ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 912/1604/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. головуючого, Мачульського Г.М., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Олександрійського професійного аграрного ліцею не з`явився,

Олександрійської міської ради Скляра Ю.А., Купченка О.П.,

ОСОБА_1 не з`явився,

ОСОБА_2 не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Олександрійської міської ради

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 (у складі колегії суддів: Кузнецов В.О. (головуючий), Науменко І.М., Чус О.В.)

та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.08.2017 (суддя Тимошевська В.В.)

у справі за позовом Олександрійського професійного аграрного ліцею

до Олександрійської міської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

про визнання права постійного користування,

ВСТАНОВИВ:

Олександрійський професійний аграрний ліцей звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Олександрійської міської ради про визнання за Олександрійським професійним аграрним ліцеєм права постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 376 078,45 кв.м ріллі із земель сільськогосподарського призначення Олександрійської міської ради в межах міста Олександрія, яка знаходиться суміжно з Користівським та Кременчуцьким шосе.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що має право постійного користування спірної земельною ділянкою на підставі розпорядження Ради Міністрів України від 18.02.1961 № 127-р та акта перенесення в натуру проекта внутрішньогосподарського землевпорядження від 18.05.1962, однак відповідач таке право не визнає та заперечує, про що свідчить рішення Олександрійської міської ради від 15.02.2013 № 914, яким позивачу відмовлено в погоджені у постійне користування місця розташування відповідних земельних ділянок.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 22.08.2017 позов задоволено частково. Визнано за Олександрійським професійним аграрним ліцеєм право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 376 078,45 кв.м, яка знаходиться в межах міста Олександрії Кіровоградської області та відведення якої здійснювалось на підставі розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 18.02.1961 №127. У задоволені позову в іншій частині відмовлено.

Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що матеріалами справи підтверджується право постійного користування позивача земельною ділянкою, яка була відведена за розпорядженням Ради Міністрів України № 127-р від 18.02.1961 та щодо якої перенесено в натуру проект землевпорядження згідно з актом від 18.05.1962. Водночас суд визнав недоведеним повідомлене позивачем цільове призначення спірної земельної ділянки, а також недоведеним зазначене позивачем в прохальній частині позову місцезнаходження спірної земельної ділянки - між Користівським та Кременчуцьким шосе.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.08.2017 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішенні місцевого суду.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 01.12.2017 Олександрійська міська рада звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.08.2017 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог касаційної скарги Олександрійська міська рада посилається на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували, що Земельний кодекс УСРР від 29.11.1922 передбачав обов`язковість оформлення, держаної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю, а Постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів УСРР "Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок" від 23.10.1925 також було передбачено, що всі земельні ділянки в межах міської смуги підлягали державній реєстрації, що засвідчувалось актами реєстрації та витягами з них. Крім того, зазначає, що земельна ділянка, виділена позивачу для постійного користування, та земельна ділянка, яка була включена до меж м. Олександрії є різними земельними ділянками, оскільки виділялись за рахунок різних колгоспів: "Ленінський шлях" та "імені Леніна".

Олександрійського професійний аграрний ліцей подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Учасники справи були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак лише Олександрійська міська рада скористалась передбаченим законом правом на участь у розгляді справи судом касаційною інстанцією. Оскільки явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком, Верховний Суд в складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників інших учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Олександрійської міської ради, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідно до статуту Олександрійського професійного аграрного ліцею, затвердженого заступником Міністра освіти і науки України, позивач є держаним професійно-технічним навчальним закладом другого атестаційного рівня та є правонаступником професійно-технічного училища № 31 м. Олександрії.

Згідно з наказом Кіровоградського обласного управління профтехосвіти № 151 від 16.08.1984 реорганізація всіх профтехучилищ відбулась шляхом їх реорганізації в єдиний тип - середнє професійно-технічне училище з відповідними відділеннями по професіям і строкам навчання. Даним наказом встановлено, що новим найменування СПТУ № 1 м. Олександрії після реорганізації є СПТУ № 31 м. Олександрії.

Розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961 з додатком в постійне користування Олександрійського профучилища № 1 виділено 183,2 га земель за рахунок земель колгоспу ім. Леніна Олександрійського району .

У травні 1962 року відділом землевпорядження Кіровоградської землевпорядної експедиції обласного управління сільського господарства складено акт перенесення в натурі проекту внутрігосподарського землевпорядження від 18.05.1972, яким училищу № 1 м. Олександрії передано сім полів польових змін загальною площею 309,1 га та три інших ділянки загальною площею 12,3 га.

22.05.2012 Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України видано наказ № 612 "Про підготовку матеріально-технічної бази навчальних закладів, установ освіти і науки, молоді та спорту до роботи в новому 2012/2013 навчальному році та в осінньо-зимовий період", відповідно до з п. 1.5. якого вимагалось завершити інвентаризацію нерухомого майна державної форми власності, що перебуває на балансі навчальних закладів, із занесенням до Єдиного реєстру об`єктів державної власності, а також отримати державні акти на право постійного користування відведеними земельними ділянками.

Олександрійський професійний аграрний ліцей звернувся з відповідними документами до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області. Під час опрацювання та розробки документів стало відомо, що частина земель, які були відведені в постійне користування училищу та перебували в користуванні з 1962 року і по цей час знаходяться в користуванні Олександрійського професійного аграрного ліцею, а саме 376 078,45 кв.м, та знаходяться в межах міста Олександрія.

Олександрійський професійний аграрний ліцей звернувся до Олександрійської міської ради з клопотанням про відведення земельної ділянки розміром 376 078,45 кв.м в постійне користування.

Рішенням Олександрійської міської ради № 914 від 15.02.2014 Олександрійському професійному аграрному ліцею відмовлено в погодженні у постійне користування місця розташування земельних ділянок орієнтовною площею 376 078,45 кв.м суміжно з Користівським шосе.

Наведене стало підставою для звернення з позовом у даній справі.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України одним зі способів захисту порушеного права на земельні ділянки є визнання права.

Статтею 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Відповідно до ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав; право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закріплено загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів зазначено, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

На час відведення Олександрійському училищу № 1 земельної ділянки в постійне користування земельні відносини регулювалися Земельним кодексом УСРР 1922 року.

Судами встановлено, що спірна земельна ділянка, яка була відведена Олександрійському училищу № 1 в 1962 році, знаходилась за межами міста Олександрії та перебувала в користування колгоспу ім. Леніна Олександрійського району.

Відповідно до ст. 150 Земельного кодексу УСРР 1922 року усі землі за межами діючої міської межі, у чиєму б користуванні вони не перебували, входять у територію волостей, перебувають у загальному веденні Земорганів і підкоряються відповідним постановам Кодексу законів про землю, при цьому землі, що фактично обслуговують міські комунальні підприємства (водопроводи, поля зрошення, радгоспи і т.д. ) закріплюються за цими підприємствами.

Згідно з п. а) ст. 169 Земельного кодексу УСРР 1922 року землевпорядні дії проводяться в порядку, зокрема, відведення земель, що надаються в користування державним організаціям, установам і підприємствам, містам і населенням міського типу, а також на особливих умовах (оренди, концесії та ін.), іншим установам, суспільствам і особам.

Землевпорядні дії виконуються під загальним спостереженням, керівництвом і контролем Народного Комісаріату Землеробства, місцевими землевпорядними установами через уповноважених на те землемірів-землевпорядників (ст. 170).

У ст. 180 Земельного кодексу УСРР 1922 року було встановлено, що справи про землевпорядженню проводяться в наступній поступовості: 1) порушення землевпорядну справи; 2) підготовка землевпорядної справи, складання землевпорядного проекту й пред`явлення його учасникам землевпорядження; 3) затвердження проекту землевпорядження й приведення його й виконання із установленням на місці прикордонних межових знаків; 4) складання й видача сторонам землевпорядних документів.

