Справа № 428/5729/17

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2018 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області, у складі:

головуючого судді Олійник В.М.,

за участю секретаря судового засідання Лисенко Л.Ю.,

прокурора Голуба І.О.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань Сєвєродонецького міського суду Луганської області, в режимі відеоконференції з Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015130610000502 від 11.12.2015 року у відношенні:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, який не перебуває на обліку у лікарів – нарколога та психіатра, має на утриманні малолітню дитину, сина – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, групи інвалідності не має, військовослужбовця за контрактом - радіо телефоніст батареї управління та артилерійської розвідки військової частини - польова пошта В0927, старший солдат, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5. Хмельницького, 52/63, раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _2 уклав контракт на проходження військової служби на 3 (три) роки 21.01.2010 року Мелітопольсько - Веселівським ОРВК Запорізької області по 21.01.2013 та по закінченню пересклав ще на 3 (три) роки до 21.01.2016.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 № 303/2014, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 № 1126-VII, в Україні 17 березня 2014 розпочався особливий період.

Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком для громадян України; ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Відповідно до наказу командира військової частини - польова пошта В0927 (по стройовій частині) від 27.05.2015 № 125 старший солдат ОСОБА_2 зарахований до списків особового складу військової частини, поставлений на всі види забезпечення та призначений на посаду радіотелефоніста відділення управління взводу управління батареї управління та артилерійської розвідки військової частини - польова пошта В0927.

Відповідно до наказу командира військової частини - польова пошта В0927 від 09 червня 2015 року №400 солдату ОСОБА_2 було надано чергову щорічну відпустку за 2015 рік терміном на 10 діб, з якої він повинен був повернутися 18 червня 2015 року.

Будучи військовослужбовцем та перебуваючи на посаді радіотелефон іста відділення управління взводу управління батареї управління та артилерійської розвідки військової частини - польова пошта В0927, тобто військовою службовою особою, старший солдат ОСОБА_2 відповідно до вимог ст.ст. 9. 11, 13, 16, 17, ЗО, 31, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, ст.ст. З, 4, 6 Дисциплінарною статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим та виявляти повагу до командирів начальників), беззастережно, неухильно, точно та у встановлений строк виконувати їх накази, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки, додержуватися вимог військових статутів, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, бути взірцем належної поведінки, виконуючи службові обов'язки не вживати алкогольних напоїв.

Однак, старший солдат ОСОБА_2, під час проходження військову службу за контрактом, у Збройних Силах України, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів вирішив стати на злочинний шлях при наступних обставинах:

19.06.2015 ОСОБА_2 не з'явився вчасно на службу без поважних причин з чергової відпустки до військової частини - польова пошта В0927, який дислокувався у н.п. Сєвєродонецьк Луганської області, в умовах особливого періоду, чим фактично - протизаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, свої службові обов'язки не виконував, проводячи час на власний розсуд, не приймаючи мір для повернення до військової частини - польова пошта В0927 до моменту добровільного з'явлення 15.05.2017 до військової прокуратури Луганського гарнізону.

Протягом періоду незаконного перебування поза межами військової частини, старший солдат ОСОБА_2 з приводу тяжких захворювань до медичних закладів не звертався.

15 травня 2017 року старший солдат ОСОБА_2 добровільно з'явився до військової прокуратури Луганського гарнізону.

Таким чином, старший солдат ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що будучи військовослужбовцем та проходячи військову службу за контрактом на посаді радіотелефоніста відділення управління взводу управління батареї управління та артилерійської розвідки військової частини - польова пошта В0927, діючи у порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 14, 16, 37, 40, 125, 126 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ст.ст. 1, 3, п. 8 ст. 6, п. 2 сг. 23, п. З ст. 24, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ч. 8 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 10, 11, ч. З ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з метою тимчасово ухилитися від несення обов'язків військової служби 19.06.2015 не з'явився вчасно на службу без поважних причин з чергової відпустки до підрозділу військової частини - польова пошта В0927, який дислокувався у н.п. Сєвєродонецьк Луганської області, в умовах особливого періоду, чим фактично - протизаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, свої службові обов'язки не виконував, проводячи час на власний розсуд, не приймаючи мір для повернення до військової частини польова пошта В0927 до моменту добровільного з'явлення 15.05.2017, тобто у вчиненні злочину передбаченому ч.4 ст. 407 КК України - у нез'явленні вчасно на службу без поважних причин з чергової відпустки, вчиненому в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

