОСОБА_3 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ВГІРФО Дзержинського району м. Харкова, про усунення перешкод у користування житловим приміщенням, виселення та об'єднання їх в одне провадження.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір за первісним позовом виник із правовідносин щодо права користування житловим приміщенням, а зустрічний позов пред'явлений за вимогою про визнання договору купівлі-продажу недійсним, який виник з правовідносин зобов'язального характеру, а тому спільний розгляд зазначених позовів є недоцільним, оскільки вони виникли з різних правовідносин.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2017 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції щодо неможливості об'єднання зустрічного позову з первісним є обґрунтованим. Об'єднання позовів є правом, а не обов'язком суду. Спір між сторонами щодо користування квартирою вирішено по суті.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2014 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 Виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 було набуто останнім на законних підставах, за договором купівлі-продажу, а тому, з урахуванням положень статей 317, 319, 383 ЦК України позовна вимога ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є обґрунтованою.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Місцевий суд вірно застосував положення статей 317, 319, 383, 391 ЦК України та статей 98,116,150 ЖК УРСР до правовідносин сторін. Позивач є новим власником квартири на законних підставах, згоди на вселення та реєстрацію у ній відповідачів, які не є членами його сім'ї не надавав, останні проживають у квартирі зі згоди колишнього власника, чим порушують права позивача щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном.

У лютому 2017 року представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подано касаційну скаргу на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2016 року, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2014 року та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2017 року.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2016 року, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2014 року та ухвали апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2017 року скасувати, в справу передати на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи та безпідставно відмовили у прийнятті зустрічного позову. При вирішенні спору по суті не врахували, що позивачем не направлялась вимога про виселення. Відповідачі великий проміжок часу користуються спірною квартирою. Вони заявляли вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, однак, суд відмовив у прийнятті до провадження зустрічного позову спільно із первісним.

18 травня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.

09 листопада 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ВГІРФО Дзержинського району м. Харкова, про усунення перешкод у користування житловим приміщенням, виселення призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

21 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

03 травня 2018 року справу розподілено судді-доповідачу.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 23 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 5239, ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_7 трикімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 8 зазначеного договору продавець та інші особи, у тому числі неповнолітні, які проживають або знаходяться за згодою продавця в проданій квартирі зобов'язані звільнити вищевказану квартиру до 23 серпня 2008 року і знятись з реєстраційного обліку до цього строку.

18 серпня 2008 року право власності на вказану квартиру позивачем було зареєстровано у КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за реєстровим № 10896096, номер запису П-1-25452 в книзі 1.

ОСОБА_2 належним чином виконав всі узгоджені стороною за договором купівлі-продажу істотні умови і свої зобов'язання, в тому числі і щодо повної оплати продавцю ОСОБА_7 узгодженої вартості квартири. Іншого відповідачами не доведено.

Згідно довідки з місця проживання та склад сім'ї, наданої КП «Жилкомсервіс» 05 квітня 2012 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що також підтверджується довідкою від 10 вересня 2013 року, наданою адресно-довідковим підрозділом ГУДМС УДМС України в Харківській області.

Договір купівлі-продажу трикімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_1 від 23 липня 2008 року є дійсним, його не змінено, не скасовано та не визнано в судовому порядку недійсним.

Документів чи інших доказів, які б підтверджували правовідносини між колишнім власником ОСОБА_7, або з позивачем, як власником на даний час, відповідачами суду не надано.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час

Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У справі, яка є предметом перегляду, врахувавши, що припинення права користування житлом у колишнього власника, тягне за собою втрату його членами сім'ї права користуватися житлом, місцевий суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів. Право користуватися житлом для членів сім'ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім'ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло.

26 травня 2005 року відповідачі разом із ОСОБА_7 продали квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_8

ОСОБА_8 продав 29 грудня 2005 року квартиру ОСОБА_7, а ОСОБА_2 придбав вказану квартиру у ОСОБА_7 23 липня 2008 року.

Тривалий строк користування позивачами спірною квартирою, враховуючи зміну власника, членами сім'ї якого вони не є, не може бути підставою для відмови у захисті прав нового власника на користування житлом на власний розсуд.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виконав вимоги статті 212 ЦПК України, 2004 року, щодо оцінки доказів і статті 213 ЦПК України, 2004 року, щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Апеляційний суд, відповідно до вимог статті 303 ЦПК України, 2004 року, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Посилання заявника про те, що місцевий суд протиправно відмовив у прийняті зустрічного позову та об'єднанні його з первісним є безпідставним та не є підставою для скасування оскаржених судових рішень. Відмова у прийнятті зустрічної позовної заяви не обмежує права заявника на захист своїх прав у судовому порядку, не позбавляє права на звернення до суду з позовом у загальному порядку.

За правилами частини першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка подана представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2014 року, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2017 року (апеляційне провадження 22-ц/790/447/17) та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2017 року (апеляційне провадження 22-ц/790/329/17) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник СуддіО. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта