АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа

№ 541/1044/17 Номер провадження 22-ц/786/1319/18

у 1-й інстанції Андрущенко-Луценко С. В. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 року

. Полтава

Апеляційний

суд Полтавської області в складі:

Головуючого судді:Хіль Л.М.,

Суддів: Абрамова П.С., Карпушина Г.Л.,

Секретар: Гавриленко Л.М.,

За участі: представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Вороненко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2018 року ухваленого під головуванням судді Андрущенко-Луценко С.В. о 17 год. 01 хв. (повний текст рішення складено 30.03.2018 року) по справі за позовом ОСОБА_4 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, за участю третьої особи - Миргордського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,-

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Миргородського міськрайонного суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25.08.2004 року з ОСОБА_5 стягнуто на його користь матеріальну шкоду в розмірі 1417 грн. 05 коп. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн. Відшкодовано тільки 135 грн. 84 коп.

Вказував, що вирок суду не виконаний. Тому, з урахуванням, уточнених позовних вимог, просив стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь, у відшкодування моральної та матеріальної шкоди, суму боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 24106,86 грн. та 3% річних у розмірі 534 грн.77 коп.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, за участю третьої особи - Миргордського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого суду, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_4 посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до положень ст. 1207 ЦК України, обов'язок держави відшкодувати шкоду завдану внаслідок злочину, якщо шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, або смертю внаслідок злочину.

Також судом не враховано, що особа, яка вчинила злочин - є неплатоспроможною.

18 липня 2018 року на апеляційну скаргу ОСОБА_4 подано відзив, в якому керівник Миргородської прокуратури Полтавської області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Позивач будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, до суду не з`явився, надіслав заяву про розгляд апеляційної скарги без його участі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 просила задовольнити апеляційну скаргу.

Прокурор Вороненко А.М. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Представник третьої особи надіслав клопотання про розгляд справи без участі Миргородського МР ВДВС ГТУЮ у Полтавській області

Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Місцевим судом вірно встановлено, що вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25.03.2004 року, ОСОБА_5 було визнано винним та засуджено за ст.121 ч.2 КК України до семи років позбавлення волі. Крім того, з ОСОБА_5 присуджено до стягнення на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 1417 грн. 05 коп., моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

На підставі даного вироку Миргородським міськрайонним судом Полтавської області 16.09.2004 року видано виконавчий лист про стягнення зазначених сум відшкодування (а.с.5).

В подальшому, як вбачається зі змісту листа Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (а.с.8), вищезазначений виконавчий лист неодноразово перебував на виконанні в Миргородському міськрайонному ВДВС ГТУЮ у Полтавській області, а саме з 02.04.2014 року по 30.06.2015 року, з 04.09.2015 року по 18.11.2016 року.

Місцевим судом також встановлено, що ОСОБА_5 було частково погашено завдану шкоду в розмірі 135 грн.84 коп.

18.11.2016 року, відповідно до постанови державного виконавця, виконавчий лист про стягнення залишку шкоди в сумі 6282,05 грн. було повернуто стягувачу, оскільки неможливо з'ясувати місце проживання, перебування боржника.

Крім того, у боржника відсутнє майно на яке може бути звернено стягнення (а.с.82).

Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.12.2016 року, було відкрито виконавче провадження, за згаданим виконавчим листом (а.с.86). Державним виконавцем проведено заходи щодо встановлення майна боржника, проте, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нерухомість на ім'я ОСОБА_5 не зареєстрована (а.с.88), згідно повідомлення Міністерства внутрішніх справ України, зареєстровані транспорті засоби на ім'я боржника відсутні (а.с.89).

27.12.2017 року, відповідно до постанови державного виконавця, виконавчий лист про стягнення залишку шкоди в сумі 6282,05 грн. було повернуто стягувачу, оскільки не виявлено майна боржника на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу. Боржнику роз'яснено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений до виконання в строк до 27.12.2020 року (а.с.164).

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд з посиланням на вимоги ст. 1200,1207 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, п.п. 1.20; 1.43 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», дійшов висновку, що поняття неплатоспроможності відносно фізичної особи, яка не є підприємцем або учасником платіжної системи, законодавство не містить.

Апеляційний суд Полтавської області вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.

Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Відповідно до вимог ст. 1207 ЦК України шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним ст. 1200 цього Кодексу, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встановлюються законом.

Разом із цим, положення ст.ст. 1177, 1207 не формулюють норм прямої дії, які б регулювали відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину. Встановлюється лише те, що держава відшкодовує шкоду (моральну чи матеріальну), завдану фізичній особі, в тому числі ушкодженням здоров'я, злочином, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо така особа встановлена, але вона є неплатоспроможною.

Інші умови та порядок відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину, мають визначатись спеціальним законом. До прийняття такого закону відшкодування державою шкоди відповідно до ст. 1177, 1207 ЦК на підставі загальних правил здійснюватись не може, а отже вказані норми мають виключно декларативний характер.

Таким чином, на даний час, порядок відшкодування державою шкоди, в порядку передбаченому ст.1207 ЦК України, не визначений.

Крім того, за змістом вказаної норми закону відповідальність за шкоду, заподіяну злочином, може бути покладена на державу лише за умови невстановлення особи, що вчинила злочин, або її неплатоспроможності.

Термін «неплатоспроможність» в українському законодавстві застосовується до:

а) суб'єктів підприємницької діяльності (ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII від 14.05.1992 року визначає неплатоспроможність, не грунтувються на чинном заклнодавсті, оскльяки поняття як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності;

б) учасників платіжної системи (відповідно до п. 1.20 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346-III від 05.04.2001 року, неплатоспроможність - нездатність учасника платіжної системи в строк, встановлений договором або визначений законодавством України, в повному обсязі виконати свої зобов'язання щодо переказу коштів. При цьому поняття учасник платіжної системи надається п.1.43 цього Закону).

Отже, поняття неплатоспроможності відносно фізичної особи, яка не є підприємцем, або учасником платіжної системи, законодавство не містить.

Місцевим судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 може повторно звернутися до Миргородського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області із виконавчим документом до 27.12.2020 року, тобто можливість виконання виконавчого документу в примусовому порядку у відділ ДВС стягувачем не втрачена, боржнику у виконавчому провадженні не визнаний неплатоспроможним.

Таким чином, місцевий суд дійшов вірного висновку, що відповідальність за шкоду, заподіяну злочином може бути покладена на державу лише за умови не встановлення особи, що вчинила злочин, або її неплатоспроможності.

Посилання скаржника на неврахування судом першої інстанції, що особа, яка вчинила злочин- ОСОБА_5 є неплатоспроможним не заслуговують на увагу, оскільки поняття неплатоспроможності відносно фізичної особи, яка не є підприємцем, або учасником платіжної системи, законодавство не містить.

Враховуючи наведене, а також ту обставину, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують апеляційний суд приходить до висновку, що скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, ст. 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л.М. Хіль

Судді: П.С. Абрамов

Г.Л. Карпушин

З оригіналом згідно:

суддя Л.М. Хіль