ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2018 року

м. Київ

справа №826/7817/16

адміністративне провадження №К/9901/9260/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик Ю.А., Гімона М.М., -

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/7817/16

за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України (далі - НБУ), третя особа - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - Приватбанк), про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Шулежка В.П., суддів Іщука І.О., Погрібніченка І.М. та

ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Шурка О.І., суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г., -

ВСТАНОВИВ:

20 травня 2016 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність НБУ щодо невіднесення Приватбанку до категорії проблемних відповідно до пункту 2 частини першої статті 75 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III);

- зобов'язати НБУ відповідно до пункту 2 частини першої статті 75 Закону № 2121-III віднести Приватбанк до категорії проблемних;

- зобов'язати НБУ відповідно до частини восьмої статті 75 Закону № 2121-III не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Приватбанком зобов'язань щодо повернення депозитних вкладів, при цьому зазначає, що за вказаними правовідносинами ухвалено судове рішення, що перебуває на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби, проте третьою особою не виконується.

Крім того, представником позивача подано заяву про зміну підстав позову, в якій, зокрема, вказує на те, що Приватбанк, в порушення статті 69 Закону № 2121-III приховує фінансову звітність, чим порушує права вкладника та інших кредиторів банку, також Приватбанк при здійсненні касових операцій не дотримується вимог Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 01 червня 2011 року №174.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 16 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що в діях відповідача відсутні ознаки протиправної бездіяльності, оскільки повноваження щодо застосування заходів впливу Законом передбачено у вигляді права НБУ, а не обов'язку, окрім випадків, передбачених статтями 75, 76 Закону № 2121-III, а такі підстави для застосування цього права, як вимога фізичних/юридичних осіб та/або рішення суду - законодавством не передбачені. При цьому, суди встановили, що відповідач, в межах своїх повноважень, здійснив відповідні заходи щодо належного розгляду звернення позивача, направив запит стосовно порушеного питання позивачем у своєму зверненні.

Також суди вказали, що оскільки такий критерій як «систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами», за умови наявності якого, НБУ зобов'язаний віднести банк до категорії проблемних, відсутній, а за несвоєчасне подання Приватбанком звітності НБУ застосовано адекватний захід впливу з врахуванням характеру допущених банком порушень, висновки позивача щодо наявності підстав для віднесення банку до категорії проблемних є помилковими, передчасними та не ґрунтуються на вимогах законодавства.

29 листопада 2016 року представник позивача звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скарго, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просить, скасувати постанову Окружного адміністративного суду від 16 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що НБУ всупереч положенням статті 55 Закону № 679-XIV не здійснює належний контроль за діяльністю Приватбанку, не здійснює необхідні заходи впливу на цей банк, тому така бездіяльність є протиправною та незаконною з огляду на те, що віднесення банку до категорії проблемних за умови порушення ним вимоги законодавства щодо порядку подання та/або оприлюднення звітності, невиконання вимог вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, є обов'язком НБУ.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи.

21 грудня 2016 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення від представника НБУ на вказану касаційну скаргу, в яких останній просить залишити без задоволення касаційну скаргу представника позивача з огляду на законність та обґрунтованість оскаржуваних ним рішень.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних постанови та ухвали судів попередніх інстанцій - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що між ОСОБА_1 та Приватбанком було укладено договір SAMDN1000711169348 (вклад «Депозит VIР») від 12 липня 2010 року та договір SAMDN1000717735387 (вклад «Депозит VIP») від 01 липня 2011 року.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року у справі №752/10111/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Приватбанку про стягнення грошових коштів за депозитним договором, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто з Приватбанку на користь ОСОБА_1 кошти за договором SAMDN1000711169348 у валюті вкладу в розмірі 45588 доларів США 03 центи, кошти за договором SAMDN1000717735387 у валюті вкладу в розмірі 55718 доларів США 71 цент, а всього 101306 доларів США 74 центи.

Листом від 12 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до Приватбанку з проханням повернути вклад (депозит) у розмірі 2 200 000 доларів США із нарахованими відсотками за користування коштами з 01 червня 2014 року по 12 грудня 2014 року, внесений на підставі Договору SAMDN1000717735387 від 01 липня 2011 року та вклад (депозит), внесений на підставі Договору SAMDN1000711169348 від 12 липня 2010 року у розмірі 1 800 000 доларів США із відсотками за користування коштами з 01 червня 2014 року по 12 грудня 2014 шляхом перерахування їх із вкладного рахунку на поточний рахунок з подальшою видачею ОСОБА_1 даних грошових коштів через касу Приватбанку.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2015 року залишено без змін рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року.