16 травня 2017 року під час досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42015130610000502 від 11.12.2015 року між прокурором військової прокуратури Луганського гарнізону, якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора в даному кримінальному провадженні, та підозрюваним ОСОБА_2 за участю захисника ОСОБА_1, на підставі ст.ст. 468, 469, 470, 472 КПК України була укладена угода про визнання винуватості.

Згідно змісту угоди, яка скріплена підписами сторін, обвинувачений повністю визнав себе винним в інкримінованому йому органом досудового розслідування злочину та зобов'язався: беззастережно визнати у судовому провадженні свою вину в обсязі пред’явленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, сторони досягли відповідних домовленостей, погоджуючись на призначення ОСОБА_2 покарання, з урахуванням обставин, що пом’якшують покарання обвинуваченого, зокрема того, що обвинувачений активно сприяв розкриттю злочину, визнав свою вину у повному обсязі, щиро розкаявся в інкримінованому йому злочині - за ч.4 ст.407 КК України - у вигляді 3 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, встановивши іспитовий строк.

В угоді зазначені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ст. 473 КПК України та наслідки невиконання угоди, встановленні ст. 476 КПК України.

В судовому засіданні обвинувачений винним себе у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.407 КК України визнав повністю, вказавши, що час, місце та спосіб вчинення ним кримінального правопорушення, описані в обвинувальному акті, викладені вірно, вказані обставини відповідають подіям, що відбувалися в дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. У вчиненому - щиро розкаявся. Заключивши відповідну угоду про визнання винуватості, він цілком розуміє надані йому законом права, а також роз’яснені йому судом наслідки укладення та затвердження вказаної угоди, визначені ст. 473 КПК України, - щодо обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями ст.394 і ст. 424 КПК України, і щодо відмови від здійснення прав, передбачених ст. 474 ч. 4 п. 1 КПК України, а саме, права на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину інкримінованого кримінального правопорушення, права на виклик і на допит у судовому засіданні свідків, права заявляти клопотання, права надання суду своїх доказів, а також, характер пред'явленого обвинувачення, відповідно до якого він визнає себе винним, вид покарання, і інші заходи, які можливо будуть застосовані до нього у разі затвердження зазначеної угоди судом, в тому числі, і наслідки невиконання вказаної угоди, визначені у ст. 476 КПК України. При цьому зазначив, що здатен реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов'язання та просив суд затвердити угоду про визнання винуватості та призначити узгоджене покарання. Крім того, обвинувачений вказав, що вищезазначена угода про визнання винуватості укладена ним з прокурором добровільно, за участі захисника без застосування будь-якого насильства, примусу та погроз. Розуміє, що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК України. Просив суд затвердити угоду, призначивши узгоджене покарання та врахувати, що він повністю визнав свою вину в інкримінованому йому злочині, щиро розкаявся.

Прокурор в судовому засіданні зазначив, що при укладенні угоди про визнання винуватості були враховані обставини, передбачені ст. 470 КПК України, дотримані вимоги процесуального та матеріального права, просив суд затвердити угоду про визнання винуватості та призначити обвинуваченому узгоджене сторонами покарання.

Захисник також вважав можливим затвердити угоду про визнання винуватості, зазначивши, що при укладенні угоди між його підзахисним та прокурором були дотримані правила та вимоги, передбачені кримінальним процесуальним законодавством України та КК України, при цьому обвинуваченим вищезазначені угоди були укладені з прокурором добровільно, без застосування насильства, примусу та погроз.

