П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 800/580/17 (П/9901/9/18)

Провадження № 11-333заі18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року (судді Стародуб О. П., Гімон М. М., Гриців М. І., Коваленко Н. В., Кравчук В. М.) у справі № 800/580/17 (П/9901/9/18) за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИЛА:

08 грудня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Президента України, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо повідомлення у строк, установлений статтею 20 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР), результатів розгляду його звернення від 20 жовтня 2017 року та суті прийнятого рішення;

- зобов'язати Президента України повідомити позивача про результати розгляду вказаного звернення та суть прийнятого рішення;

- зобов'язати відповідача забезпечити визначення законом України прав корінного народу України оріярусів.

У позовній заяві ОСОБА_3 вказав, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність та порушено норми Закону № 393/96-ВР щодо надання на його звернення відповіді про забезпечення визначення законом України прав корінного народу України оріярусів. До того ж Президентом України, якому належить право законодавчої ініціативи, порушено норми Конституції України, оскільки ним не вжито жодних заходів щодо визначення законом України прав корінного народу України оріярусів, до якого належить позивач.

До набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) та припинення діяльності Вищого адміністративного суду України розгляд адміністративного позову ОСОБА_3 цим судом не закінчено.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України та на підставі Закону № 2147-VIII справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 27 лютого 2018 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Не погоджуючись із постановленим у справі рішенням, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі зазначив, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи не застосував положення статей 92, 93, 102 Конституції України та не розглянув позовну вимогу про зобов'язання Президента України забезпечити визначення законом України прав корінного народу України оріярусів. На думку позивача, висновок суду першої інстанції про те, що ця позовна вимога є похідною від позовної вимоги про визнання бездіяльності протиправною, не відповідає обставинам справи.

На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржуване рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року й ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Президента України зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року - без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення та дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні в мотивувальній частині з наступних підстав.

Суд установив, що 20 жовтня 2017 року позивач в порядку Закону № 393/96-ВР подав до Президента України звернення, в якому просив забезпечити визначення законом України прав корінного народу України оріярусів.

У зв'язку з тим, що в установлені статтею 20 Закону № 393/96-ВР строки відповідач не розглянув звернення і не повідомив ОСОБА_3 про результати такого розгляду, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Листом заступника Глави Адміністрації Президента України від 26 січня 2018 року № 43-01/55 звернення ОСОБА_3 надіслано до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) з пропозицією розглянути порушене питання та повідомити про результати розгляду заявника й Адміністрацію Президента України.

Листом Приймальні Президента України від 26 січня 2018 року № 22/048876-14К позивача повідомлено про надіслання його звернення від 20 жовтня 2017 року до КМУ.

Відмовляючи в задоволенні позову, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виходив з того, що конституційно-правовий статус Президента України та виключний перелік його повноважень визначені Конституцією України, безпосередньо до повноважень Президента України не віднесено розгляд звернень громадян та надання на них відповіді у встановленому Законом № 393/96-ВР порядку, звернення позивача розглянуто і передано для надання відповіді повноважному органу, про що ОСОБА_3 було повідомлено.

Велика Палата Верховного Суду частково не погоджується з цим висновком суду першої інстанції виходячи з такого.

Статтею 102 Конституції України визначено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Повноваження Президента України вичерпно визначені в статті 106 Конституції України, тому законодавчі акти не можуть покладати додаткових прав чи обов'язків на Президента України. На цю обставину неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх Рішеннях (від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003, від 07 квітня 2004 року № 9-рп/2004, від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007).

Відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України для здійснення своїх повноважень Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Указом Президента України від 25 лютого 2010 року № 265/2010 «Про першочергові заходи із забезпечення діяльності Президента України» створена Адміністрація Президента України, яка діє на основі Положення про Адміністрацію Президента України, затвердженого Указом Президента України від 02 квітня 2010 року № 504/2010 (далі - Положення).

За змістом підпункту 20 пункту 4 Положення Адміністрація Президента України відповідно до покладених на неї завдань організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв'язання порушених у них проблем.

Відповідно до пункту 6 Положення Адміністрація Президента України у процесі виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з органами Верховної Ради України та її Апаратом, КМУ та його Секретаріатом, Апаратом Ради національної безпеки і оборони України, центральними та місцевими органами виконавчої влади, правоохоронними, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, науковими та іншими установами, організаціями, а також із відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій.

ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу, що підставою для звернення ОСОБА_3 до Президента України стала необхідність, на думку позивача, у забезпеченні визначення законом України прав корінного народу України оріярусів, до якого він належить.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із системного аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що ані Президент України, ані Адміністрація Президента України не наділені повноваженнями щодо визначення прав корінного народу.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити до органів державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовані Законом № 393/96-ВР. Цей Закон також забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

За правилами статті 5 Закону № 393/96-ВР звернення громадян адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Частиною третьою статті 7 Закону № 393/96-ВР передбачено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Отже, звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань.

Водночас, КМУ забезпечує проведення державної політики зайнятості населення, розроблення та виконання відповідних державних програм, вирішує питання профорієнтації, підготовки та перепідготовки кадрів, регулює міграційні процеси, забезпечує виконання положень Генеральної угоди у межах взятих на себе зобов'язань (абзац восьмий пункту 2 частини першої статті 20 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон № 794-VII)).

Відповідно до частин першої та другої статті 1, частини першої статті 27 Закону № 794-VII КМУ є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів, а також якому відповідно до Конституції України належить право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України.

Згідно з абзацом третім пункту 1 Положення про Міністерство культури України (далі - Мінкультури), затвердженого постановою КМУ від 03 вересня 2014 року № 495, Мінкультури є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин.

Підпунктами 1 та 2 пункту 4 цього Положення передбачено, що Мінкультури відповідно до покладених на нього завдань узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, КМУ та в установленому порядку вносить їх на розгляд КМУ, а також розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції.

Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення ОСОБА_3 було правомірно направлено Адміністрацією Президента України за належністю до компетентного органу, оскільки вирішення зазначеного питання не належить до повноважень Президента України чи створених ним консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Адміністрація Президента України, пересилаючи 26 січня 2018 року звернення позивача від 20 жовтня 2017 року за належністю до КМУ, пропустила визначений частиною третьою статті 7 Закону № 393/96-ВР п'ятиденний строк та здійснила це після відкриття 11 січня 2018 року суддею Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду провадження в цій справі.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та КАС України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За правилами пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Водночас, як свідчать обставини цієї справи, після звернення ОСОБА_3 із цим позовом до суду Адміністрація Президента України відновила порушене право позивача, правомірно направивши його звернення за належністю до відповідного органу.

За правилами пункту 4 частини другої статті 245 КАС України, яка передбачає повноваження суду при вирішенні справи, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Зі змісту цієї норми випливає, що суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною, одночасно зобов'язавши його виправити оскаржувані порушення.

Таким чином, визнавши протиправною бездіяльність Президента України щодо недотримання п'ятиденного строку повідомлення ОСОБА_3 про пересилання його звернення компетентному органу, суд не відновить порушеного, на думку позивача, права на звернення до органу державної влади, оскільки така інформація вже ним отримана.

За правилами пункту 2 частини першої статті 315 та частини четвертої статті 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити судове рішення; зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що судом першої інстанції по суті прийнято правильне рішення, але із помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому наявні підстави для зміни рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року в її мотивувальній частині з викладених вище обставин.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 317, 322 і 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

В. І. Данішевська О.М. Ситнік

О. Р. Кібенко О.С. Ткачук

В. С. Князєв В.Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О.Г. Яновська

Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.