В зв'язку з набранням рішенням законної сили, 16 лютого 2015 року Голосіївським районним судом міста Києва видано виконавчий лист №752/10111/14-ц.

06 жовтня 2015 року позивачем повторно направлено вимогу до Приватбанку про повернення коштів за вкладами.

В подальшому, представником позивача надіслано письмове звернення від 31 березня 2016 року вих. № 31.03.2016-3-19 до відповідача, яким було повідомлено НБУ про невиконання Приватбанком вимоги стосовно повернення позивачу коштів за вкладами, а також виплати відсотків за користування коштами.

Даним листом представник позивача просив, на підставі пункту 2 частини першої статті 75 Закону № 2121-III віднести Приватбанк до категорії проблемних та у випадку віднесення Приватбанку до категорії проблемних, керуючись частиною восьмою статті 75 Закону № 2121-III, не пізніше ніж через 180 днів прийняти рішення про визнання діяльності Приватбанку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

НБУ надіслало позивачу відповідь листом від 15 квітня 2016 року №20-0004/33002, згідно якого повідомлено про те, що НБУ має право прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних виключно в порядку, передбаченому чинним законодавством України та Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346 (далі - Положення № 346) та за наявності відповідних підстав, а звернення адвоката не є підставою для застосування до банку заходів впливу. Також повідомлено, що з порушеного питання стосовно неповернення депозитних коштів ОСОБА_1 до Приватбанку надіслано відповідний запит, про результати розгляду якого представника буде повідомлено додатково.

Листом від 04 травня 2016 року №20-0004/38617 НБУ повідомлено адвоката позивача про те, що здійснюється примусове стягнення коштів (відсотків) за депозитними договорами, які були стягнуті на користь ОСОБА_1 рішенням суду та питання про повернення цих коштів повинно вирішуватись державним виконавцем згідно з його повноваженнями, визначеними Законом.

Також суди встановили, що у зв'язку з неподанням та не оприлюдненням Приватбанком до 30 квітня 2016 року річної звітності та річної консолідованої фінансової звітності разом із аудиторським висновком, рішенням Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем від 10 червня 2016 року № 305 до Приватбанку було застосовано такий захід впливу як письмове застереження, у якому вказаний банк зобов'язано усунути порушення вимог статті 69 Закону № 2121-III та Положення № 389.

Окрім цього, суди встановили, що відповідно до інформації Приватбанку: загальні збори акціонерів банку до порядку денного яких було включено питання розгляду та затвердження аудиторського висновку, звіту про аудит річної фінансової звітності банку за 2015 рік (в тому числі консолідованої), річного звіту та балансу банку за 2015 рік, що були заплановані на 29 квітня 2016 року не відбулись через відсутність кворуму. На загальних зборах акціонерів банку, що відбулись 24-27 червня 2016 року головуючим повідомлено, що з порядку денного бюлетені для голосування не затверджено, проекти рішень відсутні. У зв'язку із зазначеним, загальні збори не розглядали включені до порядку денного питання, у тому числі питання розгляду та затвердження річної звітності Банку за 2015 рік. Проведення наступних загальних зборів акціонерів Банку було призначене на 26 серпня 2016 року, у тому числі до порядку денного включено питання розгляду та затвердження аудиторського висновку та звіту про аудит річної фінансової звітності Приватбанку за 2015 рік, затвердження річного звіту та балансу за 2015 рік.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону № 679-XIV визначено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до статті 1 Закону № 679-XIV банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства;

банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

Згідно із статтею 55 Закону № 679-XIV головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначено Законом № 2121-III.

Статтею 66 Закону № 2121-III передбачено, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах, зокрема, адміністративне регулювання здійснюється щодо реєстрації банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Відповідно до статті 67 Закону № 2121-III метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.

Національний банк України для цілей банківського нагляду має право отримувати від державних органів та інших осіб інформацію, у тому числі конфіденційну, щодо фінансового/майнового стану засновників банку та осіб, що набувають або збільшують істотну участь у банку, їх ділової репутації, джерел походження коштів, що використовуватимуться для формування статутного капіталу банку.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. У разі якщо Національний банк України при здійсненні банківського нагляду дійшов висновку, що система управління ризиками банку є неефективною та/або неадекватною, банк зобов'язаний на вимогу Національного банку України невідкладно розробити та подати на погодження Національному банку України відповідний план заходів, спрямованих на усунення недоліків.