Відповідно до ст. 191 Земельного кодексу УСРР 1922 року виконання проекту землевпорядження полягає в закріплені на місцевості границь землекористування постійними межовими знаками, з державним гербом У. С. С. Р. на них.

Стаття 193 Земельного кодексу УСРР 1922 року передбачала, що при остаточному затвердженні проектів землеустрою землеустрійними установами складаються і, після державного запису утворених землекористувань (земельної реєстрації), видаються учасникам землеустрою належно засвідчені документи.

Відповідно до ст. 196 вказаного Кодексу державна земельна реєстрація поділялась на основну, що полягала в первісному заповненні карт та реєстрів, та поточну, ціллю якої було своєчасне внесення в акти реєстрації тих змін в правовому, господарському та природному стані земельних ділянок, які виникали з часом. У названих документах повинні бути означені кордони, місце розташування, простір і склад землекористувань, а також їх назви, найменування землекористувачів, час виконання землеустрою і його підставу, умови землекористування та інші істотні відомості, що містяться в постанові про затвердження проекту землеустрою. Землевпорядні плани, акти і діловодства зберігаються при землевпорядних установах.

У ст. 197 частини IV Земельного кодексу УСРР від 29.11.1922 було передбачено, що земельна реєстрація ведеться по кожній волості окремо і при цьому складаються наступні акти: загальна карта землекористувань волості; карта окремих селищ; загальний реєстр (список) землекористувачів волості; садибних ділянок всіх селищ волості; реєстр земельних товариств волості.

При цьому Розділ ІІ постанови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів УСРР "Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок" від 23.10.1925 передбачав, що усі без винятку земельні й лісові дільниці в межах міської смуги й смуги містечок належить реєструвати. Реєстрацію земельних дільниць покладається на органи комунального господарства й відомості, які містяться в актах реєстрації й у виданих з них витягах і викопійовках, мають приймати всі установи й особи як правдиві доти, доки противне не буде доведене судовим порядком.

Таким чином, Земельний кодекс УСРР від 29.11.1922 передбачав обов`язковість оформлення, держаної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю, а Постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів УСРР "Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок" від 23.10.1925 також було передбачено, що всі земельні ділянки в межах міської смуги підлягали державній реєстрації, що засвідчувалось актами реєстрації, такими як загальний реєстр (список) землекористувачів волості, та витягами з них.

Водночас суд попередніх інстанцій наведеного не врахували, а тому, не з`ясувавши наявності правопідтверджуючих документів на право постійного користування спірною земельною ділянкою, передбачених ст. 193 Земельного кодексу УСРР від 29.11.1922, а також факту внесення позивача до відповідного загального реєстру (списку) землекористувачів, дійшли передчасного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову про визнання за позивачем права постійного користування на спірну земельну ділянку.

Крім того, судами попередніх інстанцій не було надано жодної оцінки доводам відповідача про те, що не є тотожними земельна ділянка (183,2 га), передана розпорядженням Ради Міністрів Української РСР № 127-р від 18.02.1961 в постійне користування Олександрійського профучилища № 1 за рахунок земель колгоспу ім. Леніна Олександрійського району, та земельна ділянка (538,3 га), передана до меж м. Олександрія відповідно до рішення Олександрійської районної Ради народних депутатів від 28.02.1992 № 90 за рахунок колгоспу "Ленінський шлях", а не колгоспу ім. Леніна Олександрійського району.

Водночас за змістом ст.ст. 236, 238 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі, при цьому рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні правової кваліфікації відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та визначенні правових норм, які підлягають застосуванню для вирішення спору.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи зазначене, рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягаю скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Олександрійської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.08.2017 у справі №912/1604/17 скасувати, а справу №912/1604/17 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

СуддіГ.М. Мачульський

І.С. Міщенко