Заслухавши доводи сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, перевіривши умови укладання угоди про визнання винуватості, відповідність угоди за змістом вимогам процесуального законодавства, роз'яснивши та з'ясувавши у обвинувачуваного про повне розуміння ним його процесуальних прав, добровільності та відсутності будь-яких обставин, які примусили його погодитися на підписання угоди про визнання винуватості, характеру висунутого обвинувачення, виду і розміру покарання та наслідки постановлення вироку на підставі угоди про визнання винуватості, суд дійшов висновку про те, що у даному кримінальному провадженні можливо затвердити надану угоду про визнання винуватості з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 468, 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

Згідно ч. 3 ст. 474 КПК України якщо угоди досягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди.

На підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами та оцінених судом відповідно до ст. 94 КПК України, суд дійшов висновку, що мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_2, а його дії органом досудового розслідування обґрунтовано кваліфіковані за ч.4 ст.407 КК України – як нез’явлення вчасно на службу без поважних причин, вчиненому в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

В силу положень ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.407 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.

На виконання вимог ст. 474 КПК України судом з’ясовано обставини, які дають змогу впевнитися в тому, що обвинувачений усвідомлює свої права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди, характер обвинувачення, вид покарання, яке буде до них застосоване, а також переконатися, що укладення угоди є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Обвинуваченому роз'яснено наслідки невиконання угоди, передбачені ст. 476 КПК України.

Судом встановлено, що ініціювання, порядок укладення та зміст угоди про визнання винуватості від 16 травня 2017 року між прокурором військової прокуратури Луганського гарнізону, якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора в даному кримінальному провадженні, та обвинуваченим ОСОБА_2 за участю захисника ОСОБА_1, відповідає вимогам ст.469, ст. 472 КПК України.

Умови даної угоди - не суперечать вимогам кримінального та кримінального процесуального законодавства України, узгоджена міра покарання, з призначенням ОСОБА_2 3 років позбавлення волі, визначена в межах, передбачених санкцією ч.4 ст.407 КК України зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, встановивши іспитовий строк, що відповідає загальним засадам призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особи обвинуваченого, з врахуванням обставин, які відповідно до ст.66 КК України пом’якшують покарання обвинуваченого – щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, знаходження на утриманні малолітньої дитини, та відсутністю обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, відповідає загальним засадам призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості, а також вимогам ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Очевидної неможливості виконання обвинуваченим взятих на себе зобов'язань - не вбачається.

Згідно ч. 1 ст. 475 КПК України, якщо суд переконався, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Виходячи з викладеного, перевіривши угоду на відповідність вимогам КПК України, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості і призначення обвинуваченому узгодженої сторонами міри покарання. Також суд вважає необхідним покласти на обвинуваченого обов’язки у відповідності зі ст. 76 ч. 1 КК України.

Підстав для відмови в затвердженні угоди про визнання винуватості, передбачених ст. 474 ч. 7 КПК України, судом не встановлено.

Враховуючи те, що під час досудового розслідування запобіжний захід у відношенні обвинуваченого не обирався, клопотань про обрання запобіжного заходу від учасників судового провадження на розгляд суду не надходило, а тому суд не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили. Заходи забезпечення кримінального провадження у відношенні обвинуваченого, не застосовувались.

Цивільний позов по кримінальному провадженню не заявлений. Процесуальні витрати та речові докази по кримінальному провадженню відсутні.

Керуючись п. 1 ч. 3 ст. 314, ч. 2 ст. 373, ст.ст. 374, 474,475 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену16 травня 2017 року між прокурором військової прокуратури Луганського гарнізону та обвинуваченим ОСОБА_2 за участю захисника ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015130610000502 від 11.12.2015 року відносно ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.407 КК України.

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, і призначити йому узгоджене сторонами покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_2 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу пробації; повідомляти уповноважений орган пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_2, до набрання вироком законної сили - не обирати.

Відповідно до ст. 532 КПК України вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Цей вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку виключно з підстав, визначених у ч. 3 ст. 394 КПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Луганської області через Сєвєродонецький міський суд Луганської області.

Копію вироку негайно після проголошення вручити прокурору, обвинуваченому в порядку, передбаченому ст. 376 КПК України.

Суддя В.М. Олійник