Згідно з частиною першої статті 73 Закону № 2121-ІІІ, у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать: письмове застереження; скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку; укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо; зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; встановлення для банку підвищених економічних нормативів; підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов'язаними з банком особами; заборона надавати бланкові кредити; накладення штрафів; тимчасова, до усунення порушення або скасування заходів впливу, передбачених цією статтею, заборона використання власником істотної участі в банку права голосу придбаних акцій (паїв); тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади; віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.

При цьому пунктами 2 та 6 частини першої статті 75 Закону № 2121-III передбачено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв: банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк; систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами.

Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.

Ця норма не поширюється на операції щодо виконання зобов'язань у міжнародних та внутрішньодержавних платіжних системах і системах розрахунків та на операції з цінними паперами, що здійснюються згідно із законодавством.

Проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Проблемний банк зобов'язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів.

Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Національний банк України зобов'язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Виходячи із вищенаведених норм, Національний банк України наділений повноваженнями здійснювати нагляд за банками, а в разі виявлення порушення ними вимог чинного законодавства - застосовувати до них заходи впливу, різновидами яких є віднесення банку до категорії проблемних, визнання банку неплатоспроможним та його ліквідація.

Віднесення банків до категорії проблемних або неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банків з підстав, визначених Законом № 2121-ІІІ, є заходами адміністративного впливу НБУ і, водночас, засобами реалізації функцій НБУ щодо банківського нагляду.

Застосування зазначених заходів впливу є правомірним лише у разі наявності для цього відповідних правових підстав, дотримання НБУ законодавчо визначеної процедури їх застосування, строків притягнення Банку до відповідальності та реалізації головної мети банківського нагляду - забезпечення стабільності банківської системи і захист інтересів вкладників і кредиторів відповідного Банку.

Пунктом 3.2 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року № 346, визначено, що за порушення банківського законодавства, заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до банківського законодавства та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо порушення банками вимог, установлених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», результатів перевірки банків Фондом гарантування.

При цьому за змістом пункту 6 частини першої статті 75 Закону № 2121-ІІІ віднесення банків до категорії проблемних можливо лише за умови систематичного вчинення таких дій банком.

Таким чином, за відсутності такого критерію, як «систематичність» у НБУ не виникає обов'язку приймати рішення про віднесення банку до категорії проблемних, а застосований НБУ у зв'язку із неподанням та неоприлюдненням річної звітності у визначений строк такий захід впливу як письмове застереження є адекватним вчиненому Приватбанком порушення.

Також колегія суддів зазначає, що на момент звернення позивача до НБУ щодо прийняття рішення про віднесення Приватбанку до категорії проблемних, між позивачем та Приватбанком вже існували не договірні відносини, де позивач є вкладником чи кредитором, а існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про виконавче провадження», а тому застосування до даних правовідносин вимог статті статі 75 Закону № 2121-ІІІ не можливо.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що на час виникнення спірних відносин була чинною постанова Правління НБУ від 24 лютого 2015 року № 129 «Про деякі питання діяльності банків», якою з метою створення умов для забезпечення стабільної діяльності банків України, ураховуючи вплив на банківський сектор складної економічної ситуації, бойові дії в окремих областях України, керуючись статтями 6, 7, 15, 55, 56 Закону № 679-XIV, статтями 66, 67, 73 Закону № 2121-ІІІ прийнято рішення не застосовувати до банків заходів впливу за порушення: економічних нормативів мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1), достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2), поточної ліквідності (Н5), короткострокової ліквідності (Н6), максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), великих кредитних ризиків (Н8), ліміту загальної короткої відкритої валютної позиції, що пов'язані з переоцінкою рахунків в іноземній валюті та банківських металах у зв'язку зі зростанням після 06 лютого 2014 року курсу іноземних валют до національної валюти України та/або спричинені формуванням резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями після 06 лютого 2014 року, за умови дотримання банком нормативів Н7, Н8 на дату укладення договору/здійснення операції та вимог пунктів 5 та 6 цієї постанови.

Колегія суддів зазначає, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність в діях відповідача ознак протиправної бездіяльності.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судами оспорюваних рішень і погоджується з їх висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду від 16 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року у справі № 826/7817/16 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон,

Судді Верховного Суду